Банківські операції

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

Зміст

  • Завдання
  • 1. Визначення понять «кредит» і «позика»
  • 2. Відмінності кредитних та інвестиційних операцій комерційних банків
  • 2.1 Класифікація банківських кредитів
  • 2.2 Поняття та види банківських інвестицій
  • 2.3 Схожість, відмінність і зв’язок інвестиційних та позичкових операцій
  • 3. Обчислення відсоткових прибутків за позиковими операціями
  • 4. Характеристика процентної ставки за позикою
  • Список літератури

Завдання

Ви — економіст кредитного відділу активно-пасивних операцій комерційного банку.

1. Дайте визначення понять «кредит» і позика".

2. Зазначте відмінності кредитних та інвестиційних операцій комерційних банків.

3. Обчисліть відсоткові прибутки за позиковими операціями.

4. Охарактеризуйте проценту ставку за позикою.

Умови:

Банк надав кредит юридичній особі в обсязі 100 тис. грн. на строк 2 роки зі ставкою 40% річних. Через півроку процентна ставка за кредитом була встановлена у розмірі 35% річних, а ще через півроку вона була встановлена в розмірі 30%

1. Визначення понять «кредит» і «позика»

З прийняттям у 2004 році нового Цивільного кодексу України в нашій державі з’явилися нові підходи до регулювання відносин у сфері надання фінансових послуг, зокрема позики та кредиту. При цьому новизна полягає не лише у детальному регулюванні цих відносин, в тому числі визначенні прав та обов’язків сторін відповідного договору, підстав його розірвання тощо, а й у визначенні спеціальних суб'єктів, що можуть надавати відповідні послуги.

У зв’язку з цим, і виникла необхідність дослідження питання особливостей надання фінансових послуг: позики та кредиту.

Загальновідомо, що в теорії держави і права регулятором будь-яких відносин є закон, який являє собою загальнообов’язкові правила поведінки, відображені у актах законодавства. Чітке розмежування сфери дії актів законодавства забезпечує регламентацію відносин у суспільстві та можливість застосування санкцій до суб'єктів, що здійснили порушення їх вимоги.

Тому при застосуванні норм законодавства, що регулюють сферу правових відносин, які виникають на підставі укладення, виконання, припинення договорів позики виникає ряд спірних моментів через сферу дії вказаних законодавчих актів. Труднощі у розмежуванні сфери дії актів законодавства створюють можливість використання їх положень через суб'єктивну призму інтересів суб'єкта застосування.

Відносини з укладення, виконання, припинення договору позики регулюються цивільним та фінансовим законодавством. Цивільний кодекс України визначає підстави укладення, порядку виконання та припинення договору позики (статті 1046−1053 ЦК).

Водночас, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює, що надання коштів у позику є фінансовою послугою та визначає правові засади надання таких послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю, пов’язану з їх надання.

У зв’язку з наведеним і виникла необхідність теоретичного дослідження проблем поширення дії норм вищенаведених законодавчих актів на правовідносини, що виникають під час укладання, виконання та припинення договорів позики згідно з нормами або цивільного або фінансового законодавства.

Відповідно до статей 1046 та 1048 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути кошти (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Натомість, фінансова послуга — це операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Слід зазначити, що новий Цивільний кодекс України розмежовує поняття позики та кредиту і присвячує їм окремі параграфи. Незважаючи на те, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, яким врегульовано відносини надання позики, суть кредитного договору має кардинальні відмінності.

Так, суть кредитного договору полягає у наданні послуги фінансовою установою її клієнтам, натомість укладення договору позики не потребує наявності спеціального суб'єкта надання, а також обов’язковості оплати відповідної послуги у вигляді процентів, що залишається на розсуд сторін.

Крім того, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Отже, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник обов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Також однією з відмінностей надання кредиту від позики є те, що позикодавець, як правило надає кошти, що належать йому на праві власності, а фінансова установа у більшості випадків діє за рахунок залучених коштів, зокрема банківських вкладів.

При цьому у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» при визначенні переліку фінансових послуг все ж таки застосовується поняття «позика».

Враховуючи це, нижче доцільно розглянути питання, чи не свідчить зазначене про наявність певно колізії між цивільним законодавством та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно із пунктом 1 статті 1 цього Закону фінансова установа — це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка віднесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

При цьому, вказаний Закон відносить послугу з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту до виключного переліку фінансових послуг та встановлює, що право на здійснення цієї операції мають фінансові установи, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що Закон України «Про банки і банківську діяльність» взагалі не містить поняття «позика», а використовує поняття «банківський кредит».

Отже, незважаючи на те, що згідно з вищезазначеним Законом надання коштів у позику є фінансовою послугою, сама по собі позика, правовий режим якої, визначений Цивільним кодексом України не може апріорі вважатися фінансовою послугою, оскільки має деякі відмінності від позики, правовий режим якої визначається Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

По-перше, стороною договору позики може бути будь-яка фізична або юридична особа, що має необхідний обсяг цивільної дієздатності; фінансові ж послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не передбачає можливості надання фінансових послуг фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Крім того, на відміну від договору позики, у кредитному договорі предметом надання є лише грошові кошти, а не інші речі, визначені родовими ознаками. Порівняльно-правовий аналіз зазначеного вказує на те, що у разі передання за договором позики не грошових коштів, а інших речей, така позика взагалі не буде вважатися фінансовою послугою.

По-друге, метою суб'єкта надання фінансової послуги є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, а мету суб'єкта надання позики Цивільним кодексом України не визначено.

банківська операція відсотковий прибуток

Також Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено укладення у письмовій формі договору про надання фінансових послуг. Водночас, статтею 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.

Аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави зробити висновок про те, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не поширюється на відносини, що виникають між фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, у процесі укладення, виконання та припинення договорів позики.

Застосування ж у зазначеному Законі поняття «позика» є неправильним і спотворює суть та мету надання фінансових послуг. Крім того, вказане може призвести до неоднакового застосування законодавства судами України під час розгляду відповідних судових справ і, як наслідок постановлення рішень, що будуть скасовані в апеляційному та касаційному провадженні.

Виходом з такої ситуації є приведення у відповідність з нормами Цивільного кодексу України Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». До того часу, як це буде зроблено пропонуємо керуватися нижченаведеним.

Відносини що виникають при укладенні, виконанні, припиненні договору позики укладеного з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, юридичною особою або фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності, які діють в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

У разі ж передання фізичною особою (позикодавцем) у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками слід керуватися положеннями Цивільного кодексу України.

Таким чином — «позика» і «кредит» — споріднені і часто тотожні поняття, які відображають сутність певної категорії правовідносин. Необхідно зазначити, що немає чітких законодавчих критеріїв для розмежування ш зики і кредиту. Відрізняючись від грошового кредиту як договір, які не зобов’язує позикодавця, договір позики вважається укладеним момент передачі грошей або речей. Класичний грошовий кредит, який оформляється договорами позики і кредиту, являє собою передачу грошей або інших замінних речей у власність боржнику із зобов’язанням повернути еквівалентну кількість грошей або речей.

На відміну від банківського кредиту, позика не передбачає стягнення процентів чи інших форм приросту наданих у борг грошей або речей. Нееквівалентне, з процентами, повернення предмета позики допускається лише у випадках, прямо передбачених законом.

Позика надається, як правило, без чітко визначеного цільове призначення, що неприпустиме для кредитних договорів. Разом з ті припустимим є надання «цільової позики». В договорі позики мої вказуватися конкретна мета, для якої надається позика (наприклад для придбання конкретної речі або для оплати навчання у вищої навчальному закладі), недодержання якої вважається порушенні позичальником прийнятих на себе зобов’язань, що може мати своя! наслідком вимогу позикодавця достроково повернути позику розірвати договір.

Надання у позику речей, визначених родовими ознаками, істот відрізняється від комерційного кредиту. Комерційний кредит — просто відстрочення виконання будь-якого зобов’язання за основні договором (купівлі-продажу, підряду тощо). На відміну від грошової кредиту чи позики, комерційний кредит похідний від головної зобов’язання І, по суті, є однією з умов його виконання.

Особливість позикових відносин полягає в тому, що вони виступають однією з форм кредитування і одночасно виконують функцію загальні положень кредитних правовідносин. Фактично кредитні зобов’язання існують у вигляді правил про позику, які застосовуються до інших кредитних зобов’язань, якщо інше не встановлено правилами про кредитний договір, товарний і комерційний кредит. Це означає, що кредитні зобов’язання необхідно розглядати як спеціальні порівняно із загальними позиковими зобов’язаннями. Отже, договір позики застосовується і до інших кредитних зобов’язань, якщо інше не встановлено правилами про кредитний договір, товарний і комерційний кредит або не суперечить самій суті цих зобов’язань. Позика є найбільш типовим, універсальним кредитним зобов’язанням, яке зумовлює основні ознаки та інші форми кредитування.

Тенденції розвитку позики і банківського кредиту зумовлені взаємодією їх спільних і відмінних ознак.

Кредитом закон визначає позиковий капітал банку у грошовій формі, який передається до тимчасового користування на умовах забезпечення, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання, або ж гроші, що надаються у користування юридичним або фізичним особам на певний строк і під відсотки.

До обов’язкових для банківського кредиту ознак, яких немає у позиці, відносять забезпеченість, платність, цільовий характер. Разом з тим, наведені ознаки можуть бути наявні і в позиці, що змушує проводити подальший пошук відмінностей цих суміжних правових категорій. На відміну від універсального суб'єктного складу позики, кредиторами за кредитним договором можуть виступати лише банки та інші кредитні організації.

Об'єктом позики можуть бути як гроші, так і замінні речі. Кредитний договір може встановлювати лише виключно грошове зобов’язання. До договорів, які містять обов’язок надати у кредит речі інші, ніж гроші, застосовуються спеціальні правила про товарний кредит, яким притаманні свої особливості, у тому числі спеціальна сфера (галузь) застосування.

До відносин за кредитним договором застосовуються правила про позику, якщо інше не передбачено правилами про кредитний договір або не випливає із його суті. До обов’язків позичальника за кредитним договором підлягають застосуванню такі правила ЦК про позику: про проценти за договором позики; про обов’язки позичальника повернути суму позики; про наслідки порушення позичальником договору позики; про наслідки втрати забезпечення повернення суми позики.

2. Відмінності кредитних та інвестиційних операцій комерційних банків

2.1 Класифікація банківських кредитів

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, відповідно до якої банківські кредити розрізняють за такими критеріями й ознаками:

терміном використання;

забезпеченням;

ступенем ризику;

методом надання;

способом повернення;

строком повернення;

характером визначення процента;

способом сплати процента;

кількістю кредиторів;

призначенням.

Існують також банківські послуги кредитного характеру.

За терміном використання розрізняють кредити:

короткострокові;

середньострокові;

довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.

Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові - понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо, хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.

Короткострокові кредити відрізняються від середньо — і довгострокових не тільки терміном використання, а й об'єктами вкладення і джерелами повернення.

З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнялися з обороту внаслідок реалізації об'єкта (проекта), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.

З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від впровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний ефект.

Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпечені, або ломбардні, і незабезпечені, або бланкові.

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпечення. Забезпеченість — один з принципів банківського кредитування. Формами забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника.

Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку у позичковому портфелі банків. Вони можуть надаватися при високому ступені довіри банку до позичальника. Їх розмір, як правило, обмежується власним капіталом банку. Найчастіше бланковий кредит надається інсайдерам банку, причому його розмір обмежується певною часткою банківських акцій, що належать інсайдеру.

2.2 Поняття та види банківських інвестицій

Інвестиції - це витрати на виробництво та нагромадження запасів виробництва, або ж сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства.

Згідно з законодавством інвестиції поділяються на:

1. Капітальні (придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів).

2. Фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як:

— прямі інвестиції - передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

— портфельні інвестиції - придбання цінних паперів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку;

3. Інвестиції під реінвестиції - здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами:

— за допомогою механізмів фондового ринку;

— за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.

Комерційні банки повинні в своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з підприємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фінансово-промисловими групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об'єднання промислового і фінансового капіталів. В Україні банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства згідно з Законом «Про фінансово-промислові групи».

Комерційний банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприємству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива і передача державної частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов’язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.

2.3 Схожість, відмінність і зв’язок інвестиційних та позичкових операцій

У світовій практиці позичкові і інвестиційні операції комерційних банків є найбільш важливими, бо вони являють собою банківську діяльність з допомогою якої кредитні установи запускають в оборот свої ресурси з метою отримання прибутку.

Іншою важливою особливістю, що об'єднує ці операції, можна назвати їхню прибутковість. Інвестиційні і позичкові операції є найбільш прибутковими в банківській діяльності, а отже, вони займають найбільш питому вагу в складі активів комерційного банку, крім того, з іншого боку, інвестиційні і позичкові операції мають істотні відмінності.

Позичка являє собою вкладення засобів на відносно короткий період часу з умовою повернення її або її еквіваленту в сумі, що перевищує надану, на позичковий відсоток. Інвестування же — це використання грошей з метою забезпечення тривалого проміжку часу, причому, до того, як вкладені засоби будуть повернуті в банк.

Клієнт звертається в банк за позичкою при виникненні потреби у нього в грошах, яку він не може покрити власними коштами. Таким чином, ініціатором кредитної угоди звичайно виступає позичальник, тоді як при інвестуванні банк сам приймає рішення про вкладення коштів в цінні папери з метою отримання прибутку. Як правило, при кредитуванні, банк є головним і єдиним або одним з небагатьох кредиторів, в той час як інвестування припускає безліч кредиторів. З цього можна вивести ще одну відмінність між позичковими і інвестиційними процесами, надання позичок обумовлює особисті стосунки між боржником і кредитором, тоді як інвестування — це відокремлена, знеособлена діяльність.

Між позичковими і інвестиційними операціями комерційних банків існує тісний зв’язок. Оскільки ці операції є найбільш прибутковими, то, як правило, вони представляють для банку істотний ризик. Тому банки зобов’язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і в залежності від економічної ситуації змінювати її або на користь позичок, або на користь інвестицій.

3. Обчислення відсоткових прибутків за позиковими операціями

При здійсненні фінансових розрахунків суми грошей незалежно від їх походження та призначення пов’язують з конкретними періодами або моментами часу. Тому в кредитних угодах передбачаються не тільки суми боргу, а й строки та періодичність його погашення і плати процентів. Особливо важливу роль чинник часу відіграє при довгостроковому кредитуванні. Це випливає з нерівноцінності теперішніх і майбутніх грошей, навіть якщо не брати до уваги інфляцію та ризик. Майбутні гроші менш цінні, ніж теперішні.

Для визначення оптимальної для банку процентної ставки за кредитом розраховують мінімальну норму дохідності:

МНД = (% В + Мпр)? (n/360) = (Д — В) /Кз,

де % В — процентні витрати за залученими ресурсами, %; Мпр — мінімальна норма прибутку від кредитних операцій, %; Д — мінімально припустимий дохід за позичкою як сума процентних і комісійних платежів, грн; В — операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту, гр. од.; n — строк кредитування, дні; Кз — основна сума кредиту плюс відповідна сума обов’язкового резерву на відповідних коррахунках банку в НБУ.

Виходячи з цього, оптимальна процентна ставка за кредитом ():

= Д/К? 360/n,

де Д — мінімально припустимий дохід за позичкою як сума процентних і комісійних платежів; К — основна сума кредиту; n — строк кредитування.

Комерційні банки можуть використовувати різні методи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички, а саме:

· Актуарний;

· Разового нарахування процентів;

· Модель ставки «цінового лідерства»;

· Модель «вартість плюс»;

· Модель максимальної процентної ставки «КЕП»;

· Модель надбавки.

Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняють за базою, яка береться для їх нарахування. При цьому застосовують постійну чи послідовну змінну базу для розрахунку. У разі застосування змінної бази за неї береться сума, отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування. Інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти, тобто при нарахуванні використовуються складні процентні ставки.

Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки, які застосовуються на євроринку валют. Наприклад, змінною базою вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції - ЛІБОР (London interbank offer rate). До ЛІ БОР додається надбавка (спред) за кредитами. При цьому розмір спреда може бути постійним протягом усього строку користування позичкою чи змінним.

У міру розширення міжнародного ринку позичкових капіталів в окремих країнах з’явились аналогічні ЛІБОР свої базові ставки: ПІБОР (Париж), ФІБОР (Франкфурт-на-Майні), БІБОР (Бахрейн), НІБОР (Нісау, Нью-Йорк, Норвегія), ЛЮКСІБОР (Люксембург), MIBOP (Москва), СІБОР (Сінгапур), ТІБОР (Токіо) тощо. У комерційній пресі трапляється й базова ставка КІБОР (Київ). Проте широкого застосування вона ще не набула.

У разі постійної бази використовують прості процентні ставки.

Процентні ставки також можуть бути фіксованими або плаваючими. Перша з них установлюється незмінною на весь період користування позичкою. Плаваюча — процентна ставка, величина якої змінюється залежно від обумовлених у кредитній угоді чинників, наприклад, від зміни темпів інфляції, облікової ставки центрального банку, зміни вартості кредитних ресурсів на грошовому ринку тощо. У разі застосування плаваючої процентної ставки встановлюється не сама процентна ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї - спреда.

У розрахунках на практиці застосовують так звані дискретні проценти, тобто проценти, які нараховують за фіксовані у договорі періоди (рік, півріччя, квартал, місяць, день). При цьому період розглядається як дискретна змінна. Інколи, переважно в теоретичних викладках, у формальних обґрунтуваннях та фінансових розрахунках розглядають безперервні проценти, тобто проценти, які визначаються без прив’язки до конкретного відрізку часу.

Прості проценти, як правило, нараховують за короткостроковими позичками або у випадках, коли проценти не приєднуються до основного боргу.

Проте на практиці строк позики далеко не завжди дорівнює одному року. Тому проценти нараховують за фактичну кількість днів користування позичкою. Для розрахунку кількість днів позички ділять на кількість днів у році. При цьому, коли за рік береться 360 днів, отримуємо звичайні, або комерційні проценти, а коли 365 (366) днів — точні проценти. Саме такі проценти здебільшого нараховують українські банки.

Щоб точніше визначати доходи банку за період та раніше використати кошти, отримані як проценти, банки вимагають від позичальників сплати процентів щомісячно. Але строк позички не завжди кратний календарному місяцю. Він може починатися десь у середині одного місяця і закінчуватись у кінці іншого.

При часткових платежах для погашення позики використовують два методи нарахування процентів. Перший називається актуарным, при якому проценти нараховують на суму непогашеного боргу, який поступово (у міру погашення) зменшується. При цьому спочатку із внесених боржником коштів погашають нараховані проценти, а решта спрямовують на погашення основного боргу. Цей метод застосовують при нарахуванні процентів за позичками, наданими на строк, що перевищує один рік.

Другий метод визначення суми погашення платежів полягає в тому, що використовують проценти з приближеним числом днів у періоді (рік — 360 днів, квартал — 90, місяць — 30 днів). Цей метод називають правилом торгівця.

При кредитуванні споживчих потреб проценти нараховують на всю суму позики і приєднують до основного боргу ще в момент відкриття кредиту. Цей метод називають разовим нарахуванням процентів. Погашення заборгованості з процентами здійснюють рівними сумами протягом усього строку кредитування.

Іноді банки за користування кредитом установлюють так звані каскадні процентні ставки щодо періодів користування кредитом. Наприклад:

— 8% річних — при користуванні позичкою до трьох днів;

— 11% річних — при користуванні позичкою протягом чотирьох-семи днів;

— 14% річних — при користуванні позичкою протягом двох тижнів;

— 16% річних — при користуванні позичкою протягом від двох до 30 тижнів.

Подібні каскадні процентні ставки застосовують банки як за користування позичками, так і за строковими вкладами. За такої системи процентних ставок їх абсолютний розмір зростає у міру збільшення тривалості користування кредитом. Перевагою такої системи процентних ставок є те, що вона дає можливість точніше ув’язати динаміку процентних ставок із динамікою інфляції й реальніше застрахувати кошти кредитора від знецінення внаслідок інфляції. Окрім цього, досягається економія коштів унаслідок скорочення витрат на оформлення та обслуговування кредиту.

Складні проценти нараховують тоді, коли проценти вкладникові не виплачують після їх нарахування за певний період (місяць, квартал, рік), а приєднують до суми боргу для нарощення. Тобто база для нарахування процентів з кожним періодом збільшується.

Банки можуть використовувати й інші види нарахування процентів.

Модель ставки "цінового лідерства" (ставка "прайм-рейт") — ставка, за якою банки надають короткострокові позики великим корпоративним фірмам з досконалою фінансовою репутацією. Це найнижчі ставки, оскільки ризики і витрати на аналіз кредитоспроможності позичальника найменші. Така тверда ставка може змінюватися лише раз на місяць і більшою мірою залежить від кон’юнктури кредитного ринку.

На її основі встановлюють фактичний процент, що дорівнює ставці «прайм-рейт» плюс премія за ризик невиконання зобов’язань, що сплачуються не першокласними позичальниками, та премія за ризик, що виплачується позичальниками довгострокових кредитів.

Процентна ставка за кредитом, що нижча ставки «прайм-рейт», дорівнює сумі витрат на залучення коштів і надбавок для покриття ризику й отримання прибутку.

Модель «вартість плюс» — облік вартості залучених банком коштів і його операційних витрат, пов’язаних із цим. Ставка за кредитом — це сума таких компонентів:

1) вартість для банку депозитів із метою кредитування;

2) банківські операційні витрати, у тому числі заробітна плата співробітників кредитного відділу, вартість обладнання, необхідного для надання кредиту і контролю його повернення;

3) маржа (компенсація банку) за рівень ризику невиконання зобов’язань;

4) очікуваний прибуток за кожним кредитом.

Кожен із вказаних компонентів може бути виражений у формі процента відносно суми кредиту. Недолік цієї моделі полягає у тому, що банк точно повинен знати свої витрати і може встановлювати ставку без урахування фактора конкуренції з боку інших кредиторів.

Модель максимальної процентної ставки "КЕП" — погоджена верхня межа ставки за кредитом незалежно від майбутньої динаміки процентних ставок на грошовому ринку.

Модель надбавки — встановлений процент надбавки, який не може бути більшим за раніше визначений, наприклад, 5% до ставки «прайм-рейт».

Фактично кожен банк розробляє свою процентну політику, у процесі реалізації якої застосовує різні види вкладів та кредитів, здійснює маркетингові дослідження, широко використовує рекламу. Адже, окрім наведених, існує ще безліч інших ситуацій і методів нарахування процентів.

4. Характеристика процентної ставки за позикою

Умови:

Банк надав кредит юридичній особі в обсязі 100 тис. грн. на строк 2 роки зі ставкою 40 % річних. Через півроку процентна ставка за кредитом була встановлена у розмірі 35 % річних, а ще через півроку вона була встановлена в розмірі 30 %.

Характеристика.

За розрахунок взято постійну базу і використано прості фіксовані процентні ставки. У розрахунку застосовані дискретні проценти, тобто проценти, які нараховують за фіксовані періоди — півріччя.

Крім того можна зробити припущення, що у даному випадку застосована модель максимальної процентної ставки «КЕП» — погоджена верхня межа ставки за кредитом незалежно від майбутньої динаміки процентних ставок на грошовому ринку.

Список літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7. 12. 2000, № 2121 — III.

2. Банківські операції: Підручник. — 2-ге вид., випр. і доп. / А. М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна: за ред. д. е. н. проф.А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2004.

3. Банківське право України: Навчальний посібник. Кол. авт.: Жуков А. М., Іоффе А.Ю., Кротюк В. Л., Пасічник В.В., Селіванов А.О. та ін. / За заг. ред.А.О. Селіванова — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2005.

4. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. Посібник — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2005.

5. Коцовська Р. Р. Банківські операції. / Підручник.К. 2001.

6. Коцовська Р. Р. Ричаківська В.М. Операції комерційних банків.К. 2001.

7. Мороз А. М., Савлук М.І., Пуховкіна М.Ф. Банківські операції. Підручник. Київ: КНЕУ, 2002.

8. Руденко Л. В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник — К.: ЦУЛ, 2003.

9. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк. — 3-те вид. — К.: Алерта; Львів: ЛБІ НБУ, 2007.

10. Янюк О. В. Банківська послуга та ринок банківських послуг: теоретичні аспекти. // Економіка і регіон. — 2008. — № 4.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой