Аналіз руху грошових коштів по прямому методу

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Херсонський Національний Технічний Університет

Кафедра обліку та аудиту

Курсова робота

на тему: «Аналіз руху грошових коштів по прямому методу»

Виконав: Студент групи 4Ф1 Якубсон О. М

Перевірила: Ст. викладач Шатрова О. А

Херсон 2009

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи аналізу руху грошових коштів підприємства

1.1 Характеристика коштів підприємства

1.2 Завдання й джерела аналізу коштів підприємства

2. Методи аналізу руху грошових коштів

2.1 Аналіз руху грошових коштів прямим методом

2.2 Аналіз руху грошових коштів непрямим методом

3. Ефективність використання коштів

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Необхідною ознакою фінансової стабільності будь-якої організації є здатність генерувати грошові потоки, що забезпечують її потреби в коштах. Сьогодні, коли фінансове становище багатьох Українських підприємств украй хитливо, для їхніх фінансово-бухгалтерських служб одним з основних об'єктів аналізу й керування повинні стати грошові потоки, під якими розуміють всі надходження й виплати коштів, здійснювані підприємством у ході його поточної, інвестиційної й фінансової діяльності. Навіть успішно працюючі, прибуткові підприємства можуть випробовувати гостру недостачу коштів, що ставить під погрозу їх поточну господарську діяльність, що гнітить інвестиційну активність, що робить неможливим виконання зобов’язань по оплаті праці працівників, по внесенню податків у бюджет і погашенню заборгованостей перед партнерами.

Кошти є єдиним видом оборотних коштів, що володіють абсолютною ліквідністю, тобто негайною здатністю виступати коштами платежу по зобов’язаннях підприємства. Тому саме їхнім обсягом визначається платоспроможність підприємства.

Тому мистецтво керування грошовими потоками укладається не в тім, щоб нагромадити якнайбільше коштів, а в оптимізації їхніх запасів, у прагненні до такого планування руху грошових потоків, щоб до кожного чергового платежу підприємства за своїми обов’язками забезпечувалося надходження грошей від покупців і інших дебіторів при збереженні необхідних резервів. Такий підхід забезпечує можливість збереження повсякденної платоспроможності підприємства, витяг додаткового прибутку за рахунок інвестицій, що з’являються тимчасово вільних грошових ресурсів без їхнього омертвляння.

Тому облік і аналіз руху грошових коштів у цей час є дуже актуальною темою.

Аналіз — це розчленовування об'єктів або явищ на складові частини з метою вивчення їх у всьому різноманітті зв’язків і залежностей. Ціль аналізу руху грошових коштів — це, насамперед, аналіз фінансової стабільності й прибутковості підприємства. Керування коштами має на увазі цілеспрямований вплив з боку суб'єкта керування на грошові потоки організації й включає наступні основні аспекти: облік руху грошових коштів, прогнозування й аналіз грошових потоків.

Метою аналізу руху грошових потоків є підготовка інформації про об'єкти, тимчасові параметри, джерелах надходження й напрямках витрати коштів, що необхідна для обґрунтованого прийняття рішень по керуванню ними з урахуванням впливу об'єктивних і суб'єктивних внутрішніх і зовнішніх факторів.

Об'єктом дослідження є комплексна система аналізу руху грошових коштів на підприємстві.

1. Теоретичні основи аналізу руху грошових коштів підприємства

1. 1 Характеристика коштів підприємства

Кошти — найбільш ліквідна частина поточних активів — є складовою оборотного капіталу. До коштів відносяться гроші в касі, на розрахункових, поточних, спеціальних, валютних і депозитних рахунках. Хорин А. Н. Звіт про рух коштів. // Бухгалтерський облік. 2002. — № 5 С. 58

Охарактеризуємо склад коштів підприємства по їхньому складу, ступеню ліквідності й оптимальному сполученню.

Каса підприємства. Наявні кошти як в основній, так і іноземній валюті, цінні папери й грошові документи, що зберігаються безпосередньо на підприємстві становлять касу підприємства. У світовій практиці прийнято, що каса повинна забезпечувати поточні потреби підприємства в готівці (видача зарплати, коштів на відрядні видатки й т.д.), а основна маса коштів і прирівняних до них активів прийнято зберігати в банку на розрахунковому рахунку, депозиті. Зберігання більших коштів у касі підприємства вважається ризиковим у порівнянні з банком, тому від фінансового менеджера потрібна вироблення такої фінансової політики, при якій у касі перебувала б мінімально необхідна сума для потреб підприємства на поточний день.

Однак, з огляду на поточний стан економіки України, даний принцип не виправдує себе. У більшості випадків підприємства не в змозі спланувати ефективну тактику своїх дій. Більша сума готівки в касі пояснюється також наступними факторами:

· у випадку настання непередбачених подій вимагає значної суми грошей;

· застрахуватися від ризику неплатежів банку, що обслуговує розрахунковий рахунок підприємства через відсутність наявних коштів у банку.

· не менш важливим у діяльності підприємств, а особливо торговельних підприємств, є диференціація цін на товари (сировина, матеріали, що комплектують) і послуги залежно від виду платежів у наявній або безготівковій формі. Це у свою чергу змушує підприємства застосовувати менш ефективну й менш витратну форму розрахунків у наявній формі, причому нерідко в обхід законів. До речі, один з факторів, що змушують підприємства вести «чорну бухгалтерію».

Розрахункові рахунки відкриваються підприємствам, що є юридичними особами й має самостійним балансом. Порядок відкриття розрахункового рахунку регламентований інструкцією, відповідно до якої кожному підприємству може бути відкритий в одному банку тільки один розрахунковий рахунок.

На розрахунковому рахунку зосереджують вільні кошти й надходження за реалізовану продукцію, виконані роботи й послуги, короткострокові й довгострокові позички, одержувані від банку, та інші зарахування.

З розрахункового рахунку провадяться майже всі платежі підприємства: оплата постачальникам за матеріали, погашення заборгованості бюджету, соцстраху, одержання грошей у касу для видачі заробітної плати, матеріальної допомоги, премій і т.п. Видача грошей, а також безготівкові перерахування із цього рахунку банком здійснюються, як правило, на підставі наказу підприємства — власника розрахункового рахунку або з його згоди (акцепту).

У західній практиці розрахунковий рахунок уважається найбільш оптимальною формою зберігання необхідних у поточній діяльності коштів. В Україні ж у зв’язку з нестабільністю банківської системи й, особливо, критичним станом філій банків на периферії регіонів існує великий ризик неплатежів з розрахункового рахунку саме з вини банку.

Поточні рахунки відкриваються тим підприємствам і організаціям, яким не може бути відкритий розрахунковий рахунок:

1. некомерційним організаціям;

2. відособленим підрозділам юридичної особи;

3. установам, що складається на бюджеті, і організаціям, керівники яких не є самостійними розпорядниками кредитів.

Перелік операцій по поточному рахунку обмежений, а розпоряджатися коштами можна тільки в строгій відповідності із затвердженим кошторисом. Режим поточного рахунка повинен визначатися виходячи з повноважень філії, певних у положенні про нього, і зобов’язань перед бюджетами й державними позабюджетними фондами відповідно до діючого законодавства.

Валютний рахунок. Операції з іноземною валютою можуть здійснювати будь-які підприємства. Із цією метою необхідно відкрити в банку, що має дозвіл (ліцензію) від Національному банку України на здійснення операцій в іноземній валюті. Банки, що одержали ліцензію, називаються вповноваженими банками.

Виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Депозит. Часто кошти, потреби в які в даний момент не існує, або ж їхня сума не відповідає цільовому призначенню цих коштів і підприємство вважають за необхідне накопичувати певну суму грошей (даним прикладом можуть служити фонди нагромадження, амортизаційні відрахування й т.п.), те підприємства нерідко вибирає таку форму як депозит, що забезпечує як високий ступінь ліквідності коштів, так і дохід на них. За рахунок цього підприємство може тримати в себе гроші під рукою в той же час, не маючи значних втрат, не вкладаючи ці гроші у виробництво.

Цінні папери. До коштів підприємства відносяться також ліквідні цінні папери, що перебувають у касі підприємства або в депозитарії банку. Функція, виконувана цінними паперами, аналогічна функції депозиту, однак має ряд істотних відмінностей по способі їхнього обігу, ступеня ліквідності й прибутковості. У свою чергу, цінні папери можна розділити на наступні види:

· Акція — цінний папір, що свідчить про внесення паю в капітал акціонерного товариства. Дає її власникові право на присвоєння частини прибутку у формі дивіденду.

· Облігація — цінний папір не пред’явника, що дає власникові право на одержання річного доходу у вигляді фіксованого відсотка.

· Вексель- вид цінного папера, грошове зобов’язання.

· Варрант — цінний папір, що виражає пільгове право на покупку акцій емітента протягом певного часу за певною ціною.

· Опціон- короткостроковий цінний папір, що дає право її власникові купити або продати інший цінний папір протягом певного періоду за певною ціною контрагентові, що за грошову винагороду приймає на себе зобов’язання реалізувати це право.

Завжди існують переваги, пов’язані зі створенням великого запасу коштів, -- вони дозволяють скоротити ризик виснаження готівки й дають можливість задовольнити вимогу оплатити тариф раніше встановленого законом строку. З іншого боку, витрати зберігання тимчасово вільних, невикористовуваних коштів набагато вище, ніж витрати, пов’язані з короткостроковим вкладенням грошей у цінні папери (зокрема, їх можна умовно прийняти в розмірі неодержаного прибутку при можливому короткостроковому інвестуванні).

1. 2 Завдання й джерела аналізу коштів підприємства

Аналіз коштів і керування грошовими потоками є одним з найважливіших напрямків діяльності головного бухгалтера. Воно містить у собі розрахунок часу обігу коштів (фінансовий цикл), аналіз грошового потоку, його прогнозування, визначення оптимального рівня коштів, складання бюджетів коштів і т.п. Значимість такого виду активів, як кошти, на думку Джона Кейнса, визначається трьома основними причинами:

рутинність -- кошти використовуються для виконання поточних операцій; оскільки між вхідними й вихідними грошовими потоками завжди є часовий лаг, підприємство змушене постійно тримати вільні кошти на розрахунковому рахунку;

обережність — діяльність підприємства не носить жорстко визначеного характеру, тому кошти необхідні для виконання непередбачених платежів;

спекулятивність -- кошти необхідні із спекулятивних міркуваннях, оскільки постійно існує ненульова ймовірність того, що зненацька представиться можливість вигідного інвестування.

Разом з тим омертвляння фінансових ресурсів у вигляді коштів пов’язане з певними втратами -- з деяких часток умовності їхню величину можна оцінити розміром упущеної вигоди від участі в якому-небудь доступному інвестиційному проекті. Тому будь-яке підприємство повинне враховувати два взаємно виключають обставини: підтримка поточної платоспроможності й одержання додаткового прибутку від інвестування вільних коштів. Таким чином, однієї з основних завдань керування грошовими ресурсами є оптимізація їх середнього поточного залишку.

Основними завданнями аналізу коштів є:

оперативний, повсякденний контроль за схоронністю наявних коштів і цінних паперів у касі підприємства;

контроль за використанням коштів строго по цільовому призначенню;

контроль за правильними й своєчасними розрахунками з бюджетом, банками, персоналом;

контроль за дотриманням форм розрахунків, установлених у договорах з покупцями й постачальниками;

своєчасна вивірка розрахунків з дебіторами й кредиторами для виключення простроченої заборгованості;

діагностика стану абсолютної ліквідності підприємства;

прогнозування здатності підприємства погасити виниклі зобов’язання у встановлений термін;

сприяння грамотному керуванню грошовими потоками підприємства.

Основним джерелом інформації для проведення аналізу взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу й коштів є баланс, додаток до балансу, звіт про фінансові результати і їхнє використання. Особливістю формування інформації в цих звітах є метод нарахувань, а не касовий метод. Це означає, що отримані доходи, або понесені витрати можуть не відповідати реальному «припливу» або «відтоку» коштів на підприємстві.

У звіті може бути показана достатня величина прибутку й тоді оцінка рентабельності буде високої, хоча в той же час підприємство може відчувати гострий недолік коштів для свого функціонування. І навпаки, прибуток може бути незначний, а фінансовий стан підприємства — цілком задовільним. Показані у звітності підприємства, дані про формування й використання прибутку не дають повного відображення про реальний процес руху грошових коштів. Наприклад, досить для підтвердження сказаного зіставити величину балансового прибутку, показаної у звіті про фінансові результати і їхнє використання з величиною зміни коштів у балансі. Прибуток є лише одним з факторів (джерел) формування ліквідності балансу. Іншими джерелами є: кредити, позики, емісія цінних паперів, внески засновників, інші. Тому в деяких країнах у цей час віддається перевагу звіту про рух грошових коштів як інструменту аналізу фінансового стану фірми. Наприклад, у США з 1988 року уведений стандарт, по якому підприємства, замість цього звіту, повинні складати звіт про рух грошових коштів. Такий підхід дозволяє більш об'єктивно оцінити ліквідність фірми в умовах інфляції й з обліком того, що при складанні інших форм звітності використовується метод нарахування, тобто він припускає відбиття видатків незалежно від того, отримані або сплачені відповідні грошові суми.

Звіт про рух грошових коштів — це документ фінансової звітності, у якому відображаються надходження, витрата й нетто-зміни коштів у ході поточної господарської діяльності, а також інвестиційної й фінансової діяльності за певний період. Ці зміни відображаються так, що дозволяють установити взаємозв'язок між залишками коштів на початок і кінець звітного періоду.

Звіт про рух грошових коштів — це звіт про зміни фінансового стану, складений на основі методу потоку коштів. Він дає можливість оцінити майбутні надходження коштів, проаналізувати здатність фірми погасити свою короткострокову заборгованість і виплатити дивіденди, оцінити необхідність залучення додаткових фінансових ресурсів. Даний звіт може бути складений або у формі звіту про зміни у фінансовому становищі (із заміною показника «чисті оборотні активи» на показник «кошти»), або за спеціальною формою, де напрямки руху грошових коштів згруповані по трьох напрямках: господарська (операційна) сфера, інвестиційна й фінансова сфери.

Логіка аналізу досить очевидна — необхідно виділити по можливості всі операції, що зачіпають рух грошових коштів. Це можна зробити різними способами, зокрема шляхом аналізу всіх оборотів по рахунках коштів (рахунку 50, 51, 52, 55, 57, 58, 59). Однак у світовій обліково-аналітичній практиці застосовують, як правило, один із двох методів, відомих як прямій і непрямий методи. Різниця між ними складається в різній послідовності процедур визначення величини потоку коштів у результаті поточної діяльності:

· прямий метод ґрунтується на обчисленні припливу (виторг від реалізації продукції, робіт і послуг, аванси отримані й ін.) і відтоку (оплата рахунків постачальників, повернення отриманих короткострокових позичок і позик і ін.) коштів, тобто вихідним елементом є виторг;

· непрямий метод ґрунтується на ідентифікації й обліку операцій, пов’язаних з рухом грошових коштів, і послідовному коректуванню чистого прибутку, тобто вихідним елементом є прибуток.

2. Методи аналізу руху грошових коштів

2. 1 Аналіз руху грошових коштів прямим методом

Прямий метод розрахунку заснований на відбитті підсумків операцій (оборотів) по рахунках коштів за період. При цьому операції групуються по трьох видах діяльності:

· поточна (основна) діяльність — одержання виторгу від реалізації, аванси, сплата по рахунках постачальників, одержання короткострокових кредитів і позик, виплата заробітної плати, розрахунки з бюджетом, виплачені/отримані відсотки по кредитах і позикам;

· інвестиційна діяльність — рух коштів, пов’язаних із придбанням або реалізацією основних коштів і нематеріальних активів;

· фінансова діяльність — одержання довгострокових кредитів і позик, довгострокові й короткострокові фінансові вкладення, погашення заборгованості по отриманим раніше кредитах, виплата дивідендів.

Необхідні дані береться з форм бухгалтерської звітності: «Бухгалтерського балансу» і «Звіту про рух грошових коштів.

Розрахунок грошового потоку прямим методом дає можливість оцінювати платоспроможність підприємства, а також здійснювати оперативний контроль за надходженням і витратою коштів. При цьому перевищення надходжень над виплатами як по підприємству в цілому, так і по видах діяльності означає приплив коштів, а перевищення виплат над надходженнями — їхній відтік. Розглянемо форму аналітичного звіту про рух грошових коштів прямим методом, що представлена в таблиці № 1.

Таблиця 1. Аналіз руху грошових коштів (прямій метод), тис. грн.

№ п/п

Показник

Звітний рік

Попередній. рік

1.

Поточна діяльність

1.1.

Надійшло:

7 795 935

5 307 868

виторг від продажі продукції

7 467 208

4 367 851

інші надходження

328 727

940 017

РАЗОМ:

15 591 870

10 615 736

1.2.

Спрямовано:

7 765 227

6 163 591

на оплату матеріалів, товарів і т.д.

5 597 930

3 644 041

на виплату заробітної плати

201 515

71 511

на виплату дивідендів

266 384

239 705

на оплату податків і зборів

122 067

15 033

відрахування в гос. позабюджетні фонди

101 949

33 257

на видачу підзвітних сум

24 728

13 703

на інші видатки

1 450 654

2 146 341

РАЗОМ:

7 765 227

6 163 591

Разом: приплив (+)/відтік (-) дн. коштів по поточній діяльності

30 708

-855 723

2.

Інвестиційна діяльність

2.1.

Надійшло:

32 059

251 318

виторг від продажу основних коштів

31 252

247 456

дивіденди

807

3862

РАЗОМ:

32 059

251 318

2.2.

Спрямовано:

863 458

826 350

на придбання основних коштів

253 713

467 680

на придбання цінних паперів

609 745

358 670

РАЗОМ:

863 458

826 350

Разом: приплив (+)/відтік (-) дн. коштів по інвестиційній діяльності

-831 399

-575 032

3.

Фінансова діяльність

3.1.

Надійшло:

6 112 551

1 970 601

отримані кредити й позики

6 112 551

1 970 601

РАЗОМ:

6 112 551

1 970 601

3.2.

Спрямовано:

5 294 321

534 255

повернення отриманих раніше кредитів

5 294 321

534 255

РАЗОМ:

5 294 321

534 255

Разом: приплив (+)/відтік (-) дн. коштів по фінансовій діяльності

818 230

1 436 346

Загальна зміна коштів за аналізуємий період

17 539

5591

За результатами аналізу можна зробити висновок, що підприємство поліпшило свою платоспроможність у порівнянні з попереднім роком: у звітному періоді отриманий приплив коштів у розмірі 17 539 тис. грн., що на 11 948 тис. грн. більше, ніж у попередньому році. Це збільшення було викликано надходженням коштів від поточної й фінансової діяльності, у результаті інвестиційної діяльності підприємство одержало відтік коштів.

Аналіз коштів показав, що у звітному періоді підприємство одержало приплив коштів від поточної діяльності в розмірі 30 708 тис. грн., тоді як у попередньому році був відтік коштів по поточній діяльності. Від фінансової діяльності у звітному періоді приплив склав 818 230 тис. грн. По інвестиційній діяльності відбувся відтік коштів і у звітному періоді в розмірі 831 399 тис. грн.

Головним чином приплив коштів, від поточної діяльності, відбувся за рахунок збільшення виторгу від продажу продукції. Виторг у звітному періоді в порівнянні з попереднім збільшилася на 3 099 357 тис. грн. і склала 7 467 208 тис. грн. У попередньому році недолік коштів був компенсований за рахунок залучення фінансових коштів на позиковій основі (1 970 601 тис. грн.), у звітному періоді також залучалися позикові кошти в розмірі 6 112 551 тис. грн., однак основна їхня частина була погашена. У звітному періоді отримані кредити й позики були погашені на 86,6%, у попередньому періоді лише на 27,1%, що свідчить про збільшення кредиторської заборгованості, а отже й про нестійкість фінансового становища підприємства. Істотне збільшення відтоку коштів було викликано в першу чергу зниженням виторгу від продажу основних коштів з 247 456 тис. грн. у попередньому періоді до 31 252 тис. грн.

У довгостроковій перспективі прямий метод розрахунку величини грошових потоків дає можливість оцінити рівень ліквідності активів. В оперативному керуванні фінансами, прямий метод може використовуватися для контролю за процесом формування виторгу від продажу продукції (товарів, послуг) і висновків щодо достатності коштів для платежів по фінансових зобов’язаннях.

Недоліком цього методу є неможливість урахувати взаємозв'язки отриманого фінансового результату (прибутку) і зміни абсолютного розміру коштів підприємства.

2.2 Непрямий метод аналізу руху грошових коштів

Непрямий метод кращий з аналітичної точки зору, тому що дозволяє визначити взаємозв'язок отриманого прибутку зі зміною величини коштів. Розрахунок грошових потоків даним методом ведеться від показника чистого прибутку з необхідними його коректуваннями в статтях, що не відображають рух реальних грошей по відповідних рахунках.

Для усунення розбіжностей у формуванні чистого фінансового результату й чистого грошового потоку провадяться коректування чистого прибутку або збитку з обліком:

· змін у запасах, дебіторській заборгованості, короткострокових фінансових вкладеннях, короткострокових зобов’язаннях, крім позик і кредитів, протягом періоду;

· негрошових статей: амортизація необоротних активів; курсові різниці; прибуток (збиток) минулих років, виявлена у звітному періоді й інше;

· інших статей, які повинні знайти відбиття в інвестиційній і фінансовій діяльності.

На першому етапі усувається вплив на чистий фінансовий результат операцій не грошового характеру. Наприклад, вибуття об'єктів основних коштів і нематеріальних активів викликає обліковий збиток у розмірі їхньої залишкової вартості. Цілком зрозуміло, що ніякого впливу на величину коштів операції списання з балансу залишкової вартості майна не роблять, оскільки пов’язаний з ними відтік коштів відбулися значно раніше — у момент його придбання. Отже, сума збитку в розмірі недоамортизованої вартості повинна бути додана до величини чистого прибутку.

На другому етапі коректувальні процедури виконуються з урахуванням змін у статтях оборотних активів і короткострокових зобов’язань. Ціль проведення коректувань полягає в тому, щоб показати, за рахунок яких статей оборотних активів і короткострокових зобов’язань відбулася зміна суми коштів наприкінці звітного періоду в порівнянні з його початком. Збільшення статей оборотних активів характеризується використанням коштів і, отже, розцінюється як відтік коштів. Зменшення статей оборотних активів характеризується вивільненням коштів і розцінюється як приплив коштів.

Для розрахунку змін по статтях оборотних активів і короткострокових зобов’язань використовується допоміжна таблиця.

Відомості про зміну статей власного капіталу, тис. грн.

Статті балансу

На початок періоду

На кінець періоду

Зміни: збільшення (+),

зменшення (-)

Виробничі запаси

497 205

628 281

131 076

Незавершене виробництво

1 008

319

-689

Видатки майбутніх періодів

398

471

73

Готова продукція

33 104

70 135

37 031

Дебіторська заборгованість

210 938

586 958

376 020

Короткострокові фінансові вкладення

211 839

560 287

348 448

Кошти

33 356

50 895

17 539

Короткострокові позики й кредити

540 201

568 794

28 593

Розрахунки із кредиторами

499 935

655 498

155 563

Розрахунки з персоналом

15 062

21 262

6 200

Розрахунки з позабюджетними фондами

6 779

10 500

3 721

Розрахунки з бюджетом

16 620

27 377

10 757

Розрахунки з іншими кредиторами

75 167

23 107

-52 060

Доходи майбутніх періодів

45 057

45 057

Аванси, отримані від покупців і замовників

19 041

24 741

5 700

Узагальнююча інформація про рух грошових коштів непрямим методом на аналізованому підприємстві наведена в таблиці 2.

Таблиця 2. Аналіз руху грошових коштів (непрямий метод), тис. грн.

Показники

Сума

Поточна діяльність

Чистий прибуток

609 802

Нарахована амортизація

141 586

Результату від вибуття основних коштів

-26 066

Доходи від участі в інших організаціях

-807

Зміна виробничих запасів (плюс ПДВ по придбаних цінностях)

-133 544

Зміна обсягу незавершеного виробництва

689

Зміна видатків майбутніх періодів

-73

Зміна обсягу готової продукції

-37 031

Зміна дебіторської заборгованості

-376 020

Зміна кредиторської заборгованості

155 563

Короткострокові вкладення

-348 448

Зміни доходів майбутніх періодів

45 057

Разом коштів від поточної діяльності

30 708

Інвестиційна діяльність

Надходження

32 059

Платежі

-863 458

Разом коштів від інвестиційної діяльності

-831 399

Фінансова діяльність

Приплив

6 112 551

кредити й позики

6 112 551

Відтік

-5 294 321

повернення кредитів

-5 294 321

Разом коштів від фінансової діяльності

818 230

Зміни коштів

17 539

Для розглянутого приклада скоректовані дані зміни коштів по видах діяльності будуть: поточна діяльність + 30 708 тис. грн., інвестиційна діяльність — 831 399 тис. грн., фінансова діяльність + 818 230 тис. грн. Загальна зміна коштів, мабуть, залишилося незмінним: + 17 539 тис. грн.

Складений звіт про рух грошових коштів дозволяє зробити наступні висновки.

Основною причиною розбіжності отриманого чистого фінансового результату й чистого потоку коштів з’явилося збільшення дебіторської заборгованості (376 020 тис. грн.) і короткострокових фінансових вкладень (348 448 тис. грн.), що привело до відтоку коштів.

Додатковий приплив коштів у рамках поточної діяльності був забезпечений за рахунок збільшення кредиторської заборгованості (155 563 тис. грн.).

Отриманий чистий прибуток у сумі 609 802 тис. грн. практично вся був спрямований на фінансування зрослих оборотних активів. Фінансування інвестиційної діяльності здійснювалося в основному за рахунок залучення довгострокових позикових коштів.

Дані таблиць 1 і 2 містять коштовну управлінську інформацію, у якій зацікавлені як керівництво, так і його акціонери (інвестори). З її допомогою керівництво підприємства може контролювати поточну платоспроможність, приймати оперативні рішення по її стабілізації, оцінювати можливість додаткових інвестицій. Кредитори можуть скласти висновок про достатність коштів у підприємства і його здатності генерувати кошти, необхідні для платежів. Акціонери (інвестори), маючи інформацію про рух грошових потоків на підприємстві, мають можливість більш обґрунтовано підійти до розробки політики розподілу й використання прибутку.

3. Ефективність використання коштів

Ефективність роботи підприємства залежить від багатьох факторів, які можна розділити на зовнішні, що роблять вплив поза залежністю від інтересів підприємства, і внутрішні, на які підприємство може й повинне активно впливати. Ці фактори можуть бути, як позитивними, так і негативними. Збиток від даних факторів може бути знижений при ефективному й правильному використанні коштів.

Зовнішнім проявом фінансової стабільності виступає платоспроможність. Платоспроможність — це здатність підприємства вчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, що випливають із торговельних, кредитних і інших операцій платіжного характеру. Оцінка платоспроможності підприємства визначається на конкретну дату.

Здатність підприємства вчасно й без затримки платити по своїх короткострокових зобов’язаннях називається ліквідністю. Ліквідність підприємства — це здатність підприємства вчасно виконувати зобов’язання по всіх видах платежів. Інакше кажучи, підприємство вважається ліквідним, якщо воно в стані виконати свої короткострокові зобов’язання, реалізуючи поточні активи. Основні кошти (якщо тільки вони не здобуваються з метою подальшого перепродажу), як правило, не є джерелами погашення поточної заборгованості підприємства в чинність своєї специфічної ролі в процесі виробництва й, як правило, через скрутні умови їхньої термінової реалізації.

Підприємство може бути ліквідним у тім або іншому ступені, оскільки до складу поточних активів входять самі різнорідні оборотні кошти, серед яких є як легко реалізовані, так і ваджкореалізуємі. Ліквідність активів — це здатність активів трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Ніж коротше період трансформації, тим вище ліквідність активів.

У ході аналізу ліквідності вирішуються наступні завдання:

оцінка достатності коштів, для покриття зобов’язань, строки яких минають у відповідні періоди;

визначення суми ліквідних коштів і перевірка їхньої достатності для виконання термінових зобов’язань;

оцінка ліквідності й платоспроможності підприємства на основі ряду показників.

У той же час у складі короткострокових пасивів звичайно виділяються зобов’язання різного ступеня терміновості. Звідси одним зі способом оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу й пасиву між собою. Із цією метою зобов’язання підприємства групуються по ступені їхньої терміновості, а його активи — по ступені ліквідності (швидкості можливої реалізації). Так, найбільш термінові зобов’язання підприємства (строк оплати яких наступає в поточному місяці) зіставляються з величиною активів, що володіють максимальною ліквідністю (кошти, легко реалізовані цінні папери). При цьому частина термінових зобов’язань, що залишаються незабезпеченими, повинна врівноважуватися менш ліквідними активами — дебіторською заборгованістю підприємств зі стійким фінансовим становищем, легко реалізованими запасами товарно-матеріальних цінностей. Інші короткострокові зобов’язання співвідносяться з такими активами, як дебітори, готова продукція, виробничі запаси й ін.

Ліквідність означає здатність підприємства переводити активи підприємства в ліквідні кошти (наявні й безготівкові кошти), при цьому процес перекладу активів у ліквідні кошти може відбуватися як із втратою, так і без втрати балансової вартості активів, тобто знижками із ціни.

Аналіз ліквідності підприємства, а, отже, і балансу проводять двома методами:

1. груповий метод;

2. метод коефіцієнтів.

Груповий метод є більше докладним, коли кошти по активі групуються по ступені їхньої ліквідності в порядку убування, а зобов’язання по пасиві групуються по строках їхнього погашення в порядку їхнього зростання. Цей метод показує можливість реалізації матеріальних і інших цінностей для перетворення їх у кошти, при цьому все майно по ступені ліквідності підрозділяють на чотири групи:

першокласні ліквідні кошти — всі види коштів (наявні й безготівкові);

швидкореалізовані активи — короткострокові фінансові вкладення (цінні папери зі строком погашення до 12 місяців), вкладення, для обігу яких у кошти потрібне певний час, у цю групу активів включаються дебіторська заборгованість, платежі по який очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, інші оборотні активи;

середньореалізовані активи — довгострокові фінансові вкладення (всі інші цінні папери), запаси сировини, матеріалів, малоцінні й швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, дебіторська заборгованість, платежі по який очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати, інші запаси й витрати;

важкореалізовані або неліквідні активи — майно, призначене для поточної господарської діяльності (нематеріальні активи, основні кошти й устаткування до установки, капітальні й довгострокові фінансові вкладення, тобто підсумок розділу 1 активу балансу).

Метод коефіцієнтів служить для швидкої оцінки здатності підприємства виконувати свої короткострокові зобов’язання.

Розглянемо кожний метод докладніше.

Залежно від ступеня ліквідності активи підприємства діляться на наступні групи:

А1 — найбільш ліквідні активи. Сюди входять всі кошти підприємства й короткострокові фінансові вкладення.

А2 — швидкореалізовані активи, тобто активи, для обігу яких у наявні кошти потрібне певний час. Сюди включають дебіторську заборгованість, платежі по який очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, інші оборотні кошти.

А3 — повільнореалізовані активи, тобто активи, які вже менш ліквідні. Сюди включають запаси, ПДВ по придбаних цінностях, дебіторську заборгованість, платежі по який очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати.

А4 — важкореалізовані активи, тобто активи, які використовуються на підприємстві тривалий час. Сюди включають всі необоротні активи.

Таким чином, групи А1, А2, А3 є постійно мінливими активами й називаються поточні активи.

Залежно від строків погашення зобов’язань пасиви підприємства діляться на наступні групи:

П1 — найбільш термінові зобов’язання. Сюди входять кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові пасиви, а також позички, не погашені в строк (за даними додатків до бухгалтерського балансу).

П2 — короткострокові пасиви. Сюди входять короткострокові позикові кошти, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

П3 — довгострокові пасиви. Сюди включають всі довгострокові пасиви.

П4 — постійні пасиви. Це весь четвертий розділ балансу, а також статті «Доходи майбутніх періодів», «Фонди споживання», «Резерви майбутніх видатків і платежів».

При цьому варто відзначити, що групи П1, П2, П3 є зовнішніми зобов’язаннями підприємства.

Для визначення ліквідності балансу варто зіставити підсумки наведених груп по активі й пасиву. Баланс уважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються наступні нерівності:

Для визначення балансу варто зіставити підсумки наведених груп по активі й пасиву. Баланс уважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце співвідношення:

А1 > П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 > П4

Проведемо аналіз ліквідності балансу.

Для цього складемо таблицю 3.

Таблиця 3. Аналіз ліквідності балансу (тис. грн.)

Актив

На початок року

На кінець року

Пасив

На початок року

На кінець року

Надлишок (+), недолік (-)

На початок року

На кінець року

1

2

3

4

5

6

7

8

1. Найбільш ліквідні активи А1

245 195

611 182

1. Найбільш термінові зобов’язання П1

499 935

655 498

-254 740

-44 316

2. Швидко реалізовані активи А2

210 938

586 958

2. Короткострокові пасиви П2

540 201

568 794

-329 263

18 164

3. Повільно реалізовані активи А3

496 807

637 606

3. Довгострокові пасиви П3

108 826

511 371

387 981

126 235

4. Важко реалізовані активи А4

1 800 553

2 253 967

4. Постійні пасиви П4

1 604 531

2 354 050

196 022

-100 083

Баланс

2 753 493

4 089 713

Баланс

2 753 493

4 089 713

0

0

На початок року маємо наступну систему нерівностей:

А1 < П1

А2 < П2

А3 > П3

А4 > П4;

на кінець року система нерівностей змінилася:

А1 < П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 < П4

Аналіз ліквідності балансу показав, що його структура відрізняється від оптимальної з позиції ліквідності. Однак, динаміка показників має позитивну тенденцію, тобто ліквідність балансу на кінець звітного періоду наблизилася до оптимального.

Дані таблиці 1 показують, що у звітному періоді спостерігався платіжний недолік найбільш ліквідних активів (А1) коштів і короткострокових фінансових вкладень на суму 254 740 тис. грн. на початок року й 44 316 тис. грн. на кінець року. Іншими словами, найбільш ліквідних активів недостатньо для покриття найбільш соковитих зобов’язань.

Нерівність А4 > П4 на початок року свідчить про те, що частина необоротних активів формувалася за рахунок позикових джерел коштів. Перевищення постійних пасивів над важко реалізованими активами на 100 083 наприкінці року є позитивним моментом, що свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів.

Другий метод: метод коефіцієнтів, як уже говорилося, служить для швидкої оцінки здатності підприємства виконувати свої короткострокові зобов’язання. При цьому методі застосовуються наступні коефіцієнти: коефіцієнт поточної ліквідності, швидкій ліквідності й абсолютній ліквідності.

Ліквідність — одна з найважливіших характеристик фінансового стану фірми, що визначає можливість підприємства вчасно оплачувати рахунку й фактично є одним з показників банкрутства.

Для оцінки платоспроможності підприємства використовується три відносних показники, що розрізняються набором ліквідних активів, розглянутих як покриття короткострокових зобов’язань.

Коефіцієнт абсолютної (миттєвої) ліквідності відображає здатність підприємства виконувати короткострокові зобов’язання за рахунок вільних коштів і короткострокових фінансових вкладень, швидко реалізованих у випадку потреби. Короткострокові зобов’язання коректуються на статті «Доходи майбутніх періодів», «Резерви майбутніх видатків і платежів», а також «Фонди споживання».

де

ДС — кошти,

КФВ — короткострокові фінансові вкладення,

ТП — скоректовані поточні пасиви.

Основним фактором підвищення рівня абсолютної ліквідності є рівномірне й своєчасне погашення дебіторської заборгованості.

Цей коефіцієнт показує, яка частина короткострокових позикових зобов’язань може бути при необхідності погашена негайно. Рекомендується проводити аналіз динаміки даних показників, доповнюючи його порівняльним аналізом матеріалів по підприємствах, що має аналогічну орієнтацію своєї господарської діяльності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, яку частину поточної заборгованості організація може покрити в найближчій перспективі за умови повного погашення дебіторської заборгованості. При розрахунку даного показника основним питанням є поділ поточних активів на ліквідну й важколіквідну частини. Це питання в кожному конкретному випадку вимагає окремого дослідження, тому що до ліквідної частини можна беззастережно можна віднести лише кошти.

Показник обчислюється по більше вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку виключені виробничі запаси. Справа тут не тільки в значно меншій ліквідності запасів, але й у тім, що кошти, які можна виручити у випадку змушеної реалізації виробничих запасів, можуть виявитися істотно нижче витрат по їхньому придбанню. В умовах ринкової економіки типової є ситуація, коли при ліквідації підприємства виручають 40% і менш від облікової вартості запасів. Аналізуючи динаміку цього коефіцієнта, варто звертати увагу й на фактори, що обумовили його зміна. Якщо ріст коефіцієнта швидкої ліквідності був зв’язаний в основному з ростом невиправданої дебіторської заборгованості, то це не характеризує діяльність підприємства з позитивної сторони. Коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнює сумі коштів, розрахунків і інших активів, діленої на суму поточних зобов’язань.

де ДЗ — дебіторська заборгованість.

Для підвищення рівня поточної ліквідності необхідно сприяти росту забезпеченості запасів власними оборотними коштами, для чого варто збільшувати власні оборотні кошти й обґрунтовано знижувати рівень запасів.

Коефіцієнт поточної ліквідності показує платіжні можливості організації за умови погашення короткострокової дебіторської заборгованості й реалізації наявних запасів.

де ТА — поточні активи,

ТП — скоректовані поточні пасиви.

Рівень коефіцієнта поточної ліквідності безпосередньо визначається наявністю довгострокових джерел формування запасів. Для підвищення рівня розглянутого коефіцієнта необхідно поповнювати реальний власний капітал підприємства й обґрунтовано стримувати ріст необоротних активів і довгострокової дебіторської заборгованості.

Якщо коефіцієнт поточної ліквідності менше нормативного, але надглядається тенденція цього показника до росту, то розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності (КВ. п. ) за період, рівним 6 місяцям:

КВ. п. = (Кт. л. 1 + 6/Т (Кт. л. 1 — Кт. л. 0)) / Кт. л. норм,

де Кт. л. 1 і Кт. л. 0 — відповідно фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності наприкінці й на початку звітного періоду;

Кт. л. норм — нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності (візьмемо рівне 2);

6 — період відновлення платоспроможності;

Т — звітний період, міс. (наприклад, рік).

Якщо КВ. п. > 1, то в підприємства є реальна можливість відновити платоспроможність, і навпаки, якщо КВ. п. < 1, підприємство не може зробити це за короткий час.

Коефіцієнт втрати платоспроможності (Ку.п. ) розраховується, якщо фактичний рівень Кт. л. дорівнює нормативному значенню на кінець періоду або вище його. Але намітилася тенденція до його зниження. Даний коефіцієнт розраховується за період, рівний 3 місяцям:

Ку.п. = (Кт. л. 1 + 3/Т (Кт. л. 1 — Кт. л. 0)) / Кт. л. норм.

При Ку.п. > 1 підприємство має реальну можливість зберегти платоспроможність протягом 3 місяців, і навпаки.

Розглянуті коефіцієнти ліквідності мають наступні недоліки:

1. статичність — зазначені показники розраховуються на основі балансових даних, що характеризують майнове положення підприємства по його стані на конкретну дату, і, отже, одномоментні. Звідси випливає необхідність аналізу їхні динаміки за кілька періодів;

2. можливість завищення значень показника, внаслідок включення до складу поточних активів так званих «мертвих» статей, наприклад неліквідних запасів товарно-матеріальних цінностей;

3. мала інформативність для прогнозування майбутніх грошових надходжень платежів, а саме це є головним завданням аналізу поточної платоспроможності;

4. можливість завищення показників за рахунок «неліквідної» дебіторської заборгованості;

5. наявність потенційних зобов’язань, невідбиваних у балансі й невраховуваних при розрахунку коефіцієнтів ліквідності. Саме тому міжнародні стандарти фінансової звітності вказують на необхідність розкриття повної суми фінансових зобов’язань у пояснювальній записці;

6. ігнорування перспективи виплат, здатних спричинити значний відтік коштів у майбутньому.

Розрахуємо коефіцієнти ліквідності для аналізованого підприємства. Для цього скористаємося наступною таблицею:

Таблиця. 4

Показники

На початок року

На кінець року

Зміна

Кошти

33 356

50 895

17 539

Короткострокові фінансові вкладення

211 839

560 287

348 448

Короткострокова дебіторська заборгованість

210 938

586 958

376 020

Запаси

497 205

628 281

131 076

Поточні зобов’язання

1 040 136

1 384 091

343 955

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,2357

0,4416

0,2058

Коефіцієнт проміжної ліквідності

0,4385

0,8657

0,4271

Коефіцієнт поточної ліквідності

0,9166

1,3196

0,4030

Аналіз платоспроможності підприємства показав, що у звітному році спостерігається ріст коефіцієнта абсолютної ліквідності: 0,24 на початок року й 0,44 на кінець року. Отже, на кінець року на 44% поточні зобов’язання підприємства покриваються найбільш ліквідними активами. Таким чином, його значення на початок року відповідає до нормативу (0,2; 0,3), а на кінець року перевищує його. Однак, перевищення нормативу може свідчити про недостатньо ефективне використання наявних у підприємства коштів.

У динаміку коефіцієнта проміжної ліквідності також спостерігаються позитивні тенденції. На початок року він становив 0,44, а до кінця його значення склало 0,86, тобто даний коефіцієнт досяг нормативного значення.

Значення коефіцієнта поточної ліквідності на початок року не відповідало нормативному значенню (0,92), під кінець року він зріс на 0,4 пункти, склав 1,32 і, таким чином, його значення наблизилося до нормативу.

На закінчення можна зробити висновок, що в підприємства значно підвищилася платоспроможність за звітний період.

Оскільки коефіцієнт поточної ліквідності значно нижче нормативного значення, то доцільно розрахувати коефіцієнт відновлення платоспроможності:

КВ. п. = (Кт. л. 1 + 6/Т (Кт. л. 1 — Кт. л. 0)) / Кт. л. норм = (1,3196 + 6/12(1,3196 — 0,9166))/2 = 1,5211

Тому що коефіцієнт відновлення платоспроможності дорівнює 1,5211, що більше 1, то в підприємства є реальна можливість відновити платоспроможність у найближчі 6 місяців.

Таким чином, можна зробити висновок, що аналізоване підприємство має досить гарну платоспроможність і має істотні передумови для її зміцнення.

Крім розглянутих показників на практиці використовуються також група показників платоспроможності, що розраховуються як відношення надходжень і платежів. Такі показники можуть розраховуватися стосовно як до грошових потоків від операційної діяльності, так і до грошових потоків підприємства в цілому.

Базова формула розрахунку даного показника має такий вигляд

Розрахунок даного коефіцієнта корисний для того, щоб показати, наскільки при несприятливих умовах можуть скоротитися надходження коштів, щоб при цьому можна було здійснити необхідні платежі. Наприклад, якщо значення коефіцієнта становить 1,2, то можна сказати, що при скороченні грошових надходжень на 20% підприємство зможе забезпечити поточні платежі. Очевидно, що значення даного показника не може бути менше 1.

Іншим варіантом розрахунку цього показника є наступний:

Значення даного показника також не повинне бути менше 1. У противному випадку можна говорити про те, що поточних надходжень недостатньо для здійснення поточних платежів і підприємство здійснює останні за рахунок наявного на початок аналізованого періоду залишку коштів.

Також важливими показниками платоспроможності і ефективності використання коштів є показники обертає мості коштів.

Загальний коефіцієнт обертаємості розраховується по формулі:

Цей коефіцієнт показує ефективність використання всіх існуючих ресурсів незалежно від їх джерел.

Обертаємість запасів характеризується коефіцієнтами:

Чим вище показник обертаємості запасів, тим бистріше можливо реалізувати матеріальні цінності і в випадку необхідності сплатити борги.

Обертаємість власних коштів підприємства показує наступний коефіцієнт:

Кв.к = Виручка від реалізації

Власні кошти

Швидкість обороту власних коштів показує активність грошових коштів.

На практиці для більше точної й достовірної інформації підприємствам краще нарівні з аналізом руху грошових коштів, провадити розрахунок даних показників. Потім можна судити про ефективність руху грошових коштів, виявляти причини й використовувати методи для більш ефективного їх використанню.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує рівень забезпечення підприємства власними коштами і розраховується як відношення суми фактичної наявності джерел власних і прирівняних до них коштів (за винятком сум заборгованостей за розрахунками з учасниками, доходів майбутніх періодів, резерву майбутніх витрат і платежів, реструктуризованого боргу) до суми наявних оборотних активів, підприємства. Цей коефіцієнт обчислюється за формулою:

де ОА-- оборотні активи, грн.

Фінансовий стан підприємства вважається нормальним, якщо коефіцієнт забезпеченості власними коштами К > 1

Висновки

За результатами аналізу грошових потоків фінансовий менеджер повинен отримати відповідь на основні питання: звідки надходять грошові кошти, яке значення кожного джерела і на які цілі вони використовуються. Висновки потрібно робити як в цілому по підприємству, так і по кожному виду його діяльності: операційна, фінансова та інвестиційна. На цій підставі робляться висновки про джерела і про забезпечення кожного виду діяльності необхідними грошовими коштами. В результаті приймаються рішення по питанню перевищення надходження грошових коштів над платежами, джерел оплати поточних зобов’язань та інвестиційної діяльності, достатності отримуваного прибутку тощо.

Прямий метод аналізу руху грошових коштів — найбільш простий і зручний, використовується при проведенні внутрішнього аналізу. Його сутність складається в прямому зіставленні надходження (припливу) і витрати (відтоку) коштів. Достоїнством прямого методу є те, що він дозволяє оцінити загальні суми приходу й видатку коштів, бачити їхній напрямку в розрізі окремих видів діяльності, прогнозувати грошові потоки

грошовий кошти аналіз ефективність

Перелік використаних джерел

1. Брігхем Є.Г. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. — К.: Молодь, 1997.

2. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2000.

3. Ковалев В. В. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 2000.

4. Кондраков Н. П. Основы финансового анализа. — М., 1998.

5. Кононенко О. Аналіз фінансової звітності. — Х.: Фактор, 2002.

6. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002.

7. Маркарьян Е. А., Герасименко Г. Р. Финансовый анализ. — М.: ПРИОР, 1996.

8. Павловська О. В., Притуляк Н. М., Невмержицька Н. Ю. Фінансовий аналіз: Навч. -метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002.

9. Петряєва З.Ф. Фінансовий аналіз. Навч. посіб. — Харків: вид. ХДЕУ, — 2000.

10. Фаріон І.Д., Захарків Т.Д. Фінансовий аналіз. Навчальний посібник. — Тернопіль. — 2000.

11. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000.

12. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку: Практ. посібник. — К.: Лібра, 1999.

13. Чернелевський Л. М., Михайленко О. В. Економічний аналіз на підприємствах харчової промисловості. Навч. посібник — К., 2000.

14. Шеремет А. Д., Негашев Е. В. Методика финансового анализа: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 1999.

15. Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С. Методика финансового анализа. — М.: ИНФРА-М, 1995.

16. Шеремет О. О. Фінансовий аналіз: Навч. Посіб. — К. :Кондор, 2005.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой