Аналіз соціальної ситуації в рамках предмета соціальної психології

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Аналіз соціальної ситуації в рамках предмета соціальної психології

До початку 80-х років 20 століття серед об'єктів західноєвропейської соціальної психології на одне з перших місць висунулася соціальна ситуація. Інтерес до неї стимулювався насамперед запитами практики. Необхідність ситуаційного аналізу поводження стала очевидної в ході консультаційної роботи при спробах пояснити труднощі, які людина випробовує у формальному й неформальному спілкуванні. Великі дані, накопичені в цій області, настійно вимагали теоретичної інтерпретації.

До аналізу соціальної ситуації в рамках власного предмета соціальної психології спонукували й події, що відбувалися в самій цій області досліджень. У першу чергу — гостра критика лабораторного експерименту. У численних роботах було показано, що основні артефакти й обмеження цього методу суть наслідку специфічності соціальної ситуації, що складається в експерименті. Такі ефекти експериментатора й випробуваного, необхідність уводити в оману випробуваних і т.п. Серйозним недоліком лабораторного експерименту виявилася також штучність самої цієї ситуації, її ізольованість від більше широкого соціального контексту. Крім того, такі широко відомі дослідження, як експерименти С. Милгрема й Ф. Зимбардо, переконливо свідчили, що в умовах, наближених до ситуацій реального життя, випробувані поводяться непередбаченим образом, а їхнє поводження не піддається звичайній інтерпретації.

Слід зазначити, що соціальна ситуація вже аналізувалася в рамках психології й соціології. Однак результати цієї роботи були не можливі для рішення соціально-психологічних проблем.

Так, представники інтеракціонистського підходу в психології, що бере початок у теорії К. Левина, обмежувалися розглядом взаємодії індивіда «і» ситуації, ігноруючи взаємодію людей «в» ситуації, тобто властиво її соціальний аспект: відповідно до канонів методологічного індивідуалізму вивчалися сприйняття ситуації індивідом, мотивація його включення в ситуацію й поводження в ній, його реакції на ситуацію й т.п. До того ж дослідження проводилися в основному в штучних умовах лабораторного експерименту. У тих же областях психології, які мали справа з реальною дійсністю (екологічна, середова психологія), досліджувалися, головним чином, фізичні умови ситуації. Людина ж з його мотивацією й суб'єктивністю залишалася на другому плані.

Набагато ближче до необхідного аналізу соціальної ситуації виявилися різні мікросоціологічні підходи, що виросли із символічного інтеракционизму й розвилися в лоні феноменологічної соціології. Відправним пунктом в аналізі ситуації для них послужила теза У. Томаса, що одержав назву «теореми Томаса»: «Якщо ситуації визначаються як реальні, вони реальні по своїх наслідках». Позитивною стороною цих підходів були увага до практичної свідомості, реальних ситуацій, прагнення розшифрувати мову між індивідуальної взаємодії в повсякденному житті. Їхнім основним недоліком був надмірний акцент на суб'єктивність, на довільність «соціального конструювання реальності».

Така була обстановка, у якій група соціальних психологів Оксфордського університету під керівництвом М. Аргайла приступилася до формування основ соціально-психологічного підходу до ситуації. Проаналізувавши близько 1000 психологічних і соціологічних робіт, у яких утримувався той або інший аналіз соціальної ситуації, М. Аргайл і його колеги прийшли до висновку про незадовільний стан у цій області, для якої виявилися характерними теоретичний розбрід, відсутність адекватних методів дослідження, мала ефективність добутих знань для рішення практичних завдань.

Забігаючи вперед, відзначимо, що в роботах під керівництвом М. Аргайла, що задали нову парадигму соціально-психологічного дослідження, соціальна ситуація виявила нові грані й стала як об'єкт, що є по перевазі соціально-психологічним. У цих дослідженнях особливо рельєфно виявилися тенденції розвитку й переваги того підходу, що був вище визначений як альтернативний, або культурологічний.

Дві обставини особливо сприяли досягненню цих результатів. По-перше, у середині 70-х років з’явилися перші теоретичні роботи Р. Харре і його послідовників. Підхід з його спробою синтезу досягнень мікросоціології, соціолінгвістики, з орієнтацією на вивчення соціальних епізодів у реальному житті й самозвітів випробуваних як альтернатива лабораторному експерименту був сприйнятий М. Аргайлом і його співробітниками як плідна платформа. По-друге, до цього часу були значно вдосконалені методи реєстрації й статистичної обробки даних про поводження людей у реальному житті.

У самому загальному виді соціальна ситуація визначається М. Аргайлом і його співробітниками як «природний (фрагмент соціального життя, обумовлений включеними в нього людьми, місцем дії й характером дій, що розгортаються, або діяльності». Більше конкретна увага дослідників зосереджена на соціальних ситуаціях, що представляють собою типи соціальної взаємодії, відомі членам даної культури або субкультури. Таким чином, Аргайл і його послідовники вивчають досить обмежене коло ситуацій — типових для конкретної культури. При цьому своє завдання вони бачать у тім, щоб виявити систему універсальних факторів, що є присутнім у будь-якій ситуації соціальної взаємодії й її визначеність. У результаті ситуація з’являється як «сукупність характеристик соціальної події, що діють на індивіда». Моделлю для виділення факторів і побудови цієї системи служить гра, розглянута як соціальний ритуал.

Згідно Аргайлу і його послідовникам, соціальна ситуація визначається дев’ятьма факторами.

1. Мета — центральний фактор.

2. Правила — загальноприйнята думка про припустиме й неприпустиме поводження в ряді конкретних ситуацій.

3. Ролі - прийняті в даній культурі моделі взаємодії.

4. Набір елементарних дій — найпростіші вербальні й невербальні форми участі у взаємодії.

5. Послідовність поведінкових актів (наприклад, прийнятий порядок зміни ролей мовця й слухаючого).

6. Концепти — знання, наявність у когнітивній структурі певних категорій, що забезпечують розуміння ситуації, як, наприклад, знання при грі в шахи, що таке ферзь або що означає слово «шах». У соціальній ситуації такими концептами виступають уявлення про людей, соціальну структуру, елементи взаємодії й об'єктах, включених у взаємодію.

7. Фізичне середовище, елементами якого є границі ситуації (закрите приміщення, вулиця, площа й т.п.), реквізит (наприклад, класна дошка, парти в шкільному класі), модифікатори (фізичні якості середовища, що впливають на органи почуттів) — колір, шум, заходи й т.д., простір — дистанція між людьми й об'єктами.

8. Мова — ситуаційно обумовлені словник, обороти мови, інтонації, використовувані учасниками взаємодії.

9. Труднощі й навички — різні перешкоди для взаємодії й навички їхнього подолання.

Перераховані фактори в сукупності утворять систему. Неважко помітити, що вони відбивають як об'єктивні аспекти ситуації, зовнішні стосовно суб'єкта дії й доступні для виміру об'єктивними методами, так і суб'єктивні, локалізовані у свідомості й психіці індивіда, які можуть бути досліджені методами самозвіту.

Відмітною рисою нового підходу до соціальної ситуації є, за задумом його ініціаторів, акцент на її об'єктивні аспекти з обліком суб'єктивних. Останні вважаються встановленими в тому випадку, коли щодо них серед учасників взаємодії існує загальноприйнята точка зору, або, інакше кажучи, коли ці фактори відповідають критерію конвенціональної об'єктивності.

Психологічність моделі визначається ключовим положенням, що у ній займають мети. Вони розглядаються як незалежні змінні, а всі інші параметри — як залежні від них. Відповідно до концепції, самі соціальні ситуації створюються в культурі для виконання в основному одній функції: забезпечити умови досягнення людьми своїх цілей, зв’язаних, у свою чергу, з потребами цих людей, з їхньою мотиваційною сферою. Саме тому дана концептуальна модель визначається як функціональна.

Незважаючи на знайомство із критикою на адресу структурного функціоналізму, Аргайл і співавтори вважають за можливе використовувати його основні положення стосовно до аналізу соціальних ситуацій, думаючи, що в дослідженні фрагментів соціального процесу недоліки структурного функціоналізму (акцент на статус-кво, на відтворення системи, а не на зміну) як би гасяться. У той же час у розпорядженні соціальних психологів виявляються такі евристичні поняття, як «явна» і «латентна функції», «регуляція й організація соціального поводження», «мети взаємодії».

Міждисциплінарне походження даної моделі соціальної ситуації обумовило набір відповідних методів дослідження, зокрема способи верифікації гіпотез. Три групи методів запозичені з експериментальної соціальної психології, дві - із психології середовища й один — з мікросоціології. Із соціальної психології взяті: 1) різні статистичні методи (факторний і кластерний аналіз), за допомогою яких обробляється масив емпіричних даних з метою їхнього угруповання по невеликому числу вимірів: звідси назва цієї групи — мірний аналіз; 2) методи, розроблені в рамках підходу, іменованого також структуралістським, або категоріальним (включають опитування, спостереження, інтерв'ю, експеримент, рольові ігри й т.п.); ці методи націлені на виявлення структурних елементів ситуації й дозволяють побудувати її детальну картину; 3) методи, застосовувані для дослідження конкретних явищ, наприклад альтруїзму й конформності (звичайне сполучення лабораторного й природного експерименту).

Із психології середовища запозичені: 4) методи, за допомогою яких досліджується сприйняття фізичного середовища (простору, часу, послідовності подій); 5) методи, розроблені в рамках екологічного підходу для аналізу сприйняття значимих характеристик не тільки фізичної, але й соціального середовища.

Нарешті, останню групу утворять: 6) методи, розроблені в рамках підходу, у сполученні з методами об'єктивної реєстрації (відео — і магнітофонний запис) соціальної взаємодії для наступного зіставлення цих даних з матеріалами, одержуваними в суб'єктивних звітах учасників взаємодії.

М. Аргайл не приховує, що віддає перевагу еклектичному сполученню перерахованих методів замість розробки якого-небудь специфічного, призначеного спеціально для дослідження ситуації. Аналогічну позицію він займає й у дискусіях про те, чи належні ситуації фіксуватися об'єктивно або суб'єктивно, по вербальних або невербальних реакціях, з акцентом на мікро — або макрорівень, розглядатися дискретно, вивчатися в їх реальному, актуальному виді уявному, уявлюваному, як це робиться в проективних методиках. Як правило, відповідь М. Аргайла один — необхідне сполучення всіх підходів.

Подібна позиція обумовлена уявленням про те, що соціальна ситуація як багатомірний об'єкт дослідження, що сполучить у собі й об'єктивні, і суб'єктивні умови взаємодії, дозволяє об'єднати й синтезувати переваги протилежних точок зору, що сформувалися в цих дискусіях. По суті, це суперечка між психологічною й соціологічною традицією в соціальній психології. Однієї з головних причин розбіжності між ними М. Аргайл уважає розходження в предметі. Для психологічної традиції характерний акцент на індивідуальне поводження й ігнорування соціального контексту в сполученні з кількісними методами дослідження, для соціологічного, навпроти, — акцент на цей контекст у сполученні з методами якісного аналізу. Соціальна ситуація, будучи об'єктом, що перебуває на перетинанні цих двох концептуальних підходів, може стати, уважає М. Аргайл, тим мостом, що забезпечить взаємне збагачення двох традицій і продуктивне дослідження самої соціальної ситуації.

У своїй роботі М. Аргайл, А. Фернем і А. Грем приводять результати своїх і чужих досліджень по кожному з дев’яти названих вище параметрів ситуації. Не зупиняючись докладно на отриманих результатах, розглянемо лише самі загальні висновки, до яких прийшли автори цієї фундаментальної праці.

Найбільш значимими з параметрів виявилися структура цілей, правила й уміння переборювати труднощі. Крім того, до перерахованого дев’яти факторам у ряді ситуацій додався ще один — емоційна атмосфера.

Було встановлено також, що, крім таких характеристик ситуації, як «знайома — незнайома», «формальна — неформальна», існують ще дві досить стійкі характеристики: «орієнтована на завдання — орієнтована на спілкування» і «поверхневе — глибоке (інтимне) залучення».

За допомогою кластерного аналізу були виділені типи соціальних ситуацій. Основними в цій таксономії є: офіційні соціальні події; особистісна взаємодія із близькими друзями або родичами; випадкові епізодичні зустрічі зі знайомими; формальні контакти в магазинах і на роботі; асиметричні взаємодії (наприклад, навчання, керівництво); конфлікт і переговори; групова дискусія.

Була підтверджена загальна концепція ситуації як соціальної конструкції, створеної носіями культури або субкультури, а також адекватність функціональної моделі ситуації й перевіреність основних понять структурного функціоналізму, особливо поняття латентної функції (для її пояснення). Була також доведена наявність системних зв’язків між виявленими факторами ситуації.

Плідним, па думці М. Аргайла і його співавторів, є сформоване в цих дослідженнях уявлення про те, що поводження людини може бути описане з погляду того, чи прагне він до даної ситуації або уникає її, який його стиль поводження в цій ситуації. Останнє, думають автори, може бути використане для рішення трьох практичних завдань: професійного відбору, терапії деяких видів поводження, що відхиляється, і поліпшення взаєморозуміння між людьми.

Особливу цінність дослідження ситуацій М. Аргайл і його співробітники бачать у тім, що вони можуть стати засобом подолання кризових явищ у соціальній психології. Цей висновок ґрунтується на наступних міркуваннях.

Розроблена концептуальна модель дозволяє аналізувати ситуацію самого лабораторного експерименту як соціальну, строго враховувати вплив кожного з виявлених (факторів на отримані результати, точно визначати умови, у яких виникає той або інший соціально-психологічний феномен.

Облік при аналізі ситуації таких змінних, як мова й мова, концепти й когнітивні структури, по суті, веде до відмови від широко розповсюдженої моделі людини як пасивної істоти.

Будучи засобом вивчення поводження людей у реальному житті, ситуаційний аналіз дозволяє досліджувати між групові відносини у всій їхній розмаїтості, у тому числі регулятивну функцію ідеологічних феноменів, включаючи стереотипи як різновид концептів.

Пропонований підхід дозволяє, на думку його авторів, зберегти соціальну психологію як науку, тому що структура соціальної ситуації й тридцятилітні її елементи універсальні. З іншого боку, це не виключає дослідження конкретно-історичного «буття» кожного з елементів.

Нарешті, ситуаційний аналіз дозволяє застосовувати практично всі наявні в соціальних науках дані, отримані в одній ситуації, на інші ситуації на основі визначення їхньої приналежності до одного класу.

Дослідження соціальної ситуації в західноєвропейській соціальній психології - яскрава ілюстрація дії основних тенденцій її розвитку. Вони представляють своєрідну спробу об'єднання традиційних і альтернативного (культурологічного) підходів. Безперечно, найбільший вплив на ці дослідження зробили нові віяння, що поширилися в Західній Європі в 70-е роки: орієнтація на дослідження повсякденного, реального життя; прагнення представити досліджуваний об'єкт як систему, що підкоряється закономірностям культури, у якій він існує; гуманістична спрямованість; спроби розробити методи об'єктивного дослідження суб'єктивного миру людини.

Цікавий у цьому плані феномен соціального стереотипу. Термін «соціальний стереотип», уперше уведений У. Липпманом для позначення образного емоційного уявлення про соціальний об'єкт («картинки в голові»), в американській соціальній психології став використовуватися в більше вузькому змісті - як образ, «картинка» члена тієї або іншій соціальної (у переважній більшості випадків етнічної) групи. При цьому мова йшла переважно про негативний образ представників інакомислячих, діючих і інших подібних груп. Термін «соціальний стереотип» став практично синонімом етнічного забобону з відповідними коннотаціями — ірраціональністю, неадекватністю, міцною фіксацією знака валентності - і звичайно приписувався мало інформованій, упередженій свідомості.

Таке розуміння стереотипу в чималому ступені було обумовлено впливом різного роду моделей людини, відповідно до яких стереотип оголошувався неминучим елементом авторитарного, догматичного, ригідного, консервативного мислення. Епізодично, що проводилися дослідження, у яких приводилися й емпіричні дані, і теоретичні аргументи проти стереотипної думки про стереотип, не змогли похитнути загальноприйнятий зміст, що закріпився за ним.

Зрозуміло, не можна заперечувати, що й при такому обмеженому підході були отримані досить перевірені дані про природу цього феномена. Зокрема, з’ясувалося, що стереотип має властивості фіксованої установки, причому ефекти асиміляції контрасту виражені в ньому навіть сильніше. Виявилося, що стереотип акцентує, підсилює певні властивості об'єкта відповідно до — його валентності, а міцність стереотипу нерозривно пов’язана з міцністю фіксації саме валентності, тобто закріплення об'єкта в системі ціннісної орієнтації індивіда.

Крім цього, виявилося, що в механізм формування стереотипів залучені не тільки схематизація, категоризація й т.п., але й інші когнітивні процеси, насамперед каузальна атрибуція, або пояснення людиною причин свого й чужого поводження. Люди пояснюють поводження впливом внутрішніх (особистісних, суб'єктивних) і зовнішніх (ситуативних, середових, об'єктивних) факторів. При цьому вони схильні свої успіхи пояснювати своїми внутрішніми якостями, а невдачі - зовнішніми обставинами. Навпроти, успіхи інших частіше пояснюються зовнішніми, а невдачі - внутрішніми факторами. Цей феномен нерозривно пов’язаний з функцією, що виконує в психологічній структурі особистості «Я-Образ», що складається як результат взаємодії базових оцінних відношенні людини до миру, собі й іншим людям. Ця функція складається в захисті позитивної самооцінки найрізноманітнішими способами: від завищення своєї самооцінки до заниження оцінки інших.

Принципове питання, що виникає при аналізі різних особливостей стереотипу, полягає в наступному. Чи є вони наслідком індивідуально-психологічних характеристик або викликані іншими причинами? Якщо врахувати соціальне походження цінностей, логічно припустити, що стереотипи виконують якісь важливі функції не тільки на індивідуальному, але й на соціальному рівні й, отже, детерміновані взаємодією соціальних факторів. Це обставина, постійно ігнороване індивідуалістичною соціальною психологією, з усією очевидністю виявилося в дослідженні Г. Теджфела, присвяченому аналізу ролі феноменів каузальної атрибуції в відносинах, у тому числі в формуванні стереотипів, а також виявленню зворотного впливу стереотипів на ці процеси. У рішенні цього завдання він ґрунтувався на вже розглянутих методологічних посилках: 1) суть соціального процесу становить зміну дійсності людьми (у результаті чого постійно існує розривши між старими уявленнями про реальність і нею самої); 2) відмінна риса соціальних уявлень полягає в тому, що вони розділяються багатьма людьми.

Загалом логіка його міркувань така. Найважливіший факт у житті людини полягає в тому, що він є членом багатьох груп, які взаємодіють із іншими групами. Будь-яка зміна у відносинах між соціальними групами змушує включених у них індивідів шукати його причини. Зміни можуть пояснюватися об'єктивними, зовнішніми чи суб'єктивними, внутрішніми факторами. До зовнішніх причин звичайно ставляться такі, які явно не залежать від групи, наприклад стихійне лихо. До суб'єктивних же причин ставляться властивості самої групи, які можуть мати як психологічне, так і непсихологічне обґрунтування. Однак останнє часто важко встановити, тому що, наприклад, економічне становище групи можна пояснити її приналежністю до певної етнічної категорії, статус якої, у свою чергу, може пояснюватися психологічними властивостями її членів. У зв’язку із цим доцільніше, уважає Теджфел, проводити інше розходження. Необхідно зрівняти, уважає він, два пояснення: одне, при якому властивості розглядаються як придбані, минущі, ситуативні, і інше, котре оцінює їх як природжені й незмінні. Саме такого роду пояснення, думає він, відповідають тенденції до максимального спрощення й тому повинні бути характерні для каузальної атрибуції складних соціальних явищ. Вони найбільш імовірні в тому випадку, коли інші типи пояснень або суперечать прийнятим цінностям і переконанням, або загрожують «Я-Образу» індивіда. Досліджень, які підтверджують ці уявлення на рівні відносини «індивід — індивід», цілком достатньо.

Але адже стереотип, підкреслює Теджфел, стає соціальним тільки тоді, коли він прийнятий, розділяється більшим числом людей, об'єднаних у групу. Якщо обмежитися тільки когнітивними функціями, без відповіді залишаться щонайменше два важливих питання, які функції, які соціальні стереотипи виконують у групі, усередині якої вони прийняті, і яка природа зв’язків між цими функціями стереотипів і їхнім прийняттям групою. Постановка цих двох питань і відрізняє дослідження просто стереотипів від дослідження соціальних стереотипів.

Разом із цими позитивними характеристиками в ситуаційний аналіз були привнесені й недоліки, властиві альтернативному підходу, які були розглянуті при аналізі етогеники Р. Харре. До того ж вони були посилені впливом структурного функціоналізму. При всіх застереженнях для ситуаційного аналізу характерна орієнтація на дослідження відтворення, а не зміни ситуації, на збереження устояних форм взаємодії, а не на створення нових. Творчий аспект людської дії в пропонованій моделі йде на другий план, і людина з’являється як об'єкт, що підкоряється вимогам ситуації. Незважаючи на прагнення до системності, соціальна ситуація найчастіше аналізується як автономний фрагмент соціальної дійсності. Слід також зазначити, що еклектичне об'єднання різних методів також чревате запозиченням методологічних установок тих підходів, у яких вони сформувалися. Характерною рисою аналізу ситуації (так само як і інших об'єктах) є «відхід у приватне життя», відмова від дослідження гострих соціальних, у тому числі політичних, проблем.

Проте не можна не визнати, що при всіх недоліках ситуаційний аналіз на сьогоднішній день представляє найбільш розвинену й перспективну область досліджень. У теоретичному плані із ситуацією як об'єктом соціальної психології можуть конкурувати лише дослідження між групових відносин, що ж стосується емпіричної верифікації, то щодо цього ситуаційний аналіз помітно випереджає між групові відносини. Замість загального резюме по стані теоретичного й емпіричного дослідження конкретних об'єктів розглянемо прогнози подальшого розвитку соціальної психології в цьому плані, зроблені двома провідними соціальними психологами Західної Європи Г. Теджфелом і С. Московичи в збірнику «Психологія завтра», що представляє спробу прогнозу стану психологічної науки в 2000 р. Г. Теджфел пророкує велике майбутнє дослідженням соціальної справедливості за умови переходу з рівня між індивідуальних відносин на рівень між групових. На його думку, ці дослідження повинні неодмінно включати вивчення різних ідейно-психологічних утворень: соціальних міфів, групових ідеологій і, у першу чергу, соціальних стереотипів, їхньої ролі в процесі соціальної атрибуції. Дослідження соціальних стереотипів повинне зімкнутися із традицією дослідження колективних уявлень, що йде від Э. Дюркгейма, — така, згідно Г. Теджфелу, перспектива вивчення феномена соціальної справедливості як соціально-психологічного відображення системи між групових відносин.

С. Московичи передбачає, з одного боку, повернення до дослідження з нових позицій традиційних або вже добре відомих об'єктів. За його словами, наступає час «ретро-революцій» у вивченні групової динаміки (групового впливу, інновацій і т.п.), між групових відносин і психології мас. В області методів дослідження цих об'єктів соціальну психологію, по вираженню С. Московичи, очікує «перехід від монотеїзму до політеїзму», тобто до сполучення різних методів. Разом з тим, на його думку, що веде серед методів буде спостереження, що довело свою надійність в етології й дитячій психології.

Оптимальну перспективу С. Московичи пророкує дослідженню взаємодії соціального й когнітивного процесів. У цю область входять такі об'єкти, як соціальна атрибуція, соціальні образи й «сценарії», соціальні уявлення, їхня регуляторна функція в соціальних системах різного масштабу.

Якщо погодитися із цими прогнозами (а вони засновані на аналізі великого матеріалу), то варто зробити висновок, що західноєвропейська соціальна психологія як академічна наука йде по перспективному шляху.

Література

1. Лебедева Н. М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию. — М.: 1998.

2. Кузьмін В. П. Принцип системності в теорії й методологи. — К., 2003

3. Московичи С. От коллективных представлений — к социальным // Вопросы социологии. № 2. 1992.

4. Пеньков Є. М. Соціальні норми — регулятори поводження особистості. — К., 2003

5. Петровська Л. А. Теоретичні й методологічні проблеми соціально-психологічного тренінгу. — К., 1992.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой