Фома Аквінський

Фома Аквінський

ФОМА АКВІНСЬКИЙ.

Італійський філософ середньовіччя.

(1225 — 1274 рр.).

Домінання ориганальності:

В питаннях віри будь-яка бабця знає більше всіх філософів, бо яка ж бабця не знає, що душа безсмертна?

Головні роботи:

«Про правління володарів».

«Сума теології».

«Сума істини католицької віри проти язичників».

«Пояснення Апостольського Символу Віри».

Життя:

Італійський філософ, богослов.

Народився у 1225р. в замку Роккасекка поблизу Аквіно.

В 17 років вступив в домініканський орден, звідки був відісланий вчитись у Париж де його вчителем стає Альберт фон Больштедт.

1252 — академічна діяльність Фоми в якості магістра богослов’я Парижського університету.

1259 — папа Урбан IV відізвав Фому в Рим. Аквінат викладає теологію, знайомиться з працями Арістотеля.

1269 — 1272р.р. -Фома знову працює в Парижському університеті.

1272р.р. — Повертається в Італію і викладає теологію в рідному Неаполітанському університеті.

Помер Фома Аквінський 7 березня 1274р. в монастирі бернандиндів, тяжко захворівши по дорозі з Неаполя в Ліон.

1368р. — його останки були перенесені в Тулузу.

Думки.

Наш розум знаходиться по відношенню до сторонніх предметів як очі сови по відношенню до сонця.

Людина має волю вибору, бо в протилежному випадку поради, нагороди і покарання були б беззмістовними.

Неможливо бажати того, що до цього не було освоєно.

Коли несправедливе правління здійснюється багатьма особами, то це називається демократією.

Недосконалість виступає раніше того, що досконале.

Наявність друзів не є необхідністю для людського щастя, тому що людина має вже всю повноту своєї досконалості в Богові.

Блаженство і Бог — одне і те ж.

Бог вічний, а душі не існувало раніше її тіла. Бог незмінний, а в душі проходять зміни. Бог — це чиста діяльність, а душі притаманні страждання і муки.

Загальні поняття, роди (universalia) існують всюди і завжди. Колір взагалі вище окремого кольору. Людство вище окремої людини. Бог вище всякої окремої істоти.

Бог називається неіснуючим не тому що йому не вистачає існування, а тому що він перевищує існуюче.

Як може справжнє щастя витікати з багатства, коли для накопичення багатства приходиться терпіти муки?

Ми повинні щиро любити інших задля їх власного блага, а не задля нашого.

Щасливій людині потрібні друзі… і не для того, щоб мати з них користь, і не для того щоб захоплюватись ними, а для того щоб творити добрі справи для цих друзів.

Вчення.

У 26 років Фома став магістром теології і викладав її в університетах Парижа. На той час Фома розробив вже в загальних рисах свою систему «покатоличеного» арістотелізму — томізму, як стали називати це вчення За іменем автора. Фома визнає відмінність між філософією і теологією, але вбачає її лише в методах досягнення результатів. Що ж до предмета, то він відрізняється у філософії і теології лише частково. Фома визнає, що деякі з догматів теології можуть бути доведені філософією / буття бога, безсмертя людської душі тощо).

Більшість догматів проте, не підвладні філософським засобам доведення, тому що вони «надрозумні», тобто цілком раціональні з позиції «божественного розуму» який набагато переважає людський розум.

Фома тлумачить людину як неповторну індивідуальну істоту, що знаходить свій вияв у неповторності індивідуальної людської душі. Індивідуальність ця зберігається в безсмертній душі і після смерті тіла.

«Повна» субстанція людини потребує єдності душі і тіла, так само як і їх неповторності виявляє певну гуманістичну тенденцію в міркуваннях «ангельського доктора».

За Аквінським є 5 доведень буття божого:

«Все, що рухається, має причиною свого руху щось інше" — це перше томістське «доведення» виходить із неможливості саморуху предмета, в результаті чого утворюється довгий ряд причин, серед яких остання — арістотелівський першодвигун, або бог.

Друге «доведення» виходить із арістотелівського поняття «продуктивної причини». Так само як і в першому «доведенні», міркування доводиться до існування первинної продуктивної причини", яка і є богом. Третє доведення виходить з ідеї неможливості допущення випадкового характеру світу.

Оскільки світ існує, повинна існувати і якась абсолютна причина, якою може бути лише бог. Четверте доведення апелює до факту існування у світі різних ступенів якостей. Але ж мусить існувати і якесь абсолютне мірило, що визначає ці ступені і цим мірилом є бог.

П‘яте доведення виходить з арістотельського розуміння причинності як обов‘язково цілеспрямованої - Але якщо світ причинно зумовлений, то він і цілеспрямований, отже, має бути той, хто цілеспрямовує існування світу, тобто бог.

Фома Аквінський намагався поставити філософію на службу реглігії, між знаннями і вірою, доводячи можливість гармонії між ними, а також необхідність їх співіснування. Відповідно він розрізнив істини розуму і одкровення.

Для нього це були найвищі істини, які недоступні свідомості і можуть бути досягнені тільки через віру.

Таким чином Фома виступає з одного боку проти Тертуліана: «Вірю тому, що абсурдно» який відкидав значимість розуму у справах віри, з іншого боку підтримує Абеляра, який доводив, що релігійні догми не мають суперечити розуму. Критикуючи попередні світоглядні системи, Фома стверджував, що світовий рух передбачає не першорушія, а цілеспрямованість у світі - мету.

Фома — поміркований реаліст, він вважав, що загальні поняття первинні щодо речей, виступав проти крайнього реалізму, який вів до пантеїзму.

Вся філософія Фоми була спрямована на збереження і зміцнення влади католицької церкви.

За своїми поглядами Фома переконаний монархіст. Він вважав государя не тільки правителем, а й творцем держави. Верховну волю папи, його владу він розглядав як «Божу волю», а самого папу як намісника бога.

Він рішуче виступав проти соціальної нерівності людей.

На сучасному етапі розвитку філософії його вчення трансформувалось у філософську течію «неотолізм».