Сталінський терор

Сталінський терор

Економічний ліцей № 1.

Пошукова робота на тему: «Сталінський терор».

Виконав: учень 10-А класу.

Купрієвич Дмитро.

МИКОЛАЇВ 2001.

Великий терор

Індустріалізація й колективізація вели до дедалі більшого зосередження владиу Москві. На Україні це означало, що мрії, ілюзії та вже досягнуті успіхи в самовря-дуванні, що характеризували сповнені надій 20-ті роки, були приреченими. Система-тично знищуючи майже всі аспекти автономності, Сталін прагнув перетворити рес-публіку просто в адміністративну одиницю Радянського Союзу. І кожний, хто стававна його шляху, підлягав ліквідації.

На першому етапі наступу Сталіна проти потенційної опозиції на Україні (реаль-ний опір йому був дуже слабким) основною мішенню стала стара українська інтелі-генція, особливо та, що була пов" язана з національними урядами та небільшовиць-кими партіями 1917—1920 рр., а також видатні діячі культури й науки. ОДПУ, фаб-рикуючи «таємні антирадянські організації», застосовуючи фізичний і психологічнийтерор, змушувало своїх жертв визнавати своє членство в них на широко висвітлюва-них у пресі показових процесах. У такий спосіб політична поліція виправдовувалапокарання засуджених, дискредитуючи всіх, хто поділяв їхні погляди, й готуючигрунт до наступних арештів.

Уперше до цієї тактики на Україні вдалися у 1929—1930 рр., коли в належностідо таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України"(СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представниківінтелігенції, включаючи Сергія Єфремова, Володимира Чехівського, Андрія Ніков-ського, Йосипа Гермайзе, Михайла Слабченка, Григорія Голоскевича та ЛюдмилуСтарицьку-Черняхівську. «Виявленій» організації приписувалася мета: за допомогоючужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективі-зації, вбивства Сталіна та його соратників відокремити Україну від СРСР. Викорис-тавши й цей судовий процес для створення атмосфери підозріливості та небезпеки, радянські власті перейшли до широкого наступу на інтелектуальну еліту.

Як можна було сподіватися, однією з перших установ, що зазнали головногоудару в цьому наступі, була Всеукраїнська Академія наук. Після процесу СВУ, під час якого називалися імена багатьох членів Академії, уряд увів цензуру на їївидання, став закривати найдіяльніші її секції й виганяти «буржуазних націона-лістів». У 1931 р. розпустили історичну секцію М. Грушевського, а самого вченогопід приводом того, що він причетний до ще однієї таємної організації, вислали доРосії, де він у 1934 р. помер. Набагато суворіших переслідувань зазнали багатойого колег і майже всі учні.

Процес СВУ став також сигналом до знищення Української автокефальної пра-вославної церкви. Звинувачені у співпраці з цією організацією, першоієрархи церквибули змушені скликати у січні 1930 р. собор і саморозпуститися. Незабаром митро-полита Миколу Борецького, десятки єпископів та сотні священиків було заслано дотрудових таборів.

У 1933 р., коли ще не зринула перша хвиля репресій, Сталін розпочав нові. Тепервони були спрямовані насамперед проти членів партії. Чистки не були чимось новим,їх періодично проводили у 1920;х роках для звільнення партії від пасивних, опорту-ністичних, розхлябаних та інших непридатних для боротьби членів. Але в 1930;х.

роках вони набули зловісних, страхітливих рис. Членів партії виключали в основномуза «ідеологічні помилки й прорахунки», тобто за те, що вони насправді чи за підоз-рою не погоджувалися з політикою Сталіна. Виключення з партії звичайно вело дорозстрілу чи заслання. В результаті терор став ознакою життя не лише широкихмас, а й навіть комуністичної верхівки.

У Радянському Союзі в цілому апогей сталінських чисток настав у 1937—1938 рр., проте, як зазначив Лев Копелєв, «на Україні тридцять сьомий рік почався втридцять третьому». Ймовірно, що небезпека націонал-комунізму, з одного боку, та.

Червоноармійці руйнують церкву. Початок 30-х років.

деморалізованість українських комуністів страхіттями колективізації та голоду, зіншого, привернули особливу увагу власне до українців. Про наближення бурі спо-вістив зсув ідеологічних акцентів у Москві. Роками партія повторювала устами своїхвождів, що головною небезпекою для радянського ладу є російський шовінізм, тимчасом як націоналізм неросійських народів являє собою меншу небезпеку, бо по сутіє лише реакцією на перший. Однак у 1933 р. вже стверджувалося, що український на-ціоналізм посилився завдяки підтримці з боку куркулів, і він називався найсут-тєвішою для України проблемою. Так відкривався шлях до переслідування тих укра-їнських комуністів, які були тісно пов" язані з політикою українізації.

Незадоволення Сталіна українцями не викликало подиву. Українське село ніколине підтримувало більшовиків, а в міру того як у міста — ці традиційні бази підтримки.

комуністів — вливалися мільйони селян, ставала реальною загроза перетворення їхна благодатний грунт для українського націоналізму та сепаратизму. Наміри Сталінаочистити КП (б) У насамперед пояснювалися тим, що вона, на його думку, не прояви-ла себе належним чином під час колективізації. Вирішивши зробити комуністів Ук-раїни «козлами відпущення» за провали 1932—1933 рр., Сталін наказав піддати їхвідкритій критиці. В результаті українські комуністи засуджувалися в передовицях"Правди" та резолюціях ЦК. за недостатню пильність і м" якотілість до куркулів та впроведенні зернозаготівель.

Перед українськими комуністами стояла трагічна дилема. Опинившись міжвимогами Сталіна, з одного боку, та страшною долею населення України — з іншого, вони були не в змозі ні задовольнити перших, ні допомогти останньому. Втратившиприхильність Москви й не маючи підтримки народу, КП (б)У стала.безпорадною.Найдошкульнішого удару їй було завдано в січні 1933 р., коли Сталін призначивсвоїм особистим представником на Україні, а фактично її «віце-королем», ПавлаПостишева. Разом із Постишевим прийшли новий голова ОДПУ Всеволод Балицькийі тисячі російських функціонерів. Стало ясно, що скінчилися дні, коли українськікомуністи самі «правили бал» на Україні.

Постишеву було доручено завершити колективізацію без огляду на кошти, про-вести чистку в комуністичній партії та припинити українізацію. Тисячі місцевих чи-новників на селі він замінив своїми людьми. Водночас він розпочав наступ на україні-заторів. Засудивши підкреслювання «національної специфіки» як «небажання під-порядковуватися всесоюзним інтересам», він говорив про українізацію як про «куль-турну контрреволюцію», націлену на розпалювання «національної ворожнечі в про-летаріаті», на «ізоляцію українських робітників від благотворного впливу російськоїкультури».

Головним об" єктом цих наскоків був комісар освіти М. Скрипник. Не бажаючизректися політики українізації, 7 липня 1933 р. він накладає на себе руки. Так самокількома місяцями до цього вчинив М. Хвильовий. Інший ідеолог українського націо-нал-комунізму Шумський помер на засланні. По мірі того як набирало обертів прав-ління терору Постишева, страчувалися чи висипалися в табори тисячі представниківнової радянської інтелігенції, що з" явилася у 20-ті роки. За деякими підрахунками, з240 українських письменників тоді зникло 200. Із 85 вчених-мовознавців ліквідували62. Оголошували шпигунами й заарештовували філософів, художників, редакторів.До сибірських таборів заслали навіть Матвія Яворського та його співпрацівників зУкраїнського інституту марксизму-ленінізму, що розробляли марксистську історіюУкраїни. Закрили експериментальний театр Курбаса «Березіль», а сам Курбас, як ідраматург М. Куліш, також зникли у трудових таборах. Прославлені на весь світфільми Довженка зняли з прокату, а самого кінорежисера змусили переїхати доМоскви. На кобзарський з" їзд було запрошено кілька сотень кобзарів, яких заареш-тували, а потім, як переказують, розстріляли. Щоб урятуватися, деякі письменники, такі як П. Тичина та М. Бажан, стали писати під диктовку Москви.

Розпочате в 1930 р. знищення українських установ тепер сягнуло апогею. Комі-саріати освіти, сільського господарства, юстиції, сільськогоподарська академія, ред-колегії газет, літературних часописів, енциклопедій, кіностудії оголошувалися «гніз-дами націоналістів-контрреволюціонерів» і піддавалися чисткам. У листопаді 1933 р., підбиваючи підсумки своєї праці, Постишев вихвалявся, що, «виявивши націоналі-стичний ухил Скрипника, ми змогли звільнити… структуру української соціалістич-ної культури від усіх… націоналістичних елементів. Була виконана велика робота. Досить сказати, що один лише Наркомісаріат освіти ми очистили від двох ти-сяч людей, що належали до націоналістичних елементів, у тому числі близько300 вчених і письменників». Але чистки Постишева були спрямовані не тільки проти діячів культури, а й проти.

політичної верхівки України. За звинуваченнями в націоналізмі жертвами чистокстали понад 15 тис. відповідальних працівників. Крім націоналізму, членів партії зви-нувачували у «фашизмі», «троцькізмі». «відсутності більшовицької пильності» та"зв" язках з емігрантськими колами та чужоземними державами". В результаті міжсічнем 1933 та січнем 1934 р. КП (б)У втратила близько 100 тис. членів. Постишевзазначав, що майже всіх усунених з посад ставили до розстрілу або висилали. На-віть Л. Троцький визнавав, що «ніде репресії, чистки, приниження і взагалі всякогороду бюрократичне хуліганство не набрали таких страхітливих розмірів, як на Ук;

Станіслав Косіор і Микита Хрущов. 1927 р.

раїні, у боротьбі з могутніми прихованими прагненнями українських мас до більшоїсвободи й незалежності".

Якщо хвилі репресій, що котилися по Україні, на початку 1930;х років були в ос-новному спрямовані проти українців, то «Велика чистка» 1937—1938 рр. охопила весьРадянський Союз. Вона ставила метою змести всіх реальних та уявних ворогів Ста-ліна і пронизати всі рівні радянського суспільства, особливо вищі ешелони, почут-тям незахищеності, рабської залежності й покори «великому вождеві», У низці по-казових судових процесів були дискредитовані, а згодом розстріляні майже всі «бать-ки-засновники» більшовизму (і потенційні суперники Сталіна). Політична поліція, що тепер називалася НКВС, без упину фабрикувала «змови» терористичних груп, пов" язуючи з ними дедалі ширше коло людей. Звичайним явищем був смертний ви-рок, що зразу ж виконувався, чи у кращому випадку тривалий термін ув" язнення в си-бірських концтаборах. Щоб забезпечити собі невичерпний запас «зрадників», слідчіНКВС зосереджувалися на питаннях: «Хто вас завербував?» і «Кого завербуваливи?». Отримані «визнання» часто прирікали випадкових знайомих, друзів і членів сі;

мей. Навіть коли зростала загроза війни в Європі, була розстріляна значна частинавійськового командування — єдина база потенційної опозиції.

І знову Україна опинилася серед республік, що зазнали найдошкульніших уда-рів. На відміну від чисток 1933 р., під час яких репресували противників колективіза-ції та українізаторів, у 1937 р. Сталін вирішує ліквідувати все керівництво КП (б) У тавесь український радянський уряд. Постишев (цей присланий з Росії безжальний ви-конавець чисток 1933 р.) після голодомору, очевидно, став сумніватися в правильно-сті сталінських методів і почав підтримувати українські інтереси. І він, і керівництвоукраїнської компартії відмовилися проводити чистку в таких масштабах, яких вима-гав Сталін. Навіть після того як Постишева усунули, а на Україну в серпні 1937 р. прибули три особистих представники Сталіна — Вячеслав Молотов, Микола Єжов іМикита Хрущов, комуністичне керівництво України у складі Станіслава Косіора, Григорія Петровського і Панаса Любченка продовжувало опиратися чисткам. В ре-зультаті до червня 1938 р. 17 міністрів українського радянського уряду було заареш-товано і страчено. Прем" єр-міністр Любченко скінчив життя самогубством. Загинулимайже всі члени ЦК і Політбюро ЦК КП (б)У. За підрахунками, репресій зазналиблизько 37 °о членів КП (б)У, тобто близько 170 тис. чоловік. За словами нового"віце-короля" Москви у Києві Микити Хрущова, українська компартія «була ви-чищена до блиску».

НКВС планував знищити цілі верстви населення, як, зокрема, священиків, ко-лишніх учасників антибільшовицьких військ, тих, хто бував за кордоном чи мав тамродичів, іммігрантів з Галичини, навіть прості громадяни гинули у величезних кіль-костях. Про масштаби «Великої чистки» свідчить, зокрема, знайдене у Вінниці підчас другої світової війни масове поховання 10 тис. розстріляних у 1937—1938 рр. місцевих жителів. З огляду на брак інформації західним ученим важко встановити за-гальну цифру людських втрат, яких завдав сталінський терор. За підрахунками Ада-ма Улама, в усьому Радянському Союзі між 1937 і 1939 рр. близько 500 тис. чоло-вік було страчено й десь від 3 до 12 млн заслано до таборів. У світлі вищезгаданихчинників можна припустити, що на Україні число жертв терору було надзвичайновисоким.

До кінця 1930;х років те обмежене самоврядування, яке мали українці та іншінеросійські народи, було майже знищене. Тепер контроль за всіма сторонами життябув цілком зосереджений у Москві. Нехтуючи повноваженнями, бажаннями й про-тестами українських комуністів, Сталін правив на Україні через своїх особистих емі-сарів, таких як Постишев і Хрущов. Попри своє велике економічне значення Українавтратила контроль над власними ресурсами, капіталовкладеннями, розвитком про-мисловості і, що найважливіше, над сільськогосподарською політикою. Навіть урозпал голодомору український радянський уряд не міг без дозволу Москви розпо-рядитися жодним кілограмом зерна. Культурні заклади закривалися або вихоло-щувалися. Було скасовано відмітні риси республіканської системи вищої освіти, азамість впроваджених Скрипником шкільних підручників вводилися загальносоюзні.Централізація й стандартизація зайшли так далеко, що Сталін та його найближчеоточення навіть обговорювали питання про те, щоб узагалі скасувати республікан-ську структуру Радянського Союзу.

Сталін любив поєднувати драконівську політику з незначними пропагандистськи-ми поступками. Так, у 1934 р., коли йшла кампанія централізації, столицю України зХаркова було переведено до її традиційного центру — Києва. У 1936 р. Сталін повто-рив свій хід. Напередодні «Великої чистки» він дарував народові СРСР нову консти-туцію, що забезпечувала йому всі громадянські права, якими користувалися грома-дяни «буржуазних демократій». Він оголосив Верховну Раду, що складалася з палатиСоюзу та палати Національностей, найвищим органом державної влади. Він такожпідтвердив право республік на вихід із Союзу і збільшив їхню кількість із 4 до 1 1, по;

діливши Середньоазіатський і Кавказький регіони. Знаменитим зразком сталінсько-го цинізму стала його фраза, сказана в апогеї страхіть 30-х років: «Жити стало кра-ще, жити стало веселіше».