Иван Сергійович Соколов-Микитов

Иван Сергійович Соколов-Микитов.

Ivan Sokolov-Mikitov.

(30.05.1892 року [урочищі Осеки Калузької губ.] - 20.02.1975 року [Гатчина])

Русский письменник-мандрівник Іван Сергійович Соколов-Микитов народився урочищі Осеки Калузької губернії 30 (18) травня 1892 р. у ній прикажчика купца-лесоторговца. Дитинство і рання юність письменника пройшли на Смоленщині. У 1910 р. він поступив на сільськогосподарські курси у Петербурзі, однак невдовзі влаштувався в Ревелі (нині Таллінн) на пароплав торгового судна і протягом кілька років побував на європейських, азійських і африканських портах. У 1918 р. Іван Сергійович демобілізувався, поїхав до батьків на Смоленщину. Працював там учителем єдиної трудовий школи. На той час вона вже опублікував перші розповіді, помічені Буніним і Куприным.

С 1919 р. Соколов-Микитов — матрос торгового судна. У 1920 р. з пароплава «Омськ», проданого в Гулле (Англія) з аукціону, Іван Сергійович серед команди був списаний до берега. Почалася вимушена еміграція. У Великобританії він проводив близько року, а 1921 року перейшов до Німеччину. Після майже дворічного перебування за кордоном Соколов-Микитов повертається у Росію. Поневірянь по портовим нічліжкам Гулля і Лондона дали йому матеріал для «Чижиковой лаври» (1926).

После повернення на Батьківщину И.С.Соколов-Микитов бере участь у арктичних експедиціях на криголамі «Георгій Сєдов», очолюваних О. Ю. Шмидтом. За експедиціями в Північний Льодовитий океан і Землю Франца-Йосифа пішла експедиція порятунку криголама «Малыгин». У ньому Іван Сергійович брав участь як кореспондент «Звісток». Арктичні експедиції дають йому матеріал для циклу нарисів «Білі берега» і нарисової повісті «Порятунок корабля». Численні подорожі письменника країною описані у книгах «Ленкорань» (1934), «Шляхи кораблів» (1934), «Летять лебеді» (1936), «Північні розповіді» (1939), «На пробудженої землі» (1941), «Розповіді про Батьківщину» (1947).

Четверть століття життя И.С.Соколова-Микитова пов’язана з Карачарово Конаковского району. У 1951 р. письменник побував в родичів, придбав зруб і почав будувати свій «карачаровский» домик.

С літа 1952 року Соколов-Микитов проведе у Карачарове більшу частину року. Тут Іван Сергійович працював над книжками «Дитинство» (1953), «На теплою землі» (1954), «Звуки землі» (1962), «Карачаровские записи» (1968) та інші. У вашій книзі «У святих джерел» (1969) він пише: «З мисливським рушницею за плечима я обійшов ближні лісові угіддя, подорожував в човні Волгою. Мені вдалося побувати в глухих місцях Оршанського лісу, на Петровських озерах, куди не всякий рік може проникнути недосвідчений людина. Я ознайомився з молодими старими людьми, слухав їх розповіді, милувався природою. Живучи в Карачарове, написав кільком значно меншим оповідань, у яких зображено близька моєму серцю рідна природа».

В обласному літературно-мистецькому збірнику «Рідний край» були опубліковані нові глави повісті «Дитинство». Письменник входив до редколегії збірника. У обласному книжковому видавництві виходили книжки «Перша полювання» (1953), «Листопадничек» (1955), «Розповіді про Батьківщину» (1956) і др.

В карачаровский період Соколов-Микитов часто звертався до мемуарному жанру. Тоді було написано «Автобіографічні нотатки», «Побачення з дитинством». Книжка спогадів «Давні зустрічі», яку автор писав аж до останнього дня, містить портретні нариси письменників М. Горького, І. Буніна, О. Купріна, М. Пришвина, К. Федина, О. Гріна, О. Твардовського, полярного дослідника П. Свирненко, митця і вченого Н. Пинегина і других.

В «карачаровском» будиночку бували письменники О. Твардовський, В. Некрасов, К. Федин, В. Солоухин, журналісти, художники.

Умер И.С.Соколов-Микитов 20 лютого 1975 року. Урна з його прахом похована на цвинтар на Гатчине.

В 1981 р. на «карачаровском» будиночку було встановлено меморіальна доска.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.