Бенкендорф Олександр Христофорович

Бенкендорф Олександр Христофорович (1783−1844)

Граф, син генерала Христофора Бенкендорфа, колишнього при імператорі Павлі військовим ризьким губернатором. Його бабуся по батькові була вихователькою великого князя Олександра Павловича, а мати, уроджена баронеса Шилінг, — подругою дитинства імператриці Марії Федорівни. Отримавши поверхове світське освіту, Бенкендорф в службових справах був надзвичайно недбалий і багато плутав; попри своє невміння навіть правильно писати на жодному мові, і не жадав знання й у поширенні його бачив лише небезпеку обману існуючого ладу. Вузькість думки робила їх у питаннях політики надзвичайно черствим і нетерпимим. Імператор Олександр ні спонукає Бенкендорфу, який, очевидно, також любив його. Можливо, саме бажання поправити свою репутацію спонукало Бенкендорфа подати імператору Олександру дві записки: 1) про таємних суспільствах (за деякими даними, складену не їм, але заключавшую у собі прямий донос на цілий ряд осіб і зокрема на товаришів Бенкендорфа по масонської ложе «Amis reunis», у якій він брав з 1816 по 1818 р.), і 2) про організацію таємницею поліції. Цими записками Бенкендорф, проте, не досяг своєї цели.

Його становище різко змінилося на краще тільки з царювання імператора Миколи, з яким Бенкендорф був здавна в відмінних відносинах. Наділений довірою молодого імператора, Бенкендорф 14 грудня супроводжував государя під час огляду розташування заколотників, командував військами, розташованими на Васильєвському острові, і він потім членом слідчої комісії в справі декабристів. Переказ і пояснюються деякі історики приписують Бенкендорфу у справі декабристів дуже некрасиву роль; сам Бенкендорф у записках явно вона каже істини про цю справу й у частковості, про своє у ньому участі. Втім, й у деяких інших справах (наприклад, про Пушкіна і Чаадаєву) важко розмежувати ролі Бенкендорфа і самої імператора Миколи. Будучи неспроможна зрозуміти сутності декабристського руху, особливо участі у ньому добре відомих йому представників аристократичного суспільства, Бенкендорф все пояснює виключно розбещеністю потужні мізки і волі декабристів. Будь-яке критичне, хоча в сутності, ставлення наявному строю Бенкендорф вважав небезпечним, тож і небажаним. Він вважав, що «лише служба, та контрактної служби довгострокова, дає право і можливість судити про справи державних. Небезпечно перед урядом, щоб піддані міркували про них». Посилення та розвитку цензури й нагляду, затримку й майстерне напрям на користь влади освіти і преси — ось головні кошти, предохраняющие від цій небезпеці. Щирий категоричний монархист-консерватор, Бенкендорф від імені государя бачить осередок, навколо якого злютовуються стану. Він мріє про загальним союзі монархів, у якому первенствующая роль належала б же Росії та її государеві. І це завдання здається йому відповідної всієї російської історії. «Минуле Росії дивовижно; її справжнє більш як чудово; що саме стосується майбутнього, воно найвище, що може свідчити намалювати собі саме сміливе воображение».

26 липня 1826 р. Бенкендорф був призначений посаду керівника III відділення Власної Його Імператорського величества канцелярії. Бажаючи мати безпосередньо йому підвідомчий орган вищого нагляду над всім, що робиться державі, імператор Микола на чолі цього органу поставив Бенкендорфа, який поділяв скептичне ставлення імператора до громадським, а почасти й бюрократичним колам. Коло ведення III відділення, від початку охватывавший майже всі боку тодішньої російського життя, на практиці виявився ще більше широким; до його складу ввійшли цензурні і пояснюються деякі судові функції. Ще раніше, 25 червня, Бенкендорф призначили шефом жандармів. Найважливішою завданням, окрім колишньої поліцейської, стає спостережна діяльність. Бенкендорф посилено вербував і негласних співробітників у центрі й на місцях, набираючи їх з усіх верств українського суспільства. Щоб облагородити установа, на чолі якого він був, і різко підняти їх у очах суспільства, Бенкендорф, з тим ж самою метою призначений (26 липня 1826 р.) командувачем Імператорської головною квартирою, видав пишне, але многоречиво-слащавую інструкцію і намагався (у яких почасти й встиг) залучити собі гласних працівників із вищого общества.

Звісно, цього заходу не створили популярності ні йому, ні керованому їм установі. Спостереження за вадами громадського ладу синапси і адміністрації, прагнення припинити зловживання силою та і усунути помилки і слабкі сторони управління наводили III відділення до втручанню у справи майже всіх відомств і викликали невдоволення. Бенкендорф, втім, вмів проводити незадоволених і змушувати їх миритися з нинішнім для них становищем. Як багато клопоту доставляло III відділенню та її главі судове відомство, яке вимагало посилених нагляду і місцевого контролю. Іноді, втім, III відділенню вдавалося вірно подивитись потреби країни; це у 1838 р. воно свідчить про необхідність провести залізницю між Москвою і Петербургом і загальний ремство щодо рекрутських наборів; в 1841 р. зазначає необхідність більшої піклування про народному здоров'ї; в 1842 р. повідомляє про загальним невдоволенні високим митним тарифом; неодноразово звертає увагу до шкідливе для народної моральності й господарства вплив откупов.

Політична частину завдання III відділення у початку царювання імператора Миколи обмежувалася розпорядженнями щодо вже засуджених декабристів і наглядом за літературою і поза окремими особистостями і гуртками, які чомусь порушували підозрілість влади. Тільки польське повстання ускладнило цей бік діяльності III відділення: доводилося наглядати над діяльністю польських громадських організацій і, як йому каралося, чекати відзвуків цього повстання на власне російських губерніях. Надмірна цензурная строгість Бенкендорфа і з надзвичайно суворе ставлення до його всім, хто здавався йому політично небезпечним, важким тягарем лягали на духовний розвій російського суспільства. Із завзяттям та нетерпимості Бенкендорф намагався у кожному самостійному окремих осіб і лише російського суспільства знайти й знищити зародки жахливого майбутнього. Заодно він мало соромився міркуваннями людяності і навіть законом. На згадка барона А. А. Дельвига закон Бенкендорф відповів: «Закони пишуться для підлеглих, а чи не для начальства, і це не маєте права пояснень зі мною ними посилатися чи ними виправдовуватися «.

У 1826 р. Бенкендорф призначили сенатором, в 1828 р. зроблений генерали від кавалерії, в 1831 р. призначений членом Державної ради і комітету міністрів. У 1832 р. його звели у графське достоинство.

Невдовзі, проте, вплив Бенкендорфа починає коливатися. Причина цього — деякі необережні його дії, які невдоволення государя (наприклад, ті, що породили чутки його непрямої винності у смерті Пушкіна), і навіть — піднесення людей якими Бенкендорф було ужитися мирно, а успішно боротися при надломленном довірі государя теж не мог.

У 1841 р. Бенкендорф розвинув велику діяльність під час аграрного руху на Прибалтійському краї, куди вона сама їздив. Він стояв повністю за помещиков-немцев проти крестьян-латышей і православного російського духівництва, втягнутого у цю боротьбу бажанням деяких груп селян перейти до православ’я. У 1844 р. хвороба змусила Бенкендорфа поїхати на закордонні води. На шляху Росію, він несподівано помер.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.