Давыдов Юрію Миколайовичу

Давыдов Юрій Николаевич

Давидов Юрію Миколайовичу (р. 1929) — фахівець із соціальної філософії, західноєвропейської філософії, соціології мистецтва; доктор филос. наук, проф. Закінчив історичний факультет Саратовського ун-ту (1952), аспірантуру Ін-та філософії АН СРСР (1958). Працював у секторі історії філософії тієї самої ін-та. Того ж період (1956—1958) написав ряд статей, присвячених загальним принципам історико-філософського аналізу та, зокрема, «феноменології духу» (одне з них була опублікована у ролі передмови до т. 4 «Творів» Г. В.Ф. Гегеля). У 1959— 1962 працював старшим науковим редактором изд-ва «радянська енциклопедія» — брав участь у організації та випуску перших томів п’ятитомної «Філософської енциклопедії», де були опубліковані, зокрема, та її статті: «Вульгарний соціологізм», «Ірраціоналізм», «Монізм» та інших. Паралельно викладав на филос. факультеті МДУ. Опублікував цикл статей, присвячених критичного аналізу неогегельянства. Завершенням цього періоду стала кн. «Праця і свободу», що була переведено ньому., іт. та інших. мови і подала підставу деяким зап. авторам слід його однією з творців російсько-радянської (напівофіційною) версії неомарксизма. У 1963—1965 працював зав. сектором філософії Фундаментальною бібліотеки з суспільних наук АН СРСР. Керував поруч научно-библиографических видань з історії філософії. Продовжував заняття у сфері соціальної філософії, розпочав роботу області соціології мистецтва, що у 1960;ті рр. лише починала відроджуватися країни.

Первыми публікаціями були статті, присвячені соціологічною інтерпретації антич. естетики (Цар Едіп, Платон і Аристотель // Питання літератури. 1964. № 1), і навіть критичного аналізу сучасної зап. теорії соціології мистецтва (стаття, присвячена Т. Адорно, що перетворилися на серію статей про неї). У 1965—1970 завідував сектором естетики Ін-та історії Міністерство культури СРСР, де отримав можливість зосередитися розробка власної версії теорії соціології мистецтва, що була спробу перекласти конкретніший рівень ряд проблем, які доти вважалися прерогативою естетики, і філософії мистецтва.

Этому колу питань був присвячений цикл із трьох монографій: «Мистецтво і еліта» (1966), «Мистецтво, як соціологічний феномен. До характеристиці эстетико-политических поглядів Платона або Ньютона» (1968), «Мистецтво та: Толстой та блок, Маяковський і Ейзенштейн» (1967, книжка лише з анг. і яп. мовами), і навіть велика кількість статей. У процесі цього дослідження розроблялася проблематика, належить області типологизации сприйняття мистецтва у різних громадських епох і соціальних страт. З 1970 працював у Ін-ті соціології АН СРСР (РАН). Нині головний науковий співробітник, зав. сектором історії соціології і загальної соціології. Д. перейшов від эстетико-социологического аналізу різних типів стосунку до мистецтва та мистецької культурі до більш широкому — социально-философскому і теоретико-социологическому розгляду сучасного зап. свідомості загалом. Цією тематики були присвячені кн.: «Естетика нігілізму» (1975), «Критика соціально-філософських поглядів Франкфуртського школи» (1977, захищена ролі докторську дисертацію) і «Втеча волі» (1978).

На чільне місце тут виходить проблематика своєрідності сучасного зап. свідомості, взятого його еволюції і новітніх тенденціях. У центрі розгляду виявляється гедонистически-потребительский тип свідомості, рішуче протистоїть традиції, закладеної протестантизмом та її «господарської етикою». У зв’язку з цим Д. глибше зайнявся проблематикою соціології культури загалом і соціології сучасної зап. культури у частковості, що вже знайшло свій відбиток у двох колективних монографіях: «Неомарксизм і проблему соціології культури» (М., 1980) і «Соціологія контркультури: інфантилізм як тип світогляду і соціальний хвороба» (М., 1980). Починаючи з 1980 Д. спеціально займався історією соціальної філософії і теоретичної соціології, особливо соціологією М. Вебера. У руслі цієї роботи перебуває його авторське, составительское і редакторське що у виданні словника, присвяченого зап. соціології, кілька колективних монографій, зокрема. «Буржуазна соціологія на результаті ХХ століття» (1986), і навіть видання (що з В.П. Гайденко) кн. «Історія життя та раціональність. Соціологія Макса Вебера і веберовский ренесанс» (1991). Видана монографія «Макс Вебер і сучасна теоретична соціологія. Актуальні проблеми веберовского соціологічного вчення» (М., 1998).

В цей період їм разом із невеликим колективом співавторів було видано, присвячені долям діалектики в зап. філософії і соціології 20 в. Д. відомий також своїми літературно-критичними і публіцистичними роботами. Їм опубліковані дві серії статей — про тоталітаризмі і долях трудовий етики в посттоталітарної Росії (жур. «Наука життя й», «Питання філософії», «Діалог» та інших.). Проблемам трудовий етики присвячена і стаття в «Питаннях філософії» (1994. № 2) «Вебер і Булгаков (християнська аскеза і трудова етика)». Останніми роками його основною темою: новий русич. капіталізм як проблема теоретичної соціології. Д. є відповідальним редактором, упорядником і автором основних глав фундаментальної «Історії теоретичної соціології» (1997—2000. Т. 1—4).

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.