Іван Пнін

Иван Пнин

И. Троцький.

Пнин Іване Петровичу (1773—1805) — поет і публіцист. «Незаконний» син великого кріпосника кн. М. У. Репніна (звідси прізвище Пнин, усічена Рєпнін), П. отримав хороше для свого часу освіту у московському університетському благородному пансіоні й у Артилерійському інженерному кадетському корпусі. Був за військової служби, потім на становище дрібного громадянського чиновника. Літературна діяльність П. почалася досить рано, але систематичний характер вона придбала аж наприкінці 90-х рр. П. цього часу — поет широкого діапазону як у розумінні багатства жанрів (ода, інші ліричні вірші, байки), і тематики — від філософських роздумів до еротики. У межах своїх філософських і публіцистичних віршах Пнин виступав послідовником французького матеріалізму XVIII століття, зокрема Гольбаха, прибічником політичного рівності, хоч і здійснюваного нереволюційними методами. Ця ідеологія політичного радикалізму, набагато менше чіткого, ніж в Радищева, під впливом якого вона складалася, була властива для цілої групи дворянській інтелігенції кінця XVIII століття, йшла назустріч капіталістичному розвитку країни.

Первый вихід Пніна на широке публіцистичне терені було здійснено їм у заснованому в 1798 що з його ще й однодумцем А. Ф. Бестужев (батьком чотирьох декабристів) «Санктпетербургском журналі».

Расцвет літературній діяльності Пніна належить до перших років ХІХ ст., коли молоді радищевцы активно виступали державному служби й у літературі, особливо в яка виникла в 1801 «Вільному суспільстві любителів словесності, наук і мистецтв», головою якого П. був у 1805. До цього періоду ставляться найважливіші оди П. — «Людина», «Бог», «На правосуддя» та інших. — реалізувати основні його публіцистичні твори — «Вигук невинності, відкидається законами» (1803; опубліковано вперше у «Історичному віснику», 1889, № 1) і «Досвід про просвітництво щодо до Росії» (СПБ, 1804). У «Досвіді» П. виступив непримиренним ворогом кріпацтва, для боротьби з яким знайшла сильні й пристрасні висловлювання. Саме це стало підставою заборони «Досвіду» до повторному виданню. У багатьох інших питань цю величну твір П. лойяльно стосовно царської влади: «Просвітництво в теперішньому сенсі прийнятне, — писав П., — у тому, коли кожний член суспільства, що не б званні він перебував, цілком знає і виконує свої посади, т. е. коли начальство зі свого боку свято виконує обов’язки довіреної йому влади, а нижнього розряду люди ненарушимо виконують обов’язки свого покори». «Вигук невинності» — протест проти тяжкого становища «незаконнонародженого» — було точно як і твором великою соціальною гостроти, хоча вона стосувалося та приватного факту. Не можна переоцінювати радикалізм цих творів П., як це робила ліберальна історіографія, але прогресивний їх характер цілком безсумнівний.

Поэзия П., всю зв’язок її з «витийственной» поезією класицизму, несе на собі елементи її руйнації. Зміст його віршів, особливо од, часто протиставлене класичною та сентиментальною літературі. Така напр. явно спрямована проти державинской оди «Бог» ода П. «Людина», де стверджується право людини вільною, а чи не рабом.

Тематика од П. загалом дуже характерна. Оди присвячені високим філософським і політичною питанням: «Людина», «Бог», «Правосуддя», «Час», «Слава» тощо. П. був послідовним прибічником ідейній поезії. Принципове значення її П. обгрунтовував у «Посланні до деяких письменникам», де писав, що «мета корисна» виправдовує навіть твір, яке «занадто зле написано». Що стосується жанровому і мовному П. на противагу панівною сентиментальною літературі переважно спирався на громадянську лірику класицизму, деформуючи їх у відповідність до змістом своєї творчості убік агітаційної виразності. П. у своїй поетичної діяльності не була самотній. Його творчості співзвучно творчість цілого ряду поетів — членів згаданого «Вільного суспільства» — Востокова, Григор'єва, Борна та інших.

Идейное зміст поезії П. робить її поряд з іншими письменниками «Вільного суспільства» літературним продовжувачем справи Радіщева, учнем якого П. був й у громадської своєї діяльності, і попередником наступної громадянської поезії декабристів — Рилєєва, Раєвського та інших.

Список літератури

I. Твори. Вступ. стаття і ред. І. До. Луппола, подгот. до пресі й коментарі У. М. Орлова, М., 1934 (відразу ж бібліографія).

Поэты-радищевцы. Вільне суспільство любителів словесності, наук і мистецтв, ред. і коментар В. Орлова, (Л.), 1935 (Биб-ка поета, під ред. М. Горького).

II. Прытков М. Л., І. П. Пнин та її літературна діяльність, «Давня і нове Росія», год. 3, 1878, № 9.

Сухомлинов М. І., Дослідження і з російської літератури і з освітою, т. I, СПБ, 1889, стор. 430—434 і 520.

Петухов Є. У., І. П. Пнин та її «Вигук невинності», «Історичний вісник», 1889, № 7.

Бурцев А. Є., Докладне бібліографічне опис рідкісних і чудових книжок, т. IV, СПБ, 1901 (перепеч. «Досвіду про просвітництво щодо до Росії»).

Каллаш У., «Друг істини» (Пам'яті І. П. Пніна), «Російська думка», 1905, № 9.

Его ж, Пам’яті І. П. Пніна, «Росіяни відомості», 1905, № 253.

Модзалевский Б. Л., І. П. Пнин, «Російський біографічний словник», т. Плавильників — Прімо, СПБ, 1905.

Даденков М., І. П. Пнин, Досвід його біографії та огляд літературній діяльності, «Вісті Історико-філологічного інституту кн. Безбородко у Ніжині», т. XXVI (1912).

Поляков А. З., Пушкін і Пнин, «Пушкін та її сучасники», вип. XVII—XVIII, СПБ, 1913.

Семенников У. П., Радищев, Нариси і дослідження, П., 1923.

Луппол І. До., Російський гольбахианец кінця XVIII в., «Під прапором марксизму», 1925, № 3.

Филиппов А., І. П. Пнин та її непропущенный цензурою «Досвід про просвітництво щодо до Росії», «Вісті по російській мові і словесності Академії наук СРСР», 1929, тому II, книга II.

III. Пиксанов М. До., Дна століття російської літератури, вид. 2, М., (1924), стор. 63—64.

Библиографический покажчик літератури про Пнине, Сочин., М., 1934, стор. 305—309.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.