Євген Петров

Евгений Петров

А. Селивановский.

Петров Євгене Петровичу — гумористичний письменник і фейлетоніст. Разом з І. Ільфом (див). ним написані два роману — «Дванадцять стільців» і «Золоте теля», — ряд фейлетонів, опублікованих у «Правді» і гумористичних журналах під псевдонімами Федір Толстоевский і Холодний філософ (найкращі з них зібрані в збірнику «Як створювався Робінзон»).

Романы Ільфа і П. у своїй сюжетно-композиционном принципі є своєрідним варіантом з так званого «шахрайського роману». У вашому романі «Дванадцять стільців» зав’язкою служить епізод пошуків діамантів, захованих тещею однієї з героїв роману, колишнього дворянина, нині діловода Загсу, Воробьянинова. Розкривається й висміюється світ обивателів, паскудників, дрібних людців, рвачів. Але автори свідомо обмежуються зображенням цього світу, що викликає незлобивий сміх. Інтонація їх сміху не змінюється при переході від епізоду, яка малює спробу створення контрреволюційної організації, до любовним пригодам який-небудь мадам Грицацуєвої. Вороги радянської влади показані ними просто незначними. Бездумність гумору стає особливо помітної під час аналізу центрального персонажа роману — Остапа Бендера. Спритний пройдисвіт, талановитий шахрай, Бендер, керівник пошуків захованих в стільці скарбів, є носієм духу приватновласницької ініціативи, капіталістичного користолюбства. У зв’язку з тим, що шахраї і обивателі показані у романі вкрай незначними, Бендер, зіштовхуючись із ними, стає гігантської постаттю. «Бендер здається единственно-подлинным людиною серед мікроскопічних гадів» (А. Луначарський). Автори милуються спритністю героя. На романі лежить відбиток богемно-нигилистического ставлення до дійсності.

Значительным кроком вперед є роман «Золоте теля». У його основу лягла сюжетно-композиционная схема «Дванадцяти стільців» (пошуки мільйонів), центральним персонажем той ж Остап Бендер, але вихідна позиція авторів уточнилась. «Мікроскопічні гади» в «Золотому теляті» як злобують, а й шкодять радянської влади. У «Золотому теляті» автори показують дії цього гаддя і натомість справжнього життя соціалістичної країни. Анекдотичному автомобілю, у якому Бендер їздить, розшукуючи мільйони, протистоїть пробіг радянських автомашин. «Дванадцять стільців» складалася з низки веселих новел, ідея яких немає звучала чітко й цілком точно. «Золотий теля» більш загострений ідейно. У «Дванадцяти стільцях» Бендер був лише блискучим веселим шахраєм. У «Золотому теляті» він перетворюється на дрібного біса капіталізму, який підтверджує влада грошей. Він знаходить свої мільйони, але гроші як знаряддя приватновласницького накопичення ніякої влади у СРСР не дають. Нікчема Бендера стає очевидним, як він робиться мільйонером. «Мені триста рублів, — каже завідуючий радянським музеєм, — б тут Лувр зробив». А мільйонер Бендер виявляється самим безсилим і безпорадним людиною країни.

Романы Ільфа і П. уявити не можуть загостреної, різкій сатири. Глибокого розкриття класової ворожості Бендера ними просто немає. У «Золотому теляті» вони розвінчують його, але з тхнуть вістрям сатири. Наліт богемно-интеллигентского нігілізму і естетизму, культ дотепності, самодостатнього насолоди сміхом залишаються й у романі, як й у деяких фейлетонах «Холодного філософа», присвячених різним питанням мистецтва, гол. обр. літератури. Тут Ільф і П. тхнуть по перевазі пристосуванство і вульгаризаторство, рідше ставлять корінні проблеми класової боротьби, що відбувається дільниці мистецтва.

Большей політичної загостреністю відрізняються їх фейлетони, що вміщені у «Правді».

Список літератури

I. Дванадцять стільців, вид. «ЗиФ», М., 1928 (неск. вид.).

Золотой теля, вид. «Радянська література», М., 1933 (неск. вид.).

Как створювався Робінзон, вид. «Молода гвардія», М., 1933.

То ж, вид. «Радянська література», М., 1933.

Равнодушие, вид. Жургазобъединение, М., 1933.

II. Тарасенков Ан., «Літературна газета», 1929, № 9.

Гурьев До., «На літературному посаді», 1929, № 18.

Кашинцев А., «Зірка», 1929, № 10.

Дукор І., «Молода гвардія», 1929, № 18.

«Октябрь», 1929, № 7 (відгук без підписи).

Луначарский А., «30 днів», 1931, № 8.

Селивановский А., Сміх Ільфа і Петрова, «Літературна газета», 1932, № 38.

Никулин Л., Про місце в «літературному трамваї», там-таки, 1932, № 38.

Каган Л., Книжка веселого сміху, «Книжка і пролетарська революція», 1933, № 6.

Никулин Л., Весела історія сумного кінця радянського мільйонера, «Художня література», 1933, № 4.

Зорич А., Холостий постріл, «Прожектор», 1933, № 7—8.

Рыкова М., «Зірка», 1933, № 6.

Эрлих А., Розгром байдужих, «Художня література», 1933, № 5, та інших.

Трощенко Є., Останні пригоди анархії індивідуалізму, «Червона новина», 1933, № 9.

Хохлов Герман, Ильф-Петров та інші, «Літературна газета», 1934, № 27, 6 березня.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.