Фейхтвангер Ліон

Фейхтвангер Ліон

Н. Рикова.

Фейхтвангер Ліон (Feuchtwanger Lion, 1884—) — німецький письменник, уродженець Мюнхена. Вивчав літературу, і філософію в університетах Мюнхена й Берліна. Займається журналістикою і театром. У 1912—1914 подорожував. Опинившись під час світової війни військовополоненим Франції, втік і вступив до лав німецької армії.

Свою літературну діяльність Ф. почав із драматургії, у якій намагався осмислити досвід імперіалістичної війни 1914—1918 і німецької революції 1918—1919. Він пише драматичний роман «Томас Вендт» (1920), драми «Єврей Зюсс» (1917), «Голландський купець» (1921). Ф. охоче користується формою сатиричного огляду для глузувань зі буржуазних політиків. Така його «Англосаксонська трилогія» (1927). Ф. належать переробки Есхіла, Арістофана, Кальдерона (1916), «Король і танцівниця» (1917) і збірник сатиричних балад (РЕР) — (вирушив у 1927 р., але написано раніше). У цих творах Ф. постає як лівий экспрессионист.

Известность Ф. придбав своїми історичними романами.

Для історичного роману Ф. істотна одна особливість: роман цей повернуть в бік сучасності, сповнений злободенних натяків і аналогій.

Всю історію людства Ф. розглядає як боротьбу прогресу і реакції, усвідомлюваних їм, як абстрактні поняття «світла» і «пітьми», «розуму» і «неразумия». Він схильний абстрактно, неисторически переносити в сучасність старі просвітницькі ідеали розуму та справедливості яких, не віддаючи собі звіту у цьому, яке конкретне соціальне наповнення мали ці поняття на різні епохи. Це дає йому привід у історичних романах легко ототожнювати минуле існує і справжнє. «У межах своїх історичних романах самим я хотів дати те зміст, що у сучасних», — говорить він про сам. Цей підкреслений антиісторизм заважає Ф. зрозуміти суттєві риси зображуваних епох, своєрідність кожної їх. У його історичних романах народна життя — затінена; центральне останнє місце посідають непересічні постаті, поборники розуму, незмінно самотні і поняті сучасниками; Ф. завжди будує свої історичні романи на абстрактному протиставленні «героя» і «натовпу». Проте гідність історичних романів Ф. — у тому майстерному відтворенні обстановки, моралі епох минулого, у тому реалізмі деталей (зображення дворянського і придворного побуту німецьких князівств в «Потворної герцогині», в «Євреї Зюссе»).

Первый історичний роман Ф. — «Потворна герцогиня». Історія Маргарити Тирольской, южногерманской герцогині чотирнадцятого, написана як роман про «боротьбі двох укладів» — феодального і поки лише складывающегося у межах буржуазного. Цей історичний конфлікт ускладнений індивідуальної біологічної трагедією героїні — енергійної і обдарованої, та зовні відразливої і тому нещасної у власній життя «потворної герцогині». Герцогиня Маргарита — позитивний герой, але це заважає їй ненавидіти у своїй суперниці Агнесі фон Флавон як політичного ворога, а й чарівну красуню. Втім, Маргарита і Агнеса — символи двох епох. Якщо Маргарита втілює у собі дух буржуазного прогресу, то красуня Агнеса — уособлення феодальної реакції із її претензіями на красу.

Другой роман Ф. «Єврей Зюсс» (1925) присвячений Німеччини XVIII в. Справжня історія Вюртембергского фінансиста, сделавшегося першим міністром однієї з дрібних німецьких самодержців і яке проводило жорстоку, руйнівну для народу політику хижого абсолютизму, повернена Ф. те щоб «історичний песимізм» отримав моральне і філософське виправдання. Це виводить на концепцію Ф. абстрактний моралізм, а іноді навіть містику: вся друга половина роману побудовано темах боротьби «духовного і матеріального», ірраціональною влади року, містичного спокути певної «провини проти духу». Усе це допомагає восторжествувати історичному песимізмові. Ф. схильний засудити тут будь-яку активність. Історія проти людини, зайве дії, зайве історії. Доля героя тим трагічніше, ніж блистательнее його активність. Але трагедійність буває різна, і, щоб очистити його від безвихідного песимізму, — треба було дати їй високий людський сенс, великодушність і безкорисність. Ф. і зробив у своєму романі про иудейско-римском історика Йосипа Флавії; перша частина роману — «Юдейська війна» — вийшла 1932, а друга — «Сини» — в 1935.

Иосиф Флавій, патріот і учасник повстання Іудеї проти римського панування, перейшов набік римлян і став однією з славнозвісних писателей-историков античного світу. Зустріч Ф. з Йосипом Флавієм визначив вже «Єврей Зюсс», оскільки з відомої погляду тема Зюсса була темою виходу з якоїсь замкнутої культури у більше широких зв’язків і стосунків. Коли «Єврея Зюсса» дивитися з цим погляду, у ньому помітні негативне вирішення питання і зрозуміти долю Зюсса як певну кару за відхід єврейства. У «Іудейській війні» і «Синів» проблема поставлена цілком інакше. Тема відійти від єврейства обертається тут темою боротьби за єдину космополітичну культуру, в якої має знайти гармонійне поєднання усе те краще, що несли у собі культури греко-римська і єврейська. Історична активність Зюсса була об'єктивно шкідливої, навіть злочинної, трагізм особистої долі — безплідним. Историк-философ античності Йосип Флавій героїчний вже у повною мірою: його активність має загальнолюдський мета — злити воєдино дві потужні культурних потоку, знищити безглузду злочинну ненависть для людей «різною крові». Трагедія Йосипа тому, що він самотній у своєму свідомості «громадянина всесвіту» І що тому його завдання нездійсненна. Але це самотність героя інтерпретується Ф. не як історична трагедія передового мислителя, выдвинувшего ідею, для реалізації якої дозріли ще об'єктивні соціальні передумови, бо як вічна фатальна доля будь-якого лицаря «розуму». Та й саме конфлікт націоналізму і космополітизму привноситься Ф. изне в показываемую їм епоху: в античному суспільстві подібні проблеми було неможливо виникнути. Усе це — істотними недоліками романів Ф. про Йосипа Флавії, хоча лежить у основі задум — протиставити національної і расової ворожнечі ідею дружби та «братерства народів — має безсумнівну позитивне значення.

Стремясь підкреслити общефилософскую, не обмежену рамками античної історії, тенденцію свого роману, Ф. свідомо йде модернізацію історії. Його герої говорять про політиці, культурі, філософії негаразд, як могли говорити євреї, греки чи римляни I століття зв. е. У стиль роману ця модернізація проникає сучасними оборотами промови розмовляючих та низку інших чорт, разом своєї дають цілу систему.

Лишь на одній із своїх історичних речей Ф. провів модернізацію послідовну і вже є цілковито навмисну — у романі «Лже-Нерон» (1936). Це памфлет, повний усіляких натяків і аналогій з сучасністю. Це вигадана історія про самозванця. У античних письменників, у яких посилається Ф., є лише натяки на авантюру Лже-Нерона.

Ф. написав ряд романів про сучасність. Ці речі глибоко злободенні. Їм властиві публіцистичність і памфлетность. У «Успіху», «Сім'ї Оппенхейм», «Вигнанні» розгорнуто «сучасна історія» Західної Європи — катастрофа буржуазної демократії, катастрофа буржуазно-интеллигентского гуманізму з усіма його ілюзіями.

Замысел «Успіху» — дати розгорнуту картину суспільства, розкрити його основні конфлікти і до того ж час судити зображувану епоху найсуворішим судом — вимагав відповідного стилю. І Ф. приймає обличчя літописця майбутніх більш щасливих, справедливих і мудрих часів. Суховато-торжественным мовою літописі дається в нього спільний економічний, політичне, і культурний фон епохи: звідси підкреслена докладність статистичних даних про інфляцію, про юстиції, про географії і етнографії Баварії та т. п. Звісно, всі ці «історична об'єктивність» лише сатиричний прийом, зовсім на що означає бесстрастности. Капіталіст фон Рейндль, міністр юстиції Кленк, міністр народної освіти, згодом прем'єр, і генеральний комісар Флаухер начебто в у максимальному ступені «очеловечены». І все-таки їх засуджено і засуджені, передусім, з позицій «історичної об'єктивності»: їхні діяння, мерзенні і злочинні, у виконанні Ф., не особисті помилки, а вираз своїх функцій у суспільстві та державі, їхня діяльність це і є у Ф. насильство над історичним прогресом. І ніж порушувалося єдність образу («людина просто» і «людина-політик»), Ф. зробила їх основними «особистими» рисами: безмежну себелюбство і цинізм (фон Рейндль), грубість і узколобость (Кленк), бюрократичну тупість і мстиве честолюбство (Флаухер).

В романі виведений комуніст — Каспар Прекль. Це дуже мало типовий образ революціонера: в Прекле багато узколобого сектантства, болючого індивідуалізму, йому властиві дерев’яний схематизм мислення та до того ж час пориви до відверненої мрії. Набагато великими симпатіями Ф. є ті його герої, які протестують проти капіталістичного варварства з позицій відстороненого гуманізму, відкидаючи революційні методи боротьби — Йоганна Крайн, Жак Тюверлен; їх Ф. наділяє і душевної свіжістю, і сміливістю, й умінням самостійно мислити. Ф. схильний солідаризуватися зі своїми героєм Тюверленом, коли людина каже: «Я дуже вірю у добре списаний папір, ніж у кулемети», коли людина мріє «тихо й не прощаючись переробити світ з допомогою розуму». Що означає комунізм, що й чого хоче революція? Ф. не знайти відповіді. Так виникла романі і у ньому провідною тема відверненої «справедливості», втілена у боротьбі звільнення Крюгера, укладеного у в’язницю з політичних міркувань — виходячи з лжесвідчення.

Хотя «Сім'я Оппенхейм», що вийшла 1933, що зовні нічим пов’язана з «Успіхом», річ ця є природним продовженням «Успіху». Якщо судити поверхово, цей роман лише розповідь страждання єврейської буржуазної сім'ї у період катастрофи буржуазної демократії у Німеччини. Але це «окреме питання» як б вбирає у собі все найбільш притаманне часу, про який мова. Кожна нова події романі, наносящее нового удару сім'ї Оппенхейм, стає багатозначним і загальнозначущим. Така історія юного Бертольда Оппенгейма. Бертольд йде піти з життя зовсім не від оскільки що вона слабкий, не оскільки «здався». Бертольд Оппенхейм гине посаді. Аналогічна доля іншого гуманіста — його дядька Густава Оппенгейма. Цей епікуреєць, невідь що сильний, не дуже сміливий людина, намагається стати борцем. Показуючи діяльність Густава Оппенгейма, Ф. підкреслює усе те позитивне, великодушне та цінне, що був у відважну, але неспроможному підприємстві Густава. Ф. зірвалася дати образи справжніх борців і революціонерів.

Значение «Сім'ї Оппенхейм» для творчості Ф. й у тому, у цьому романі з життя єврейської сім'ї вже не істотні елементи націоналізму, що ще сильно відчувається у «Йосипа Флавії» і аж підкреслюються в «Зюссе».

Последний роман Ф. «Вигнання» — роман про німецької еміграції, про її страждання, про надривних її внутрішні конфлікти.

Список литературы

I. На русич. з. перши.: Єврей Зюсс. Историч. роман, перекл. У. З. Вальдмана, вид-во «Червона газета», Л., 1929.

то ж, знову перегляд. і дополн. перекладачем, Гослитиздат, Л., 1936.

то ж, Журн.-газ. об'єднання, М., 1936 (серія «Историч. романи», вип. 10).

Безобразная герцогиня. Роман, перекл. У. Вальдмана, Гослитиздат, Л., 1935.

Успех (Роман), перекл. У. З. Вальдмана, Гослитиздат, Л., 1935.

то ж, вид. 2-ге. Л., 1935 (2 тт.).

то ж, 3-тє, знову перегляд. вид., Гослитиздат, Л., 1937.

Семья Оппенхейм (Роман), перекл. І. А. Горкиной. Під ред. У. Нейштадта, Гослитиздат, М., 1935.

то ж (вид. 2-ге), М., 1936.

то ж, вид. 3, 1936.

это ж вид. було перевидано в 1937 обласними изд-вами в Архангельську, Іркутську, Кірова, Красноярську і Новосибірську.

Калькутта, 4-те травня. П'єси, перекл. І. А. Горкиной і Розенталь, Журн.-газ. об'єднання, М., 1936 (Серія «Всесвітня б-ка», 6—10).

Иудейская війна. Роман, перекл. У. Станевич, Гослитиздат, М., 1937.

то ж, авториз. перекл. У. З. Вальдмана, Журн.-газ. об'єднання, М., (1937) (Серія «Историч. романи», 7—8).

Сыновья. Роман, перекл. У. Станевич, Гослитиздат, М., 1937.

Лже-Нерон. Роман, авториз. перекл. У. З. Вальдмана, Гослитиздат, Л., 1937.

то ж, перекл. І. А. Горкиной і Розенталь, Журн.-газ. об'єднання, М., 1937 (Серія «Всесвітня б-ка», 120—124).

Новеллы, Гослитиздат, Л., 1937.

Полн. Повне зібр. тв., під загальним ред. Я. М. Металлова, т. VIII — Сім'я Оппенхейм, перекл. І. А. Горкиной, Гослитиздат, М., 1938.

Москва 1937. Звіт про поїздку для моїх друзів, Гослитиздат, М., 1937.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.