Георгій Миколайович Владимов (Волосевич)

Георгий Миколайович Владимов (Волосевич)

(1931;2003)

ВЛАДИМОВ, ГЕОРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1931;2003), наст. прізвище Волосевич, російський письменник. Народився 19 лютого 1931 у Харкові в учительській сім'ї. Навчався у ленінградському Суворовському училище, яке залишив у зв’язку з арештом матері. У 1953 закінчив юридичний факультет Ленінградського. Друкувався як літературний критик з 1954 (статті у журналі «Новий світ», де почав працювати: «До спору про Ведерникове », «Село Огнищанка і великий світ », «Протягом трьох днів піти з життя Холдена «та інших.). У 1960 під враженням відрядження на Курську магнітну аномалію написав повість «Велика руда «(опубл. 1961), викликала дискусії. Попри з типовим і офіційно поощряемым «виробничим» романом, повість стала однією з програмних творів «шістдесятників» — спадкоємців хрущовської «відлиги» і попередників перебудови, які сконцентрували увагу до внутрішнє життя людину, як самоцінною індивідуальності, яка протистоїть будь-яких форм тоталітарного тиску, зокрема. і тиску «колективу». Опублікований 1969 роман «Три хвилини мовчання », що розповідає у сфері сповідальною прози про буднях рибальського сейнера, висуває «титульний» лейтмотив на право кожного на посилку свого сигналу «SOS» і узаконених морськими (переносно — життєвими) законами трьох хвилинах мовчання, коли кожний такий сигнал може бути почутий. Метафора і достовірність, проникновенно-элегический ліризм і неявна викривальна міць визначають ту манеру листи Владимова, що у найбільшою мірою проявиться у його повісті про караульної собаці «Вірний Руслан «(опубл. в 1975 в ФРН; 1989;го у СРСР), де у розповіді про безкорисливому і відданому охоронці сталінських таборів виникає стала для письменника тема трансформації кращих людських (зокрема. втілених, на кшталт традицій А. П. Чехова та Л. М. Толстого, в образі вартового собаки) якостей в трагічне «аутсайдерство», безпритульність, відчуття власної ущербності чи непотрібності у тому витонченому і брехливому світі, в неприродним і антигуманному громадському устрої.

В 1977 Владимов, відійшовши від Спілки письменників СРСР, стає керівником московської секції забороненої у СРСР організації «Міжнародна амністія». У 1982 публікує у країнах розповідь «Не звертайте уваги, маестро ». У 1983 еміґрував до ФРН, в 1984;1986 — головного редактора емігрантського журналу «Грані». З кінця 80-х років активно постає як публіцист й у вітчизняних виданнях. У 1994 Батьківщині публікує роман «Генерал та її армія «(московська літературна премія «Тріумф», 1995), присвячений історії війська генерала А. А. Власова, перейшов у роки Великої Вітчизняної війни набік гітлерівських військ, ставить у цьому складному, «вибухонебезпечному» матеріалі проблему любові до батьківщини, відповідальності перед народом, впливу ідеологічних стереотипів і збереження морального гідності в драматичних обставин.

Умер 19 жовтня 2003 року у Німеччини.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.