Денежная реформа і становлення грошового ринку України (Грошова реформа та становлення копійчаного ринку України)

Грошова реформа та становлення копійчаного ринку України.

За тієї годину, відколи нова національна валюта перебуває в обігу, обслуговуючи економічну та соціальну сфери суспільного життя, висловлено багато в основному позитивних оцінок й міркувань щодо організації та наслідків проведеною у вересні 1996 року заміни купоно-карбованця гривнею. Така одностайність позитивних оцінок цілком виправдана. Випуск нової валюти був добро підготовлений й організовано проваджень. У процесі запровадження гривні не постраждали матеріальні інтереси жадної соціальної групи населення. Всі готівкові виплати та безготівкові платежі були проведені банками в новій валюті без помітних незручностей чи додаткових витрат з боці їхніх клієнтів.

Особливо важливу роль успішному запровадженні гривні відіграв Національний банк України. Зусиллями його фахівців та служб було б проведено велику підготовчу роботу: організовано виготовлення достатньої маси нових. грошових знаків та монет, забезпечено їхні своєчасну доставку в усі реґіони країни, розроблено необхідні інструктивні документи для всіх структур, які здійснювали обмін грошей. Вирішальне слово належало керівництві НБУ у досить вдалому виборі терміну випуску гривні, пропорції обміну старих грошей на нові, визначенні механізму випуску гривні, сформуванні покупюрної структури маси нових грошей. як відомо, в багатьох країнах при проведенні грошових реформ нерідко виникали так звані «розмінні кризи «коли в обігу бракувало розмінної монети та купюр дрібних номіналів Банківській системі України вдалося уникнути подібної кризи.

Слід вказати також на значну троянд «яснювальну роботу щодо випуску нової валюти, якої було б проведено за безпосередньої участі керівників та фахівців НБУ. Вона сприяла заспокоєнню громадської думи, формуванню виваженого ставлення до нової валюти основної маси населення, що мало особливо важливе значення для підтримки гривні на першому етапі її функцюнування.

Проте чим довше ми живемо із гривнею, тім ширшою й реалістичнішою стає база для более грунтовних оцінок того заходженню, який був здійснений у грошовій сфері у вересні 1996 року. На зміну першим, багато в доти чисто емоційним оцінкам, що малі на меті переважно політичну підтримку гривні повинні прийти виваженіші і реалістичніші оцінки й висновки щодо проведеного заходженню та подальшого розвитку грошової системи України.

Економічна суть випуску гривні.

Якщо судити зі змісту нормативно-правових актів, котрі визначили запровадження в обіг гривні (указ президента, постанови Кабінету міністрів та Національного банку тощо), то із 1 до 16 вересня 1996 р. в Україні було б про введено грошову реформу. Проте слід нагадати, що 7 листопаду 1992 р. було б бачено указ президента «Про реформу грошової системи України », яким сферу безготівкового обігу запроваджувався купоно-карбованець замість рубля й започатковувався вихід України із рубльової зони. Алі це було б лише продовження процесу реформування грошової системи, який розпочався у січні того ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти — купоно-карбованців багаторазового використання. I хоча цей захід не називався тоді грошовою реформою, по суті це був перший крок на шляху реформування попередньої грошової системи й розбудові нової, який за своїм радикалізмом та наслідками відповідав всім ознакам реформи.

Те стільки ж грошових реформ проведено в Україні — одна, дві чи три? Якщо керуватися формально-правовим підходом, то можна визнати що проведено дві реформи: 1992;го р. й у вересні 1996 р. Якщо ж виходити із суті та внутрішньої логіки проведених заходів, то слід визнати що проведено одну грошову реформу, котра тривала майже п «ять років. Вона складалася з трьох внутрішньо взаємопов «язані заходь: випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти — купоно-карбованця (січень 1992 р.); випуск цієї ж валюти в безготівковий обіг (листопад 1992 р.); випуск у загальний обіг постійної національної валюти гривні замість тимчасової — купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

Усі вказані заходь можна розглядати як послідовні етапи єдиного процесу, останній — третій етап якого ставши завершальним. У результаті цого Україна здобула остаточно сформовану грошову систему із постійною національною валютою.

Таке місце третього етапу зумовило характер його проведення — він був зведений до простої деномінації шляхом зменшення в 100 000 разів всіх цінових показників — із одного боці й всіх складових грошової маси та загальної її величини — із іншого. У результаті нова грошова одиниця на даний момент уведення в обіг виявилася в 100 000 разів більшою від попередньої (купоно-карбованця), у скільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно із карбованцем. Саме ж співвідношення між товарною та грошовою масами не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом простої деномінації.

Мета грошової реформи.

Грошова реформа в Україні в широкому її трактуванні переслідувала щонайменше три мети: 1. Створити національну грошову систему самостійної української держави. 2. Забезпечити сталість національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання із допомогою грошових інструментів економічного й соціального розвитку країни. 3. Забезпечити функціонування нової грошової системи відповідно до вимог законів ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили її багатоетапність й значну тривалість.

Першої мети було б досягнуто на першому та іншому етапах реформи. Випуск карбованця спочатку в готівковий обіг, а безготівковий давши можливість витіснити звідти російський карбованець, який ставши наступником радянського рубля. Тім самим було б встановлено монополію української держави на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійний механізм, економіку України було б виведено із рубльового простору.

Проте глибока економічна кризу та гіперінфляція зумовили появу в економіці України долара США — спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку досягла такого високого рівня, що перетворилася в могутній інфляційний чинник, який загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив з 1 серпня 1995 р. використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу на територї України.

Поступово було б відновлено монополію національних платіжних засобів й обслуговування внутрішнього ринку.

Другої мети грошової реформи було б досягнуто на етапі підготовки до введення гривні, коли после тривалої й високої інфляції НБУ вдалося довести безперспективність інфляційного шляху мобілізації фінансових коштів на потреби держави й перейти до рестрикційної грошово-кредитної політики, Яка привела до істотного зниження рівня інфляції. Якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 разу, то «за 1994 р, — у 5 разів, а й за 1995 р. — лише у 2,8 разу. Ще понад знизився рівень інфляції 1996;го р.: у травні, червні, липні він не перевищував 1%, у серпні становив 5,7%, а й у вересні — 2%. Довгий годину залишався стабільним й навіть підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це дає підстави стверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта України досягла досить високого рівня сталості чим був підготовлена база для випуску гривні в обіг. Отже, другої мети реформи було б значною мірою досягнуто над момент випуску гривні, а процесі підготовки до цого заходу.

Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. лише завершальний, зовні видимий момент тривалої, годиною драматичної боротьби за стабілізацію грошової системи як одної із головних цілей реформ Тільки істотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск гривні.

Третя позначка грошової реформи-створення грошової системи ринкового типу — переслідувалася протягом усього терміну її проведення. За цей період створено принципово новий механізм регулювання копійчаного обігу, запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної політики, лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринок цінних паперів, валютний й кредитний ринки. Тім самим були створені сприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційної політики, котра і забезпечила передумови для введення гривні.

Проте заподіяння, що визначаються третьою метою грошової реформи, було б повністю не виконані, оскільки не створено повноцінного ринкового механізму. Нинішня грошова система має такий ж перехідний характер як й економіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове вдосконалення грошової системи триватиме й после введення гривні.

Соціальні аспекти проведення реформи.

Визначення соціального характеру реформи виявилося чи не найскладнішим завданням її аналізу. Найчастіше аналітики реформи обмежуються посиланням на її неконфіскаційність, достатню прозорість й справедливість. Проте такі оцінки стосуються останнього етапу — випуску в обіг гривні, а чи не всієї грошової реформи, тому це запитання вимагає глибшого аналізу.

Перш на слід урахувати двохетапність переходу від радянського рубля до української гривні — через використання тимчасової, перехідної валюти купоно-карбованця. Це дало можливість перенести основні тяготи грошової реформи на тимчасову валюту та максимально послабити його на стадії введення гривні. Вплив цого «маневру «на нову валюту реалізувався через гіпервисоке знецінення тимчасової валюти — купоно-карбованця.

як вже зазначалося, за період від января 1991 р, до вересня 1996 р. ціни на товари народного споживання зросли у середньому приблизно в 95 тисяч разів. Тому усі грошові заощадження, сформовані в рублях й карбованцях ще до початку сплеску інфляції, на термін уведення гривні перетворилися в мізерну величину.

Деномінація цих заощаджень на загальних підставах у співвідношенні 1: 100 000 без попередньої індексації на рівень інфляції юридично підтвердила їхнього ліквідацію — переважна більшість цих вкладів виявилася меншою від однієї гривні.

Тім самим сфера нагромаджень був істотно «очищена «від заощаджень у попередній (рубльовій та карбованцевій) валюті. Зростає попит на гроші после випуску постійної національної валюти гривні, що сприятиме підтриманню сталості останньої.

Однак українська держава не заперечує своїх вол «язань перед власниками втрачених заощаджень. Про це свідчить прийняття Верховною Радою закону про компенсацію вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 января 1992 р. Алі реальну виплату такої компенсації відкладено на майбутнє, оскільки держава не має необходимых коштів, а використання для цого додаткової емісії неминуче підірве сталість нової валюти.

Зростання в 1995—1996 роках заборгованості держави по виплатах заробітної плати та інших доходів працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, студентам тощо теж сприяло «очищенню «не лише сфери заощаджень, а і поточної каси населення для розширення попиту на нову валюту. Якби вказаної заборгованості (а це сотні трильйонів карбованців) взагалі не було б допущено чи було б виплачено новими грішми, то випуск гривні у вересні 1996 р. міг бі взагалі не відбутися, оскільки не було б б достатніх для цого передумов, чи ж нова валюта продовжила б тенденцію інфляційного знецінення, започатковану купоно-карбованцем.

Отже, основні соціальні тяготи, заговорили українською у «язані із проведенням грошової реформи, лягли на плечі тихий верств населення, котрі втратили внаслідок гіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали не з своєї волі кредиторами держави в 1995—1996 роках. А це, як правило, найнезахищеніші групи, бо смердоті працюють (чи працювали) у легальному секторі економіки й доходи їхні визначаються переважно державою.

Алі проведення грошової реформи має і інший соціальний аспект. Ос-кільки воно та збіглося із початковим етапом ринкових реформ (лібералізація цін, підприємницька діяльність, зовнішньоекономічна зв «язки, валютні операції, послаблення державного втручання й контролю за виробничою та комерційною діяльністю, грошовими відносинами тощо), багатьом господарюючим суб'єктам та фізичним особам вдалося уникнути інфляційних втрат й навіть нагромадити значні кошти на спекулятивних операціях та завдяки механізмам бактеризації I доларизації.

Вказані операції та нагромадження мають значною мірою «тіньове «забарвлення. Алі оскільки смердоті здійснювалися под гаслами ринкових відносин, їхні справедливо можна розцінювати як прогресивні, як такі, що сприяють швидкому формуванню ринкового середовища й ринкових механізмів.

Імовірно, тому держава погодилася звільнити цих економічних суб'єктів й соціальних тяганини грошової реформи. Спочатку були створені сприятливі умови, щоб можна було б уникнути інфляційних втрат нагромаджених коштів, навіть примножити їхні, а потім под гаслом «неконфіскаційності реформи «деномінувати їхнього на загальних підставах й цим повністю зберегти.

Автор далекий від думи, що такий розклад економічних тяганини реформи між соціальними групами був зроблений керівництвом держави свідомо чи це слід було б по-іншому його здійснити. Алі його не треба приховувати твердженнями про неконфіскаційність чи соціальну справедливість реформи. Адже важко повірити в це тім мільйонам людей, котрі втратили свої заощадження, не отримали законно заробленої платні, пенсій тощо зазаради успіху реформи. Тім понад, що навіть з цієї ситуації можна знайти вихід, сприятливий для нової валюти й втішний для тихий верств населення, котрі зазнали згаданих втрат.

Реалізований под годину проведення реформи розподіл соціальних тяганини суті означає істотний крок нашої держави в бік легалізації грошових нагромаджень тіньової економіки. Рух у цьому напрямі можна було б б лише вітати, якби він послідовно тривав й после введення гривні. Цим були б забезпечені сприятливі умови для мобілізації значних фінансових ресурсів в іноземній та національній валюті) на внутрішньому ринку для інвестування розвитку економіки, щоб домогтися підйому виробництва й наблизити на її основі компенсацію інфляційних втрат, які зазнали суб «єкти легальної економіки. Чим швидше це якщо зроблено, тім реальнішим якщо принцип неконфіскаційності та справедливості проведеною грошової реформи.

Проблеми та механізми реалізації грошово-кредитної політики.

На першому етапі функціонування нова валюта вимагає додаткової підтримки її сталості. Для цого необхідно передусім істотно активізувати відомі заходь щодо ринкового реформування економіки, котрі це у «яло проводилися протягом п «яті попередніх років. В частности, слід законодавчо рішити ряд кардинальних питань, які сьогодні визначають частку ринкових реформ й частку гривні. Йдеться насамперед про легалізацію тіньової економіки, приватизацію землі, нормалізацію оподаткування, заборону бартеру, розвиток фінансового ринку із вільним доступом на нього широких кіл населення, зміцнення банківської системи, скорочення дефіцитів Державного бюджету та платіжного балансу, стимулювання експорту та залучення прямих іноземних інвестицій, скорочення некритичного імпорту, подалі витіснення долара із внутрішнього платіжного обороту тощо.

Центральним у цьому ряду та найскладнішим для вирішення є запитання про нормалізацію оподаткування. Нині уже загальновизнано, що в Україні встановлені надмірно високі податки. На всіх рівнях визнається необхідність істотного зниження норм оподаткування. Прийнято відповідні рішення Президентом та Кабінетом міністрів України. Цей захід через активізацію підприємницької діяльності, стабілізацію виробництва, розвиток фінансового ринку сприяв бі забезпеченню сталості гривні.

Алі сьогодні мало визнавати необхідність зниження норм оподаткування. Важливо знайти спосіб ефективного розв «язання цієї проблеми. Алі між зниженням рівня оподаткування та розширенням податкової бази, зростанням податкових надходжень до бюджету має місце певний лаг, протягом якого неминуче зросте бюджетний дефіцит та попит гривню та емісію, внаслідок чого нова валюта може бути підірвана доти, як справдиться механізм нормалізації оподаткування. Тому одночасно зі зниженням оподаткування слід ужити заходів щодо запобігання зростанню бюджетного дефіциту та тиску на емісійний механізм. На шкода, розробникам бюджету на 1997 р, цого уникнути не вдалося, й в іншому його варіанті розмір дефіциту зріс майже на 50%.

Враховуючи ситуацію, що склалася у фінансовій та соціальній сфері слід визнати, що внутрібюджетні можливості для розв «язання згаданого заподіяння (через скорочення бюджетних витрат) обмежені. Може йтися лише про певне скорочення витрат на утримання апарату державного управління та силових структур, який надмірно розрісся за останні рокта, а також про скорочення дотування безперспективних, збиткових державних програм та підприємств. Проте наявні тут резерви не дадуть можливості відчутно скоротити рівень оподаткування, хоч й ці резерви використані недостатньо, основний тиск зроблено на скорочення соціальних витрат та на залучення прямих кредитів НБУ.

Такий підхід становить істотну загрозу новій вітчизняній валюті. Тому вихід з стану треба шукати на шляху податкової мобілізації неподаткових надходжень до бюджету, зокрема через збільшення внутрішніх та зовнішніх державних позик.

Визначальну роль у розв «язанні цого заподіяння може відіграти розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів. На перший погляд, може скластися враження, що низький життєвий рівень переважної більшості населення обмежує розвиток цого ринку в Україні. Проте слід врахувати такі обставини:

1. У міру зниження оподаткування зростатимуть доходи й збереження населення та суб'єктів малого й середнього бізнесу. При добрій організації справ переважну частину цих збережень можна мобілізувати до Державного бюджету через фінансовий ринок й таким чином компенсувати втрати бюджетних доходи у зв «язку зі зниженням податків. Тут дуже важливо відкрити вільний доступ до державних цінних паперів широким верствам населення.

Нині такого доступу немає, бо ОДВЗ реалізуються переважно через банки, доступ до які для дрібних й середніх інвесторів надзвичайно ускладнений. Та і довіра до сучасних банків у більшості населення поки що низька, хоч й не завжди із звинувачуй банків.

2. Значна частина грошових нагромаджень та збережень досі ще конвертується у ВКВ та вивозиться за кордон чи зберігається в Україні у готівковій формі, тобто не інвестується. У обох випадках від цого потерпає українська економіка та її нова валюта.

3. Значні кошти українських юридичних та фізичних осіб у ВКВ уже вивезені за кордон (за деякими оцінками, до 15 млрд. дол.), й там смердоті працюють на економіку інших країн. Якби вдалося повернути в Україну хоч бі 50% цих коштів, можна було б б розв «язати багато бюджетних та інвестиційних проблем без форсування залучення іноземного капіталу та інфляційної емісії. Алі зробити це можна не адміністративними заходами, а ще через розвиток фінансового ринку.

Отже, форсований розвиток фінансового ринку, передусім вторинного ринку державних цінних паперів, є сьогодні настільки ж актуальним завданням, як й нормалізація оподаткування. Це, по суті, дві сторони однієї комплексної проблеми — реструктуризації фінансової системи країни на ринкових засідках й тому повинні вирішуватися паралельно й в комплексі.

Створення цивілізованого фінансового ринку викличе позитивний вплив на нову валюту не лише через оздоровлення Державного бюджету. Розвинутий фінансовий ринок — це реальна база для нормального функціонування банківської системи, для підвищення до належного рівня ефективності грошовокредитної політики Національного банку, оскільки, як свідчить світовий досвід, найефективнішим її інструментом є операції на відкритому ринку.

Навіть понад, наявність розвинутого вторинного фінансового ринку створює особливий емісійний ефект від запровадження в обіг нової валюти, який базується на сповільненні швидкості обігу грошей у міру стабілізації їхнього вартості. як показує досвід багатьох країн, що проводили грошові реформи, после стабілізації й випуску нової валюти швидкість обігу істотно (від 0,5 до 5 разів) сповільнювалася, що збільшувало місткість копійчаного ринку та емісійні можливості центральних банків без інфляційних наслідків. Україна, на шкода, таким ефектом скористатися не змогла через нерозвинутість фінансового ринку та монопольне підвищення после введення гривні цін й тарифів окремими структурами, перш на державними. Це ще одне свідчення надзвичайно важливого значення розвитку фінансового ринку для майбутньої стабілізації валюти.

3 інших заходів щодо підтримки гривні слід насамперед розпочати:

— негайне обмеження, а потім й повну заборону бартеру у сфері господарської діяльності, зокрема. й в зовнішньоекономічній;

— повністю відмовитися від прямого кредитування Національним банком України бюджетного дефіциту та всіляко розвивати фінансовий ринок;

— заборонити НБУ брати доля в кредитній підтримці проектів, підприємств, виробництв, безнадійних щодо їхнього нормальної окупності; передати діяльність у сфері довгострокового кредитування від НБУ до спеціальної кредитної структури, якої слід створити й котра діятиме лише на неемісійній, комерційній основі через комерційні банки; обмежити кредитну діяльність НБУ як кредитора останньої інстанції лише для підтримки ліквідності комерційних банків;

— у міру активізації вторинного фінансового ринку та підприємницької діяльності, вдосконалення законодавчої бази всіляко запроваджувати в обіг недержавні (комерційні) платіжні інструменти (чеки, векселі). На шкода, цьому напрямі вдосконалення грошової системи наші державні органи та банки приділяють вочевидь недостатньо уваги, надмірно захоплюючись комп’ютеризацією роздрібної сфери платіжного обороту, хоч для цого немає поки що достатніх передумов;

— законодавчо заборонити подальші затримки із виплатою заробітної плати та інших доходів за рахунок Державного бюджету, змінивши сам порядок видачі банками готівки із цією метою. Необхідно тимчасово встановити таку черговість видачі готівки: в першу чергу — працівникам всіх низових бюджетних установ (лікарень, шкіл тощо), а другу чергу — керівним структурам бюджетної сфери (від районних до Верховної Заради), обумовивши видачу готівки структурам другої черги лише при повному розрахунку зі структурами першої черги, Подібну черговість можна запровадити також у межах окремих бюджетних установ за категоріями працівників — у першу чергу працівникам нижчої та середньої ланок; у другу чергу — керівним працівникам. Така реорганізація не потребує ані значних зусиль, ані тривалого години, але й дала б значний ефект. Адже мільярдна заборгованість держави далеко ще не рівномірно розподілена між окремими категоріями працівників бюджетної сфери.

Тільки запропоновані заходь могли б істотно підтримати нову національну валюту як нині, то й в майбутньому.

Грошові реформи у постсоціалістичних країнах.

Для дослідження цієї проблеми обрано три групи країн. Перша із них — Хорватія і Словенія, котрі входили у склад федеративної Югославії. Їхній досвід дуже важливий, бо смердоті, як і Україна, не малі власної грошової системи і змушені були створювати її. Поряд iз цим створювалася повномасштабна система управління економікою. До другої групи входять країни Балтії. На відміну від інших республік колишнього Союзу, ці країни лише на початку сорокових років увійшли до його складу, і тому система ринкових відносин та підприємництва для значної частини їхнього населення — це не чиста теорія, а жива практика. Третю трупу становлять інші кpaїни СНР. При всій відмінності між цими країнами є чимало спільного. Наприклад, у Вантаж та Молдові, як і в Хорватії, малі місце воєнні дії. Цілком зрозуміло, що дуже важливо розглянути, як вдалося подолати саме цi труднощі і істотно просунутись по шляху ринкових перетворень.

Основний зміст грошових реформ.

Словенія і Хорватія. Грошові реформи диктувалися потребами незалежності, самостійного економічного розвитку Словенії й Хорватії. Алі смердоті були прискорені діями Сербії. Нацбанк колишньої Югославії розцінив кроки до суверенітету як порушення єдиного динарного простору й припинив підкріплення цих країн динарною готівкою та забезпечення кредитними ресурсами, до того числі і валютними, хоч більшу частину валюта було б зароблено зусиллями саме цих держав. Доти ж Сербський банк самостійно, без згоди із іншими республіками колишньої Югославії здійснив емісію грошей более як на 8 млрд. югославських динарів й тім самим прискорив руйнування єдиної югославської грошової системи. Це було б зроблено тоді, коли Хорватія й Словенія провадили емісію у розмірах, котрі не зачхали інтересів інших республік. Водночас ці країни, спираючись на порівняно сприятливі умови (наявність запасів готівки, позитивного сальдо платіжного балансу, технічні можливості для друкування власної валюти й т. ін.), почали активну підготовку до здійснення грошової реформи. Реформи грошових систем були проведені у Словенії та Хорватії майже одночасно, але й методи проведення I конкретні рядки суттєво відрізняються. Законодавчий акт щодо проведення грошової реформи Сабором (парламентом) Хорватії не приймався, й її здійснено под впливом надзвичайних обставин. Уряд Хорватії] ухвалив рішення «Про введення в обіг хорватського динара як платіжного засобу на територї республіки Хорватія ». Усі рішення щодо грошової реформи безпосередньо приймала від імені уряду спеціальна комісія національного банку й мінфіну Хорватії. Було затверджено основні характеристики, порядок випуску в обіг та обміну хорватського динара на югославський динар. Підготовка до впровадження й друкування грошової одиниці здійснювалися за експертною допомогою австрійських урядових та ділових кіл й за рахунок власних коштів. У Хорватії югославський динар як засіб платежу виведено із обігу впродовж 2331 грудня 1991 р. Натомість забрано національну тимчасову грошову одиницю хорватський динар шляхом обміну у співвідношенні 1:1. Емісія квазідинара здійснювалася не як банкнотів банку, а й у вигляді казначейських білетів від імені міністерства фінансів Хорватії. Це пояснювалося веденням війни із Сербією. Масштаб цін не змінився. Для юридичних осіб було б введено внутрішню конвертованість динара, й котирування прив «язувалося до німецької марки спочатку у співвідношенні 1 ДМ: 13 Х-Д. Потім із інфляцією курс змінювався. На вушко грудня 1992 р. він становив 1 ДМ: 368 Х-Д. Для регулювання грошової маси нацбанк використовував традиційні інструменти, запозичені переважно із арсеналу Бундесбанку. Це встановлення комерційним банкам норми обов «язкових резервних вимог; встановлення плати за кредит з первинної емісії як реальної позичкової процентної ставки; обов «язковий продажів валютної виручки комерційним банкам. Одночасно проводилися заходь щодо розвитку експортного потенціалу й припливу вільно конвертованої валюти. Станом на й жовтня 1992 р. було б досягнуто позитивного сальдо платіжного балансу. У 1992 р. в економіці Хорватії посилилися кризові явища, шо охопили виробництво, фінансову й грошову системи. Спад промислового виробництва ще понад розбалансував споживчий ринок, поглибилася інфляція, відбулося різке зниження життевого рівня населення. Це — наслідки воєнних дій. У 1992 р. близько 40% видатків бюджету становили військові витрати, видатки на фінансування утримання біженців — від 22 до 105 млн. доларів США щомісячно. Водночас практично припинилося надходження коштів від туризму, значно зменшились надходження від транспорту. Дефіцит державного бюджету Хорватії зріс более як утричі. За таких умів країна не могла перейти до іншого етапу грошової реформи — впровадження в обіг хорватської крони. Алі уже із перших місяців 1993 р. почалася підготовча робота: повний перехід до системи вільних цін, подальшого розвитку підприємницької діяльності, завершення процесу приватизації. Водночас здійснюється стабілізаційна програма і антиінфляційна політика, санація підприємств та банків, подальша комерціалізація й лібералізація банківської системи, запровадження нової податкової політики, створення стабілізаційних фондів підтримки національної валюти, зміни у кредитній політиці, довгострокова програма подолання дефіциту державного бюджету. Національний банк Хорватії завдяки самостійності провівши жорстку політику щодо кредитування дефіциту держбюджету (лише в розмірі 5%, як передбачене законодавством, й не понад), то дало змогу уникнути гіперінфляції. У Словенії стартові умови, підготовчий процес, технологія й насідки впровадження національної валюти інші, ніж у Хорватії. З проголошенням незалежності (червень 1991 р.) почалася підготовка необходимых законодавчих актів, а саме: законів про національний банк, про міжнародні валютні відносини, про національну грошову одиницю тощо. Тоді за рішенням уряду Словенія почала друкувати за кордоном, але й на власному спеціальному папері із відповідною системою захисту купони без назви грошової одиниці, оскільки того годину самої назви ще не було б визначено.

Після зняття тримісячного мораторію на незалежність у жовтні 1991 р. Словенія на підставі закону «Про національну грошову одиницю «впровадила в обіг ці купони, встановивши курс обміну їхні на югославські динари у співвідношенні 1: 1, й розпочала друкування власної національної валюти — словенського толара, Певний година за обігу були обидва грошові знаки, але й поступово купони вилучалися із обігу. Основою емісії стала закупівля іноземної валюти. Емісію прив «язано до німецької марки. Кредити комерційним банкам не надавалися. Тримався досить високий курс толара — 1 ДМ: 60 толарів. Принципова відмінність уведення національної валюти в Словенії полягає у забезпеченню внутрішньої конвертованості толара, що дало можливість повністю ліквідувати внутрішній «чорний ринок ». Завдяки сприятливішому, ніж у Хорватії, економічному становищу (зокрема відсутності величезних воєнних видатків) та проведенню жорсткої політики копійчаного обігу Словенією підтримувався досить стабільний курс толара щодо іноземних валют: платіжний баланс мав позитивне сальдо у розмірі 8—10%, резерви іноземної валюти швидко зросли, темпи інфляції спали із 21 до 2—3% щомісячно. Усе це свідчить про ті, що грошову реформу в Словенії проведено вдало й вона сприяла створенню і розвитку збалансованої національної ринкової економіки.

I усе-таки постає запитання: чому Словенія і Хорватія змогли безболісно й за короткий рядків розв «язати не лише проблеми грошової реформи, а і переходу до ринкової економіки? Річ у бо за структурою виробництва, його технологічним та організаційним рівнем, за методами господарювання їхні економіки виявилися адекватними ринковим принципам, а отже, й сприятливішими до економічних методів управління, до формування справжніх грошових систем. Усі це допомогло швидкому проведенню приватизації. Сама ідея приватизації та переходу до ринку був підтримана населенням. Крім того, основні сектори економіки обох країн виявилися достатньо інтегрованими в західноєвропейську економіку, внаслідок чого народне господарство не було б повністю паралізоване ані воєнними діями, ані розривом зв «язків з республіками СФРЮ, передусім з Сербією та Чорногорією. Різноплановість зовнішньоекономічних зв «язків дала можливість Хорватії, і особливо Словенії, підгримувати позитивні платіжні баланси й поповнювати валютні резерви навіть за значного падіння обсягів виробництва. Важливо і ті, що центральний банк колишньої Югославії давно працював на федеративних засідках, й тому хорватський та словенський центральні банки були автономними емісійними центрами, проводили власну грошово-кредитну політику. Доти ж у колишній Югославії рівень життя був значно вищий, ніж у колишньому Союзі, водночас існував значний рівень відкритого безробіття. Тому це явище для населення не було б зовсім новим й уже були вироблені механізми соціального захисту населення від безробіття. Усе це створило сприятливіші умови, ніж, наприклад, в Україні, для проведення ринкових, у тому числі і грошових, реформ. Країни Балтії. Ці країни досить швидко усвідомили, що із уведенням національної валюти не треба затягувати й то тут для її введення необхідна широка, комплексна підготовка і сприятлива економічна ситуація, а точніше — зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу. Одночасно має утвердитися дворівнева банківська система, повинні бути створені реальні авуари, реальні резервні фонди. Перетворенням у сфері грошей має сприяти становлення ринку цінних паперів, діяльність фондової біржі. Попри глибоке розуміння процесів, що відбувалися, країни Балтії спочатку теж змушені були використати замінники грошей. То в Латвії було б введено тимчасову квазівалюту, а її співвідношення із карбованцем становило 1:1. Це дало можливість конвертувати латвійську валюту в російський карбованець. Наявність сурогату допомогла латвійським фахівцям здобути досвід у питаннях грошей та копійчаного обігу, а центральному банку — відновити свої функції у повному обсязі. Разом з тім готується здійснення заміни російських рублів на нову національну валюту на територіальній основі і у найкоротший термін. як відомо, у створенні грошової системи перед Веде Естонія. I це не випадково. Адже підготовка до введення власної валюти почалася ще в Перші місяці 1990 р. Було створено спеціальний комітет з проведення грошової реформи. Важливо ті, що Естонія не пішла шляхом уведення сурогатів грошей. Алі повністю уникнути «перехідних «форм не вдалося. У Естонії ще у 1991 р. було б розроблено та широко використано чекові книжки для безготівкових розрахунків. Треба визнати, що це створило серйозні труднощі в галузі обробки і перевірки чеків, а електронної «системи ще не було б. Алі оскільки зарплата видавалася чековими книжками, то це полегшило перехід до національної «валюти, допомогло не допустити особливого напруження із готівковими грошима. Естонське керівництво виходило й із того, що виготовити власні гроші та визначити порядок їхнього обміну на рублі — не все першорядне. Головне полягало до того, щоб проведення грошової реформи не порушило розрахунків банків, фірм із іншими державами й передусім з Росією. Для цого велися довготривалі переговори. Естонія першою ще у липні 1992 р, здійснила грошову реформу, внаслідок якої було б введено національну грошову одиницю — естонську крону. 20 червня 1992 р. набули чинності закони Естонської республіки: «Про гроші «, «Про забезпечення естонської крони «та «Про іноземну валюту ». Одночасно для крони було б розраховано ринковий курс — 8 крон до й німецької марки. За цими законами банк Естонії помиляюся девальвувати крону. А це означало, що було б встановлено фіксований валютний курс, який діє і нині. Комерційні банки дотримуються цого курсу щодо всіх валют. Естонське керівництво із самого початку виходило із того, що стабільна валюта є основою стабілізації й розвитку економіки. Обраний метод прив «язування естонської крони до німецької марки виявився дієвим, він забезпечив сталість валюти й валютного курсу, що дало можливість уникнути великої інфляції. Не менш важливе і ті, що Естонії вдалося швидко збалансувати державний бюджет завдяки забороні фінансування центральним банком бюджетного дефіциту. У проведенні грошової реформи значну доля бравши МВФ. Він визначив ліміт кредиту для стабілізації естонських грошей й платіжного балансу. Важливо відзначити, що Естонія не використала навіть першої частини цого кредиту, а від наступної частини відмовилася. Річ у тім, що із допомогою спеціалістів МВФ центральний банк Естонії за всіма міжнародними правилами склав платіжний баланс. Виявилося, що країна має позитивне сальдо близько 1,5 млрд. естонських крон.

Естонія досить вдало вийшла із ситуації, коли Росія підвищила ціни на енергоносії. Не менш важливо і ті, що Естонії вдалося швидко змінити спрямованість зовнішньоекономічних зв «язків. Якщо у 1990 р. основна частина експорту йшла в Зростало, Білорусію та Україну, то, на 1993 р. Їхня частка істотно зменшилась й першою щодо експорту стала Фінляндія. Водночас дедалі понад зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та інших країн. Натомість прискорюється імпорт з Фінляндії, Швеції, Голландії та Німеччини. Зовнішньоекономічну діяльність було б лібералізовано — не ліцензується ані експорт, ані імпорт. Причому держава не регулює цін. Вони погоджуються лише на електроенергію та сланці. як й Естонія, Латвія й Литва одними із перших на територї колишнього СРСР створили свої національні грошові системи. До речі, головний принцип їхніх грошових реформ однаковий. Вони побудовані на ясному прив «язуванні своєї валюти до однієї із іноземних. Якщо Естонія прив «язала крону до німецької марки, то Латвія свій латів — до валюти МВФ — СДР, а литва літ — до долара США. Це забезпечило сталий, фіксований валютний курс водночас помірну інфляцію. Доти ж держави Балтії використали старий інструмент, який хоч порівняно рідко, але й застосовувався у цілому ряді країн світу — смердоті створили валютне управління чи комітет, котрі регулювали фінанси країни із допомогою валютного резерву. Це означає, що усі валюти — літта, лати ї крони — забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банків. Країни СНР. Спираючись на досягнення макроекономічної стабілізації керівництво Грузії напередодні президентських й парламентських виборів вирішило провести грошову реформу. У ході цієї реформи введено нову грошову одиницю — ларі. Реформа був цілком еквівалентною — обмін здійснювався за курсом 1 000 000 купонів = й ларі. Додатково уряд й національний банк організували обмін доларів США, німецьких марок та російських рублів на нову валюту. Стимулом був та обставина, що найближчими днями очікувалося далі зміцнення нової національної валюти, що і сталося. 3 1,30 ларі спочатку до 1,25 ларі, а потім й до 1,20 ларі зменшився курс долара. Внаслідок цієї операції населення продало нацбанкові значні суми доларів, марок й рублів. Тім самим зросли валютні резерви країни, підвищився попит на національну валюту та зміцнився її курс.

Грошова реформа увінчалася повним економічним й політичним успіхом. Доти ж посилилась жорстка грошова та бюджетна політика. Грузія і далі плідно співпрацювала із МВФ, здобула слідом по кредит СТФ кредит Standby. Велися переговори про надання МВФ трирічного кредиту ЕСАФ. Скасовано практично усі дотації для народного господарства. Лібералізовано як внутрішній ринок, то й зовнішню торгівлю. Прийнято новий закон, який гарантує автономію національного банку. Швидкими темпами триває ваучерна приватизація, дуже схожа на російський зразок. Практично вся земля перебуває у приватного користуванні. Завершується підготовка закону про приватну власність — одного із найрадикальніших у країнах СНР. Ведеться активна законодавча робота щодо створення регульованого ринку цінних паперів.

Наслідки грошових реформ Словенія й Хорватія. як й слід було б чекати, набагато сприятливіші умови дали змогу Словенії швидше здійснити реформи економіки, до того числі і грошову, й досить впевнено піти вперед. Сьогодні вона належить до п «ятірки «нових східноєвропейських індустріальних тигрів », котрі останніми роками не лише подолали спад виробництва, а і забезпечили досить стійкі темпи економічного зростання. Словенія, як й Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина, здійснює істотні макроекономічні зрушення, структурні зміни, спрямовані на швидке зростання споживчого попиту, приватного споживання. За оцінками журналу «Central European Economic Review «» (січень 1996 р.), щодо показників економічного зростання (за десятибальною системою) максимальний бал серед країн з перехідною економікою має Польща ~ 8,8 балу, а Словенія йде відразу за нею — 7,3—7,6 балу, тобто вон наближається до показників докризових 1988—1989 рр. Узагальнюючим показником економічної динаміки є темпи зростання обсягу ВВП на свою душу населення. На кінець 1995 р. він становив у Словенії 8739 доларів на рік. Це удвічі більше, ніж у Чехії, у 2,5 разу більше, ніж в Угорщині, й более як утричі, ніж у Польщі. Дуже важливо і ті, що економічне зростання, досягнуте упродовж трьох рокта, забезпечило формування надійних передумов для стійких темпів розвитку в перспективі. Нині норма нагромадження у «нових тигрів «досягла рівня, близького до рівня розвинутих країн. Це в $ 20% ВВП й вище. Колі врахувати тих обставини, що східноєвропейські країни мають високий рівень кваліфікації робочої сили, величезний запас невикористовуваних виробничих потужностей, то комплексі із іншими позитивними чинниками це може забезпечити подалі стійке економічне зростання. Цьому сприятимуть й потоки капіталу, котрі дедалі понад спрямовуються у розвиток експортного сектора економіки. Нині Словенія, як й Польща та Словаччина, належить до країн Європи, що мають найвищі темпи зростання експорту. Цьому допомагають конкурентоспроможність виробництва, перехід до вільної конвертованості валют. Макроекономічна стабілізація, котра був порівняно швидко досягнута, означала суттєве зниження інфляції (у 1993 р. в Словенії вон становила 32,3% на рік), що створило умови для економічного зростання. Розв «язанню завдань антиінфляційної політики сприяло проведення жорсткої політики бюджетної стабілізації. Нині у Словенії та Чехії дефіцит бюджету повністю ліквідовано. Політика прискореної приватизації дала можливість значно збільшити приватний сектор економіки. Сьогодні у п «яті «східноєвропейських тигрів «він становить 50−70%. Усе це в умовах макроекономічної стабілізації сприяє важливим засобом санації економіки стала реструктуризація безробіття його трансформація з прихованих у відкриті форми. Причому дуже чітко проявилася така закономірність: найвищий рівень безробіття спостерігався в країнах, де найактівніше йшли ринкові перетворення. У Словаччині наприкінці 1993 р питома ваги безробітних становила 15,4%, але й 1994;го р почалося зменшення рівня безробіття. У Словенії він становив хоч й не набагато, але й менше ~ 14,2%. Вважається, що наявність високого рівня безробіття є визначальним чинником дієвості внутрішньої конкуренції — основного стимулу порівняно швидкого виходу економіки із кризи. Економічне зростання — визначальний чинник збільшення реальних грошових доходів населення. Очевидним лідером є Словенія, в якій наприкінці 1995 р середньомісячна заробітна плата досягла 611 доларів США. Це найвищий показник серед країн з перехідною економікою. У середині 1995 р зарплата становила в Угорщині — 328 доларів, у Польщі — 308, Чехії — 303, у Словаччині — 253 долари на місяць. Усе це переконливо свідчить, що ці країни обрали правильний шлях, він забезпечує їм усебічний прогрес, відкриває добрі перспективи. Країни Балтії. Естонська крона, латвійський латів та литовський літ мають значку відмінність у валютних курсах. У цих країнах відмінна й банківська система. Якщо в Естонії та Литві приблизно по півтора десятка комерційних банків, те в Латвії їхні 38, тобто більше, ніж у 2,5 разу. Істотно відрізняються купівельна спроможність грошей та ціни товару. Найдешевше життя у Литві, найдорожче — у Латвії. Зате у Латвії найвищий рівень мінімальної заробітної плати, що компенсує втрати сімейного бюджету. То в переведенні на літта рівень мінімальної зарплати становить 216 литів на місяць, в Естонії — 157, у Литві — понад 158 литів. Коли стосується середньої заробітної плати, з дохідними статтями на першому місці Естонія (майже 220 доларів), далі йде Латвія — понад 190 доларів, у Литві майже 150 доларів. I усе ж таки при досить істотній відмінності літ, латів й крону об'єднує принципово важлива якість — смердоті стабільні й мають довіру. Про це переконливо свідчить рівень інфляції. У 1995 р. вона дорівнювала 35% у Литві, 29% — в Естонії та трохи более як 20% — у Латвії. Зупинимося на характеристиці кожної із валют. Крона. Хоч естонська крона має найнижчий валютний курс (1 дол. понад 11 крон), а отже, і найнижчу купівельну спроможність, але й саме фахівці вважають найавторитетнішою. Адже це Естонія першою вийшла з рубльової зони, рішуче створила валютний комітет й запровадила власну валюту. Естонське керівництво зробило все, щоб довести людям зрозумілі і чіткі правила створення грошової системи, забезпечити глибоку довіру до національної валюти та її стійкість. Тому, хоч минуло майже 4 рокта после введення нових грошей, курс крони до німецької марки практично не змінився: у середньому одну марку міняють на 7,97 крони. Стійкість крони сприяла міцності естонських комерційних банків. Доти ж їм дали одразу зрозуміти, що смердоті мають отримувати прибуток не було за рахунок гри на курсах валют, а й за рахунок широкого залучення інвестицій та розширення банківських послуг. Саме тому банківська кризу обмежилася банкрутством одного банку та об'єднанням двох інших. Після цого прийшов швидкий процес про «єднання банківського капіталу: з 50 банків у стране залишилося 16. Алі естонські банкіри вважають, що і цого забагато. Процес злиття комерційних банків триватиме. Цьому сприяє й настанова збільшити капітал до 2000 року до 5 млн. екю, тобто до 75 млн. крон. Такі процеси допомагають зміцненню крони. За даними естонського банку, крона подорожчала щодо американського долара на 75% й японської єни на 10,4%.

Латів. Латвійський латів дорівнює 2 доларам. Якщо крону запровадили без будь-яких етапів, те в Латвії ще 1992;го р. запровадили латвійський карбованець, який діяв паралельно із російським карбованцем у співвідношенні 1:1. Через 5 місяців російський карбованець було б вилучено й залишився латвійський карбованець. Алі і він довго не втримався. Наприкінці 1993 р. плаваючий курс лата щодо долара закрився на позначці 0,595 за 1 долар, виникла ідея прив «язати національну валюту не дуже до долара чи німецької марки, а до розрахункової одиниці МВФ — СДР. По суті, Латвія повторила естонський варіант. Стабільності лату додав золотовалютний запас, який у середині 1995 р становив 405 млн. доларів. Латів утримався й в умовах великої і гострої банківської кризи, коли збанкрутував фінансовий гігант «Балтіяс банку ». Кількість латвійських банків скоротилася із 60 до 38, хоч й це для порівняно невеликої Латвії забагато. Алі навіть вимога до збільшення капіталу шкірного банку до й млн. латів не забезпечила процесу об'єднання банків, злиття їхнього капіталу. Вочевидь, це пояснюється і тім, що банки Латвії мають й висококваліфікованих службовців, й сучасне устаткування.

Літ. Литва пройшла найскладніший шлях створення грошової системи. Причому країна довго не наважувалася вводити літ. Понад півроку діяли так звані тимчасові гроші — талони. Частина литів, віддрукована за кордоном, виявилася неякісною. Довелося переробляти гроші, застосовувати додаткові засоби захисту. Наштампували велика кількість монет номіналом й, 2, 5 литів, що призвело до сплутування їхні з центами такого ж номіналу. Тоді виготовили дрібні купюри. У результаті за рік вільного обігу літ зазнав великих злетів й падінь, що викликало відчутні струси всієї литовської економіки.

Комерційні банки спекулювали на змінах курсу валюти. Центральний банк не міг упоратися із великими коливаннями валютного курсу. Доти ж маніпуляції банків довели курс до 2,9 літа за долар, а потім він різко впавши. Життя вимагало рішучих дій. Литовці скористалися досвідом Естонії. Було створено валютне управління. Сейм прийняв закон про надійність літа. Його прив «язали до долара, бо близько 80% обороту здійснювалося саме в цій валюті. Золотовалютний запас, який у 1992 р, становив лише 21 млн. доларів, на вухо 1996 р. досяг 801 млн. доларів. Цих запасів виявилося на 32% більше, ніж треба було б для підтримання стабільного валютного курсу. Тому літ отримав досить високу стійкість. Лише в окремі періоди долар зупинявся на позначці на чотири літта чи 3,95 літа — найвищому й найнижчому рівні курсів. Цілком зрозуміло, що стабільна валюта стала добрим засобом виходу литовської економіки із кризи. Водночас у Литві чимало фахівців вважають, що й валютне управління, й встановлений ним стабільний курс валюти гальмують розвиток економіки, не дають змоги регулювати грошову масу, рівень інфляції, норму процентів. Дедалі понад чути голоси, що необхідно девальвувати літ у Литві, як й латів у Латвії та крону в Естонії. Проте прибічників стійкої національної валюти, Яка має довіру в населення, набагато понад. Адже рядові вкладники доволі настраждалися від банкрутств банків, смердоті не хочуть нових фінансових потрясінь. А банкіри, котрі хотіли б переходу до плаваючого валютного курсу, не знаходять підтримки у політиків. Прибалти покладають великі надії на вхід країн Балтії не дуже до НАТО, а і до спільного європейського копійчаного ринку. Країни СНР. Унаслідок проведених грошових реформ у Молдові, Грузії, Казахстані та Киргизькій республіці створено національні грошові системи, а молдовський лей, грузинський ларі, казахстанський тенге й киргизький сом відзначаються стабільністю. Вісь, наприклад, киргизький сом, який забрано ще в червні 1993 р., є однією із найтвердіших валют країн Середньої Азії, Яка вільно конвертується у всіх країнах СНР. Це сприяло бо у Киргизький Республіці відбулося істотне зниження темпів інфляції та зростання цін. Порівняльний аналіз свідчить, що на противагу окремим своїм «братам «сом ніяк не поступається рубаю. Щодо долара їхні курси змінюються паралельно. Не можна не зауважити, що под годину проведення грошової реформи в Киргизькій Республіці ніхто іншого перебігу подій. Навпаки, провіщали швидкий крах цієї грошової одиниці. Спеціалісти вважають: якщо сом не «впавши », а ставши досить стабільною валютою, то цьому насамперед заслуга національного банку республіки, який не лише здобувши виняткові повноваження як Єдиний розпорядник емісії, кредитів, регулювальник курсу сома, а і послідовно відстоював свою незалежність й принциповість щодо всіх владних структур. Для цого головним критерієм був відповідність грошової маси товарним ресурсів, ефективність програм, под котрі виділялися кошти. Отже, компетентність й незалежність національного банку — вирішальний чинник успіху грошової реформи. Цей висновок нам слід було б б добро засвоїти.