Метеоритна небезпека

Метеоритна опасность.

реферат по БЖД.

Євген Васильєв, 728 группа.

В середині 1950;х років ХХ століття багато вчених безуспішно намагалися з’ясувати, наскільки небезпечний людства вторгнення на Землю космічних мандрівників — метеоритів? Метеорити залишилися від епохи освіти Сонячної системи, деякі прилітають з відвідин Місяця й і з Марса. Протягом часу лише одну свого звернення навколо Сонця Земля збирає близько тисячі тонн космічних каменів і пилу. Щоправда, серед цього моря космічного сміття непогані багато метеоритів — щороку дослідники виявляють лежить на поверхні планети щонайбільше двадцять. 31 серпня 1991 року у Ноблесвиле (Індіана, США) досить великий метеорит упав неподалік двох які відігравали надворі хлопчиків, У тому ж року у Питерборо (Англія) метеорит буквально просвистів над вухом людини, що у своєму саду. А 9 жовтня 1992 року «космічний гість» вагою майже 9 кг приземлився на автомобіль в американському місті Пиксилл (штат Нью-Йорк). Завдяки щасливому випадку в автомобілі нікого був. 15 грудня 2001 року дивний гуркіт вночі розбудив мешканців однієї з будинків в австралійському містечку Данбоган. Удосвіта вони побачили промінь світла, який аж променився зі стелі через наскрізну дірку в даху. Вона стала пробито знайденим невдовзі всередині будинку каменем завбільшки з вишню, який, судячи з всьому, був метеоритом з космосу. У XX в. було налічується близько 100 випадків падіння метеоритів. У період між серпнем 1972 р. і березнем 2000 р. супутники раннього попередження ВПС США зафіксували 518 випадків зустрічі метеоритів з Землею, у яких сила удару становила 1 килотонну або як в тротиловому еквіваленті (це об'єкти діаметром щонайменше кількох метрів). Це середньому 30 випадків рік. Переважна більшість із цих метеоритів згоріло у верхніх шарах атмосфери. Втім, жодного випадку загибелі від метеоритів досі не відомо. Проте чи виключено, що метеорити все-таки таять у собі смертельну небезпека. Адже можуть заносити на форумі нашу планету з космосу мікроорганізми, які будуть згубними для таких людей. У 50-і роки уже минулого століття цією проблемою займалося чимало вчені. Проте було комуабо з дослідників заявити, що то побачив у складі метеорита хоч якийсь ознака наявності живої матерії, нею відразу обрушувався град ущипливої критики, Опоненти починали звинувачувати сміливця у цьому, що з час експерименту було порушено стерильність, і знайдені у метеориті бактерії мають земного походження. У 1961 року біохімік Рудольф Карп, працював у Мічиганському університеті, виступив на VII Лондонській конференції з астрофізики і геофізики і розповів про неймовірні результати, які він, вивчаючи склад метеоритів, Щоб уникнути звинувачень у порушення умов досвіду. Карп промивав кожен досліджуваний метеорит в дванадцяти стерильних розчинах, серед яких були розчини різних кислот, перекис водню і фізіологічний розчин. Потім протягом днів метеорит опромінювали ультрафіолетом, після чого поміщали в бактерицидную рідина, звідки переносили в стерильну камеру, що й проводився безпосередньо експеримент. і вже виявилося, що в більшості досліджених «космічних каменів» перебувають… позаземні бактерії! Ці мікроскопічні живі істоти мали кільцеподібну форму з нерівній поверхнею. Вони могли вона зростатиме і розмножуватися. Котрі Перебувають з білків, вуглеводів і липоидов, вони багато в чому нагадували земні бактерії, проте клітинне ядро вони не було, тому залишався незрозумілим спосіб їх розмноження. Проте виступ Рудольфа Карпа зустріли шиканьем і глузуваннями. Засмучений нерозумінням, дослідник залишив вивчення метеоритів і переключився інші проблеми. 27 червня 1963 року його лабораторія згоріла при загадкових обставин. Результати багаторічної праці були втрачено. Втім, бактеріологічна метеоритна небезпека — далеко ще не єдина серед можливих неприємностей, що з космічними тілами. Праці істориків, сучасні астрономічні спостереження, геологічні дані, інформація про еволюцію біосфери Землі, результати космічних досліджень планет свідчить про фактах існування катастрофічних сутичок нашої планети з великими космічними тілами (астероїдами, кометами) у минулому. Приклад цього, що космічна бомбардування триває й у сучасну епоху, — Тунгуська катастрофа 30 червня 1908 року. Через війну падіння метеорита виділилася енергія, рівна вибуху тисяч атомних бомб. Доведено, що, якби волею випадку траєкторія Тунгуського метеорита змістилася на захід хоч і кілька кутових секунд, удар припав на густонаселённую Європу: города-гиганты, такі, як Лондон й Парижа, було б стерлися з лиця землі… Нині в Сонячну систему, за даними вчених, блукають близько тисячі астероїдів розміром більше кілометра, кожен із яких реальну загрозу для людства. Раз у раз вони переходять на орбіти, пересічні з орбітами Землі та інших планет. У цьому виникає ймовірність їх сутички з планетами. Астероїди і комети, орбіти яких перетинають орбіту Землі та представляють нею загрозу, дістали назву небезпечних космічних об'єктів (ОКО). Починаючи з деяких мінімальних розмірів, залежно від типу, і швидкості співудару, руйнації ОКО відбувається поблизу Землі і має інший вибуху. У цьому можливі суттєві руйнації Землі і великомасштабні пожежі. Астероїд близько 60 метрів, впавши на планету, взорвётся, як воднева бомба. Зіткнення з астероїдом кілометрового діаметра викликає пожежі біля близько мільйона квадратних кілометрів, а за його падінні мільйони кубометрів грунту підуть у повітря і багато місяців закриють Сонце. Настане так звана ядерна зима, припиняться процеси фотосинтезу, і живе буде гинути все від відсутності харчування. Якщо ж астероїд упаде в океан, то утворене цунамі зруйнує берегову смугу до 1000 кілометрів. Можливість зіткнення, передусім, залежить кількості ОКО одного чи іншого розміру й типу. З часу відкриття першого астероїда, орбіта якого перетинає орбіту Землі, минуло 60 років. Нині кількість відкритих астероїдів розміром від 10 м. до 20 км, які можна зарахувати до ОКО, становить близько трьохсот і поповнюється кілька десятків на рік. За оцінками астрономів, загальна кількість ОКО діаметром більш 1 км, які можуть призвести до глобальної катастрофи, становить від 1200 до 2200. Кількість ОКО діаметром понад 100 м становить 100 000. Хоча можливість сутички з ОКО, яка веде до глобальних наслідків, невелика, але, по-перше, таке зіткнення може статися у наступному року точно як і, як і крізь мільйон років, а по-друге, наслідки можна порівняти тільки з глобальним ядерним конфліктом. Зокрема, тому, попри низьку ймовірність зіткнення, число жертв від катастрофи настільки велика, що у розрахунку рік можна з кількістю жертв авіакатастроф, вбивств та т.п. За оцінками астронома Дункана Стила, астероїди, досить великі щоб знищити половину жителів планети, зіштовхуються з Землею разів у 100 000 років. У створено спеціальну проект «Космічна стража «(Space Shield Foundation). Вчені, зайняті у проекті, зокрема російські науковці з Снежинского центру, досліджують небесні тіла, що потенційно можуть однак загрожують Землі. Потенційно небезпечне тіло можна знайти протягом кількох десятиліть до зіткнення і… прийняти відповідних заходів. До неї можна направити ракету з ядерною зарядом; можна встановити ньому двигун малої тяги, що поступово уведёт астероїд від Землі; зрештою, невеличкий астероїд можна просто розрізати лазером. Кращим рішенням поки вважається запуск ракети з ядерною боєголовкою назустріч неї, який взорвётся, не долетівши перед ним. Суть в тому, щоб «розстріляти «астероїд (це призведе до ще великим ускладнень), а щоб енергією вибуху відвести його з курсу, спрямованих зіткнення із Землею. На жаль, в космічних масштабах ядерну зброю є слабким навіть таких малих тіл, як астероїди і комети. Загальноприйнята думка про його можливостях є сильно перебільшеним. З допомогою створення ядерної зброї не можна розколоти Землю, випарювати океани (енергією вибуху усієї земної ядерного арсеналу можна нагріти океани однією мільярдну частку градуси). Усім ядерним боєзапасом планети можна роздрібнити астероїд діаметром лише дев’ять кілометрів вибухом у його центрі, якби це так було технічно можна здійснити. Проте, ми ж не безсилі. Завдання запобігання найбільш реальної загрози сутички з астероїдами діаметром сто метрів є можливо розв’язати на рівні земних технологій. На одній із можливих систем боротьби з такою раптової небезпекою запропонували фахівців із НВО їм. С. А. Лавочкина, у якому проектують російські космічні кораблі. Цю систему складається з трьох блоків, перший із служить для спостереження та реєстрації великих об'єктів, що пролітають поруч із Землею. Загалом, це завдання астрономи досить успішно вирішують. Сучасні системи спостереження, у яких телескоп оснащений потужної електронікою, так званої ПЗС-матрицей, дозволяють відразу вводити оптичні дані в комп’ютер, який визначає параметри космічного тіла. Найімовірніше, вже цього десятилітті всі більш-менш небезпечні астероїди будуть зафіксовано. Тоді залишаться значно менш зручні для спостереження та значно більше небезпечними об'єктами — комети та його темні холодні ядра, що залишаються по тому, що з комети під впливом Сонця випарується усе, що може випаруватися. Оскільки орбіти цих об'єктів сильно змінюються через взаємодії з планетами Сонячної системи, ловити дуже непросто. Та спостереження небезпечні Землі космічних тіл у цьому, що й об'єкт летить на Землю, його траєкторія видно дуже погано: майже не змінює становища на небесної сфері. Тому астрономи нині різноманітні можуть розраховувати швидкість руху такого об'єкта. А знаючи швидкості, не можна розрахувати орбіту й визначити, потрапить він у Землю чи ні. Аби вирішити це завдання треба бачити об'єкт водночас з обох точок. Ще 1996 року здавалося, які можна взяти дві обсерваторії і, з'єднавши їх оптиковолоконним кабелем, синхронізувати спостереження. Сьогодні ентузіазм астрономів зменшився, і тепер вони розраховують лише з орбітальні обсерваторії. Якщо навколо Землі розмістити три орбітальних телескопа за 60 млн. км від планети, тоді є якась надія, що що з’явився об'єкт вдасться знайти протягом місяця до сутички з ним. Потому, як система оповіщення повідомить про виникнення небезпеки, до космічному тілу повинен полетіти розвідник. Завдання розвідника — пролетіти повз небезпечного астероїда чи комети і розрахувати параметри його орбіти. Найімовірніше, він зроблено за базі космічного апарату типу «Фобос », який встановлять носій ядерних зарядів. Це може бути спускний апарат мовляв, що успішно спускався на Венеру, і може бути розглянуті і обойма з кількох пенетраторов — пристроїв, яких із космічного корабля, які утикаються сталася на кілька метрів всередину космічного тіла. Від вибуху ядерних зарядів це тіло або перетвориться на плазму, або дуже змінить свою траєкторію. За оцінкою учених, у найближчі 50 років одне із космічних об'єктів не небезпечна Землі. Поки що через брак даних не виключена можливість сутички з двома об'єктами: 200-метровым, який може проходити поблизу Землі в 2014, 2038, 2044 і 2046 рр., і 40-метровым, який наблизиться до Землі в 2042 р. Проте, за оцінкою британської Робочої групи з об'єктах в навколоземному просторі, у разі ймовірність зіткнення становить 1 з 2 млн, у другому — 1 з 200 000. Разом про те фахівці попереджають, що поки виявлено лише близько половини об'єктів діаметром щонайменше 1 км (587, за даними NASA на 28 січня 2002 р.) і набагато менша частка перевищує дрібних об'єктів. Що ж до погрози з боку комет, то сьогодні, по розрахунками вчених, найбільшу небезпеку обману Землі представляє комета Свіфта — Туттла. Шлях цієї комети обов’язково пересечётся з орбітою Землі. Щоправда, доти неприємного події ще далеко: комета наблизиться до планеті влітку 2126 року. Останні 10 років провели три міжнародні конференції «Space Protection of the Earth» — 1994;го, 1996 і 2000 рр. Вчені усього світу досліджують метеоритну загрозу і нові методи боротьби із нею. Література. 1. Тези науковій конференції «Космічний захист Землі» (1−15 сентября.

2000 р., р. Євпаторія). 2. А. Адеев, «Космічна небезпека: міфи й реальність» (еженедельник.

«ВІКНО» Снежинского Інформаційно-аналітичного агентства, № 39,.

28.09.2000) 3. А. Усцелемов, «Захист від небесних каменів» («Хімія і Життя», сентябрь.

2000) 4. Енциклопедія для дітей, т.8 «Астрономія» (вид. Аванта+, Москва, 1997) 5. Ю. Золотов, «Невидима смерть з космосу» (НЛО, № 42, 2001).