Самотні ми у Всесвіті?

План:

* Вступление.

* Еволюція й будову галактик.

* Самотні ми у Вселенной?

* Гіпотези про множинності систем.

* Поява життя на Земле.

* Життя інших планетах.

* Проблема позаземних цивилизаций.

* Виникнення разума.

* Зв’язки коїться з іншими мирами.

* Космічні послания.

* Заключение.

* Литература.

I. Вступление.

Розглянувши нічне небо в ясну ніч, можна побачити приблизно тисячу зірок нашої Галактики. Кожна з цих зірок, таких як наш Сонцю, сяє мільйони чи мільярди, а світло, який бачимо, подорожував в міжзоряному території чотирьох років до двох років, як досяг наших глаз.

Тему «Самотні ми у Всесвіті?», я вибрав, то, можливо, оскільки чимало люди зачіпають цю тему її цілком сховані. Саме це питання можна багато розмірковувати самотужки чи з допомогою чиїхось доказательств.

Вивчати світ довкола себе, зокрема Всесвіт, осіб розпочав сіло, що міг безпосередньо спостерігати. Маючи органом зору, чутливим до світловим променям — кажуть фізики — до оптичного діапазону електромагнітних хвиль, вона бачила на небі Сонце, зірки, планети. За підсумками цих спостережень він становив перші ставлення до мироздании.

І надалі, уже багато століть, зокрема і тоді, коли дослідники Всесвіту озброїлися телескопами і фотографічної технікою, значно расширившими можливості ока, астрономія залишалася оптичної наукою, а світло — єдиним вісником космічних світів, несучим інформацію про процеси, які протікають у затінках Вселенной.

Аж по початку ХХ століття хто б сумнівався у цьому, що Всесвіт стаціонарна, що у основних своїх рисах не змінюється з часом, що переважна більшість небесних світил розвивається поступово, переходячи від однієї стаціонарного стану до іншого. Таку думку поділяв і такий видатний фізик нашої епохи, як А. Эйнштейн.

Але вже у двадцяті роки було відкрито розширення Всесвіту. І з кожним астрофизическим відкриттям маємо розгортається світ «дедалі більше дивний», світ дедалі більше дивовижних, незвичайних процессов.

Отже, невичерпність Всесвіту, неминучість несподіваних, непередбачених відкриттів, світ дедалі більше дивних явищ — ось характерні риси сучасної астрономії і физики.

І як наслідок — певні якості, які повинен мати сучасний дослідник Всесвіту: глибокі знання, стала готовність до зустрічі з несподіваним, вміння дати раду незвичному, спроможність до оригінальним висновкам…

Сучасним дослідникам доведеться розв’язувати всі складніші завдання. Заглиблюючись у хащі дедалі більше дивного світу, наука впритул наблизилась до таких кордонів, задля подолання яких, можливо, знадобляться особливих зусиль, зокрема й зусилля интеллектуальные…

Нині ми досить підготовлені до того що, щоб переступити поріг того «дедалі більше дивного світу», що відкриває нам сучасна наука Всесвіт.

Все наше Земля — корабель в безбережному космічному океані. І ми живемо в Сонячну систему, наражаючись всім випромінюванням, які йдуть до Землі зусебіч Вселенной.

У минулому Всесвіт виглядала цілком інакше, ніж у наші дні: у ній було ні зірок, ні планет, ні галактик, а речовина, з яких потім утворилися планети, перебував у стані величезної щільності. Велетенські зоряні острова — галактики із величезними швидкостями розлітаються у різних напрямах. Ми в дедалі ширший Вселенной.

Еволюція й будову галактик.

Поет запитував: «Послухайте! Адже, якщо зірки запалюють — отже — це комусь потрібно?». Ми знаємо, що зірки потрібні, щоб світити, й наша Сонце дає необхідну свого існування енергію. Навіщо потрібні галактики? Виявляється і галактики потрібні, але тільки Сонце забезпечує нас енергією. Астрономічні спостереження доводять, що з ядер галактик відбувається безупинне витікання водню. Отже, ядра галактик є фабриками із виробництва основного будівельного матеріалу Всесвіту — водорода.

Водень, атом якого вже з протона в ядрі і самого електрона з його орбіті, є простим «кирпичиком», із якого надрах зірок утворюються у процесі атомних реакцій складніші атоми. Причому виявляється, що зірки зовсім випадково мають різну величину. Чим більший маса зірки, тим складніші атоми синтезуються у її недрах.

Наше Сонце, як звичайна зірка, виробляє лише гелій з водню (який дають ядра галактик), дуже масивні зірки виробляють вуглець — головний «цеглинка» живого речовини. Ось навіщо потрібні галактики і зірки. Щодо чого потрібна Земля? Вона виробляє всіх необхідних речовини в існуванні життя. Щодо чого є людина? Саме це питання зміг відповісти наука, але вона може змусити нас вкотре замислитися над ним.

Якщо «запалювання» зірок комусь потрібно, вона може і творча людина комусь потрібен? Наукові дані допомагають нам сформулювати уявлення наше призначення, про сенсі нашому житті. Звертатися у відповідях ці запитання до еволюції Всесвіту — це, отже, мислити космічно. Природознавство вчить мислити космічно, до того ж час, не полишаючи реальності нашого бытия.

Питання освіті та будову галактик — наступний важливе запитання походження Всесвіту. Його вивчає як космологія як наука Всесвіт — єдиному цілому, але й космогонія (грецьк. «Гонейа» означає народження) — область науки, у якій вивчається походження та розвитку космічних тіл та його систем (розрізняють планетну, зоряну, галактичну космогонию).

Галактика є гігантські скупчення зірок та його систем, які мають власний центр (ядро) та різноманітну, як сферичну, але часто спиралевидную, еліптичну, сплюснутую чи взагалі неправильне форму. Галактик — мільярди, в кожній їх нараховуються мільярди звезд.

Наша галактика називається Чумацький Шлях і складається з 150 млрд. зірок. Воно складається з ядра і знання кількох спіральних гілок. Її розміри —100 тис. світлових років. Більшість зірок нашої галактики зосереджена гігантському «диску» завтовшки близько 1500 світлових років. З віддалі близько тридцяти тис. світлових років від центру галактики розміщено Солнце.

Найближча до нашої галактика (до якої світловий промінь біжить 2 млн. років) — «туманність Андромеди». Вона названа так що саме в сузір'ї Андромеди в 1917 року було відкрито перший внегалактический об'єкт. Його належність до інший галактиці було доведено 1923 року Еге. Хабблом, знайшли шляхом спектрального аналізу, у цьому об'єкті зірки. Згодом були виявлено зірки й за іншими туманностях.

А 1963 року було відкрито квазари (квазизвездные радіоджерела) — найпотужніші джерела радіовипромінювання у Всесвіті зі світністю у сотні разів більшої світності галактик і розмірами вдесятеро меншими їх. Було припущено, що квазари є ядра нових галактик отже, процес освіти галактик триває і поныне.

II. Самотні ми у Вселенной?

І наприкінці запровадження своєму рефераті ставлю за мету дізнатися, що у Всесвіті ми самотні. Мені кортить дізнатися про далеких космічних світах, Всесвіт. На погляд, найголовніше в астрономії дізнатися, як влаштований світ, є інших планетах, самотні ми неозорої Всесвіту чи існує життя, як і наш? Можливо, інших планетах, які настільки віддалені ми, що ми й неспроможна їх спостерігати? І чи можливий ними життя? Ці та багато питань, з яких вчені замислювалися вже у XV столітті, не дозволені досі. Кілька десятиліть тому обговорювалося питання: «Чи є життя в Марсі?» Було багато гіпотез, суперечок, що лише ми у всьому Всесвіті. Особливо великі надії покладали саме у Марс, під час спостереження планети в телескоп помітили, що вона покрита правильної мережею «каналів». Тривалий час навіть вважали, що це «канали» — нічим іншим, як «творіння рук марсіанських». Але, на жаль, перші знімки, отримані з американського автоматичної міжпланетної станції «Маринер-4» яка 14 липня 1965 пролетіла з відривом 9600 км. від Марса, розвіяли він. Штучних каналів не оказалось.

1. Гіпотези про множинності систем.

Для еволюції живих організмів від найпростіших форм (віруси, бактерії) до розумним істотам необхідні величезні інтервали часу оскільки «двигуном» такого відбору є мутації і природний відбір — процеси, що носять випадковий. Саме через дуже багато випадкових процесів реалізується закономірне розвиток від нижчих форм життя — до вищим. Приклад нашої планети Землі знаємо, що це інтервал часу, очевидно, перевершує мільярд років. Тому варто тільки на планетах, обертаються навколо досить старих зірок, ми можемо очікувати присутність високоорганізованих живих істот. При сучасний стан астрономії ми можемо лише говорити про аргументах на користь гіпотези про множинності планетних систем й можливості виникнення ними життя. Суворим доказом цих найважливіших тверджень астрономія доки має. Щоб казати про життя, треба, по крайнього заходу, вважати, що досить старі зірки мають планетні системи. Для розвитку життя планети необхідно, щоб виконувався ряд умов загального характеру. І зовсім очевидно, що зовсім не так на кожної планеті може виникнути жизнь.

Ми можемо уявити навколо кожної зірки, має планетну систему, зону, де температурні умови Андрійовича не виключають можливості розвитку життя. Навряд чи вона можлива на планетах на кшталт Меркурія, температура освітленої Сонцем частини якого вище температури плавлення свинцю, чи на кшталт Нептуна, температура поверхні якого -2000 З. Не можна, проте, недооцінювати величезну пристосовуваність живих організмів до несприятливих умов довкілля. Слід ще помітити, що з життєдіяльності живих організмів значно «небезпечніше» дуже високих температур, ніж низькі, оскільки найпростіші види вірусів і бактерій можуть, як відомо, перебуває у стані анабіозу за нормальної температури, близька до абсолютному нулю.

З іншого боку, необхідно, щоб випромінювання зірки уже багато сотень мільйонів і навіть мільярдів років залишалося приблизно постійним. Наприклад, великий клас змінних зірок, світності яких сильно змінюються згодом (часто періодично), може бути виключили з розгляду. Проте оскільки більшість зірок випромінює з надзвичайною сталістю. Наприклад, відповідно до геологічним даним, світність за наше Сонце останні кілька мільярдів років залишалася постійно з точністю за кілька десятків процентов.

2. Поява життя на Земле.

Щоб планети могла з’явитися життя, її маса повинна бути занадто маленькій. З іншого боку, дуже велика маса є також несприятливим чинником, на таких планетах невелика ймовірність утворення твердої поверхні, звичайно представляють з себе газові кулі з швидкому зростанні до центра щільністю (наприклад, Юпітер і Сатурн). Так чи інакше, маси планет, придатних у розвиток життя, повинні прагнути бути обмежені як згори, і знизу. Очевидно, нижню межу можливостей маси такий планети близька до кількох сотим маси Землі, а верхня вдесятеро перевершує земну. Дуже велика значення має тут хімічний склад поверхні і є атмосфери. Як бачимо, межі параметрів планет, придатних не для життя, досить широки.

Для вивчення життя слід, передусім, визначити поняття «живе речовина». Це є далеко ще не простим. Багато вчених, наприклад, визначають живе речовина як складні білкові тіла, які мають упорядкованим обміном речовин. Такий погляду дотримувався, зокрема, академік А. І. Опарін, який багато займався проблемою походження життя Землі. Звісно, обмін речовин є существеннейший атрибут життя, проте питання, чи можна зводити сутність життя, насамперед до обміну речовин, спірне. Адже й у світі неживого, наприклад, в деяких розчинів, спостерігається обмін речовин, у його найпростіших формах. Питання визначенні поняття «життя» слід дуже гостро, ми обговорюємо можливості життя інших планетарних системах.

Нині життя визначається не через внутрішню будову і ті речовини, що їй притаманні, а ще через її функції: «управляюча система», куди входять у собі механізму передачі спадкової інформації, які забезпечують схоронність наступних поколінь. Тим самим було завдяки неминучим перешкод під час передачі такий інформації наш молекулярний комплекс (організм) здатний до мутацій, отже, до эволюции.

У виникненні живого речовини Землі (і якомога судити з аналогії, інших планетах) передувала досить довготривала й складна еволюція хімічного складу атмосфери, зрештою який призвів до освіті низки органічних молекул. Ці молекули згодом послужили хіба що «цеглинками» для освіти живого вещества.

За сучасними даними, планети утворюються з первинного газово-пылевого хмари, хімічний склад якого аналогічний хімічним складом Сонця і зірок, початкова їх атмосфера полягало у основному з найпростіших сполук водню — найбільш поширеного елемента у космосі. Найбільше молекул водню, аміаку, води та метану. З іншого боку, первинна атмосфера повинна бути багата інертними газами — передусім гелієм і неоном. Нині шляхетних газів Землі мало, оскільки вони у свого часу диссипировали (розвіялися) в міжпланетне простір, як і з водородосодержащие соединения.

Проте, очевидно, на вирішальній ролі у встановленні складу земної атмосфери зіграв фотосинтез рослин, у якому виділяється кисень. Ймовірно, що якийсь, і може бути навіть істотне кількість органічних речовин принесене на Землю при падінь метеоритів і, можливо, навіть комет. Деякі метеорити досить багаті органічними сполуками. Підраховано, що з 2 млрд. років метеорити могли принести телефон на Землю від 108 до 1012 тонн таких речовин. Такі органічні сполуки можуть у невеликих кількостях виникати внаслідок вулканічної діяльності, ударів метеоритів, блискавок, через радіоактивного розпаду деяких элементов.

Є досить надійні геологічні дані, що вказують те що, що вони 3.5 млрд. років як розв’язано земна атмосфера була багата киснем. З іншого боку вік земної кори оцінюється геологами в 4.5 млрд. років. Життя мала виникнути Землі доти, як атмосфера стала багата киснем, оскільки останній основному є продуктом життєдіяльності рослин. Відповідно до недавньої оцінці американського фахівця з планетарної астрономії Сагана, життя в Землі виникло 4.0 — 4.4 млрд. років назад.

Механізм ускладнення будівлі органічних речовин і появу в них властивостей, властивих живому речовини, нині ще досить вивчений, хоча у останнім часом спостерігаються великих успіхів у цій галузі біології. Але вже нині зрозуміло, що такі процеси тривають протягом мільярдів лет.

Будь-яка як завгодно складна комбінація амінокислот та інших органічних сполук — це ще живий організм. Можна, звісно, припустити, що з якихось виняткових обставин десь Землі виникла якась «праДНК», що й послужила початком всьому живому. Навряд, проте, це, якщо гіпотетична «праДНК» була цілком подібна сучасної. Річ у тім, сучасна ДНК як така цілком безпорадна. Вона може функціонувати лише за наявності белков-ферментов. Думати, що зовсім випадково, шляхом «перетряхивания» окремих білків — багатоатомних молекул, могла виникнути така дуже складна машина, як «праДНК» і потрібний її функціонування комплекс белков-ферментов — це що означає вірити в дива. Однак можна припустити, що молекули ДНК і РНК походять від більш примітивною молекулы.

Для які утворилися планети перших примітивних живих організмів високі дози радіації можуть становити смертельну небезпека, оскільки мутації відбуватимуться буде настільки швидким, що природний відбір не встигне за ними.

Вартий уваги ще таке питання: чому життя в Землі немає з неживого речовини нашого часу? Пояснити це можна лише тим, як раніше виникла життя дасть новому зародженню життя. Мікроорганізми і віруси з'їдять вже перші паростки нове життя. Не можна повністю виключати і можливість, що таке життя Землі виникла случайно.

Є ще одна обставина, яким, то, можливо, слід звернути увагу. Відомо, що це «живі» білки складаються з 22 амінокислот, тим часом, як амінокислот відомо, понад 100. Але не зовсім зрозуміло, ніж ці кислоти різняться від інших своїх «побратимів». Чи немає який-небудь глибокої зв’язок між походженням життя і вже цим дивовижним явлением?

Коли життя Землі виникла випадково, отже життя в Всесвіту рідкісне (хоча, звісно, в жодному разі одиничне) явище. Для даної планети (як, наприклад, наша Земля) виникнення особливої форми високоорганізованої матерії, яку ми називаємо «життям», є випадковістю. Однак у величезних теренах Всесвіту що виникає в спосіб життя повинна являти собою закономірне явление.

Треба також якщо потрібно відзначити, що центральна проблема виникнення життя Землі - це пояснення якісного стрибка від «неживого» до «живому» — досі далекою від ясності. Недарма одне із основоположників сучасної молекулярної біології професор Крік на Бюраканском симпозіумі на проблеми позаземних цивілізацій у вересні 1971 року сказав: «Не бачимо шляху від первинного бульйону до природного відбору. Можна зробити висновок, що походження — диво, але ці свідчить лише наше незнании».

3. Життя інших планетах.

Хвилюючий питання життя інших планетах займає уми астрономів кілька століть. Можливість існування планетарних систем в інших зірок лише тепер стає предметом наукових досліджень про. Раніше само вважають про життя інших планетах був областю суто умоглядних висновків. Тим більше що Марс, Венера та інші планети Сонячної системи віддавна відомі як несамосветящиеся тверді небесні тіла, оточені атмосферами. Давно зрозуміли, що у спільних рисах він нагадує Землю, і якщо то чому ними же не бути життя, навіть високоорганізованої, і, далі - хтозна, разумной?

Цілком природно вважати, що фізичні умови, панували не лише що які утворилися з газово-пылевой середовища планетах земної групи (Меркурій, Венера, Земля, Марс), були дуже подібними, зокрема їхнім початкові атмосфери були одинаковы.

Основними атомами, входять до складу тих молекулярних комплексів, у тому числі утворилося живе речовина, є водень, кисень, азот і вуглець. Роль останнього дуже багато важить. Вуглець — чотиривалентний елемент. Тому варто тільки вуглецеві сполуки призводять до утворення довгих молекулярних ланцюгів з багатими і мінливими бічними відгалуженнями. Саме до такого типу належать різні білкові молекули. Часто замінником вуглецю називають кремній. Кремній досить рясний у космосі. У атмосферах зірок його зміст лише 5−6 разів менша, ніж вуглецю, це є багато велике. Навряд, проте, кремній може зайняти позицію «наріжного каменю» життя. За деякими причин його сполуки що неспроможні забезпечити така велика розмаїтість бічних відгалужень у непростих молекулярних ланцюжках, як вуглецеві сполуки. Тим більше що багатства і складність таких бічних відгалужень якраз і забезпечує величезне розмаїтість властивостей білкових сполук, і навіть виняткову «інформативність» ДНК, що необхідно до виникнення та розвитку жизни.

Однією з умов для зародження життя планети служить наявність їхньому поверхні досить великої кількості рідкої середовища. У такій середовищі перебувають у розчиненому стані органічні з'єднання заліза і можна створювати сприятливі умови для синтезу з їхньої основі складних молекулярних комплексів. З іншого боку, рідка середовище потрібна лише що що виникли живим організмам захисту від згубного впливу ультрафіолетового проміння, яке сприймається початковому етапі знають еволюції планети вільний проникати до її поверхности.

Очікується, що така рідкої оболонкою може лише вода і рідкий аміак, багато сполуки якого, до речі, за своєю структурою аналогічні органічним сполукам, завдяки чому нині розглядається можливість виникнення життя на аміачної основі. Освіта рідкого аміаку вимагає порівняно низькою температури поверхні планети. Взагалі значення температури початкової планети до виникнення у ньому життя дуже велике. Якщо тем-пература досить великий, наприклад 1000С, а тиск атмосфери не велике, їхньому поверхні неспроможна утворитися водяний оболонка, а про аміачної. За цих умов говорити про можливість виникнення життя планети годі й говорити. З сказаного, ми можемо очікувати, що умови до виникнення у далекому минулому життя на Марсі та Венері були, власне кажучи, сприятливими. Рідкої оболонкою можна було лише вода, а чи не аміак, що з аналізу фізичних умов цих планетах за доби формування. Нині ці планети досить добре вивчені, і ніщо не свідчить про присутність навіть найпростіших форм житті, ні одній із планет Сонячної системи, а про розумної життя. Однак одержати явні докази на наявність життя того чи іншого планеті шляхом астрономічних спостережень дуже важко, якщо йдеться про планеті на другий зоряної системі. Навіть у потужні телескопи при найсприятливіших умовах спостереження розміри деталей, ще помітних лежить на поверхні Марса, рівні 100 км.

Доти ми лише визначили найзагальніші умови, у яких у Всесвіті може (необов'язково повинна) виникнути життя. Така складна форма матерії, як показує життя, залежить від значної частини не пов’язаних між собою явищ. Але ці міркування стосуються лише найпростіших форм життя. Коли ми переходимо до можливості тих чи інших проявів розумної життя в Всесвіту, ми стикаємося з дуже великими трудностями.

4. Проблема позаземних цивилизаций.

Однією із найцікавіших тим астрономії є можливість існування позаземних цивілізацій. З цієї темі постійно тут дискусії тривають, і єдиної думки немає. Та більшість сучасних астрономів і філософів вважають, що таке життя — поширене явище у Всесвіті і є багато світів, у яких живуть цивілізації.

Рівень розвитку деяких позаземних цивілізацій то, можливо незрівнянно вищий рівня розвитку земної цивілізації. Саме з цими цивілізаціями землянам особливо цікаво встановити контакт.

На розвиток думки про безліч цивілізацій вплинуло кілька аргументов.

По-перше, в Метагалактиці є величезна число зірок, подібних до наше Сонце, отже планетні системи можуть існувати у Сонця. І те, засвідчили, деякі зірки певних спектральних класів обертаються повільно навколо своєї осі, може бути викликано наявністю навколо цих зірок планетних систем.

По-друге, при відповідні умови життя могла виникнути на планетах інших зірок на кшталт еволюційного розвитку життя Землі. Молекулярні сполуки, необхідних стадії еволюції неживої природи, досить поширені у Всесвіті й відкриті навіть у міжзоряному среде.

По-третє, існування небілкових форм життя, принципово відмінних тих, поширених Землі. Проте конкретного про неї науці не известно.

Не все вчені настільки оптимістично ставляться до проблеми позаземних цивілізацій. Прибічники протилежної погляду вважають, що таке життя, і особливо розумна життя виключно рідкісне, і може бути, та унікальне явище у Всесвіті. На розвиток їхні думки вплинули такі аргументы:

По-перше, можливість, у процесі еволюції неживої матерії виникає життя, а тим паче розум, дуже мала, позаяк у ході такий еволюції з’являється величезну кількість перешкод шляху освіти і наступного ускладнення клеток.

По-друге, в Сонячну систему високоорганізовані форми житті є лише з Землі. На Місяці і, можливо, на Марсі, всупереч сподіванням, немає навіть мікроорганізмів, які мають великий пристосовуваністю до місцевих умов проживання.

По-третє, немає жодної неспростовного докази, що Землю коли-небудь відвідували посланці інших світів. Вже слухи.

По-четверте, радиопоиски сигналів позаземних цивілізацій доки увінчалися. Не виявлено жодних ознак діяльності позаземних цивілізацій, що здається дивним, якщо припустити, що це цивілізації могли досягти вищого рівня розвитку, проти Землей.

Отже, позаземні цивілізації як раніше ставляться до гіпотетичних об'єктів, пошук яких величезну зацікавленість. Тривають суперечки реальності позаземних цивілізацій, але тільки подальші спостереження та експерименти дозволять з’ясувати, чи існують де-небудь населені світи чи ми самотні, по крайнього заходу, не більше нашої Галактики.

5. Виникнення разума.

Життя б на будь-якій планеті повинна проробити величезну еволюцію, як стати розумної. Рушійна сила цієї еволюції - здатність організмів до мутацій і природний відбір. У процесі такого еволюції організми дедалі більш ускладнюються, які частини — спеціалізуються. Ускладнення відбувається як в якісному, і у кількісному напрямі. Наприклад, в хробака є лише близько 1000 нервових клітин, а й у людини близько 10 мільярдів. Розвиток нервової системи істотно збільшує здібності організмів до адаптації, їх пластичність. Ці властивості високорозвинених організмів є необхідними, але, звісно, недостатніми до виникнення розуму. Останній можна з’ясувати, як адаптацію організмів їхнього складного соціального поведінки. Виникнення розуму має бути як найтісніше пов’язані з корінним поліпшенням і удосконаленням способів обміну інформацією між окремими особами. Тож історії виникнення розумної життя Землі виникнення мови мала вирішальне значення. Чи можемо, проте, такий процес вважати універсальним для еволюцією життя в усіх регіонах Всесвіту? Найімовірніше — немає! Адже принципі за цілком інших засобом обміну інформацією між особами міг би стати не подовжні коливання атмосфери (чи гідросфери), де живуть ці особини, а щось зовсім інше. Чому би уявити спосіб обміну, заснований не так на акустичних ефекти, а, скажімо на оптичних чи магнітних? І взагалі - чи вже обов’язково, щоб життя в який-небудь планеті у її еволюції стала разумной?

Позаяк означена тема невідь-скільки років хвилювала людство. Ведучи мову про життя в Всесвіту, завжди, передусім, мали у вигляді розумну життя. Самотні ми в безмежних теренах космосу? Філософи і з античних часів завжди, були переконані, що є чимало світів, де існує розумна життя. Ніяких науково обгрунтованих аргументів на користь цього твердження не наводилося. Розмірковування, сутнісно, велися за такою схемою: якби Землі - одній з планет Сонячної системи є, чому їй же не бути інших планетах? Цей метод міркування, якщо його логічно розвивати, непогані поганий. І взагалі страшно собі уявити, що з 1020 — 1022 планетних систем у Всесвіті, у сфері радіусом у десять мільярдів світлових років розум є тільки на нашої крихітної планетке… А може, розумна життя — надзвичайно рідкісне явище. Можливо, наприклад, що наш планета оселю розумної життя єдина у Галактиці, причому не в всіх Галактиках є розумна життя. Чи можна, взагалі, вважати роботи про розумної життя в Всесвіту науковими? Мабуть, все-таки, при рівні розвитку техніки можна, і потрібно займатись цією проблемою вже нині, тим паче вони можуть раптом виявитися надзвичайно важливою у розвиток цивилизации…

Виявлення будь-який життя, особливо розумної, міг би представляти, плюс важливого значення. Тому давно чиняться спроби знайти й встановити контакти з іншими цивілізаціями. У році США було запущено автоматична міжпланетна станція «Пионер-10». Через кілька років вона виїхала за межі Сонячної системи, виконавши різні наукові завдання. Якщо мізерно мала можливість, що Крим коли-небудь, через не один мільйон років, невідомі нам високо цивілізовані інопланетні істоти знайдуть «Пионер-10» і зустрінуть його як посланця чужого, невідомого ним. Саме це випадок всередині станції закладено сталева платівка з вигравіруваними у ньому малюнком і символами, що дають мінімальну інформацію про нашу земної цивілізації. Це зображення складено в такий спосіб, щоб розумні істоти, знайшли його, змогли визначити положення Сонячної системи з нашого Галактиці, здогадалися б наше вигляді й, можливо, намірах. Але звісно неземна цивілізація має значно більше шансів знайти нас стало на Землі, ніж знайти «Пионер-10».

6. Зв’язки коїться з іншими мирами.

Питання можливості зв’язки з іншими світами вперше аналізувався Коккони і Моррисом в 1959 року. Вони дійшли висновку, що природний та практично здійсненний канал зв’язок між якимись цивілізаціями, розділеними межзвездными відстанями, може бути встановлений з допомогою електромагнітних хвиль. Очевидне перевагу подібного типу зв’язку — поширення сигналу з максимально можливої у природі швидкістю і концентрація енергії не більше порівняно невеликих тілесних кутів без скільки-небудь значного розсіювання. Головними вадами такого методу є маленька потужність прийнятого сигналу і традиційно сильні перешкоди, виникаючі через величезних відстаней і космічних випромінювань. У природі підказує нам, що передачі повинні на довжині хвилі 21 сантиметр (довжина хвилі випромінювання вільного водню), у своїй втрати енергії сигналу будуть мінімальні, а ймовірність прийому сигналу позаземної цивілізацією вулицю значно більше, ніж випадково взятій довжині хвилі. Імовірніше за все, як і очікувати сигналів з космосу ми повинні очікувати тій самій волне.

Але нехай, що ми виявили якийсь дивний сигнал. Тепер ми повинні можливість перейти до наступному, досить важливого питання. Як розпізнати штучну природу сигналу? Найімовірніше, повинен бути модулирован, тобто його потужність згодом має регулярно змінюватися. На початковому етапі він має, очевидно, вистачити простим. Коли сигнал приймуть (якщо, звісно це станеться), між цивілізаціями буде встановлено двобічна радіозв'язок, і можна буде починати обмін складнішою інформацією. Звісно, годі було у своїй забувати, що відповіді можуть за тому бути отримано раніше, як за кілька десятків і навіть сотень років. Проте виняткова важливість та цінність таких переговорів, безумовно, повинна компенсувати їх медленность.

Радионаблюдения за кількома найближчими зірками вже кількаразово проводилося у межах великого проекту «ОМЗА» в 1960 року і з допомогою телескопа Національної радіоастрономічної лабораторії США в 1971 року. Розроблено велику кількість дорогих проектів встановлення контактів з іншими цивілізаціями, але вони фінансуються, а реальних спостережень поки проводилося дуже мало.

Попри очевидні переваги космічної радіозв'язку, ми маємо прогаювати не врахували та інші типи зв’язку, бо наперед не можна сказати з якими сигналами ми можемо мати справу. По-перше — це оптична зв’язок, недолік якої - дуже слабкий рівень сигналу, адже, як і раніше, що кут розбіжності світлового пучка вдалося довести до 10−8 радий., ширина його за відстані кількох світлових років буде величезної. Також зв’язок може здійснюватися з допомогою автоматичних зондів. З цілком зрозумілих причин цей вид зв’язку землянам поки що недоступна, і ніхто доступним і з початком використання керованих термоядерних реакцій. Після запуску такого зонда ми зіштовхнулися з безліччю проблем, навіть вважати його польоту до мети прийнятним. До того ж відстані менше 100 світлових років від Сонячної системи вже зазвичай більше 50 000 зірок. На яку їх посилати зонд?

Отже, встановлення прямого контакту з позаземної цивілізацією з нашого боку поки що неможливо. А може нам треба лише почекати? Ось тут мушу згадати про дуже актуальною проблемою НЛО Землі. НЛО це реальність п’ять% і фікція на 90%.Существование проблеми ненаукових явищ розуміє під собою те, що світ незіставно складний, чому він який «Нам представляє наука. Вони наводять нас висновку, що світ чимало, що є якась хіба що паралельний світ, що існує незалежно ми і підпорядковується з нашими законами. Дуже добре проблема ненаукових явищ висвітлюється в телесеріалі «Секретні матеріали» з урахуванням даних ЦРУ і ФБР. Поданий матеріал дуже хороший для обивателя, але з для вченого. Адже наука повністю відкидає цю проблему. вона є науці повністю незбагненної. Різноманітних випадків «спостереження» інопланетян та його активності вже помічено дуже багато, що ні жодному разі не можна однозначно спростовувати всі дані. Можна тільки сказати, що з них, як з’ясувалося згодом, були вигадкою чи наслідком помилки. Але то це вже тема інших исследований.

Якщо разів у космосі буде виявлено якась форма життю або цивілізація, ми цілком, навіть приблизно, поспіль не можемо собі уявити, як виглядатимуть її і як відреагують на контакти з нами. Ну, а якщо ця реакція буде, з нашого погляду зору, негативною. Тоді добре, якщо рівень розвитку позаземних істот нижче, ніж наш. Але може опинитися і незрівнянно вищий. Такий контакт, нормального до нас стосунках із боку інший цивілізації, представляє найбільше зацікавлення. Але про рівень розвитку інопланетян можна тільки здогадуватися, а про їхнє будову не можна сказати взагалі ничего.

Багато вчених хто вважає, що цивілізація неспроможна розвиватися вище певного краю, і потім вони або гине, або большє нє розвивається. Наприклад, німецький астроном фон Хорнер назвав шість причин, на його думку, здатних обмежити тривалість існування технічно розвиненою цивилизации:

знищення будь-якої життя на планете;

знищення лише високоорганізованих существ;

фізичне чи духовна виродження і вымирание;

втрата інтересу до науки і технике;

недолік енергії у розвиток дуже високорозвиненою цивилизации;

тривалість життя необмежено велико;

Останню можливість фон Хорнер вважає цілком неймовірною. Далі, вважає, в другому і третьому випадках тій самій самої планеті може розвиватися ще одне цивілізація з урахуванням (чи уламках) старої, причому час такого «поновлення» щодо невелико.

7. КОСМІЧНІ ПОСЛАННЯ.

Проте за минулі 40 років люди переконалися, що поруч із Землею немає цивілізацій, передавальних повідомлення на радіо. І земляни самі вирішили послати звісточку невідомим космічним братам. У 1970;х рр. до зіркам відправили радіограми і автоматичні зонди з посилками на борту. Яке було їх содержание?

Насамперед, належало розв’язати питання, як і формі послати повідомлення: у вигляді тексту чи картинок, т. е. скористатися поняттями чи образами. Використовувати линкос доки зважилися. Усі послання, відправлені до космосу з і на борту космічних апаратів, містять образи — малюнки, слайди, звуки промови, музику. Короткий текст складається з кількох чисел, необхідні вказівки «зворотного адреси» — становища нашої планети в Галактике.

16 листопада 1974 р. з обсерваторії Аресібо було відправлено повідомлення напрямі кульового звёздного скупчення М 13 в сузір'ї Геркулеса. У ньому близько мільйона зірок, подібних Сонцю, тож цілком мабуть, що буде кимось прийнято. Щоправда сигнал доберётся туди лише крізь 25 тис. років. Повідомлення послано хвилі довжиною 12,6 див і має 1679 знаків. Як сподіваються земляни, їх інопланетні колеги зміркують, що послання є кадр 23×73.

Поки землянам невідомі швидкі способи межзвёздных подорожей; перелёт навіть до найближчій зірці посіла б десятки тис. років. Для людини шлях до зіркам поки закритий. Але автомати вже поринули у межзвёздное простір: чотири зонда вивезено за межі Сонячної системи — це «Пионер-10, -11», запущені в 1972—1973 рр., і «Вояджер-1, -2», запущені 1977 р. Пролетівши повз зовнішніх планет, подолали тяжіння Сонця і тепер їдуть у глибини Галактики. Тоді ж не послати із нею звісточки до інших світи? Є шанс, що колись потраплять до рук розумних істот. Тож з зондів несе особливе послание.

Усередині «Піонерів» закладено невеликі металеві платівки, у яких вигравірувана «візитівка» землян. Тут зображені люди прийшли на тлі силуету космічного апарату (щоб показати масштаб). Чоловік привітно підняв руку. Унизу показано схема Сонячної системи; лінія, що простягся від третьої планети до маленького силуету «Піонера» показує траєкторію польоту. Вгорі зліва двічі зображений атом водню. Гурток позначає орбіту електрона, а паличка до точки — напрям спина (осі власного обертання) електрона і протона. На правом малюнку спини частинок збігаються, але в лівому вони протилежні. Кожен фізик (зокрема, напевно, і неземної) знає, що з повороті спинов атом водню випромінює радіоімпульс із частотою 1420 МГц, т. е. із довжиною хвилі 21 див. Ці довжина і частота (міра часу) служать одиницями від інших відстаней і часів, зазначених у цьому рисунке.

Найважливіше повідомлення зашифроване в «звёздочке» зліва центру. Це наша «зворотний адресу»: у середині — Сонце, а протянувшиеся від цього промені показують напряму, і відстані до «радіомаяків» Галактики — пульсарів. Це нейтронні зірки, швидко які працюють і котрі випромінюють радіоімпульси з певним періодом. Кожен пульсара свій період, що у двоичном коді записано вздовж променя. Усім розвиненим цивілізаціям ці пульсари мали бути зацікавленими відомі. А знаючи їх координати в Галактиці, легко знайти й становище Сонця. Найтриваліший горизонтальний промінь вказує можливий напрямок і відстань від до центру Галактики — «столиці» нашої «звёздной империи».

На «Вояджерах» відправлені вже посилки: до борта кожного їх прикріпили круглу алюмінієву коробку, поклавши туди позолочений відеодиск. Інструкція з його відтворення зображено на кришці коробки.

На диску 115 зображень (слайдів), у яких зібрані найважливіші наукові дані, види Землі, її материків, різні ландшафти, сцени зі життя тварин і людини, їх анатомічне будову та біохімічна структура, включаючи молекулу ДНК.

III.

Заключение

.

Ми за доби науково технічної революції. Стрімкий розвиток фізики та астрофізики вводить нашій коло дедалі більше незвичайних, дивовижних явищ. Систематичне їх виявлення стає нормою сучасного природознавства. Усі ми з більшої виразністю проявляється картина «невидимою» Вселенной.

Нині вчені, працюють у галузі фізики та астрофізики, в переважну більшість приймають ідею «дедалі більше дивного світу». Суперечки й дискусії розгортаються переважно за іронічних нарікань, існує цей «світ» чи ні, а навколо питання про «межах застосовності» ідеї «дедалі більше дивного світу» у кожному даному випадку, тобто навколо питання у тому, чи можна включити ті чи інші нові незвичні факти до системи існуючого значення або заради їх осмислення потрібно вихід далеко за межі звичних фундаментальних уявлень, — відкриття нових законів природи й розробка принципово нових наукових теорий.

А яких нових відкриттів ми чекаємо від астрономії і астрофізики у найближчому будущем?

На жаль, відповісти на питання з скільки-небудь достатньою впевненістю практично неможливо. Як зауважив академік Р. І. Наал, відкриття тому й є відкриттями, що вони, зазвичай, читачем найнесподіваніші та тому непередбачувані. Адже саме несподівані відкриття й змінюють обличчя науки, вводять нашій нові, незвідані регіони «дедалі більше дивного світу». Невипадково одна з найбільших фізиків сучасності академік П. Л. Капіца любить підкреслювати, що найважливіші й цікаві відкриття — це, які можна передбачити. І повторює у своїй слова принца Гамлета: «Є багато у світі, друг Гораціо, як і не снилося нашим мудрецам».

У фізичному сенсі Земля, порівняно з зірками та Галактиками — піщинка, і ми, відчуваємо це за, ніж хтось інший. Але погляньмо з іншого боку. Адже, який живе в цій незначною піщині, здатний мислити, та її думку сягнула вже віддалених Галактик… Отже, людина великий, оскільки його справи великі. Оцінюючи духовне могутність людини, і його колосальні здібності, пізнавати навколишню його природу, ми переконуємося наскільки вона могуч.

З цієї реферату можна дійти невтішного висновку, що досі пір вчені усього світу не довели, «самотні ми у Всесвіті?» і чи є розумна життя в інші планети. Ми нерідко задаємось дуже загальними питаннями, які стосуються існування й властивостей Всесвіту загалом. Але якщо запитали, це ще означає, що у нього може бути отримано відповідь. Чи правомірне порушувати питання про тому, чому світ, у якому живемо, саме такий, а чи не якоїсь іншої? Щоб дістати таке запитання, вичерпної відповіді, потрібно було б далеко за межі що спостерігається Всесвіту роздивилися й охопити світ у всій її нескінченному розмаїтті. І це, на жаль, неможливо як принципово, і з причин суто практичним. Зрозуміло, у світі у принципі пізнавано. У тому сенсі, що це явища мають природні причини підпорядковуються природним закономірностям. Але практично ми можемо дізнатися далеко ще не все. Насамперед, оскільки процес пізнання нескінченно різноманітної Всесвіту нескінченний в часі та будь-якому рівні розвитку науки в навколишній світ завжди залишиться нам щось невідоме. По-друге, бо ні про світових процесах ми маємо очікувати необхідну информацию.

З усієї мною написаного, конкретної відповіді питанням «Самотні ми у Всесвіті?» не существует.

Так ми будемо сподіватися, що у недалекому майбутньому одержимо у відповідь цей вопрос.

Воронцов-Вельяминов Б.А. «Нариси Всесвіт» 1980 г.

Голдсміт Д. «Пошуки життя в Вселенной».

Гурштейн А.А. «Відвічні таємниці неба» 1991 г.

Єфремов Ю.Н. «У глибини Всесвіту» 1984 г.

Левітан Е.П. «Астрономія» 11 клас 1994 г.

Зігель Ф.Ю. «Астрономія у розвитку» 1988 г.

Комаров В.М. «Всесвіт видима і невидима» 1979 г.

Куликовский П.Г. Довідник любителя астрономії 1971 г.

Шкловський І.С. «Всесвіт, життя, розум» 1976 г.

Енциклопедія для дітей. Том IV 1995 г.

Новиков І.Дз. «Еволюція Всесвіту» 1990 г.

Зігель Ф.Ю. «Невичерпність нескінченності» 1984 г.

Гнатюк В.І. Концепції сучасного природознавства. Самостійне вивчення курсу. КВИ ФПС РФ. 1999 г.

Велика радянська енциклопедія. 5 тому, стор. 443−445.