Судан: Керма

Судан: Керма

Современной життя Кермы, як, втім, й інших містах, розміщеним у нільської долині Судану, з типовими для тутешніх місць прикметами — мальовничим базаром, кишащим скопищем смуглокожих людей, напівголих дітей і старих до білосніжних чалмах, ослів, верблюдів і вантажівок, — особливу принадність надають величні руїни, навколо яких, власне, і ліпляться суданські міста. Будинку, оточуючі ці руїни, може бути як старими, і новими, але не всі сучасні будівлі виглядають, скоріш, як доповнення до величної декорації, що виникла за тисячі років культурних нашарувань. Фараони Єгипту, римляни, володарі чорної Нубії — «країни золота», християнські самітники і султан Сенаарский — все вклали свій внесок, століття за століттям створюючи унікальний пам’ятник людської цивілізації — цивілізацію Верхнього Ніла. Проте, хоч і сумно, сьогодні з цього світом нависла загроза уничтожения.

Правительство Судану закінчує будівництво великий електростанції на четвертому порозі Ніла, що загрожує затопити як єдині родючі в Судані землі вздовж великої річки, а й рештки архітектурних комплексів, не мають аналогів у світі. Свого часу для будівництва Асуанской греблі протести громадськості, підтримані ЮНЕСКО, допомогли врятувати частина культурних надбань Давнього Єгипту. Теперішні ж спроби суданців домогтися як і підтримки для порятунку частини своєї національної спадщини що ні чого не привели. Хоча на заклик народу Судану провести археологічні дослідження, здатні визначити, які пам’ятники історії будуть у зоні затоплення, відгукнулися багато вчених. Але, що наступні втрати можуть стати цієї країни справжньої трагедією. «Чи можемо судити, що — гребля, яка постачати електроенергію в всю північну частина Судану, чи збереження історичної спадщини, якого країна втратить історичне коріння?» — не втомлюється ставити запитання швейцарський археолог Шарль Бонні, першим закликавши підтримати зусилля істориків Судану на конференції, проведеного Парижі ще 2001 року. Чому ж уряду Судану не побудувати електростанцію, зберігши скарби Нільської долини у недоторканності? Відповідь образливо простий — бо цього потрібні серйозні капіталовкладення. Для того щоб побудувати велику дамбу через широку рівнинну річку, особливих витрат непотрібно: в надлишку і піску, і піщанику, та води. Ось і вийшло, що води Ніла, вільно які скотилися північ, самі стали загрозою загибелі нільської цивілізації. Зараз, коли деякі села у зоні затоплення повністю зриті бульдозерами, які жителі переселені на нові селища на, на жаль, безплідні землі, пізно говорити про цієї загрозу як «про гіпотетичної. Вона більш як реальна. І мов зумисне, саме у останнім часом французькими і швейцарськими археологами розкопано цілком фантастичні пам’ятники древніх цивілізацій, наново що відкривали світу очі на скарби Нубии.

Затерянная в песках

История цієї країни закарбувала поява перших царств Півдні Сахари приблизно за 3000 років на початок нашої ери, завоювання цих земель єгиптянами під час XVIII династії й освіту самостійних царств Куш і Мероэ в 750 року до зв. е. «Судан більш буденною і у спосіб, ніж Єгипет, пов’язані з легендарної рікою Ніл», — писав француз Олів'є Ролен у романі «Мероэ». Недоступний для натовпів туристів, не постраждало від індустріалізації і занапащений промисловими відходами, північ Судану і з сьогодні залишається землею, практично недоторканою. Біда у цьому, за всієї її винятковості в историко-археологическом відношенні країна ця маловивчена через жалюгідній кількості коштів, виділених на розкопки. Лише ентузіастам на кшталт Шарля Бонні усміхається удача: нещодавно, в січні 2003 року, очолювана ним швейцарська експедиція в Керме виявила п’ять статуй, що становлять портрети фараонів XXV династії. 69-летний Шарль Бонні — неперевершений знавець у справі — працює у північному Судані вже понад 40. Колись він «відкрив світу втрачену цивілізацію Кермы, засновану за 3000 років на початок християнської ери. За фортечними стінами поступово виявилися будинку з цегли, палаци, майстерні і храмовий ділянку, над яким вивищувалась «деффуфа» — спорудження з необпаленого цегли, нагадує єгипетський храм.

Из пісків пустелі піднімалися складні архітектурні форми; грандіозні царські гробниці відчинялися двері у вигляді величезних курганів, увінчаних сотнями букраний (прикраси з бичачих черепів) і наповнених останками рабів, принесених в жертву; численні похоронні камери, предмети мистецтва і посуд, характерні для похованнях некрополя, дозволили заповнити відсутність письмових свідчень, щоб відтворити культурну топографію царства. Нубія (від «нубу» — «золото») була відома єгиптянам. Вже 3000 року до зв. е. Джер, третій фараон з I династії, зробив похід на південь — до легендарним золотим копям і поза слонової кісткою. Але через півтори тисячі років Тутмосу I з XVIII династії вдалося скорити і зайняти Керму — його титули було вибито на тутешніх скелях, в Томбосе, другого року його управління. Спадкоємці Тутмоса I пішли ще — перетнули пустелі і маємо басейну річки Донголы. Вони взяли його в заручники кушских царевичів і повезли в Фивы. Принци отримали освіту при дворі фараонів, після що їхні відправили там як єгипетських емісарів. Так почалася колонізація, що поступово поклала край самобутню культуру Кермы.

Страна і його мешканці пристосувалися до єгипетському способу життя. Храми, святилища і укріплені міста зросли у всій долині нільських порогів до Джебель-Баркаля, легендарного святилища бога Амона. Великі імена тутмосидов — від Аменхотепа III до Эхнатона — свідчить про значущості цього періоду. У кількох кілометрах від Кермы Шарль Бонні почав розкопки храму, спорудженого Эхнатоном — фараономеретиком, що змінити на краще всю релігію Давнього Єгипту. У Єгипті не залишилося більше, ані однієї будівлі, споруджену по велінню цього царя. «Ми вперше бачимо храм нової релігії, присвяченій єдиному божеству, яку вводив Эхнатон», — пояснив Бонні. Наприкінці періоду Нового царства єгиптяни залишили суданську частина Нубії. Ці землі занепали і зовсім втратили всяке значення до 747 до зв. е., поки «злощасна земля Куш», як називали її завойовники, не посадила на єгипетський трон свою династію: цар Куша — Пі (Пианхи) — завоював Єгипет, ставши першим фараоном ефіопської династії. Її походження досі неясно. Вчені губляться у роздумах, як після кількох сторіч колонізації кушские царі змогли подолати Єгипет і час виявляють з нього своєю владою, хоча й ненадовго. У 663 року після розграбування Фив асирійцями фараон Тахарка залишив трон, вважаючи за краще йому відокремлену життя в юге.

С того часу царство вже було назавжди відрізано від Єгипту широкими смугами гарячих пісків, що його жителям можливість начебто свіжим поглядом усвідомити і свої африканські коріння, і свої давні нубийские традиції. Хоча єгипетський звичай будівництва пірамід залишився — Пианхи збудував собі піраміду в некрополі Эль-Куру, Тахарка — іншою березі Нілу, в Нурі, який став державним некрополем. Зараз царственої групі пірамід всерйоз загрожує шосе, яке проходитиме буквально в 200 кілометрів від пам’яток. Цей путівець необхідна для здобуття права важка техніка могла дістатися місця будівництва дамби. Ірен Ливерани, яка у Судані з 1976 року й дуже прив’язана до нашій країні, з гіркотою констатує: «Так, тепер машин тут побільшало, з’явилися б і телефони, але крім цього тут щось змінилося. Що й казати стосується дамби, це непросто величезна проблема для тутешніх місць, це справжня трагедія для людей, кому доведеться переїжджати налаштувалася на нові місця». Дорогою до четвертому порогу помітні, як гусеничні трактори зносять нубийскую село Хамдаб. Старики-нубийцы, всі у білому, спостерігаючи катастрофу, сидять одразу на порозі своїх домов…

Христианский след

Еще один невтомний дослідник тутешніх місць, у якого глибокими пізнаннями в історії християнства, поляк Стефан Якобельский зробив разюче відкриття. У Донголе Старій, колишній столиці християнського нубийского царства, розташованого на берегах Ніла, то побачив похований під тоннами піску монастир, який було датовано VII століттям. Чуду подібна ступінь схоронності візантійських фресок, які прикрашають стіни для її приміщень. Приїхав у Судан ще 1964;му, Якобельский відтоді на розкопках Донголы Старій виявив залишки 14 церков і знання кількох монастырей.

Загадки Cедеинги

Из всіх єгипетських храмів, останніх побудований у Судані, найкраще зберігся храм Солеб, споруджений фараоном Аменхотепом III на 500 гривень з лишком кілометрах від Асуана. На початку 1960;х тут разом із реставраторами працював Жак Леклан, яка займалася розшифровуванням зображень, вибитих на нубийском піщанику. На базах колон — значки із конкретними іменами, вміщені поверх погрудь людей зі зв’язаними руками, мають характерні африканські риси. «Схоже, це — якийсь перелік одержимості магічними силами, — проясняє дослідник Катрін Берже-Эль-Нагар, науковий керівник французької експедиції в Седеинге, розташованої в 15 кілометрах від Сульбы. — Я продовжую розкопки, хто був розпочато тут у 1963 року, і хочу завершити роботу, що стосується цього величезного некрополя». У свого часу увагу археологів залучив невисокий пагорб, що огортав маленький храм, побудований честь цариці Тии, дружини Аменхотепа III. У давнину поселення Седеинга було центром прикордонної провінції. Проте археологи не виявили й повернули слідів міста. Піраміди, більшість із яких були увінчані навершием з необпаленого цегли, — ось що впадало правді в очі під час першого чергу. Свого часу тут було від 600 до 700 пірамід. «Найбільша проблема — це питання датировки пірамід, — пояснює Катрін, — наявні написи, які ми знайшли, написані на мероитском, не поддающемся дешифруванню». На жаль, знайдені гробниці були добряче розграбовані мародерами, і це велика втрата, оскільки присутність у, а такою цілої колекції рідкісних ваз свідчить про існування обміну між кушитами Африки і Римом у середині III століття. До речі, таким чином некрополю стало зрозуміло також, що практику нанесення людських офірувань, зникла під час єгипетської колонізації, відновилася останні роки епохи Мероэ.

Загадка пустыни

Мероитский мову, у якому написані наявні письмена, характерні для тутешніх місцях, справді не піддається розшифровці. У 1911 року англієць Гиффит припустив, що вдалося розшифрувати ці письмена, але відтоді вченим у цьому питанні не вдалося пройти вперед. Вважається, щоправда, що сьогодні найкраще від розшифровуванням мероитских текстів міг би впоратися французький професор Клод Рилли. Цей знавець древніх мов вважає, що «мероитский мову, мову „етрусків Африки“, — один із найбільш великих загадок, яка дісталася від цивілізацій давнини». Як і коли зародилися пустельному межиріччі Білого й Блакитного Ніла нубийские царства і чому загинули — залишається таємницею. Свого часу уряд Судану дозволило працювати у своїй території неабиякій іноземних експедицій. Нині ця колись закрита країна, зрозумівши, які безцінні пам’ятники ховаються під піском її пустель, стає дедалі відкритими і, на жаль, вкрай яка потребує допомоги світового наукових співтовариств. «Царства Керма, Напата і Мероэ процвітали ціле тисячоліття, — стверджує Жак Леклан. — Попри очевидне вплив єгипетської культури, це був абсолютно самостійне цивілізація — нубийская». І хоча факт цей нині очевидний для дослідників, поки що слова, проливающего світло на загадку цієї найдавнішої цивілізації, людям не відкрилося. А велика пустеля продовжує мовчати, безпристрасно спостерігаючи за будівництвом плотины…

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.