Державні утворення неслов"янських народів на терені України

Державні утворення неслов"янських народів на терені України.

Територія України в нову історичну добу — залізного віку — був населена різними за походженням й мовою племенами. Тут гаялися автохтонні землеробські племена — пращури слів «янь, іраномовні скотарські кочові племена; сюди переселяються греки-колоністи.

З VII ст. по III ст. до зв. е. жах на племена Східної Європи та Близького Сходу наганяли племена скіфів, котрі прийшли із глибин Азії й вторглися в Північне Причорномор «я. Скіфи завоювали величезну для тихий часів територію між Доном, Дунаєм й Дніпром, частину Кріму (територію Сучасної Південної й Південно-Східної України), утворивши там державу Скіфію. Найгрунтовнішу характеристику та опис життя, і побуту скіфів залишив Геродот. У V ст. до зв. е. він особисто відвідав Скіфію й описавши її населення як своєрідний «караючий меч» для тодішнього світу. Водночас віддавав їм належне як мудрому, працьовитому, лицарському народу, що прийшов у Північне Причорномор «я із неозорих просторів Азії. Скіфи були нащадками давніх цивілізацій, індоєвропейськими племенами. Вони малі свою міфологію, обрядовість, поклонялися богам й горами, приносили їм кровну жертву.

Геродот виділяв серед скіфів такі групи: царських скіфів, котрі жили, в пониззі Дніпра й Дону й вважалися верхівкою союзу племен; скіфів-орачів, які гаялися між Дніпром й Дністром;

скіфів-землеробів, що жили, в лісостеповій зоні, та скіфів-кочовиків, котрі оселилися в степах Причорномор «я.

Скіфська держава — перше політичне про «єднання на півдні Східної Європи в ранньому залізному віці. Продовженням її було б Скіфське царство III ст. до зв. е. з столицею у Неаполі-Скіфському в Кріму (центром Скіфії у V—III ст. до зв. з. було б Кам «янське городище поблизу м. Нікополя). Скіфія поділялася на округи (номи), якими управляли вожді, призначені скіфськими царями.

Скіфське сус-пільство складалося із трьох основних верств:

воїнів, жерців, рядових общинників (землеробів й скотарів). Кожна із верств вела своє походження від одного із синів пер-шопредка й мала свій священний атрибут. Для воїнів це був сокира; для жреців — чаша, для общинників — плуг із ярмом. Геродот говорити, що особливою шаною у скіфів користувалися сім богів; саме їхні вважали прабатьками людей й творцями всього сущого на Землі.

Геродот описавши обряд погребение скіфського царя: перш ніж поховати свого царя на священній територї — Геррах (Придніпров «я, на рівні Дніпровських порогів), — скіфи возили його забальзамоване тіло по всіх скіфських племенах, де з нього здійснювали обряд пам «яті. У Геррах тіло ховали в просторій гробниці разом із дружиною, найближчими слугами, кіньми та іи. Біля царя клали золоті речі, коштовні прикраси. Над гробницями насипали величезні кургани — чим знатніший був цар, тім вищий курган. Це свідчить про майнове розшарування у.

скіфів.

Письмові джерела та археологічні матеріали засвідчують, що основу скіфського виробництва становило скотарство, оскільки воно та давало майже усе задля життя — коней, м «ясо, молоко, вовну й повсть для одягу. Землеробське населення Скіфії вирощувало пшеницю, просо, коноплі та ін., причому хліб сіяли задля собі, але в продажів. Землероби жили, в поселеннях (городищах), котрі розташовувалися на берегах річок й укріплювалися ровами і валами.

Скіфи були войовничим народом. Вони активно втручалися в конфлікти між державами Передньої Азії (боротьба скіфів із перським царем Дарієм та ін.).

У III ст. до зв. е. Скіфія занепала, а згодом — розпалася. До цого призвів ряд чинників: погіршення кліматичних умів, висихання степів, занепад економічних ресурсів лісостепу тощо. Крім цього у III—1 ст. до зв. е. значну частину Скіфії завоювали сармати. Сучасні дослідники вважають, що Перші паростки державності на територї України із «явилися саме у скіфські часи. Скіфи створили самобутню культуру. Широко відомі пам «ятники скіфської доби: кургани Чортомлик, Товста Могила, Куль-Оба. Знайдено царські прикраси (золота пектораль), зброя тощо.

Протягом наступних 600 років (III ст. до зв. е. — III ст. зв. е.) в Північному Причорномор «ї панували сармати, котрі прийшли із Волги, їхня мова, як й скіфська, належала до іранських мов, близькими були побут й звичаї. Тому смердоті фактично уживалися в одній державі Сарматії. Важливим політичним центром було б м. Танаїс у гирлі Дону.

як й усі кочові володарі українських степів, сармати були не однорідним плем’ям, а слабко заговорили українською у «язаним союзом споріднених й часто ворогуючих племен, таких як язиги, роксолани та алани, кожне із які прагнуло панувати на українських землях. Вони займалися скотарством, полюванням, вели кочовий спосіб життя.

Велике значення в житті сарматів малі війни за пасовиська та здобич.

3 переселенням сарматів у Північне Причорномор «я розширилися їхні зв «язки із античними містами, зокрема із Ольвією. Але вони, як й у скіфів, існувала приватна власність на худорбу, що був основним багатством й головним засобом виробництва. «Значну роль у господарстві сарматів відігравала праця рабів, у які смердоті перетворювали захоплених под годину безперервних війн полонених. Проте спосіб життя сарматів й торгівельні зв"язки із багатьма народами (Китаю, Індії, Ірану, Єгипту) сприяли поширенню серед них різних культурних впливів. Їхня культура поєднувала в собі елементи культури Сходу, античного Півдня й Заходу.

VIII—VII ст. до зв. е. відомі в історії України як етап «великої грецької колонізації». Досліджуючи заподій цого явища, вчені сформулювали дві основні концепції виникнення грецьких міст-держав у Північному Причорномор «ї. В частности, так кликана торгова концепція вважала грецькі колонії торговельними факторіями й розглядала грецьку колонізацію як торгову експансію. У свою чергу, автори аграрної концепції додержували думи, що колонізація був зумовлена насамперед нестачею придатної для землеробства землі в метрополії, й саме це було б головною причиною освоєння еллінами нових земель.

Перша грецька колонія був збудована на острові Березань. Греки не наважилися відразу оселитися в незнайомій їм стране й віддали перевагу острову. У VI ст. до зв. е. уже на самому узбережжі виникає ряд грецьких селищ, зокрема Тіра (на лимані Дністра), Ольвія (на березі Бугу), Херсонес, Феодосія у Кріму, Пантікапей — на місці Керчі, Фанагорія — на Тамані. Ці колонії були тісно зв «язані із метрополіями, від які відокремилися. Вони малі такий самий політичний лад, релігію, брали доля в спортивних змаганнях. З колоній метрополії одержували продукти: хліб, якого над Греції, рибу, мед, віск, худорбу. У свою чергу, греки привозили в колонії вино, маслини, металеві знаряддя, посуд.

Серед грецьких колоній найвідоміша Ольвія. Заснували ЇЇ колоністи із міста МІлета, яку було б грецькою колонією на березі Малої Азії. Справжній розквіт північночорноморських міст починається после перемоги греків над персами. У тих рокта Ольвія перетворюється в багате, квітуче місто. Розкопки виявили майдани, бруковані вулиці, мури, що оточували місто, великі театри, храми, стадіони, громадські та житлові будинки.

Ольвія був значним культурним осередком, мала розвинену місцеву промисловість. Тут виробляли зброю, кераміку, ювелірні вироби, карбували власну монету. У V ст. до зв. е. місто відвідав «батько Історії» Геродот. Його дуже цікавили ця невідома країна та її жителі.

Добре досліджений вченими також Херсонес. У ньому знайдено широкі бруковані вулиці, майдани, цистерни для дощової води, каналізаційні сурми, водогін. На вулицях стояли стели — мармурові плити із викарбуваними урядовими декретами. Єдиним державним про «єднанням грецьких міст-держав було б Бос-порське царство (столиця Пантікапей), яку виникло у V ст. до зв. е. й охоплювало Керченський й Таманський півострови та північне узбережжя Азовського моря до гирла Дону. На відміну від демократично-республіканської Ольвії Пантікапей мав на-півмонархІчний лад. Він поширив свою уладові на сусідні племена та ряд Інших грецьких колоній.

У ПантІкапеї знайдено монументальні гробниці з розмальованими всередині стінами, багатим посудом та ювелірними прикрасами. Економічну основу Боспорського царства становили розвинене землеробство, садівництво, виноградарство із використанням роботи рабів. Жорстока експлуатація спричинила загострення класових суперечностей, що в кінцевому підсумку вилилося у велике повстання рабів под дротом Сав-мака (107 р. до зв. е.). Повсталі захопили Пантікапей, Феодосію й військовий флот. Боспорська знати змушена був покликати на допомогу війська на чолі із понтійським царем МІтрідатом VI Євпатором, якому вдалося придушити повстання.

Високий рівень античної культури, котру принесли в Північне Причорномор «я грецькі переселенці, впливав на духовний світло місцевого населення, із яким майже тисячоліття спілкувалися греки. Значна частина мешканців був грамотною. Діти навчалися в. гімназіях, ставилися театральні вистави, поширювалася література.

Воєнні дії скіфів у Кріму, кризу античних міст, пересування сарматських та інших кочових племен у Нижньому Побужжі та Подніпров «ї призвели до занепаду сільських округів античних міст — їхньої основної економічної бази, спровокували серйозні воєнні сутички. Нестабільна політична ситуація, постійні економічні негаразди, криваві війни, перманентні зміни політичної верхівки були характерними ознаками життя населення Північного Причорномор «зробив у II—1 ст. до зв. е., котрі і спричинили послаблення впливу греків на розвиток цого регіону.

У середині І ст. до зв. з. Ольвія, Тіра, Херсонес уже входять у склад римської провінції — Нижньої Лизії. Держави Північного Причорномор «я були для Римської імперії своєрідним бар «єром від навали сарматІв та Інших кочових племен на її східні кордони.