НІМЕЦЬКА НАЦІОНАЛЬНА МЕНШИНА ПВІДЕННОЇ УКРАЇНИ У 20-ті–30-ті РОКИ ХХ ст

НІМЕЦЬКА НАЦІОНАЛЬНА МЕНШИНА ПВІДЕННОЇ УКРАЇНИ У 20-ті-30-ті РОКИ ХХ ст.:

З розпадом радянської комуністичної системи та здобуттям Україною незалежності з’явилася можливість повернути з забуття ряд соціальних та історичних проблем, які вимагали нагального розв’язання. Руйнування командно-адміністративної системи дозволило науковцям заглиблюватися в визначені цією системою проблеми, а відшукувати забуті, чи раніше заборонені сторінки історії. Такий пошук давши можливість звернутися до тими німецької національної меншини півдня України, особливо її життя у період 20−30-их років ХХ ст. титану несправедливості та порушення елементарних прав людини, котрі були вчинені по відношенню до німців у колишньому СРСР, та в Україні зокрема, вимагали встановлення історичної правди та відновлення справедливості. Алі перший ентузіазм дослідників минувши й ми змушені констатувати тієї факт, що сьогодні, на шкода, про німецьке населення в Україні, про його історію та сучасність, існує дуже мало наукових розвідок. І дослідження ці далеко ще не вичерпують існуючої проблеми. У першу чергу ми маємо на увазі відсутність праць, в які німецькі переселенці та їхні нащадки розглядалися б под кутом зору взаємодії із населенням України, їхні інтеграції в українське сус-пільство тощо.

Ситуація відсутності саме українських за духом наукових розробок зумовлена кількома чинниками, що протягом довгого години впливали на українську історію. Ідеологія і державна політика за часів Ро-сійської імперії й Радянського Союзу (який фактично теж був імперією) розглядали Україну, як свою інтегровану частину, тому німці, зокрема тих, що гаялися на її територї, досліджувалися виключно у російському контексті. Про ті, що жили німці на українській землі нагадувало лише вживання географічної назви «Україна », коли йшлося про певні реґіони імперії (а й за часів Ро-сійської імперії навіть цей термін був замінений назвою «Малоросія »). Значно вплинув на дослідницьку діяльність також тієї факт, що тривалий годину после остаточної депортації німців із України та Поволжжя до Казахстану та Сибіру у 1941 році, тими, пов’язані із ними, були небажаними для наукових досліджень, що стало наслідком утвердження негативного стереотипу у свідомості громадян та і у науці.

З метою докладного розгляду проблеми німецької національної меншини півдня України у 20- 30-тих роках ХХ ст. важливим, на форумі нашу думку, є визначення кола історичних джерел та аналіз історіографії даного запитання. Для зручності оперування існуючим матеріалом ми пропонуємо виділити наступні функціонально самостійні періоди, які за сутністю та формою написаної протягом них літератури є цілком відмінні один від одного й мають лише їм притаманні характерні ознаки:

1. Література, що написана у 20- 30-ті рокта ХХ ст. діячами КП (б)У та органів влади УСРР (Цей період відзначається формуванням тоталітарної системи влади в СРСР. Література, написана у цей годину, є відображенням суспільних та політичних процесів того часу.).

2. Праці, що написані дослідниками історії СРСР у повоєнний період аж до початку «перебудови «у ІІ половині 80-х років (Дослідження цого години практично уникають розгляду проблеми німецької національної меншини у 20−30-ті рокта ХХ ст.).

3. Література періоду «перебудови «(У 80-ті рокта спостерігається значний інтерес до обраної нами тими й у цей годину з’являється ряд журнальних статей, що починають дослідження історії України 20−30-их років й життя німців зокрема.).

4. Історичні розвідки вчених незалежжної України (Впродовж години незалежності зроблено Перші серйозні кроки у галузі дослідження нашої тими. Саме роботи цого періоду створюють основу, за допомогою якої ми можемо продовжити теоретичне осмислення історичних подій 20- 30-х роів.).

Отже розпочнемо докладніший аналіз джерел із тими «Німецька національна меншина в Україні у 20−30-ті рокта ХХ ст. «написаних у зазначені нами періоди.

Література, написана у 20- 30-ті рокта за межі не може вважатися суто історичною. Причина цого криється у бо здебільшого це статистичні звіти про проведену роботу, політичні доповіді на різного роду з'їздах, нарадах, конференціях й т.п. Прикладом такої літератури можуть служити: «Звіт про діяльність робітничо-селянського уряду Української Соціалістичної Радянської Республіки із 1 жовтня 1922 р. по 1 жовтня 1923 г."(2). У звіті є окремий розділ «СРСР і Львівський національний питання в Україні». Тут дається звіт про заходь проведені урядом за вказаний у назві період. Також у розділі «Культурна робота радянської влади» розповідається про заходь уряду щодо роботи серед національних меншин. Цей звіт дає можливість скласти уявлення про офіційну точку зору уряду на стан у галузі національної політики. Алі важливих даних він не містить.

Подібною за характеромє книга «Стан й заподіяння культурного будівництва на Україні"(3). У книзі є статистичні дані, що стосуються німецької національної меншини та її життя у різних галузях суспільної діяльності. Тут також подається детальний огляд стану культурного будівництва в Україні у середині 20-х років ХХ ст. Більша частина книжки присвячена розвиткові України взагалі у вказаний період, але й у розділах «Видавнича справа «та «Національне запитання й культурне будівництво «вміщені як статистичні дані, то й теоретичні міркування щодо життя національних меншин.

У цьому ж списку ми зустрічаємо брошуру «Результати роботи серед національних меншин в Україні. До 10-ї річниці жовтневої революції «(4). Ця книга складається із семи розділів та п’яти додатків. Тут подається повний аналіз стану національного запитання, а також підсумовуються результати роботи, проведеною радянською владою за ці десять років періоду починаючи із 1917 року й по 1927 рік. Звичайно книга вкрай заполітизована й несе на собі відбиток пролетарської ідеології того години. Алі вон влаштовує нас як фактичний матеріал, що ілюструє політичне життя того години й офіційну точку зору на стан розвитку національної політики в Україні.

У додатках до тексту містяться досить цікаві документи (зокрема: рішення партії, постанови з'їздів партії, резолюції сесій ЦВК та інше). Ці додатки дають можливість прослідкувати основні заходь, що вживала радянська влада на шляху вирішення проблеми, що досить гостро постала у цей годину у сфері національної політики.

Праця Авдієнка М.О. «Народня освіта на Україні «(5) подає загальну характеристику освіти на Україні, Яка в деяких аспектах стосується й стану освіти німецької національної меншини. Деякі таблиці у розділах книжки містять цікаві статистичні дані щодо стану освіти серед німців-колоністів, що свідчать про один із найвищих рівнів освіченості німців у порівнянні із представниками інших національних меншин. Особливо цікавою є можливість порівняння статистичних даних у динаміці розвитку народної освіти за декілька років. У таблицях подаються цифри послідовно за ці десять років із 1917 по 1927 рокта. З циз цифрових даних ми можемо побачити, що розвиток народної освіти відбувався досить послідовно й у 20-ті рокта радянські органи влади досить багато зробили для розвитку освіти. Інша справа, що у виданні немає об'єктивної оцінки процесу й висвітлення недоліків у роботі практично відсутнє. За книгою важко судити про реальний стан справ.

Певну картину життя національних меншин взагалі й німецької національної меншини зокрема, а також діяльності органів влади створюють брошури: «Перше всеукраїнське нарада щодо роботі серед національних меншин. 8−11 січня 1927 года».(6), «Друге всеукраїнське нарада щодо роботі серед національних меншин (27−30 листопада 1930)"(7), «Національна політика ВКП (б) в цифрах «(8), також книжки Буценка А. «Радянське будывництво серед нацменшостей УСРР «(9), Постишева П. «Національне запитання в реконструктивний період «(10), Глинського А. «Досягнення і хиби в роботі серед національних меншостей «(11) та «Національні меншини в Україні «(12), Попова М. М. «Національна політика радянської влади «(13), Скрипника М. «Культурна побудову СРСР «(14), Ряппо Я. П. «Народня освіта до 10 років революції «(15), Хоменка А. «Населення України (1897−1927рр.) «(16), Гіршфельда А. «Міграційні процеси на Україні «(17), Авдієнка М. «Загальне навчання на Україні. Стан й перспективи «(18).

Ці видання не є безпосередньо корисними у плані відкриття нових сторінок історії німецької національної меншини у 20−30-ті рр. ХХ ст. Алі смердоті дають можливість скласти об'єктивне уявлення про політичну атмосферу цього у стране, про основні тенденції у суспільному житті. Читаючи пожовклі сторінки цих книжок аби знову поринаєш у тих далекі часи політичних баталій, суспільних потрясінь й жорстокого терору, розгорнутого Сталіном та його оточенням. У статистичних звітах ми бачимо прояви жахливих наслідків громадянської війни, голодоморів 1921—1922рр. та 1932−1933рр. Навіть офіційні дані, що були, ймовірно, фальсифіковані, говорять нам про масове знищення населення України у цей час (19). На сторінках цих книжок часто зустрічаються посилання на політичні процеси того години над так званими «ворогами народу ». Ці процеси нагадують середньовічні полювання на відьом, коли численні жертви страчувалися за найневірогіднішими наклепами. А іноді навіть взагалі без будь-яких причин.

Уся ця література занадто заідеологізована. З кожної сторівнки злітають гасла, автори із піною на губах вигукують заклики знищувати «ворогів народу », «націоналістів та шовіністів ». Цей терор стосувався й німецької національної меншини.

Лише на деяких зі згаданих вище книжок варто зупинитися более докладно. Досить цікавими є роботи Глинського А. «Досягнення і хиби в роботі серед національних меншостей «та «Національні меншини в Україні «. Ці книжки майже однакові за своїм змістом, але й книга видана російською мовою доповнена переліком головних законів ВУЦВК та РНК УСРР за 1927−1930рр. в питаннях національних меншостей. На відміну від російськомовного варіанту, дана монографія містить аналіз проробленої роботи на более глибокому рівні й викриває деякі хиби національної політики радянської влади із точки зору автора, Яка, треба думати, співпадає із точкою зору влади (інакше у тих часи просто більше не могло бути). Наявність критики досить рідкісна для тогочасної публіцистики, що уже почала в годину потрапляти под през комуністичного режиму. Алі усеж книга, як й усі тогочасні видання, заідеологізована й написана под сильним впливом сталінської доктрини комуністичної пролетарської держави де терор й диктатура пролетаріату (а на самом деле невеличкої купки партійної еліти) були головними методами керівництва цією державою.

Тези доповіді А. Буценка на IV Cесії ВУЦВК Х скликання опубліковані у книзі «Радянське будівництво серед нацменшостей УСРР «теж варті наокремий розгляд. Доповідь у нас собі не містить цінного фактичного матеріалу. У ній лише у загальних рисах дається оцінка зробленого протягом років радянської влади у галузі роботи із національними меншинами.

Основний наголос, зрозуміло, зроблено на класовій боротьбі, на знищенні куркульства та буржуазії як класу. Коротко дається характеристика стану кожної із національностей. Особливо цікаві додатки у цій книзі, що вміщені у кінці: «Цифровий матеріал про національні меншості УСРР ». У додатках знаходиться ряд таблиць, котрі викликають зацікавлення: «Таблиця № 1: Національний склад населення УСРР (за даними перепису 1926 р.). Міське, сільське населення, разом», «Таблиця № 2: Розподіл нацменнаселення по національних селах та змішаних селах (у%)», «Таблиця № 11: Охоплення школою дітей нацменшостей», «Таблиця № 12: Письменність нацменшостей (у%) за даними 1926р.», «Таблиця № 14: Нацмендрук (книжки та періодика)».

Статистичні дані у цих таблицях не лише оформляють уявлення про стан життя та культурний розвиток німців в Україні, а і дають можливість вписати ці уявлення у контекст історичної епохи та порівняти їхнього із життям інших меншин. Це дає змогу более конкретно змалювати нам загальну картину розвитку німецької національної меншини в Україні.

У 30-ті рокта ХХ ст. національні меншини й німецька нацуіональна меншина зокрема опинилися у досить зграбному становищі. У цей годину Сталін починає поступово згортати заходь у галузі національної політики. У його плани зовсім не вписувалася та демократична атмосфері, що панувала у стосунках між різними національними меншинами, тому єдиним можливим кроком був заборона взагалі говорити на задану тему. Було оголошено, що національне запитання вирішено, а усі тих, хто згадує про нього та про проблеми у сфері життя національних меншин, є «ворогами народу », «націоналістами », «.шовіністами «(а до німців ще і прилип епітет «фашисти », бо у цей годину Гітлер розпочав свою бурхливу діяльність).

Німецька національна меншина у передвоєнні рокта постраждала особливо сильно. Поряд із поляками та іншими «націоналістами «смердоті опинилися под молотом шовіністичної компанії, що розпочалася потужними ударами із заяв радянсько-партійного керівництва республіки про «шкідництво різних націй ». Саме це керівництво й залишилося в перших ешелонах компанії по боротьбі із німецькими, польськими та іншими націоналістами.

У цей годину уже ніхто не досліджував проблему національних меншин. Бло є важливіші. Її закрили, розпочавши масове знищення народів. Наприкінці 1941- на початку 1942 рр. уже в умовах німецько-радянської війни завершилася депортація німців із України. Цими подіями завершується визначений нами нами перший період (20−30-их років ХХ ст.) у який був написана досить широка галасу публіцистичної літератури із тими нашого дослідження. У воєнні та Перші повоєнні рокта практично не було б написано нічого через цілком зрозумілі заподій, котрі ми не будемо тут пояснювати.

До іншого періоду ми включили роботи, що написані дослідниками історії СРСР у період із ІІ половини 50-х років по ІІ половину 80-х років. Це період так званих «відлиги «та «застою ». У 50-ті рокта був шанс зробити значні зміни у політичному та суспільному житті держави. Алі інерція був такою великою, що фактично зміни відбулися лише ззовні. Змінилися вивіски, ширми: терор замінили на залякування, концтабори замінили на психіатричні лікарні. Алі суть системи залишилася тією ж самою- лицемірство, брехня, приховування правди як про минулі події, то й про тогочасну дійсність. У цих умовах перекручення у історичній науці досягли такого рівня, що ми нескоро зможемо з’ясувати правду й написати більш-менш об'єктивну історію.

Праці іншого періоду у своїй сукупності не становлять практичного інтересу для нашої дослідницької роботи. Алі ми повинні розглянути їхні, щоб на прикладах показати недоліки існуючих робіт й їхні віддаленість від тими нашої з статтею. Однією із перших робіт хоч трохи наближених до розглядуваної проблеми є робота Бондаренка В. В. та Дарагана М. В. «Перепису населення в СРСР «(20). У цій роботи розглядаються дані перепису 1929 року (чисельність, розміщення, культурний рівень населення) та висвітлюється значення перепису 1959 року. Робота дуже тенденційна й судячи із усього її змісту містить значні перекручення й недомовки. В частности на її сторінках зовсім нічого не сказано про німецьку національну меншину в Україні за даними перепису 1929 року, хоча із матеріалів 30-х років, ми знаємо, що німці в Україні займали за своєю чисельністю в годину одне із перших місць. Впадає в око і тієї факт, що майже на кожній сторінці автори вихваляють переваги соціалістичного ладу та засуджують західний спосіб життя. Алі нічого не говорять про хочаб найменші недоліки у здійсненні соціальних та економічних програм, котрі безумовно існували.

Цілий комплекс питань, пов’язаних із Південною Україною, аналізувала О.І. Дружиніна ще у другій половині 50-х років (21). Серія фундаментальних робіт цого вдумливого й сумлінного історика стосувалася набагато ширшого кола проблем ніж заселення південних територій України (22). Стосовно німців-колоністів у одній із праць авторка говорити, цитуючи Пестеля, що німці дуже працелюбні й досягли великих успіхів у розвитку господарства, але й із точки зору громадянської надання колоністам особливих прав, яких не малі інші піддані Росії було б несправедливим (23). Далі вон говорити, що у складі колоністів умовно названих «німцями» були також шведи, фіни, естонці. У книзі докладно аналізується склад населення, стан сільського господарства та промисловості, внутрішня й зовнішня торгівля. На прикладі даної роботи ми можемо зробити висновок про ті, що для дослідження у період 50−80-х років автори радше брали тими, присвячені періодові царської Росії, бо про царизм можна було б говорити відверто й доти ж практично все. А про ближчий період 20−30-х років цого робити булоне можна.

Праця Шевчука Г. М. «Культурне будівництво на Україні у 1921- 1925 роках «(24) за своїм характером нічим не відрізняється від інших праць цого години. У ній також не звертається увага на аспекти, що стосуються життя національних меншин, хоча у 20-ті рокта національне запитання стояло досить гостро й говорячи про культурне будівництво автор винен був буцай трохи обмовитися про стан культурного розвитку національних меншин. Основна увага у роботі приділяється «видатним досягненням радянської влади «та «створенню єдиного радянського народу ». Наголошується на інтернаціоналізмі та створенні культури на основі поєднання характерних рис культур різних народів СРСР.

Продовжує тематику переписів населення книга Наулка В.І. «Національний склад населення Українською РСР за матеріалами переписів населення «(25). У книзі використані дані переписів 1926 та 1959 років. У ній подано короткий огляд населення України (соціальний стан, кількість населення). Про німців не згадується навіть у таблицях де подано національний склад населення України. як й книга Бнодаренка та Дарагана ця брошура має багато недоліків.

Інша праця Наулка В.І. «Етнічний склад населення України. Статистико-картографічне дослідження"(26) подає історико-географічний аналіз формування етнічного складу населення України, змін в чисельності й географічному розміщенні народів на територї УРСР, починаючи із кінця ХІХ ст. й до середини 60-х років. Написана книга із позицій комуністичної ідеології. Вихвалювання соціалістичної неціональної політики змінюються засудженням й критикою «буржуазної наукової літератури». У роботи також засуджуються «буржуазні націоналісти». Одним із них називається М.Грушевський.

У книзі грунтовно висвітлюється процес формування національного складу населення України. Алі деякі запитання, заборонені для розгляду, оминаються автором. Наприклад, у розділі «Зміни в чисельності й розселенні народів УСРР» подано декілька таблиць у які вміщено цифрові дані динаміки національного складу населення України за різні періоди. У одній із таблиць є порівняння чисельності національних меншин в Україні за переписами 1926 та 1959 років. Стосовно німецької національної меншини ми бачимо наступні цифри: у 1926р. в Україні було б 624,9 тис.чол., у 1959р.-23,1тис.чол. У тієї годину, коли под таблицею дається повне пояснення динаміки народонаселення стосовно кожної національності, стосовно німців немає жодного слова. При цьому ми бачимо у таблиці цифри, кттр викликають ми цілу низку питань. В частности, куди поділися майже 600 тис. німців й чому цей факт замовчується?

Причини таких змін чисельності населення ї замовчування автором цих причин тепер ми можемо пояснити тім, що німців піддавали жорстоким репресіям, котрі проявилися як у фізичному знищенні, то й в примусових депортаціях за межі України. Такі замовчування й ухили від викладення деяких аспектів національної проблеми ми зустрічаємо у багатьох дослідженнях іншого періоду, визначеного нами у даній статті.

Періоду 20−30-х років стосується монографія Ясницького Г.І. «Розвиток народної освіти на Україні (1921- 1932рр.)"(27). Ця праця вкрай заідеологізована. На кожній сторінці вихваляється роль комуністичної партії та засуджуються так звані «вороги народу », «націоналісти », «ухильники «та ін. Національне запитання в Україні у даний перід зводиться лише до проблем запровадження українізації та русифікації. Обговорюється боротьба цих двох тенденцій та способи вирішення проблеми, котрі запроваджувала радянська влада. Про освіту національних меншин в Україні цого періоду не згадується нічого, що досить чудово булоб для стороннього читача. Алі ми усвідомлюємо, що винна у відсутності цого аспекту життя освіти у першу чергу комуністична ідеологія того часу.

У книзі Калініна «Народне освіту у СРСР «(28) зовсім не згадується про національну школу та про особливості виховання дітей національних меншин їхні рідними мовами. Навіть у історичному огляді у розділі № 11 «Трохи історії «зовсім не згадується про створення національних шкіл й розвиток національної освіти у 20-ті рокта. Національне запитання у період написання даної роботи замовчувалося всіма способами.

Досить великою за об'ємом є наукова праця «Національно-державне побудову СРСР перехідний час від капіталізму до социализму)"(29). Алі із точки зору нашої проблеми у ній немає практично нічого корисного. Всі події, що цікавлять нас, обминаються стороною, хоча їхні розгляд, очевидно, був бі необхідний із огляду тих, що мова йде саме про національну державу. У першому томі (він присвячений періодові 1917−1936 років) основна увага звертається на боротьбу радянської влади із українськими національними силами за уладові. Інший тому починається із подій Великої Вітчизняної війни тому не цікавить нас. Таким чином одне із найважливіших питань 20−30-х років замовчане навіть у такій великій монографії. Це свідчить про однобокий підхід авторів до розгляду запитання становлення національної держави в СРСР.

Характерною є також збірка документів «комуністична партія- натхненник і організатор об'єднавчого руху українського народу що за утворення СРСР. Збірник документів і майже матеріалів «(30). У книзі підібрані документи, що підтверджують офіційну точку зору на інтернаціоналізм українських й російських комуністів та робітників. Послідовно доводитися вирішальна роль партії у створенні СРСР. Підкреслюється прагнення народу до єднання. Відсутні будь-які згадки про опір народних мас проти свавілля й терору комуністичної влади. Про роль й місце національних меншин у процесі становлення радянської влади в Україні та створенні СРСР не говоритися нічого.

Подібною до попередньоъ є й збірка документів «Народне освіту у СРСР. Загальноосвітня школа «(31). У цю збірку увійшли основні постанови партії й уряду із питань народної освіти із жовтня 1917 по липень 1973 року, а також окремі директивні документи комсомольських, профспілкових органів та органів народної освіти. Лише невеличка кількість документів стосуються освіти національних меншин та і тих лише побічно. Ми спостерігаємо ту ж тенденцію до приховування політично невигідних фактів.

Збірник документів й матеріалів «Культурне будівництво в Українській РСР 1917−1927 «(32) на відміну від попередніх збірників містить два документи, що безпосередньо стосуються національних меншин: «Документ № 33: Наказ народного секретаря освіти Української Радянської Республіки про відкриття на Україні шкіл всіх національностей. 15 лютого 1918 р.», «Документ № 56: Декрет РНК УСРР «Про карність агітації, скерованої на підбурювання до національної ворожнечі «. 10 лютого 1919 р.».Про німців у збірнику немає жадної згадки. Вступ до книжки написань у дусі інтернаціоналізму, багато комуністичних лозунгів та штампів.

У збірнику документів «Культурне будівництво в Українській РСР 1928-червень 1941 р. «(33) ніяких згадок про національні меншини немає. На цьому другий період, визначений нами, закінчується, а із початком перебудови починається третій.

Основною ознакою третьго періоду (кінець 80-х років) є розвиток досить широкого демократизму у суспільстві, що відобразилося на характерові й спрямуванні наукових розвідок у галузі іторії України. У цей годину виникає неабиякий інтерес до заборонених раніше сторінок історії. Повертається в історичну науку й тема історії німецької національної меншини в Україні. Особливу цікавість викликає перід 20−30-х років коли радянська влада особливо жорстоко розправлялася із усіма непокірними їй й небезпечними для неї. Цей період був довгий годину заборонений для докладного, а головне правдивого висвітлення.

Тому у II половині 80-х років з’являється ряд робот присвячених подіям 30-х років та їхнього аналізові. До таких робот належить робота Гордона Л. А. та Клопова Є. У. «Що це були? Роздуми передумови і результати пригоди з нами 30−40-е роки «(34). Книжка дає загальну характеристику епохи 20−30-х років. Автори використовують цікаві документи, велику кількість історичних джерел. Хоча книга не стосується безпосередньо України вона дає досить системну й цілісну оцінку сталінізму як явища, що має певне значення для визначення орієнтирів та створення історичного тла у дослідженні тими німецької національної меншини в Україні, котра в тієї годину був складовою частиною СРСР.

Робота Бритченка С. П. «Деякі запитання розвитку національних відносин на Україні"(35) також написана у рокта перебудови, але й її позиції досить міцно грунтуються на вихвалюванні ролі комуністичної партії та ленінських ідей. Події 20−30-х років оцінюються як перемога геніального ленінського плану у галузі національного будівництва. Робота просякнута фальшивим ентузіазмом часів перебудови. Помилки й прорахунки радянської влади висвітлюються досить неповно. Лише коротко згадано Сталінську політику щодо згортання національних відносин.

У ІІ половині 80-х років також з’являється велика кількість журнальних публікацій, які так чи інакше стосуються нашої тими. До таких публікацій ми можемо віднести з статтею Мовчана О.М.(36), Панчука М. та Польового Л.(37), Кулініча І.М.(38), Конквеста Р.(39) та багато інших.

Однією із перших спеціалізованих праць є брошура Б. В. Чирка «Національні меншини в Україні: Актуальні проблеми розвитку національних відносин, інтернаціонального і патріотичного воспитания"(40). Дана брошура складається із трьох розділів. Два із них безпосередньо стосуються нашої тими. перший розділ «Робота партійних, радянських державні органи з національними меншинами в 20-х- поч. 1930;х» містить досить докладний огляд роботи партійних органів у галузі національної політики (згадуються усі заходь, що стосувалися німецької національної меншини: створення німецьких національних районів, відкриття шкіл німецькою мовою, створення театрів та заснування періодичних видань для німців України).

У іншому розділі «Сталінізм і доля українського народу» мова йде про зміну національної політики у 30-ті рокта, про терор, що розгорнувся у цей годину та про тяжку частку німців, що спіткала їхні. Ця праця, стала основою іншої, более грунтовної роботи, котру ми розглянемо пізніше.

У цих роботів вперше піднімається проблема німецької національної меншини в Україні та починається осмислення подій періоду радянської влади. Хоча кількість праць досить велика нам цікавими є лише невелика їхні частина. Інші з статтею та роботи носять загальноісторичний характер. Тому ми згадали лише деякі із них. У цих роботів є один спільний недолік: смердоті написані із точки зору радянської та компартійної ідеології. Наприкінці 80-х років, хоч й стала помітною демократизація суспільства, у науці ще спостерігалася залежність від ідеології, а тому об'єктивного висвітлення розглядуваних питань не було б. Третій період за протяжністю досить короткий й його важливість у першу чергу визначається не скільки кількістю та грунтовністю праць, стільки важливістю проблем поставлених авторами. Отже ми наголосимо на бо детально не будемо зупинятися на всій гамі наукових розвідок, що стосуються 20−30-х років, а лише відзначимо, що саме вони було б поставлено на цю проблему німецької національної меншини в Україні у 20−30-ті рокта ХХ ст.

Останній, четвертий період, є тім годиною коли зазначене запитання починає досліджуватися поруч авторів более грунтовно й об'єктивно. Впродовж години існування незалежної України було б написано декілька наукових праць, які безпосередньо розглянули історичні події 20−30-х років й місце німецької меншини вони. Деякі із праць стосувалися нашої тими лише побічно (наприклад публікували матеріали про життя національних меншин в Україні вцілому). Далі ми здійснемо спробу розглянути ці роботи й коротко проаналізувати їх.

Досить часто матеріали, що так чи інакше стосуються нашої тими, з’являлися в «Українському історичному журналі». До таких матеріалів належати з статтею Бугая М.Ф.(41), Кульчицького та Максудова (42), Польового та Чирка (43), Гусєва С.О. та Цобенко М.М.(44) та інші. Стаття Бугая М. Ф. «Депортації населеня із України (30−50-ті рокта)» на початку містить загальний опис проблеми виселення народів із України. Далі, на основі матеріалів ЦДАЖР СРСР вказуються постанови та розпорядження на основі які до Сибіру, Казахстану та в інші райони висилалися поляки, німці та інші «неблагонадійні нації». Автор аргументовано й досить докладно висвітлює запитання виселення населення із України.

На наш погляд цікавими є з статтею Гусєвої С.О., Цобенка М. М. та Польового Л. П., Чирка Б. В. Але вони досить широко висвітлені події 20−30-х років й приділена увага німецькій національній меншині. Алі стаття Гусєвої З. Про., Цобенка М. М. явно тенденційна й виявляє прихильність авторів до комуністичноі ідеології та політики партії по відношенню до національних меншин. У всих злочинах автори вважають винними Сталіна. Алі факти, наведені у статтях, не вичерпують проблеми й вимагають более докладного висвітлення та грунтовного осмислення.

Стаття Кульчицького та Максудова безпосередньо не стосується життя німців, але й дає цікавий й грунтовний аналіз документів, що стосуються голодомору 1932−1933 років. У ньому автори доводять, що більшість офіційних документів було б фальсифіковано із метою приховання жахливих наслідків сталінської політики. Нам ці матеріали досліджень можуть знадобитися, оскільки німецьке населення теж дуже постраждало від цого голоду.

Для усвідомлення причин тієї трагедії, що сталася із німцями в Україні у 20−30-ті рокта, нам також будуть корисні наступні грунтовні наукові розробки: Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. «Сталінізм на Україні: 20−30-ті роки"(45), Касьянов Г. В., Даниленко В. М. «Сталінізм й українська інтелі-генція (20−30-ті роки)"(46), «Національні процесы в СССР"(47). У цих працях ми знаходимо досить глибое й документально обгрунтоване дослідження проблеми сталінських репресій й взагалі сталінізму як явища. Особливо цікавою є робота Даниленка В. М., Касьянова Г. В. та Кульчицького С. В. «Сталінізм на Україні: 20−30-ті рокта». Вона досить аргументовано доводити, що Ленін не мав ніякого плану побудови соціалізму. А тому практично події часів Сталіна були послідовним продовженням ленінськоі політики «військового комунізму», якої сам Ленін то й не встиг змінити у зв’язку із хворобою. Автори цієї роботи виявляють складові елементи сталінської політики й з’ясовують заподій їхні формування. Тут також досліджується й національна політика Сталіна, але й лише у загальному плані й про німців не згадується.

У загальному плані дуже цікавою є праця Ганжі О.І. «Опір селян становленню тоталітарного режимові у УСРР"(48). У цій науковій роботи досліджуються самі із найбільш замовчуваних й тому найменше досліджені сторінки історії України, присвячені опору селян становленню тоталітарного режимові у стране. Автор на основі архівних матеріалів та офіційних документів органів радянської влади аргументовано й досить об'єктивно, на форумі нашу думку, висвітлює й аналізує події народної боротьби проти терору радянської влади. Нам це цікаво ще і бо німецькі поселенці також приймали доля в таких виступах.

Більш близькими до нашої тими є роботи Винниченка І. «Україна 1920−1980;х: депортації, заслання, вислання"(49) та Бугая М. Ф. ««За повідомленням НКВС СРСР, були переселені…» Про депортації населення із України у 30−40-і роки"(50). Але вони розповідається про трагічні події 30−40-х років, коли із України було б вислано у заслання чи депортовано на нові місця проживання близько 300 тис. німців. На документальних фактах автори досліджують злочинні дії радянського керівництва по відношенню до національних меншин, що мешкали на територї України. Для нашої роботи ці книжки є корисними, оскільки розглядають події котрими практично закінчився проміжок години, який ми взяли для дослідження.

На початку 90-х років виходить із друку збірник документів державних Архівів України «Німці в Україні (20−30-ті р.р. ХХ ст.)"(51). У збірникувміщено 101 документ із державних Архівів України, котрі відображають картину життя німецьких колоністів у 20−30-х р.р. ХХ ст. У передмові до збірника досить змістовно розповідається про основні віхи життя німецьких колоністів. В частности відображено усі поневіряння німців пов’язані із колективізацією, голодоморами 1921−1922 років та 1932−1933 років, недоліки та перекручення національної політики (зокрема адміністративної реформи 1922−1923 років). Документи відображають економічне, політичне, громадське життя колоністів.

У 1996 році був виданий історико-картографічний атлас «Національні меншини в Україні (1920−1930;ті р.р.)"(52). Тут зібраний матеріал про національні меншини, що проживають в Україні одну годину. Серед них й німецька національна меншина. У атласі на виборах 4 строрінках подаються короткі історичні відомості щодо появи та проживання німців в Україні, описані головні історичні етапи їхнього життя. Виклад містить статистичні дані й багатий на історичні документи. Також атлас містить таблицю «Німецькі національні сільські заради» та карти німецьких національних районив.

Інформаційний довідник «Національні меншини в Україні"(53) містить короткі відомості про усі національні меншини, що проживають натериторії нашої країни. Довідник задля нас цінним, бо розрахований на широкі маси читачів, а чи не на науковців.

У першій половині 90-х років вийшла із друку праця Євтуха В.Б. та Чирка Б. В. «Німці в Україні (20-і-30-і роки)"(54). Пропонована книга побудована на архівних документах та матеріалах обстежень, що проведені Центром етносоціальних та етнополітичних досліджень Інституту соціології НАН України. Розглядаються чисельність, місця розселення та стан німецької національної меншини на початку 1920;х років, розкриваються умови та історія формування німецьких районів та сільрад, навчальних закладів, діяльність радянських та адміністративних органів у місцях проживання німецького населення в Україні. У центрі уваги авторів-репресивні акції сталінського режиму щодо німців в Україні: ліквідація інститутів національно-культурного розвитку, розгром міфічних «антирадянських» організацій, масові депортації німецького населення із місць його історичного проживання тощо. Розмірковують автори й щодо національно-культурного відродження німецької етнічної групи в Україні за умів сучасного українського державотворення.

На особливу увагу заслуговують два грунтовних наукових дослідження, що були опубліковані у 1995 році: «Національні меншини в Україні (20−30 рокта ХХ століття)"(55) та «Нариси із історії німецьких колоній в Україні"(56). Ці роботи відзначаються тім, що написані із позицій української історичної науки й відходять уже від надмірного великодержавного впливу російської історіографії. Дослідження проведені на матеріалах уакраїнсьих дежавних архівів й стосуються історії національних меншин взагалі та німецької національної меншини в Україні. Праця Чирка Б. В. «Національні меншини в Україні (20−30 рокта)» складається із п’яти розділів:Розділ І: «Історія розселення та стан національних меншин на початку 20-х років» (Розділ охоплює період розселення національних меншин, їхнього відсоток від загальної кількості населення, дає оцінку статистичним матеріалам та інше.), Розділ ІІ: «Національне районування» (Розглядаються проблеми здійснення реформи адміністративно-територіального улаштую 1922 року в Україні, хід утворення національно-тариторіальних районів.), Розділ ІІІ: «Національні виміри соціальних експериментів» (Тут аналізуються події переселення та перегрупування національних меншин.), Розділ ІV: «Розвиток культури національних меншин» (Вміщені дані про розвиток освіти, культури, преси національних меншин, театру.), Розділ V: «Сталінський геноцид в Україні» (Автор описує події сталінських репресій щодо національних меншин.).

Взагалі розглянута праця написана на високому професійному рівні, містить цікаві матеріали, але й про німецьку національну меншину у ній сказано досить мало. Тема даної роботи занадто широка, а тому залишає багато простору для подальшого її розкриття.

Кулініч І.М. та Кривець М. М. у своєму дослідженні «Нариси із історії німецьких колоній в Україні» розглядають досить широкий, спектр проблем життя німців в Україні від години їхнього переселення на наші землі й до періоду 30-их років коли відбулося згортання національної політики й виселення німців із обжитих ними земель.

Безпосередньо тими нашого дослідження стосується восьмий розділ згаданої вище роботи: «Соціально-політичне, економічне та культурне життя німецького населення України у 20−30-ті рокта ХХ століття». За своєю проблематикою зміст цого розділу нагадує працю Євтуха В.Б. та Чирка Б. В. «Німці в Україні (1920;і-1930;і рокта)». У ній розглядається теж саме коло подій, але й автори «Нарисів із історії німецьких колоній в Україні» використовують інші документи й грунтовно аналізують описувані події, що робить їхню працю оригінальною й цікавою.

Таким чином ми бачимо, що аналізована нами література, хоч й репрезентує нам розглядуваний період досить повно, але й не розкриває багатьох питань, котрі ми виникають, а лише породжує ще більшу цікавість до заглиблення у розглядувану нами проблему й з’ясування невідомих покищо аспектів життя німецької національної меншини в Україні. Тому ми беремо у собі сміливість продовжити дослідження «Німецької національної меншини в Україні у 20-ті-30-ті рокта ХХ ст.» у своїй подальшій роботі.