Основні напрямки вивчення особини злочинця

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВИВЧЕННЯ ОСОБИНИ ЗЛОЧИНЦЯ

Всебічний підхід до оцінки особини, котра вчинила злочин, необхідний задля про «єктивного розслідування кримінальної справ й визначення найбільш доцільних заходів впливу на винного, а виявлення та усунення причин та умів злочину, а також правильного вибору заходів для його перевиховання.

Успішне попередження злочинів можливо лише до того випадку, якщо увагу якщо сконцентровано на особистості злочинця, оскільки саме особистість є носієм причин їхні скоєння. Можна тому сказати, що ця особистість — основна й найважливіша ланка всього механізму злочинного поводження. титану її особливості, що породжують таке поводження, повинні бути безпосереднім про «єктом попереджувального впливу. Тому проблема особистості злочинця є головною й водночас найбільше складною проблемою кримінології.

особистість злочинця завжди був однієї із центральних проблем всіх наук кримінального профілю і у першу чергу кріминології. У залежності від соціально-історичних умів, вимог соціальної практики й рівня розвитку науки по-різному ставилося й вирішувалося запитання, що таке особистість злочинця, чи є вон взагалі, у чому її специфіка, Яка її роль у вчиненні злочину, як впливати на неї, щоб не допустити понад злочинних дій.

Необхідно враховувати, що навіть у такій специфічній сфері, як злочин, людина діє в якості суспільної істоти. Тому до неї треба підходити як до носія різноманітних форм суспільної психології, придбаних моральних, правових, етнічних й інших поглядів й цінностей, індивідуально-психологічних особливостей. У цілому — це являє собою джерело злочинного поводження, його суб «єктивну причину, визначає необхідність вивчення всієї сукупності соціологічних, психологічних, правових, медичних (у першу чергу, психіатричних) й інших аспектів особистості злочинця.

особистість злочинця являє собою сукупність соціально значимих негативних властивостей, що утворилися в неї у процесі різноманітних й систематичних взаємодій із іншими людьми.

Соціальний характер особистості злочинця дозволяє розглядати його як члена суспільства, соціальних груп чи нових спільностей, як носія соціально типових рис. Включення злочинця в активне й корисне групове спілкування — важлива умова його виправлення.

Для визначення поняття особистості злочинця необхідно вирішити ряд спеціальних питань, зокрема: чи охоплює це поняття всіх осіб скоївших злочин, чи лише частину із них; котрі сторони і особливості злочинця необхідно вивчати.

І в наукових, й в практичних цілях це поняття винне про «єднувати осіб, винних у злочинному поводженні. як злочинність включає такі зовсім різні злочини, як згвалтування й шахрайство, то й поняття особистості злочинця в практичному й науковому змісті про «єднують осіб, що вчинили ці злочини. Тому кримінологія вивчає заподій й механізм учинення злочинів, у тому числі необережних й ненавмисних. особистість всіх скоївших злочин винна бути предметом кримінологічного пізнання, що має величезне практичне значення, у першу чергу для профілактики злочинів. Якщо із орбіти кримінологічного вивчення виключити особистість тихий, для які зроблений злочин не ставши основною головною діяльністю, то смердоті узагалі випадуть з поля зору кримінологи, що завдасть істотний збиток практиці.

Поняття особистості злочинця у визначеній мірі умовне й формальне, оскільки віднесення визначених дій до числа злочинних залежить від законодавця. Він ж, як відомо може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що раніше їм розглядалися як злочинні. Не можна не визнати також, що в багатьох осіб, що вчинили, наприклад, необережні злочини можуть бути відсутні риси, типові для злочинців.

Поняття особистості злочинця не може бути ярликом для позначення найбільше небезпечних й злісних правопорушників. Це поняття — початкова позиція кримінологічної теорії особистості, уявне відтворення реального про «єкта й не має сили й змісту поза ним.

Наявність відмітних рис особистості злочинця не варто розуміти так, що смердоті властиві всім без винятку особам, що вчинили злочин. Відсутність їхнього у деякої частини злочинців не знімає запитання про необхідність вивчення й їхньої особистості як носія причин злочинного поводження. Проте основна маса злочинців відрізняється визначеними особливостями.

Саме даний факт дозволяє говорити про особистість злочинця як про окремий, самостійний соціальний й психологічний тип. Його специфіка визначає особливості духовного світу злочинців, їхньої реакції на вплив соціального середовища.

Можна визначити особистість злочинця як особистість людини, що вчинила злочин унаслідок властивих йому психологічних особливостей, антигромадських поглядів, негативного ставлення до моральних цінностей й вибору суспільно небезпечного шляху для задоволення своїх потреб чи непроявлення необхідної активності в запобіганні негативного результату.

Кримінологічне вивчення особистості злочинця здійснюється для виявлення і оцінки тихий її властивостей й рис, що породжують злочинне поводження, з метою його профілактики. У цьому виявляється найтісніша єдність трьох вузлів кримінологічних проблем: особистості злочинця, причин й механізму злочинного поводження, профілактики злочинів. При цьому особистість злочинця є основною бо її кримінологічні особливості первинні, оскільки є джерелом, суб «єктивною причиною злочинних дій, а тому саме смердоті, а чи не дії чи поводження повинні бути про «єктом профілактичних зусиль. Ті, що ці внутрішні особливості можуть призвести до скоєння злочинів, складає сутність суспільної небезпеки особистості злочинця, а саме злочинне поводження — похідне від них.

Криміногенні риси особистості формуються под впливом зовнішніх соціальних чинників.

Вчиненню злочину можуть сприяти, навіть провокувати на це ситуаційні обставини, зовнішнє середовище. Алі, та сама ситуація сприймається і оцінюється різними людьми по-різному. У залишковому підсумку в механізмі індивідуального злочинного поводження особистість злочинця грає головну роль стосовно зовнішніх чинників. Тому скоєння злочину точніше було б б розглядати не лише як результат простої взаємодії особистості із конкретною життєвою ситуацією, де смердоті виступають у якості рівнозначних «партнерів». Злочин є наслідком, реалізацією криміногенних особливостей особистості, що взаємодіє з ситуацією.