Зовнішня політика козацької держави гетьмана богдана хмельницького

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ ГЕТЬМАНА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Доба гетьмани Б. Хмельницького був яскравим проявом філігранної української дипломатії із її надзусиллями утвердити Україну у балто-чорноморському геополітичному просторі як супердержаву.

То в лютому 1650 року, коли Польща намагалась втягнути гетьмани у війну в Туреччиною, а татарський хан — використати козацького ватажок у війні із Московщиною, Б. Хмельницький відновив овій союз з Туреччиною, чим приборкав одразу обох неспокійних сусідів. Складаючи 2 серпня 1650 року на руки посла Османа-аги присягу вірності Османській імперії, Хмельницький в такий спосіб зірвав московсько-польський союз, що був обернутий проти Туреччини, — в разі утворення його Україна перетворилася б на театр воєнних дій супротивників.

Алі уже того ж року Великий гетьман розпочинає вперту дволітню боротьбу за встановлення українського контролю над Волощиною, наслідком якої був шлюб його старшого сина Тимофія із донькою волоського господаря Лупулла Роксаною, скріплений у селі Рашків 21 серпня 1652 року. Під цими намірами простежувалось прагнення Б. Хмельницького через Волощину зайняти стосовно Порти безпосередньо, без васальної залежності від Кріму, становище удільного князя й знайти на Заході осередок («Князівство Подільське», пізніше «Князівство Сарматське» із князем Юрієм Хмельницьким на чолі), навколо якого под протекторатом Туреччини українська державність могла б оформитись й зміцнитись.

Ці плани не малі залишкового успіху через зазагибель сина Великого гетьмани Тимофія Хмельницького, убитого под Сучавою у вересні 1652 року.

Невдовзі Б. Хмельницький й його оточення розробили новий великий задум, що вражав своєю грандіозністю: розвалити Польщу й Крім за допомогою Москви, вийшовши в такий спосіб з васальної залежності Туреччини. Налагоджуючи дипломатичні стосунки із Москвою, Україна шахувала польські експансійні намагання, відкриваючи собі шлях до провадження власної активної зовнішньої політики на європейському континенті. Одним із перших проявів цого, после підписання Переяславської догоди 1654 року, було б намагання гетьмани встановити винятково Український контроль над Білоруссю, для чого ним туди було б послано значні козацькі сили под командуванням полковника Івана Золотаренка. Останній переконав білоруську шляхту присягнути на вірність Б. Хмельницькому, прийнявши протекторат України, минаючи Москву.

Це викликало велике замішання серед московського боярства, яку, твердо ведучи свою державно-політичну лінію, вимагало, аби білоруси присягали безпосередньо самому цареві. Однак укра-їнські сили випередили їхнього, розпочавши енергійну окупацію Білорусі, де весь край між Гомелем та Могильовом було б в короткий термін організовано за козацьким устроєм, а полковник І.Золотаренко із наказу Б. Хмельницького прийняв титул гетьмани Сіверського.

Конкуренція і великі суперечності між Москвою та Чигирином, яскраво виплеснуті 1655 року под годину кампанії проти Польщі, повною мірою виявили чималі розбіжності між союзниками, кожен із які претендував не так на самостійність зовнішньополітичних зносин, але й і на домінування в регіоні. Згадану кампанію гетьман Веде у тісному порозумінні зі Швецією, паралельно усіляко паралізуючи ініціативи Москви. За таких умів розрив з Москвою ставав неминучим. Останнім поштовхом доти ставши мирний договір, підписаний у вересні 1656 року за посередництвом Австрії, між Москвою й Польщею без урахування інтересів України.

Московсько-польський світ порушував усі найважливіші інтереси України; він до однієї мить перекреслював великодержавні плани гетьмани Б. Хмельницького. Москва ставала союзницею Польщі. Це означало, що для України військовий союз з Москвою, звернений проти Польщі, втрачав будь-яку ваги й значення. Більше того — для про «єднання в козацькій державі всіх руських земель (це був головна позначка гетьмани) царська влада ставала не лише зайвою, але й і шкідливою й навіть небезпечною, адже протекція царська як символ унезалежнення від Польщі уже давно відіграла своєї ролі й Україна був визнана усіма сусідніми володарями як суверенна держава, що і доводили постійні міжнародні контакти Б.Хмельницького.

Крім того, московсько-польський союз обертався проти нового союзника України — короля шведського Карла-Густава, що, підсилюючи Польщу, тім самим загрожував Україні та її політиці в регіоні, адже в такий спосіб остання могла б бути поділена між новими союзницями, як це сталося пізніше — у XX столітті.

Угода Московщини із Польщею змирилася Б. Хмельницького визначити нові пріоритетні напрями української зовнішньої політики: унезалежнити Україну від агресивної політики Москви; відібрати в Річпосполитої тих північно-західні укра-їнські землі, що у склад козацької держави ще не війшли; знешкодити татарський Крім й, врешті, здобути міжнародне визнання своїх династичних намірів, котрі полягали у тому, щоб скріпити військовий титул гетьмани суверенним титулом княжимо й забезпечити спідковість верховної влади на Україні.

Новопостала тоді на сході Європи коаліція держав, у якій по великих працях гетьманській дипломатії поталанило забезпечити собі один, а перших голосів, одразу поставила нову українську державу на становище не лише суверенної країни, але й і цілком самостійної у веденні влас-ної міжнародної політики. Європа щоразу понад переконувалась, що державний організм, який постав на окраїнах Польщі та Московщини, на сході має не менше від Варшави й Москви значення, а також може відіграти важливу роль питаннях політичної рівноваги, паралізуючи загарбницькі тенденції обох зазначених держав.

До цієї коаліції держав входили: Швеція, Прусія, Литва, Україна, Семигород, Молдавія та Волощина. Вона був утворена на противагу Москві із одного боці та Польщі й Кріму — із іншого.

Коаліція вищеназваних держав фактично спиралась на міцних засадах тогочасної спільності політичних інтересів, у реалізації які неабияку роль відігравала Україна. Розглянемо конспективно прагнення кожної із країн — учасниць блоку.

Швеція, у своїх давніх намірах заволодіти польським узбережжям Балтійського моря та в старій династичній війні із Польщею, З підписанням Віденського світу між Московщиною й Польщею опинилась перед новою проблемою — можливістю підсилення останньої союзом з Москвою та перспективою обрання московського царя на польський престол. За цих умів завданням короля шведського Карла-Густава було б якнайшвидше запобігти цій небезпеці та, випередивши Москву, швидкими темпами оволодіти максимальною територією польських земель. Тож Україна — ворог Польщі і незадоволений царською протекцією васал Москви — був для Швеції природним, життєво важливим й потрібним союзником.

Неабиякі інтереси щодо України мала також Прусія. Фрідріх Вільгельм Великий, князь Пруський й курфюрст Бранденбурзький, основоположник й будівничий сили та могутності Пруської держави, завдяки козацькому повстанню под дротом Б. Хмельницького отримав можливість визволитися з-під влади й впливу Польщі. Одразу после початку українсько-польської війни 1648 року він був звільнений від обов «язку платити щорічну грошову данину Польщі, котра не мала змоги вести війну на два фронти. Тож кожним успіхом гетьмани Б. Хмельницького і ослабленням Польщі відкривались все нові і нові можливості для подальшого унезалежнення й зросту Прусії.

Таким чином, Швеція й Прусія, уклавши між собою договір, складали північну групу антипольської та антимосковської коаліції.

Ланкою, що мала про «єднати північну й південну групи держав коаліції, був Литва. Відчувши ослаблення Польщі у війні із Україною, в Литві почали ширитись сепаратистські настрої, речником які був князь Януш Радзівілл. Зі смертю останнього політичний провід опинився до рук його брата князя Богуслава Радзівілла, який підчас польсько-шведської війни перейшов на бік шведського короля й прийняв шведський протекторат. разом із тім він прийняв протекцію Б. Хмельницького, який обіцяв йому, в разі потреби, боронити Литву від зазіхань Москви усіма можливими засобами, навіть збройно.

Король шведський Карл-Густав та гетьман Б. Хмельницький гарантували князеві Богуславу суверенне володіння князівством Слуцьким й воєводством Новгородським разом з суміжними литовськими землями, що, на свій чергу, підштовхувало його вступити до коаліції.

Південна група коаліції держав складалася із України, Семигороду, Молдавії та Волощини. Останні три держави, маючи великі спільні інтереси в боротьбі за унезалежнення від Османської імперії, історично підтримували давні культурні, релігійні та династичні взаємини (после смерти сина Тимофія Б. Хмельницький прагнув видати свою доньку за небожа молдавського воєводи Михайла). Єднали їхнього також спільне сусідство та боротьба із татарськими кочівниками.

Такі ж давні політичні та військові стосунки існували між Україною і Семигородом. Особливо смердоті посилились у трьох годину, коли князь семигородоький Юрій II Ракочі запався метою поширити свою державу за рахунок польських територій, в чому йому конче необхідна був допомога України, Молдавії та Волощини. Реалізація задумів Юрія II Ракочі залежала від того, чи погодиться Україна прикрити його західні кордони від постійних нападів татар.

Водночас князь семигородський був у найтісніших контактах з королем шведським Карлом-Густавом, посередником у які виступав англійський повстанський ватажок Олівер Кромвель, оскільки в інтересах Англії було б якнайшвидше утворити у союзну спілку некатолицьких держав.

Ця балтійсько-чорноморська коаліція, що клином врізувалась між Москвою та Польщею, паралізувала великодержавні тенденції обох згаданих країн, створюючи належну противагу. У цих умовах Україні набувала ваги великої держави, без участі якої було б б неможливим не лише утворення згаданої коаліції, але й і реалізація всіх зазначених геополітичних інтересів кожної із країн-учасниць блоку.

Після довгих переговорів між Семигородом й Україною, ведених за посередництвом Швеції в першій половині 1656 року, обома сторонами 7 вересня 1656 року був підписанний «трактат вічної приязні» між гетьманом Б. Хмельницьким та князем Ракочі. Згідно із цією угодою, як Хмельницький й його нащадки, то й Ракочі та його наступники взаємно вол «язувались боронити один одного від ворогів. Також було б домовлено, що коли Ракочі розпочне війну проти Польщі, гетьман Б. Хмельницький надасть йому військову допомогу, не так на ставлення до цого московського царя. За це Україна мала отримати всю Червону Русь, а також частину Білої Русі; Хмельницький отримає титул князя, який, за підтримки Юрір Ракочі, як й вся верховна влада в Україні, якщо передано по наслідству синові гетьмани Юрієві.

На підставі тієї ж догоди господарі молдавський та волоський малі надати військову допомогу князеві семигородському.

У свою чергу, король швадський Карл-Густав підпивав 6 грудня 1666 року «трактат вічного союзу» із Юрієм Ракочі. На підставі цієї догоди, а також трактату між королем шведським Карлом-Густавом й курфюрстом бранденбурзьким Фрідріхом Вільгельмом, підписаного в Мальборку 26 червня 1656 року, король шведський мав одержати Помор «я, Прусію королівську, Курляндію, Ліфляндію, Семигалію, воєводства Плоцьке й Мазовецьке, частину Литви й частину Білорусі до воєводств Полоцького та Вітебського. Решту Литви як окреме князівство мав дістати князь Богуслав Радзівілл. Курфюрст бранденбурзький отримував всю Великопольщу (воєводство Познаньське, Каліське, й т. буд.), а князь семигородський — Краків й Малопольщу. Праворуч «руських земель» Польщі і Південної Білорусі мала бути виправлена на Підставі безпосередньої догоди між Швецією і Україною. Таким чином, ця майбутня шведсько-українська угода мала зв «язати усі попередні поодинокі трактати й завершити оформлення союву всіх держав, у єдиній коаліціі.

У кінці 1656 року Б. Хмельницький активно включився у справу розподілу Польщі. За його наказом на допомогу Юрієві Ракочі було б на-правлено козацьке військо на чолі із полковником АНТОНОМ Ждановичем, що мав довершити окупацію західних «руських земель». У відповідь на це Москва вступила у війну на стороні Польщі, тім самим виступивши проти Швеції, Семигороду і України. Б. Хмельницький доручивши зміцнити укра-їнські застави в Білорусі, але в допомогу А. Ждановичу надіслав свіжі сили на чолі із Юрієм Хмельницьким, який дістав наказ поводитись з, московськими військовими частинами, що зустрічатимуться серед польських військ, як з ворожими…

Разом із тім у середовищі Османської імперії спостерігалося зростання пропольських, антиукраїнських настроїв. Це змушувало Б. Хмельницького відтягувати розправу коаліціі над Москвою, натомість зміщуючи акценти на протитурецький фронт. Черев свого особистого посла отця Данило гетьман Б. Хмельницький пропонує королю шведському широкий військовий план коаліціі, що мала б на меті завоювання та ліквідацію Туреччини, а також звільнення від мусульманської неволі між християн, в першу чергу греків. До цієї коаліції, згідно з задумом Б. Хмельницького, малі б увійти: Швеція, Україна, Москва, Англія, Венеція, Австрія й Персія. Певну роль давали у ній відіграти також Волощина, Молдавія, Семигород.

На превеликий шкода, смерть Великого гетьмани Б. Хмельницького поклала край цим грандіозним задумам. Недалекоглядні наступники його, орієнтуючись на Москву та Варшаву, поховали на століття ідею Великої України — потужної імперії на сході Європи…

Увійшовши до окладу Московської держави, Україна змінила вісь експансії Ро-сійської імперії. Якщо до другої половини XVIII століття метою російської політики було б опанування земель над БІЛИМ та Балтійським морями й Сибіром, то з приєднанням України віссю московської геополітики стає південний й вхідний напрямок, намагання — оволодіти Кавказом, закріпитись у Середній Азії та посісти північне узбережжя Чорного моря, протоки до Середземномор «я та південні торговельні шляхи.