Природоохоронні традиції в Україні

Природоохоронні традиції в Україні

Зародки національного природоохоронного законодавства сягають ще часів Київської Pyci. У зводі законів княжої держави «Руській правді «містилося чимало регламентацій, котрі стосувалися часів та термінів полювання на тихий чи інших хутрових звipiв, був заборона виловлювати деякі породи риб под годину нересту, містилося чимало засторог щодо збереження та використання природно адекватних засобів землеробства, бортництва, броварства, деяких інших промислів та ремесел. Тоді ж було б передбачене також і деякі кари, переважно грошові, за порушення вимог «Руської правди ». Наприклад, за знищення журавля і вбивство людини нерідко накладали однакову кару. У князівські часи фактично було б закладено і качани формування заповідних територій — «мисливських угідь », на які лише вряди-годи відбувалося полювання та лови.

У добу козацько-гетьманську українське природоохоронне законодавство живилося такими джерелами: звичаєвим правом та повсякденними традиціями; традиційним законодавством княжої та литовсько-руської доби; магдебурзьким правом; законотворчою діяльністю національної держави, Яка уособлюється. насамперед, в гетьманських універсалах.

Через своєрідне становище тогочасної України на національне законодавство нашаровувались, школи практично повністю поглинаючи його цілком чи в окремих компонентах, правничі вимоги сусідніх держав — Польщі, Pociї, Австрії та iн.

Досить вичерпну характеристику природоохоронних засідок дає синтетичне Зібрання українських прав «1807 р. У розділах «Про ціну реча », «Про недозволені діяння », наприклад, докладно простежено численні ситуації, в які людина вступає у стосунки із природою — рибальство, пошкодження соколиних гнізд, виловлювання бобрів, знищення рию бджіл чи дерева, полювання на зайців та ін. Але вони регламентовано вартість та покарання відповідних вчинків, окреслено майнові та територіальні засади природокористування. До проблем, заговорили українською у «язаних зі звіриним ловецтвом та рибальством, звертаються і в заключних розділах книжки. Вельми прикметні підсумкові слова «3ібрання »: в Україні «чужий лic рубати взагалі забороняють ». Отже, тогочасне право разюче відрізнялося від радянського, за якого «чуже «(тобто спільне) знищував кожен, хто лише не лінувався.

Екологічне право в Українi на початку XX ст. Приpoдooxopoнний pyx у його сучасному розумінні започатковувався в Украине еще до пepшoї cвiтoвoї війни, коли почали виникати різноманітні організації та товариства і прийматися деякі укази та постанови окремих департаментів та міністерств, котрі регламентували використання тихий чи інших pecypciв; тоді ж виникають Перші укра-їнські заповідники, зокрема всесвітньовідомий «Асканія Нова » .

Перша світова війна та соціальні потрясіння в iмпepiї істотно загальмували природоохоронну роботу в Україні, завдавши довкіллю чимало збитку та руйнації. Характерним у тому години, як згадує професор-зоолог М. Шарлемань, були такі епізоди, як зруйнування на прикінці 1917 р. «салдатами більшовиками зоопарку Пілявин. У цім парку, пише очевидець тихий подій, окремі великої кількості інших звірів, було б постріляно 35 зубpiв та бiзонів ». Тому все доводилося починати із початку.

Українська Гетьманська Держава за часів гетьмани Павла Скоропадського утворила Міністерство Земельні Справ, а при ньому — окремий Biggin із охорони пам «яток природи, а також Koмісію iз вчених та діячів у цій cправі. У Києві в 1918 р. існував також пpивaтний «Краєвий Природоохоронний Koмiтeт «(голова — проф. П. А. Тутківсышй), в Харкові функціонувало Товариства любителів Природи (голова — проф. У. Л Taлієв); в Одеci — Спілка наукових товариств пpupoдooxopoнного спрямування (голова — проф. Р. І. Танфільєв). У Полтаві засновується Комітет Охорони Природи та Старовини.