Сатиричне зображення царської iмперiї у поемах Тараса Шевченка «Сон» i «Кавказ»
Усе має свiй початок. I хоча сьогоднi неможливо сказати, хто першим почав складати пiснi, проте ми знаємо автора першого в українськiй лiтературi сатирично-полiтичного твору — це Тарас Григорович Шевченко, а сам твiр, вiдповiдно — поема «Сон «, написана 1844 року. Через рiк великий Кобзар знову повернеться до знайденого прийому сатиричного зображення дiйсностi у поемi «Кавказ «. Цi двi поеми… Читати ще >
Сатиричне зображення царської iмперiї у поемах Тараса Шевченка «Сон» i «Кавказ» (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Сатиричне зображення царської iмперiї у поемах Тараса Шевченка «Сон «i «Кавказ «.
Усе має свiй початок. I хоча сьогоднi неможливо сказати, хто першим почав складати пiснi, проте ми знаємо автора першого в українськiй лiтературi сатирично-полiтичного твору — це Тарас Григорович Шевченко, а сам твiр, вiдповiдно — поема «Сон », написана 1844 року. Через рiк великий Кобзар знову повернеться до знайденого прийому сатиричного зображення дiйсностi у поемi «Кавказ ». Цi двi поеми близькi не лише за часом написання та стилiстично, їх об «єднує спiльна тема — протест проти суспiльного ладу, заснованого на гнобленнi людини людиною, вищим проявом якого була тогочасна царська влада, образу якої протиставляються образи героїв-борцiв: декабристiв («Сон ») та Прометея («Кавказ »).
Шевченко назвав «Сон «комедiєю. Для розкриття своєї iдеї вiн використовує найрiзноманiтнiшi сатиричнi засоби: гнiвну iронiю, сарказм, гротеск та карикатуру. Образи царя, царицi, чиновникiв та державного апарату монархiї змальовуються загостреними сатиричними засобами. Вже навiть портрети царя i царицi поданi в карикатурно-зневажливо му тонi. Цар «цвенькає «, «неначе ведмiдь », з похмiлля вiн «одутий, аж посинiв ». Цариця «мов опеньок засушений », «мов та чапля ». Придворнi:
За богами — панства, панства.
В серебрi та златi!
Мов кабани годованi ;
Пикатi, пузатi!
Чиновникiв поет iронично порiвнює з политими чорнилом квiтами, їх характеризує насамперед хабарництво i здирство, вони готовi «драти i з батька i з брата » .
Такою постає верхiвка державної машини в зображеннi поета. А от головний принцип роботи механiзму самодержавства змальовується за допомогою гротескової картини, яку I. Франко назвав потiм «генераль ним мордобитiєм » .
…цар пiдходить.
До найстаршого… та в пику.
Його як затопить!
облизався неборака.
Та меншого в пузо ;
Аж загуло!.. А той собi.
Ще меншого туза.
Межi плечi; той — меншого,.
А менший — малого,.
А той — дрiбних…
Уся влада, на думку Шевченка, тримається саме на такому «мордобитiї «, а ще — на багнетах та муштрi. Немає нiчого дивного, що за такої системи простим людям залишається лише страждати. Тому смiх над апаратом царського управлiння не просто смiх — «Смiх i сльози! «.
Цi самi сатиричнi засоби посилюють контраст мiж зображенням верхiвки та простих людей або революцiонерiв, яких Шевченко описує iз щирим спiвчуттям.
Якщо в поемi «Сон «головна увага автора придiляється змальовуван ню самодержавної Росiї пiд п «ятою царя, то в поемi «Кавказ «Росiйська iмперiя зображується як тюрми поневолених народiв.
Од молдаванiна до фiнна.
На всiх язиках все мовчить,.
Бо благоденствує, ;
пише Шевченко. Слово «благоденствує «навмисне взято з лицемiрних заяв представникiв уряду, у ньому ховається гiрка iронiя автора. З царських указiв узято й слова «милостивiї ми » .
Iз сатиричним пафосом проголошує Шевченко таку «славу » :
Слава! Слава!
Хортам, i гончим, i псарям,.
I нашим батюшкам-царям.
Слава.
Це — гнiвний докiр царизму, тому «батюшки-царi «згадуються поруч з псарями, гончими та хортами. З гострим сарказмом у поемi «Кавказ «розповiдається також про роль освiти, священнослужителiв, лицемiрних панiв-лiбералiв, що клялися у любовi до народу, обдираючи та грабуючи його. За ступенем сатиричного узагальнення у поемi «Кавказ «Шевченко зробив крок уперед порiвняно з поемою «Сон » .
Сатира «Кавказ «є дуже цiнною, бо в цiй поемi Шевченко з величезною художньою силою пiднiс iдею братерства поневолених народiв i дав гостре викриття колонiальної полiтики (вислiв «тюрма народiв «став крилатим).
Остання тема лишається актуальною й досi. Це — додатковий доказ талановитостi Шевченка: мистецтво не мусить обмежуватись одноденни ми темами, хоча полiтична сатира, зазвичай звертається найчастiше саме до них. Цей твiр та деякi iншi пам «ятатимуть i перечитуватимуть доки iснуватиме колонiальна полiтика як ганебне явище, незалежно вiд того хто її проводить — Росiя чи якась iнша країна. Явища живуть довше за держави, не кажучи вже про державних дiячiв чи то просто окремих людей. Життя коротке, а мистецтво — вiчне.