Проблематика поеми Івана Франка «Мойсей»

Проблематика поеми Iвана Франка «Мойсей «.

Як «Мойсей «Мiкеланджело — один з найвидатнiших творiв свiтового мистецтва, так i однойменна поема I. Франка — унiкальне явище не лише в українськiй, а й свiтовiй лiтературi.

Написаний у перiод пiднесення революцiйного руху в Росiї й в Українi «Мойсей «став визначною вiхою у творчостi Каменяра, розкрив новi гранi його поетичного генiя, з великою силою засвiдчив глибоку вiру Франка у невичерпнi сили народу, i свiтле майбутнє своєї вiтчизни.

Франко прагнув не лише висловити свої погляди на минуле рiдного народу «замученого, розбитого », а спрямувати його на активнi дiї, на здобуття людських прав. Ця думка є основною фiлософською сентенцiєю твору. Вона знайшла iдейно-художнє втiлення у прозi.

Поема «Мойсей «порушувала важливi проблеми, якими жило українське громадянство в часи революцiйного пiднесення: зростання свiдомостi трудящих мас та їх iсторична роль, вiддане служiння народовi, суспiльна роль слова; мобiлiзуюче значення смертi героя; поступ народу. Твiр пробуджував у народi моральнi сили, полiтичну свiдомiсть, революцiйний дух.

Тему та iдею ясно визначає пролог. Поет висловлює глибокий жаль з приводу того, що українському народовi, роз «єднаному Австро-Угорською монархiєю i царською Росiєю — суджено було нести безмiрнi страждання, а також тверде переконання, що всi жертви, злигоднi й муки не пройдуть марно. На думку I. Франка, визволення українського народу i возз «єднання його в єдинiй вiльнiй державi може вiдбутися разом iз визволенням iнших народiв.

x00D0.

I.

свого задуму, змiнивши її, I. Франко намалював в образi Мойсея вождя, що самовiддано служить народовi, любить свiй народ i присвячує себе боротьбi за його майбутнє. На шляху до високої мети перешкоджають йому дрiбнi людцi, що вважають за мету не великий iдеал, а мiзерну особисту користь, намагаючись демагогiчно схилити до цього маси:

Серед них Авiрон i Датан.

Верховодять сьогоднi.

На пророцькi слова, — їх одвiт:

«Нашi кози голоднi! «.

Датан i Авiрон розвiнчуються поетом як «лихi демони громади », що прагнуть вiдвернути її iз обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана i Авiрона поет викриває зрадникiв революцiйного руху, реформiстiв i угодовцiв. Словами Мойсея вiн картає антинародну суть їхнiх демагогiчних заяв, спрямованих в днi бунту на захист спокою як «найблаженнiшого стану ». В своїй поемi Франко застерiгає народ перед «ошуканцями й дурнями », розкриває трагедiю Мойсея, який перестає бути справжнiм вождем з того часу, коли пiддається сумнiвам щодо правильностi обраного шляху та остаточної перемоги. З глибокою симпатiєю передає письменник беззавiтну любов Мойсея до свого народу i вiру в те, що народ прийде до сподiваного щастя.

Зневiра й хитання, роздуми i вiдчай Мойсея напередоднi нового життя не можуть втримати його осторонь переможного руху, якого нiкому не спинити, бо народ є творцем iсторiї. Саме тому народ i виступає головним героєм твору. Хоч Мойсей i залишив табiр, народ обирає з свого трудового середовища нового вождя Єгошуа, «князя конюхiв », здатного пiдвести маси для переможного бою. Могутнiм акордом народної революцiї завершує поему I. Франко:

А Єгошуа зично кричить:

«До походу! До зброї! «.

Як бачимо, поему «Мойсей «проймають нацiональнi i вселюдськi проблеми. Це твiр-роздум про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i мас у процесi боротьби за свiтле життя, про могутнi сили народу, здатного висунути з свого середовища в процесi революцiйного руху поводирiв, якi приведуть до остаточної перемоги.