Мово моя українська!

Мово моя українська!

Мова — то душа народна!

Ти постаєш в яснiй обновi,.

Як пiсня линеш, рiдне слово,.

ти наше диво калинове,.

кохана, материнська мова!

/ Д. Бiлоус /.

Рiдна мова… Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала в себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний, п «янкий запах рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова — це характер народу, його пам «ять, iсторiя i духовна могутнiсть. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд, краса i сила душi, вона його, народу, цвiт i зав «язь. Ще в дитинствi рiдна мова допомагає нам пiзнавати свiт, вiдкривати для себе великий i чарiв-ний свiт життя. Без мови не може iснувати i розвиватися суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозумiння, створювати духовнi цiнностi.

Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Слушно згадати слова М. Рильського:

Як парость виноградної лози,.

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно.

Полiть бур «ян. Чистiша вiд сльози вона хай буде!

Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну, рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими, «мов криця », даємо вiдсiч вороговi. Не можна ходити по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не вивчаючи її.

рутою-м «ятою. Вiдомий поет i композитор Юрiй Рибчинський iз захопленням говорить про мову:

Мова наша, мова ;

Мова кольорова.

В нiй гроза травнева,.

Й тиша вечорова…

Жодна країна свiту, мабуть, не дозволила б нiкому зневажувати, принижувати, визнавати другорядною свою мову.

Українська мова — це неоцiненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи iз поколiння в поколiння мудрiсть, славу, культуру i традицiї. Наше українське слово, хоча i вмирало з голоду, i бiдувало, переслiдувалось i заборонялось, але вистояло i вiдродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашiй мовi потрiбен саме зараз вогонь любовi й духовна мiць.

Калиновою, солов «їною називають українськi поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але, водночас, щиро, з синiвською любов «ю звеличує рiдну мову. Ось як В. Сосюра захоплюється мовою:

О мово рiдна!

Їй гаряче серце.

Вiддав я недарма,.

Без мови рiдної, юначе,.

Й народу нашого нема.

Людина може володiти кiлькома мовами, залежно вiд її здiбностей, нахилiв i прагнень, але найкраще, найдосконалiше вона має володiти, звичайно, рiдною мовою. I це не тiльки тому, що цiєю мовою користується повсякденно, а й тому, що рiдна мова — це невiд «ємна частка Батькiвщини, голос народу й чарiвний iнструмент, на звуки якого вiдгукуються найтоншi, найнiжнiшi струни людської душi. З рiдною мовою мають зв «язок найдорожчi спогади про перше слово, вимовлене в дитинствi, почуте з маминих вуст, затишок батькiвської хати, веселий гомiн дитячого гурту, тихий шелест листя старої верби, пiд якою вперше зустрiвся з коханою людиною:

Вона, як зоря пурпурова,.

Що сяє з небесних висот.

I там, де звучить рiдне слово,.

Живе український народ.

Мова народу — найкращий цвiт, що нiколи не в «яне, а вiчно живе, розвивається.

Одна українська приказка говорить: «Ласкавими словами i гадюк чарують ». Тож бережiмо рiдну мову, шануймо i розвиваймо, дбаймо про її чистоту i красу, намагаймося говорити один одному лише добрi слова, тодi i свiт навколо стане кращим, добрiшим.