Оцінка фінансового стану підприємства

Вступ.

У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов «язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість. Як правило, будучи тісно пов «язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправлено впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших. Наявність цих факторів потребує групування. В основу його доцільно покласти різні ознаки: — за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів; — за важливістю результату — основних і другорядних; — за структурою — простих і складних; — за часом дії — постійних й тимчасових. Відомо, що будь-яка класифікація переслідує певні цілі. Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб «єктом, і об «єктом відносин у ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю. Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість. Для її підтримання дуже важлива загальна величина затрат, а також співвідношення між постійними і змінними витратами. Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов «язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, — це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості менеджменту поточними активами, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі, тощо. Слід пам «ятати, що коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів. Мистецтво фінансового менеджера полягає в тому, щоб утримувати на рахунках підприємства лише мінімально потрібну суму коштів, яка необхідна для поточного виробничого процесу. Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості — склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Отже, політика розподілу й використання прибутку висувається на перший план у ході аналізу й управління фінансовою стійкістю. Винятково важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках: — по-перше, для фінансування поточної діяльності — на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо; — по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери. Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Воднораз зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами. І тут велику роль можуть відіграти резерви як одна із форм фінансової гарантії платоспроможності суб «єкта господарювання. З точки зору впливу на фінансову стійкість підприємства і необхідності врахування їх при управлінні нею визначальними внутрішніми факторами є:

галузева належність суб «єкта господарювання;

структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;

розмір оплаченого статутного капіталу;

величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;

склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

Ступінь інтегрального впливу наведених факторів на фінансову стійкість залежить не лише від сили кожного фактору та співвідношення між ними, а й від тієї стадії виробничого циклу, в якій у даний момент перебуває підприємство, і відповідності їй управлінських дій по забезпеченню фінансової стійкості.

Щодо впливу на неї зовнішніх факторів, то термін «зовнішнє середовище «включає в себе різні аспекти: економічні умови господарювання; пануючі в суспільстві техніку й технології; платоспроможний попит споживачів; економічну й фінансово-кредитну політику законодавчої й виконавчої влади України; соціальну й екологічну ситуацію в суспільстві тощо. Зазначені зовнішні фактори справляють вплив на всі аспекти виробничо-фінансової діяльності підприємства і через неї на його фінансову стійкість. Особливе значення для забезпечення останньої має рівень, динаміка й коливання платоспроможного попиту на продукцію (послуги) підприємства, бо платоспроможний попит визначає стабільність надходження виручки. В свою чергу, він залежить від макроекономічної кон «юнктури, рівня доходів споживачів — фізичних та юридичних осіб, ціни на продукцію чи послуги підприємства. На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу, в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшуються інвестиції в товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшуються в цілому доходи суб «єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств. Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, — істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств. Очевидно, що важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика^ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв «язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці. Важливе значення в забезпеченні й підтриманні фінансової стійкості підприємств має управління дебіторською заборгованістю. Існує широкий набір способів управління рахунками дебіторів, серед яких, на нашу думку, найефективніші такі:

визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів; — якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

— при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця; — використання циклічності виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту;

страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.

Для забезпечення фінансової стійкості важливе значення має фінансове прогнозування, змістом якого є дослідження й розробка можливих шляхів розвитку фінансів підприємства в перспективі. Завданням його є визначення передбачуваних обсягів фінансових ресурсів у прогнозованому періоді, знаходження джерел їх формування й способів розміщення та ефективного використання на підставі аналізу існуючих тенденцій і з урахуванням впливу на них різних факторів. Прогнозування дає змогу розглянути можливі альтернативи розробки фінансової стратегії, що забезпечує досягнення підприємством стабільного становища на ринку і міцної фінансової стійкості. За допомогою фінансового прогнозування можна досягти взаємопоєднан-ня й узгодження різних напрямків діяльності підприємства, пов «язуючи потреби в інвестиціях із наявністю фінансових ресурсів. Воно дає змогу гармонізувати різні, часто суперечливі цілі, наприклад, збільшення обсягу продажу з необхідністю одночасно зменшувати частку позичкових засобів у сумарних ресурсах підприємства. Фінансове прогнозування дає можливість порівняти різноманітні «сценарії «розвитку фінансів підприємства і на підставі систематизації і осмислення одержаної інформації вибрати оптимальні шляхи його перспективної діяльності, передбачити труднощі на шляху до зміцнення його ринкових позицій, попередити негативні наслідки реалізації обраних шляхів розвитку. У кінцевому підсумку прогнозування дає змогу оцінити ймовірність фінансового благополуччя підприємства чи його банкрутства. Основна мета фінансового прогнозування — це досягнення високої ефективності господарювання і забезпечення на цій основі міцної фінансової стійкості. Реалізація цієї мети, на наш погляд, зумовлює необхідність дотримання в процесі фінансового прогнозування загальних принципів, додержання яких обов «язкове в умовах ринкової економіки. Так, визначаючи конкретні напрямки використання фінансових ресурсів, слід враховувати відмінності в рівні одержуваної віддачі від реалізації кожного з них і вибирати такі затрати, які давали б можливість діставати максимально високу рентабельність. При цьому важливо співвідносити фінансові затрати із термінами їх реальної окупності, інакше не уникнути напруженості з фінансовими ресурсами і навіть банкрутства. Визначивши конкретні довгострокові напрямки вкладення коштів, необхідно передбачити найдешевші методи їхнього фінансування. У ході фінансового прогнозування має бути забезпечена збалансованість ризиків, для чого затрати з високою фінансовою віддачею, але підвищеним ризиком слід розумно узгоджувати з інвестуванням засобів в об «єкти, які хоч і менш рентабельні, але забезпечують вищий ступінь гарантованості доходу.