Українсько-польські мовні паралелі в рукописній лексикографії XIX — початку XX ст

Українсько-польські мовні паралелі в рукописній лексикографії XIX — початку XX ст.

У дотеперішніх синтетичних працях, присвячених історії української лексикографії (досі не перевершені відомі монографії П. Й. Горецького і А.А.Москаленка), порівняно вузько висвітлюються питання українсько-польського і польсько-українського словникарства. Це зумовлено значною мірою тим, що основну увагу зосереджено на розгляді словників, опублікованих в епоху їх створення, а рукописні лексикографічні пам’ятки (переважно через брак відомостей про них) опинилися, так би мовити, «за кадром». Правда, й ці опубліковані українсько-польські словники тут представлено як своєрідний додаток до українсько-російської лексикографії, і в такому контексті польсько-українські лексикографічні здобутки виглядають не лише дуже скромними, а й начебто другорядними, маргінальними, епізодичними, що аж ніяк не відповідає реальному станові речей. В оцінках характеру української лексикографії першої половини XIX ст. уже сформувалися певні стереотипи, побудовані на неповних знаннях про дійсний розмах українського словникарства, його різноманітність і науковий рівень, сформульовані без урахування ряду специфічних політичних і культурних обставин, що відбилися як на змісті лексикографічних праць, так і на ступені їх завершеності та суспільній ролі. Наприклад, В. Виннником відзначено: «Наступники І.П.Котляревського на Наддніпрянщині в перші десятиріччя XIX ст. з етнографічною сумлінністю відтворювали також розмовно-діалектну стихію рідних говірок, не виходячи за межі селянського побуту, реалій, пов’язаних з нескладним навколишнім світом селянського життя. Аналогічна картина спостерігалася і на західноукраїнських землях, де зародження нової української мови пов’язане з діяльністю „Руської трійці“ — М. Шашкевича, І.Вагилевича та Я. Головацького, які, в цілому орієнтуючись на лексичні ресурси загальнонародної літературної мови, яка утверджувалася на Наддніпрянській Україні, у своїй практиці спиралися на рідні їм південно-західні говори. Певною мірою ці тенденції проявилися і в пізніший період. Як у літературних творах, так і в лексикографічних працях виразно простежується прагнення використати і відобразити специфічну українську лексику. Словникові праці, укладені в першій половині XIX ст., а почасти й пізніше, в тому числі й найбільш повний на той час Словник П. Білецького-Носенка, реєстр якого налічує понад 20 тис. одиниць, обмежувалися фіксуванням специфічно української лексики, що відрізнялася від російської, тобто за своїм характером були словниками диференційного типу» [1, 529].

Хоч ці слова багато в чому дуже слушні, вони вимагають доповнень і уточнень. Якщо мати на увазі відому нині всю, включаючи й рукописну, українську лексикографію кінця XVIII — початку XX ст., то не можна не помітити й інших її суттєвих рис. Автори словникових праць, створених на Західній Україні, мало переймалися ідеєю українсько-російської диференційності (бо й російської мови добре не знали). Показово, що навіть у часи І.Франка освічені галичани, на відміну від українців із підросійських територій (як, наприклад, А. Кримський чи М. Комаров), нагальної потреби в російсько-українському словнику не відчували [3]. Українське словникарство яскраво відбиває й українсько-польські мовні взаємини, про що досі говорилося мало.

П.Горецький називає Паулі Жеґоту як автора першого українсько-польського словника (приблизно 650 статей), що був надрукований як додаток до видання «Pie (ni ludu ruskiego» [5, 54]. За публікацією Я. Янова з 1937 р. П. Горецьким подаються й відомості про І.Вагилевича та про написані ним по-польськи етнографічні розвідки про гуцулів, бойків і лемків із додатками діалектних словничків. У 30−40-х роках дещо з цих матеріалів у чеському і російському перекладах помістили відповідно: «x010Casopis x010Cesk (ho Museum» і «Сын отечества». У польськомовному варіанті стаття про гуцулів під назвою «O mieszka (cach wschodniej cz (sci g (r Karpatskich» з’явилася в 1842 р. у варшавському виданні «Przegl (d naukowy» [5, 54]. Ці ж відомості з деякими доповненнями подає й Т. Кульчицька [11, 32−33, 78−81], однак обійдено увагою статтю І.Вагилевича (з додатком словничка) «Bojkow (, lid ruskoslowansk (w Halix010D (ch» («x010Casopis x010Cesk (ho Museum», XV, 1841, s. 30−72). Докладного спеціального аналізу, яке місце займають польські елементи в українських словникових джерелах, зокрема з середини XIX ст., досі немає. Хоча, звичайно, в галузі діалектології й міжмовних контактів зроблено вже досить багато як польськими, так і українськими лінґвістами, і ми маємо з чого черпати надійний фактаж про українсько-польські мовні зв’язки.

І все ж не можна не погодитися з думкою Й. Дзендзелівського, який порівняно недавно (1995 р.) зауважив: «Питання українсько-польських мовних взаємин, як відомо, уже має солідну літературу, однак у більшості опублікованих праць і польськими, і українськими авторами відчувається, я б сказав, якась явна чи прихована стриманість, упередженість, а інколи й інші емоційні прояви, що, зрозуміло, зумовлено нашими тісними тривалими стосунками, які, на жаль, не завжди були дружелюбними. Тепер інша пора, інші між нами відносини. Давно настав час все ж піднятися вище багатьох наших попередників, їх свідомих і несвідомих помилок і поставлену проблему вивчати в усій її повноті з академічною науковою об'єктивністю» [6, 34].

Саме наукова об'єктивність вимагає взяти до відома як дуже вагомий, серйозний факт те, що історія опублікованих словників української мови — це далеко не вся історія української лексикографії, на якій сповна позначилися й етнічна роздробленість українців, і тривала відсутність держави з її інституціями, що належно опікувалися б духовною сферою; значна рукописна лексикографія — це гіркий, але невід'ємний (і не менш багатий на факти, ніж друкована лексикографія) атрибут загальної історії української лексикографії, історії українського мовознавства і української духовної культури в цілому. Тому необхідно більше знати й по-іншому, ніж досі, оцінювати наші великі й малі архівні словникові пам’ятки, відводячи їм належне місце у лінгвістичних спостереженнях і висновках. А щодо лексикографічних фіксацій українсько-польських мовних відповідників, то значний інтерес можуть становити передусім такі джерела:

1. Рукописні словники і словникові матеріали І.Вагилевича. Один із рукописів (зібрання А. Петрушевича у Рукописному відділі Бібліотеки РАН, СПб.) має назву: «Словарь языка южно-руского. S (ownik j (zyka po (udniowo-ruskiego. W (rterbuch der Russinischen Sprache. Lexicon linguae ruthenicae. 1834−1844». Назва засвідчує, що словник планувався як чотиримовний. Однак, на жаль, задум реалізовано лише частково. Реєстр словника налічує понад 10 800 слів, із яких приблизно 4700 не мають жодних пояснень (паралелей). До інших (близько 6100) подаються польські відповідники, рідше — німецькі, ще рідше — латинські. Крім того, в рукопис вкладено понад 50 різноформатних аркушів і карток із підготовчими лексикографічними матеріалами: майже 2600 українських слів, із яких близько 2000 мають семантичну розробку, переважно польською мовою.

У тому ж архівному зібранні А. Петрушевича є надзвичайно цікава наукова праця І.Вагилевича «Rozprawy o j (zyku po (udniowo-ruskim», що включає й два словники: «Idyotykon» та «Idyotyzmy». Перший являє собою українсько-німецько-латинський словник, що містить майже 5400 в основному завершених статей. Інколи трапляються паралелі-доповнення з інших мов, найчастіше з польської, подекуди з російської, давньоруської, чеської, сербської. Сам автор, пояснюючи характер словника, серед іншого зауважив: «T (umacz (wyrazy po niemiecku i po (acinie, tylko w nadto niepodobnych lub nadto podobnych doda (em obja (nienia z innych s (owia (skich j (zyk[(w]». У відділі рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника зберігається етапна копія цього словника, що містить приблизно 4400 статей. Другий словник («Idyotyzmy») — це українсько-польський фразеологічний словник, який описав і опублікував у 1979 р. Й. Дзендзелівський [7].

2. «Матеріалы до руского словаря, собранїи Іосифомъ Скоморовскимъ, Парохомъ въ Березовици великой», передані автором на збережання в бібліотеку Народного Дому у Львові 1862 року (тепер у відділі рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника). Це рукопис у п’яти томах, що являє собою українсько-польський словник перекладного і частково тлумачно-енциклопедичного типу з реєстром понад 27 000 слів. Нами встановлено [2], що словником Й. Скоморовського скористався Я. Головацький, коли укладав свої матеріали на доповнення українсько-російського словника О. Афанасьєва-Чужбинського (1855).

3. «Приручный Словарь Пол’ско-Словеньскій и Народно-Рускій, срдержащъ въ себ (вся реченія польская, словенская и народно-руская» Теодора (Федора) Витвицького. Словник, датований 1849 р., містить у реєстровій частині понад 20 000 польських слів, нерідко з регіональним розмовним забарвленням. Перекладна частина, у якій змішано різні мовні стихії (передусім живу народнорозмовну українську і книжну церковнослов’янську, а також польську — розмовну і книжну), представлена ще більшою кількістю лексичних одиниць. Публікацію пам’ятки здійснено в 1997 р. Словник Т. Витвицького, хоч і мав істотні недоліки (через які свого часу Я. Головацький не рекомендував його до друку), однак в історії української лексикографії він засвідчує важливу тенденцію — намагання створити базу потенційних лексичних норм української мови, активізуючи для нових потреб ресурси церковнослов’янської мови і вливаючи їх в одне русло з тогочасною книжною і живою народною українською мовою. Оскільки результати кодифікації норм сучасної української літературної мови нині в ряді моментів переоцінюються й піддаються ревізії, то є підстави передбачати, що церковнослов’янізми в українській літературній мові (хоча б у зв’язку з формуванням її сакрального стилю) матимуть ширше застосування, і тому словник Т. Витвицького може становити інтерес не лише як певний символ давно минулої доби, але і як практичний допоміжний посібник для фахівця-лінгвіста.

У контексті українсько-польських мовних взаємин доцільно оцінити й зміст словника української мови П. Білецького-Носенка, де немає пуристичного ухиляння автора від фіксації полонізмів: навпаки, автор сигналізує про помічений ним зв’язок українських слів із фактами польської мови. Серед джерел реєстру словника — Біблія у польському перекладі Я.Вуйка.

Дещо в іншому світлі відкривається творча лабораторія Б. Грінченка, який намагався звузити простір для полонізмів у реєстрі (як, між іншим, і для «москалізмів»), що засвідчує чернетка «Словаря української мови» (Інститут рукопису НБ ім. В. Вернадського).

Звичайно, для шукачів українсько-польських мовних зіставлень цікавими будуть рукописні словникові матеріали й інших осіб (Ф.Шимкевич, О. Бодянський, П. Лукашевич, В. Лазаревський, М. Павлик, М. Руберовський та ін.).

Так, Ф. Шимкевич, автор відомого «Корнеслова русского языка, сравненного со всеми главнейшими славянскими наречиями и с двадцатью четырьмя иностранными языками» (СПб., 1842), а також рукописного українсько-російського словника («Словарь Украинскаго нарћчія»; інша назва засвідчує віддалений план доопрацювання словника: «Словарь Малороссійскаго нарћчія, сравненнаго съ другими славянскими нарћчіями», 1834−1842), приділив помітну увагу польсько-українським мовним сходженням і відмінностям. Спостереження Ф. Шимкевича в ряді випадків добре ілюструють, що польська мова була прямим джерелом або посередником лексичних запозичень в українській мові. Наприклад: л «агодить ‘починять; соглашать', ‘уговаривать; жить согласно съ кћмъ' / (agodzi (, П[ольськое] ‘дћлать кроткимъ'; лахв «а ‘нажива, прибыль' / П[ольское] lafa, изъ Тур[ецкаго] (l (fe ‘мћсячное или годовое жалованье'; лыгоминки ‘лакомство' / П[ольское] leguminka ‘кушанье изъ огородныхъ овощей; также пирожки, крендели и пр[очее] - leg (miny, leguminy ‘огородныя овощи' отъ Лат[инскаго] legumen; ч «ура ‘прислужникъ, родъ оруженосца' / П[ольское] ciura, ci (ra ‘погонщикъ; маркитантъ' (Шимк 103, 104, 138) тощо.

У збереженому з 30-х років XIX ст. уривку (приблизно 3000 слів) українсько-російського словника, який упорядкував (як встановлено нами) О. Бодянський, досить помітним є намагання пов’язати (зіставити) реєстрові українські слова з лексичними даними інших мов, найчастіше польської. Ось деякі типові такі матеріали: барвинокъ — тожъ и въ Русскомъ (Польск[ое] barwinek, отъ Лат[инскаго] Pervinca); будинки, [будин]окъ — домъ господскій, хоромы (строеніе вообще у К[арпато]-Р[оссовъ]); въ Польск[омъ] budinek; по-Нћм[ецки] Bude — шалашъ, лавка, хижина; а въ Русск[омъ] будка; гомоню, [гомо]нћти — шумћть, кричать, быть сварливу, сердиться, безпокоить. По-польски: gomoni (, знач[итъ] ‘звучитъ'; д «якую, д «яковати — благодарить (Польск[ое] dzi (kowa (); дяковать вамъ — благодарю васъ; Велик-день (Wielka-noc) — Свћтлое Христово воскресеніе; здобыча (zdobycz) — доб «ыча; барзо (Польск.) — см. дуже; брыдкій (Польск.) — мер[з]скій; гай (Слав[янское], Польск[ое], Серб[ское], Богем[ское], по-Нћм[ецки]: Hain) — роща; гаёкъ, -чокъ — ум.; жовнћръ (Польск.) — солдатъ; занехать, -ти (Польск.) — оставлять, бросить, презрћть; отложить до времени, откладывать день отъ дня.

П.Лукашевич у своєму незавершеному рукописному словнику (А-П) не наводить польських відповідників, однак спеціальними ремарками інколи сигналізує про польське походження українських слів. Наприклад: б «учно ‘пышно' // Пол.; вперше — то же, что вп «ерве ‘въ первый разъ' // Поль.; гайдамака ‘разбойникъ' // Пол. Нћм. Heide. Тур.; жупанъ (Пол.) ‘кафтанъ' - О производствћ этого слова много писали и все по пустому. Это просто Jupe (Нћм.), между проч[имъ] означ[аетъ] полукафтанье крестьянское, то же что у нынћшн[ихъ] малор[оссіянъ] юпки ‘мужеское полукафтанье'; маетность ‘помћстье' (Пол.); пани ‘госпожа' (Пол.). В Інституті рукопису НБ ім. В. Вернадського зберігається записна книжка П. Лукашевича з чорновими словниковими записами під назвою: «Собраніе Нћмецкихъ, Латинскихъ, Греческихъ и другихъ иноязычныхъ словъ, вошедшихъ въ составъ Малоросійскаго нарћчія, также и тћхъ Славянскихъ словъ, кои утеряны въ Великороссійскомъ нарћчіи или имћютъ другое значеніе», де зрідка упорядник сигналізує й про запозичення з польської мови, як-от: альбо (ст[аринное ?]) ‘или' // Пол.

П.Білецький-Носенко також, як правило, не наводить польськомовних прикладів у своєму словнику, однак він часто вказує на спорідненість (співзвучність, тотожність значення) українських слів із польськими ремаркою: «По-польски тоже (тожъ)». Див., наприклад, без «ецно, без «ецность, без «ецтный, безпеч «енство, бесті «альство, биск «упъ, бл «азень, блак «итный (БН 53, 54, 56, 57) тощо. Інколи польські відповідники подаються гражданським письмом: бид «а ‘напасть; бћда, горе, несчастье', по-польски: бяда; б «идный ‘бћдный, нищій', по-польски: бядный (БН 55) і под.

Б.Грінченко, доопрацьовуючи передані йому редакцією журналу «Киевская старина» матеріали і намагаючись реалізувати деякі власні принципи формування реєстру, насторожено ставився до полонізмів, інколи викреслюючи їх. Консультації щодо походження слів та їх спорідненості з іншими мовами редактор неодноразово отримував від К. Михальчука, який був добре обізнаний з тим, як посувалася упорядницька праця Б. Грінченка. К. Михальчук залишив безпосередньо в чернетці словника чимало зауважень, спостережень і доповнень, у тому числі й мініатюрних письмових реагувань на запити редактора підтвердити (або заперечити) підозрюване польське походження того чи іншого слова. Дещо про це вже нами повідомлялося [4]. Ось іще декілька штрихів на доповнення картини, як укладався словник за ред. Б. Грінченка і як інколи факти з’ясованої польсько-української мовної спільності впливали на упорядницьку працю редактора.

В одному з чорнових зошитів Б. Грінченко просить поради К. Михальчука з приводу слів єдн «ак, єдн «акий: «Чи не викинути яко полонизм?» На це К. Михальчук відповів: «Воно живе в мові на такому самому праві, як єд «инець, єдн «ати і т.п. і викидати його не годиться».

В іншому місці з приводу слова м «усыты К. Михальчук зауважив: «Германизмъ, заимствованный чрезъ пол[ьскій], но правильнће — мусїти — musie (- m (ssen». Б. Грінченко подав у реєстрі обидві форми: мусити і мусіти (Грн II 456).

До слів нерядный, н «ерядъ К. Михальчук додав сигнал, що це прямі запозичення з польської: nierz (dny, nierz (d. У реєстрі чистовика ці слова Б. Грінченком пропущено.

При деяких інших словах у чернетці (яр «іти ‘сверкать, блистать' - jarzy (si (; «ясік ‘маленькая подушка' - jasik; бав «елна = бавовна — bawe (na) теж є подані К. Михальчуком польські паралелі, але Б. Грінченко не вилучив відповідних статей зі словника (Грн IV 542, 544). Польські зіставлення у чистовику відсутні, хоча у випадку з вередувати Б. Грінченко вирішив, як виняток, скористатися письмовою ремаркою К. Михальчука про можливу спорідненість цього слова з польським wertowa ((Грн I 134).

Чимось подібні і водночас відмінні епізоди з історії українсько-польських мовних зв’язків розкриваються при пильнішому погляді на інші лексикографічні пам’ятки. У своїй сукупності вони дозволяють вести й спеціальні системні спостереження у галузі міжмовних контактів, виявляти, наприклад, у дотичних зонах польсько-українського мовного простору більшу кількість об'єктивних даних про спільні й самостійні шляхи еволюції відповідних мовних підсистем на різних часових зрізах.

Розглянемо тут деякі виявлені нами в рукописних словниках іменники із суфіксами, що сягають праслов’янських *-isko, *-iskje. Опрацьовані джерела засвідчують синонімічність утворень із континуантами цих суфіксів в українській мові при більшій продуктивності суфіксаищ-е. Для польської мови характерні суфіксиisk-o, -ysk-o. На говірковому рівні Ф. Чижевським відзначено вплив української вимови на деякі польські слова, як sternysko, lnysko та ін. [12, 203]. Всупереч поглядові В. Ташицького, який суфіксisk-o вважав виключно західнослов'янським формантом, Я. Рудницький та Л. Гумецька дійшли висновку, що «сьогоднішнє розміщення цих суфіксів відповідає загальному їх поширенню ще в XV-XVII ст. Утворення з суфіксомиськ-о кількісно поступаються перед утвореннями зищ-е і займають територію західних районів АУМ (ВНЗ), однак є підстави вважати суфіксис'к-о спонтанним, таким, що виник на місцевому ґрунті» [8, 37]. Водночас українська літературна мова не знає суфіксівиск (о), -іск (о), а лише новіші варіанти їхис'к (о), -іс'к (о), як у словах баб «исько, «урвисько, ж «интисько, ш «иїсько, уб «оїсько. Такого типу іменників, як засвідчує «Інверсійний словник української мови» [10, 512−513], СУМ фіксує 85.

Дослідниками відзначено давність, поширеність і синонімічність утворень у різних слов’янських мовах із континуантами праслов’янських елементівisko, -is (e, -nikъ. Такі утворення є назвами місць за предметами, що знаходяться на ньому, за явищами, що на ньому відбуваються; назвами приміщень за аналогічними ознаками; назвами рукояток, ручок знарядь; назвами різних предметів із стилістичним навантаженням перебільшення, згрубілості, зневажливості, фамільярності [9, 56, 67, 73].

1. Назви на позначення місця, місцевості, поля, ділянки, площі, землі за різними ознаками: баз «ариско (= баз «арище) ‘мћсто, гдћ нћкогда былъ базаръ' (Гол 357), базар «иско (= базар «ище) ‘базарная площадь' (Руб); бараб «олиско (-лище) n. ‘kartoflisko (: pole, na kt (r (m by (y kartofle:' (Cкм), бараб «олиско, бараб «улиско (= бараб «олище) ‘мћсто, гдћ садятъ картофель' (Гол 360), бараб «олиско ‘мћсто, гдћ росъ картофель' (Руб), б «андзиско ‘мћсто, гдћ садятъ картофель ([б «андза (Бер.) (картофель (] (Гол 359); бобов «иско (= бобов «ище) ‘мћсто, гдћ садятъ бобы' (Гол 368), боб «овиско n. ‘bobowisko' (Скм); б «ульбиско (= бульбище) ‘мћсто, гдћ садятъ картофель' (Гол 375); ватр «иска мн. (= ватр «ище) ‘мћсто, где огонь гор[ћ]лъ' (Гол 385); в (всиско = (всиско ‘поле, которое было засћяно овсомъ' (Гол 401); вык «овиско ‘поле, гдћ была посћяна выка' (Гол 445); гно «иско (= гно «ище) 1) ‘мћсто, гдћ лежалъ гной' (Гол 480), гн «оjіско n. ‘gnojowisko' (Скм); горох «овиско (= горохов «ище) ‘мћсто, гдћ былъ посћянный горохъ' (Гол 487), гор «охвиско n. ‘grochowisko' (Скм); гр «ечиско n. ‘hreczysko (pole, na kt (rem byla hreczka)' (Скм), греч «иско ‘tatarczysko' [пор. поль. tatarka ‘гречка, татарка'] (Вит 296); г «утиско ‘мћсто, гдћ существовалъ стекляный заводъ; деревня среди лћсовъ, произшедшая изъ поселенныхъ работниковъ, работающихъ въ стеклянномъ заводћ' (Гол 418); двор «иско (= двор «ище) 2) ‘мћсто, гдћ стоялъ дворъ' (Гол 509), дв «орище ‘dworzysko', ‘H (usezeitheilung im Dorfe', ‘partitiо domorum in pago' (Ваг Idn СПб.); жир «овиско ‘м «ћсто, ид «ћже ск «оти собир «аются, яд «ять', ‘(erowisko' (Вит 392), жиров «иско (= жиров «ище) ‘кормовище, мћсто, гдћ дикія звћри или птицы находятъ изобильный кормъ' (Гол 544); ж «итниско n. ‘(ytnisko' (Cкм), ж «итниско ‘поле, на коемъ рожь была посћяна' (Гол 544); кол «опнище ‘konopisko' (Вит 110), кон «оплиско n. ‘konopisko' (Cкм); кретов «иско (= кретов «иня) ‘купки, котрћ кћртина нарыє' (Вит 114), крет «овиско n. ‘kretowina, kretowisko' (Скм); ль «ониско (= ль «онище) n. ‘lnisko' (Скм); мрав «иско ‘к «упа муравл «ћвъ', ‘mr (wisko' (Вит 138); розвалиска мн. ‘ру «ина, ост «атки, обвал «ини', ‘obaliny' (Вит 171); ст «овквиско, стовк «овиско n. ‘мћсце утовчене, где н.п. череда товару стає на отпочинокъ, и тоє мћсце удопче' (Скм); j «асниско n. = jачм «ениско n. ‘j (czmienisko' = jачмћнниско (Cкм).

2. Назви рукояток, держаків, ручок тощо: батож «иско (= батожильно) ‘рукоять кнута, кнутовище' (Руб); бич «иско (= бич «евно) n. ‘biczysko' (Скм), біч «иско (= п «ужћвно = бічћвн «о) ‘biczysko' (Вит 37), бич «иско (= бич «ище) 2) т.ч. бичев «о = бичевн «о ‘рукоятка отъ бича кнута' (Гол 366); в «удлиско n. ‘w (dlisko, w (dzisko (Angelruthe)' (Скм), вуд «иско (= вуд «ище) = уд «иско (= уд «ище) (Гол 427); вудлиско (= в «удлище) = «удлиско (= «удлище) (Гол 427), городн «иско (= гор «однище) ‘дерево, ручка отъ заступа' [пор.: гор «одникъ ‘заступъ'] (Гол 486); рискал «иско n. ‘ryskalisko' (Скм); сокириско n. ‘siekierzysko' (Скм); топ «ориско (= топорище) n. ‘toporzysko' (Скм).

3. Назви з відтінками негативної оцінки, перебільшення, згрубілості, фамільярності: багн «иско (= гн «илошћ, бол «отыско) ‘bagnisko' (Вит 32), багн «иско (= багн «ище, болотище) ‘топкое болото' (Гол 357); баз «ариско (= баз «арище) 1) ув. сл. базаръ (Гол 357); бич «иско (= бич «ище) 1) ув. сл. бичъ (Гол 366); бћдач «иско (= [бћда]ч «ище) m. ‘biedaczysko' (Скм); біяч «иско (= біячище) 1) ув. бі «якъ ‘биленъ' (Гол 366); бол «отиско n. (= болотн «я f.) ‘b (ocko' (Cкм); біяч «иско (= біячище) 1) ув. бі «якъ ‘биленъ' (Гол 366); боляч «иско (= боляч «ище) — ув. слова бол «якъ ‘чирей, вередъ' (Гол 370); брытан «иско (= брытан «ище) — ув. слова бр «ытанъ ‘мордашка, большая собака' (Гол 374); б «ундиско (= б «ундище) — ув. слова б «унда ‘бурка, шерстяная епанча' (Гол 375); был «иско — ув. слова былье ~ Прићдь, прићдь, Кострубоньку, Стану съ тобовъ до слюбоньку, На травнику, на былиску, И въ подерт (мъ сћрачиску (Гол 377); вантуш «иско (= вантуш «ище) — ув. сл. вант «ухъ 1) ‘хрящевой мћшокъ съ волной, шерстью', 2) ‘пузо, чрево', 3) ‘пузатый, тяжелый человћкъ' (Гол 382); вћтр «иско n. ‘wietrzysko' (Cкм); воз «иско (= воз «ище) — ув. сл. в (зъ (Гол 410); вол «иско (= вол «ище) — ув. сл. в (лъ (Гол 411); ворот «иска (-т «ищћ) (zgrubia (e) ‘wrociska' (Скм); вочкур «иско (= вочкур «ище) = очкур «иско (Гол 416); вуж «иско (= [ву]ж «ище) = уж «иско (= [у]ж «ище) n. ‘linwa (gruby sznur)' (Скм), вуж «иско (= вуж «ище) = уж «ище (Гол 428); галуз «иско (= галуз «ище) — ув. гал «уза (Гол 471); гнилюш «иско (= гнилюш «ище) — ув. гнил «юхъ ‘лћнивецъ, увалень' (Гол 480); гно «иско (= гно «ище) 2) увел. гн (й (Гол 480); голов «иско n. ‘g (owisko' (Скм); голос «иско n. ‘g (osisko' (Скм), голос «иско — ув. голосъ (Гол 483); г «орлиско n. ‘gardlisko' (Скм), г «орлиско (= г «орлище) — ув. г «орло (Гол 486); дерев «иско (= дерев «ище) 1) ув. дерево (Гол 511), д «ћвчиско n. ‘dziewczysko' (Cкм); дћвчин «иско n. ‘dziewczynisko' (Скм); дом «иско (= дом «ище) — ув. д (мъ (Гол 522); д «урниско n. ‘durnisko' (Cкм); жид «иско ‘(ydzisko' (Скм), жид «иско ‘старій, убогій жидъ', ‘(ydzisko' (Вит 393); коминиско n. ‘kominisko' (Скм); кон «иско n. ‘konisko' (Cкм); кот «иско n. ‘kocisko' (Скм); котл «иско n. ‘kotlisko' (Cкм); л «абиско n. ‘(apisko' (Скм); л «ависко n. zgr. od л «ава (Cкм); люд «иско m. ‘ludzisko', люд «иска pl. ‘ludziska' - нед «обрћ (Скм); медв «едиско n. ‘niedzwiedzisko' (Скм); мост «иско n. ‘mo (cisko' (Скм); м «ясиско n. ‘mi (sisko' (Скм); нћмчиско ‘niemczysko' (Скм); огн «иско ‘ognisko' (Вит 717); «очиско n. ‘oczysko' (Скм); пив «иско n. ‘piw[i]sko' (Скм); пан «иско n. ‘panisko' (Скм); пс «иско, соб «ачиско ‘psisko' (Вит 246); ст «ервиско n. ‘scierwisko' (Скм); уж «иско n. ‘lina, w ((ysko, powroz', ужище n. = уж «иско (Скм); х «амиско m. ‘chamisko, prostaczysko' (Скм); х «атиско n. ‘cha (upisko' (Cкм); хат «иско ‘cал «ашъ, к «уща, ш «алашъ, бурд «ей', ‘chacisko' (Вит 45); хлоп «иско n. ‘ch (opisko' (Cкм); х «оптиско, хоптище n. ‘chepcisko' [пор.: х «опта f. ‘chepta, chwast'] (Скм).

4. Назви з іншими (або послабленими) семантичними відтінками, зумовленими словотворчим суфіксом: барк «асиско — уменьш. сл. баркасъ [пор.: барк «асъ ‘баркасъ, большое гребное судно'] (Руб); збћг «овиско ‘галайстр «а', ‘cha (aystra', ‘ha (ajstra', ‘конкур «енціа', (konkurencia', ‘множество, тлумъ', ‘t (um' (Вит 45, 88, 110, 298); лћг «овиско ‘пост «еля, одръ, л «оже' [пор.: лћгов «ище ‘барл (гъ, смћт «я', ‘barlog'] (Вит 127, 34); лћн «овиско n. (з вуж «я) ‘sk (ra, kt (r (w ((zrzuci (' (Скм); ляг «овиско n. ‘legowisko' (Скм); н «азвиско n. ‘nazwisko' (Скм), назв «иско ‘нареч «еніє, прћзв «иско', ‘nazwisko' (Вит 152), н «азвиско ‘прозвище', (имя', ‘tytu (' (Вит 303); прізвиско, прізвище n. (Скм), прћзв «иско, пр (звиско (Вит).

Створені українськими авторами в XIX — на початку XX ст. рукописні словники засвідчують багато інших важливих фактів, що дають змогу суттєво доповнити дотеперішні уявлення про спільне й відмінне в історії розвитку української і польської мов.

Література.

Винник В. О. Розвиток тематичних груп лексики в українській мові XIX — XX ст. // Історія української мови: Лексика і фразеологія. — К.: Наук. думка, 1983. — С. 523−556.

Галас Б. Карпатоукраїнські регіоналізми у фіксації Я. Головацького та Й. Скоморовського // Культура Українських Карпат: Традиції і сучасність / Матеріали міжнародної наукової конференції (Ужгород, 1−4 вересня 1993 року). — Ужгород: Ґражда, 1994. — С. 591−602.

Галас Б. Лексикографічна проблематика у листуванні І.Франка і А. Кримського // Син народу, що вгору йде… Науковий збірник праць викладачів, аспірантів, студентів УжДУ, присвячений 140-річчю від дня народження І.Франка. — Ужгород, 1997. — С. 26−32.

Галас Б. Лексикографічний аспект наукової діяльності К. Михальчука // Наук. вісн. Ужгород. ун-ту: Секція філологічна. — Вип. 3. — Ужгород, 1998. — С. 3−8.

Горецький П.Й. Історія української лексикографії. — К., 1963.

Дзендзелівський Й.О. Українські рукописні регіональні лінгвістичні атласи як джерело для дослідження мовної інтерференції в галузі лексики на українсько-польському пограниччі // Badania dialekt (w i onomastyki na pograniczu polsko-wschodnios (owia (skim. — Bia (ostok, 1995. — С. 33−40.

Дзендзелівський Й.О. Українсько-польський фразеологічний словник Івана Вагилевича // Studia z Filologii Polskiej i S (owia (skiej. — Т. 18. — Warszawa, 1979. — S. 177−184.

Закревська Я. В. Творення назв поля з-під сільськогосподарських культур // Українська діалектна морфологія. — К.: Наук. думка, 1969. — С.34−44.

Историческая типология славянских языков: Фонетика, словообразование, лексика и фразеология / Под ред. А. С. Мельничука. — К.: Наук. думка, 1986.

Інверсійний словник української мови. — К.: Наук. думка, 1985.

Кульчицька Т. Українська лексикографія XIII-XX ст.: Бібліографічний покажчик. — Львів, 1999.

Czy (ewski F. Fonetyka i fonologia gwar polskich i ukrai (skich po (udniowo-wschodniego Podlasia: Rozprawy slawistyczne 3. — Lublin, 1994. — 467 c.

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ НАЗВ ДЖЕРЕЛ БН — Білецький-Носенко П. Словник української мови / Підготував до видання В.В.Німчук. — К.: Наук. думка, 1966. — 424 с.

Бод — [Бодянський О.] [Фрагмент українсько-російського словника: балабуха — ище] // Інститут рукопису НБ ім. В. Вернадського (Київ).

Ваг Idn СПб — Вагилевич І. Idyotykon // Рукописний відділ Бібліотеки РАН (Санкт-Петербург).

Вит — Словник польсько-церковнослов'янсько-український Теодора Витвицького з половини XIX сторіччя / Опрацював і підготував до друку Й. Дзендзелівський. Науковий редактор Я. Ріґер. — Варшава: Semper, 1997. — 611 с.

Гол — Матеріалы для словаря Малорусскаго нарћчія, собраныя въ Галиціи и въ Сћверовосточной Венгріи Яковомъ Федоровичемъ Головацкимъ… // Наук. зб. Музею української культури у Свиднику. — N 10. — Пряшів, 1982. — С. 351 — 612.

Грн — Словарь української мови / Зібрала редакція журнала «Кіевская Старина». Упорядкував, з додатком власного матеріялу, Борис Грінченко: У 4-х т. — К., 1907 — 1909. [Репринтне видання: К.: Довіра — Рідна мова, 1997].

ЕСУМ — Етимологічний словник української мови: У 7 т. — К.: Наук. думка. — Т. 1, 1982. — Т. 2, 1985. — Т.3, 1989.

Лаз — Матеріалы для составленія Малороссійско-русскаго словаря. Собраны въ концћ 40-хъ и началћ 50-хъ годовъ Василіемъ Матвћевичемъ Лазаревскимъ // Інститут рукопису НБ ім. В. Вернадського (Київ).

Лук — Малороссійскій словарь, собранный Платономъ Лукашевичемъ съ 1824 — 1849 г. // Інститут рукопису НБ ім. В. Вернадського (Київ).

Руб — Руберовский Н. А. Словарь Малорусскаго нарћчія // Рукописний відділ Бібліотеки РАН (Санкт-Петербург).

Скм — Матеріалы до руского словаря, собранїи Іосифомъ Скоморовскимъ, Парохомъ въ Березовици великой. — 1862 // Відділ рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника НАНУ (Львів).

СУМ — Словник української мови: В 11 т. — К.: Наук. думка, 1970−1980.

Шимк — Словник української мови Ф. С. Шимкевича // Галас Б. К. Ф. С. Шимкевич як лексикограф і українське словникарство (кінець XVIII-початок XX ст.). — Ужгород, 1995. — С. 75−144.