Трактат про мудаків

Трактат про мудаків.

Вже досить давно у мої хворій голівоньці виношувалась ідея написання даної праці. І от буквально на днях балакалось якось невимушено, згадували друзів і набувалося нових. Одна моя колєжанка видусила із себе пророчі слова :"А хто такий той ваш Міськів? А, згадала, то ж той хіпаблуд…". І замислився я, і вилізла на-гора думка про певне дослідження молодіжних субкультур і напрямків, і зробив я це, незважаючи на власну придуркуватість і дві ліві руці… Отож, ху із ху у молодіжному світі…

Власні пізнання я черпав із найрізноманітніших джерел: спершу я покладався на подруг (тобто на їхні погляди, звичайно ж), дискутував з друзями і товк писки ворогам. Потім кілька конструктивних ідей мені натрапилось у мудрих книжках. Наприкінці мене вхопила банда колядників, забрали всі умовні одиниці і розфарбували циферблат у калинові барви. Трохи узагальнивши оце все щастячко, я дійшов страшно мудрого висновку, який допоміг мені розподілити усю юнацьку масу на певні групи.

Основною частиною молоді, її життєдайним джерелом і наснагою є мудаки. Називають їх, в принципі, по-різному — гопниками, рогулями, гібододонами, псами, гібридами, покемонами та іншими словами, які були бережливо вижбурені цензурою в особі коректора. Самі ж представники даного класу самоідентифікують себе як пацани. Відповідно усі інші для них є лохами, тобто предметом для самозбагачення і самогигикання. Позаяк (модне словечко, щоб не казали) мудаків серед молоді є найбільша шара, їм власне і присвячується даний твір, із заголовком включно. Тепер конкретно по темі. Мудак — істота високо соціальна, тому і купкується вона по-чорному: неписане правило навіть є - якщо ти не в банді - ти, відповідно, не пацан. Серед них досить часто трапляються різнобічно обдаровані перли, який уся пацаняча мафія дуже любить і поважає - гітаристи (обов'язково мають вміти лабати «Падмасковниє вєчєра»), алконавти (можуть випити одним махом пляшку оковитої і всьо буде чьотко) чи злодії в законі (рожева мрія кожного пересічного мудака стати саме таким авторітєтом). Також вони просто жити не можуть без стрєли — особливого ритуального місця, де кожен мудак стає мудаком у повному розумінні цього слова. Сртєли діляться на качелі (роз'яснювальна робота з потенційним лохом) і власне стрєла (двіжняк), де конфліктуючі сторони пуцують один одному писки. Щодо музики, то вона у мудаків стовідсотково має бути пацанячою (такою музика стає за умови наявності матюків, теми розбитого серця, зонівських звичаїв або просто бум-цик-цик, бум-цик-цик, оу-є-є).

Розпізнати мудака зазвичай є дуже просто — на мозку (або на тому місці, де б він мав знаходитись) має бути пігулка (самоназва — таблєтка), якомога пістрявіша та різнобарвніша. Крім того, обов’язковим атрибутом мудакового гардеробу є шкірянка (або шкірзамінянка) та неодмінно квадратові і страшно напуцовані мешти або білосніжні кросівки, що видно за 5 км (то нічого, що вони не пасують, я ж мудак). Деякі чуваки, що прагнуть бути мудаками, але їх туди не приймають, можуть носити спортивні штани підчас повсякденних справ. Далі діємо по схемі. Отож, мудак повинен уміти довести іншому мудаку про власну приналежність до мудакової спільноти, інакше з нього ніякий вам не мудак. До речі, тем для спілкування у мудаків аж (!) три — секс, лохи і футбол. Усе. Ну, а шо ше треба мудаку для повного щастя? Ага, ще хіба що сучасний мобільний телефон з купою прибамбасів (самоназва — модна мабіла). Власне оце чудо техніки мудак використовує практично усюди, причому переважно для так званих понтів — еквіваленту поваги та предмету заздрощів.

Раз тут є мудаки, то повинні, очевидно, бути й особи жін (/дів)очої статі. Назвемо їх умовно покемонихами. Визначальними якостями будь-якої покемонихи є, передовсім, центнери косметики, яку вони кілограм за кілограмом пакують на страшно зґрабні та бездоганні личка. Крім того, кожна поважаюча себе покемониха мала б мати дуже модні та дорогі пантофлі (носиком щоб можна було дати якомусь недоброякісному мудакові по каштанах, а обцас щоб складав як мінімум 1/5 від зросту кобіти). Покемонихи зазвичай пихтять цигарками набагато елеґантніше та витонченіше, аніж їхні одноплемінники-мудаки. Панянки-покемонихи абсолютно безкомплексні, тому можуть абсолютно спокійно обговорювати свій менструальний цикл або шкробати груди у присутності сторонніх.

Оце й, в принципі, все. Стисло і ясно. Кому нє - звиняйте. Що ж, поїхали далі…

Дугою групою серед молоді виділяються антипацани, або, як їх власне і називають усі мудаки, — хіпаблуди і неформали. Як уже видно з назви, даний підвид є антонімічною парою вже згаданій нами більшості. Отут уже люди не настільки однорідні та однакові, хоча їх також досить легко розпізнати по зовнвигляду. Серед них розрізняють:

репери (намагаються наслідувати леґендарних ґарлемівських ніґерів, але на фоні слов’янських просторів це не надто естетечно виходить. Реперів дуже багато, вони обов’язково мали би читати «Extreme»; носити широченні штані, а-ля шаровари, але з кишеньками; матюкатися з численними англійськими вставками типу fuck, shit i bitch; вважається престижним уміння брейку та відмінною читкою переважно російськомовних текстів);

рокери (обожнюють Metallica, класичні Гарлей-Девідсони та шкіряний одяг — не плутати з мудацькими курточками; модним є наявність рваних джинсів та електроґітари);

панки (забили на оточуюче суспільство великий цьвочок і всіх мали далеко в люфі; ходять в шкіряних куртках з безліччю металевих замочків і вставочок; найекстремальніші з них полюбляють різні забави на кшталт баскетболу — це коли один панк сідає в центр кола, а інші нечистоплотно плюють йому до бузі; щодо музики — то це Exploited, рідше Offspring чи навіть Blink 182);

кислотники (як їх називають самі мудаки; у цю категорію належать найбільш прогресивні у музуподобаннях люди, які дістають творчий орґазм від прослуховування acid jazz, break beat, drum’n’bass, jungle, trip-hop, speed garage та їхніх різновидів; ззовні подібні до реперів, але такими не є; брейк-вміння — обов’язкове);

скін (гед)и (одягаються у гади — військові черевики з білими шнурками, бомбери — куртки, як у пілотів; зачіска «під коліно»; до всрачки ненавидять різних негрів, арабів та китайців, ну, а з ними і мудаків, реперів і всіх решта — файні хлопці, коротше кажучи);

змішаний тип (усього потрохи; класифікації не підлягають; часто вносять у власний імідж абсолютно нові елементи — і це кльово).

Назагал, усі інші не люблять мудаків. Відповідно, саме існування іншого є персональною образою кожному мудакові.

І наприкінці варто виокремити ще один прошарок юнацтва. Сюди можна вклеїти поголовно усіх тих, кому а) ой, а мені татусько і мамуська заборонили про таке говорити;

б) а шо то таке мудило і чо воно сє так називає??? (хай живе рідний колгосп);

в) уся ця класифікація далеко в носі - таких є добрий шмат і вони, як на мене, є справді оригінальними і неповторними, живуть власним, незалежним життям і пукати вони хтіли на чиїсь тикання пальцями чи пересуди. І як вже ти вирішив кимсь ставати — раджу бути саме отаким (на крайняк вже одним із інших), хоча яко незалежна сторона я мав би тобі радити ставати тим, до кого тягнеться душа, тіло і шкарпетки. Що ж вибір за тобою…

P. S. Якщо маєш якісь скарги чи пропозиції - відкрию для тебе один секрет за сімома печатями, — адреса редакції на звороті газети, тому можеш писати які завгодно свинства саме сюди, а якщо просто захотілося поділитись враженнями чи поматюкатись неестетично — роби помітку, що твої безсмертні писючки для Ганджі. Чекаю і сподіваюсь, цьомки…

PAGE.

PAGE 2.