Что в імені тобі моєму?

Что в імені тобі моем?

Несмотря те що, що з визначенням «Інтернет» ми зіштовхнулися щодо давно, деякі людей хоч колись чули про такий вираженні, як «делегування доменного імені». Справді, далеко ще не кожен, проходячи щодня повз яскравого рекламний щит в метрополітені чи жвавої дискусії вулиці, розуміє, що означає настільки невиразна напис англійською, розміщена зазвичай, у розі плаката і начинающаяся з трьох магічних літер «www». Тим більше що, сучасність така, що у наш час уявити у тому, що таке домен і делегування доменного імені іноді як корисно, а й просто необходимо.

Доменные Интернет-имена опинилися у центрі уваги разів у 1996 року. Поступово по мері того, як людина впізнавав дедалі більше про призначення доменних імен, а також можливостях, із нею пов’язаних, інтерес до своєрідною сучасної науці постійно ріс. Багато стали навіть думати, що на відміну від бездушних персональних комп’ютерів з допомогою доменних імен можна висловлювати почуття, емоції. Інші, заповзятливіші, оцінивши усю важливість, яку вкладають у здобуття певного доменного імені різні компанії, втім, як і приватні особи, відкрили собі з допомогою знання доменних іменах непоганий джерело доходів. У той самий час треті і з сьогодні продовжують виборювати право управляти доменної імперією і керувати і тих та інші. Отже, нині навколо невигадливих доменних імен розпалюються скандали, крутяться величезні суми, за право їх отримання ведеться активна боротьба. Проте самі доменні імена як і виконують одну, найголовнішу функцію — направляють зацікавленого Интернет-пользователя за певним адресою в Сети. Что ж, як підійти до визначення доменного імені, давайте все-таки зробимо невеличкий ракурс до історії Інтернет, щоб краще зрозуміти ідею його виникнення й дуже сказати, предпосылки.

Зарождение найбільшої світової комп’ютерної Мережі, Інтернету, належать до кінцю 1960;х років. Саме тоді Міністерством Оборони США було створено національна експериментальна комп’ютерна мережу ARPANET, метою котрої було забезпечення зв’язок між розробниками різних наукових закладів та дослідницьких проектів, що дозволяло співробітникам лабораторій, розташованих часом у занадто віддалених один від друга куточкам Сполучених Штатів, шукати вирішення певних завдань у тісному співробітництві. Це принципово підвищувало ефективність його роботи. Пізніше, на початку 1980;х років, почало з’являтися програмне забезпечення, що дозволяє підключати до цієї сіті й окремі персональні комп’ютери, причому видатки підключення були щодо низькими. Такий прогрес було збурити до різкого зростання кількості користувачів мережі, бажаючих скористатися наявними можливостями ARPANET. Існуючих ресурсів перестало хапати, й автори мережі вирішили провести її «реорганізацію», у яких замість звичної ARPANET в 1986 року американці стали свідками появи мережі з іншим назвою, NSFNET, адміністратором якої виступала вже організація National Science Foundation. Відтепер інформаційної павутинням було охоплено все університети країни, у те час як мети ставилися колишні: дослідження, наукова діяльність, процеси обучения.

Однако багато американці, ще тоді відчувши потенціал і нового дива, породженого прогресом сучасних інформаційних технологій, починали поступово освоювати його можливості, застосувавши трохи інший підхід — комерційний. Саме ця, як на думку істориків, і внесло радикальні корективи в перебіг природного процесу розвитку ресурсу для наукової деятельности.

К 1995 року Америка остаточно усвідомила, що саме треба її народу. Глобальний ресурс Інтернет з’явився ніби самого собою, плавно переродивши з NSFNET. Згодом американці відкрили собі можливості електронної пошти, та був і «путешествований» по численним Веб-страницам, яких щодня ставало все больше. По мері того, і кількість користувачів Мережі зростало, все чіткіше вимальовувалася певна проблема. Програмісти окреслювали її так: щоб одержати доступу до жодного з вузлів Всесвітньої Павутини в адресну рядок браузери (програми, що дозволяє переглядати вміст Веб-сторінок) потрібно було вводити IP-адрес комп’ютера, якого користувач мав намір «підключитися». У той самий час IP-адрес був досить складний цифровий код (наприклад, ось такий: 210.203.209.22), який було непросто запам’ятати. Враховуючи те, що щодня «рядовий» користувач був готовий відвідувати за кілька десятків Веб-сайтів, заклад звичайній записної книжки для фіксування координат усіх сайтів не уявлялося прийнятним виходом із становища. І саме цей момент комусь спала на думку думку: а чому б привласнити кожному комп’ютера, що входить до Мережа, персональне ім'я, яке легко запам’ятати? Здавалося, розв’язання проблеми було знайдено. Як з’ясувалося пізніше, саме він було оптимальним довгі роки. Імена, присваиваемые вузлам Інтернет, стали найпростішими прикладами сучасних доменних імен, що згодом лише впорядкували в ієрархічну структуру, таким чином, максимально спростивши із нею работу.

Итак, що саме таке «делегування доменного імені». Двома словами можна сказати так: це Інтернет-адресу комп’ютера, підключеного до світової Паутине, який би на шлях доступу до певному Интернет-узлу.

Доменные імена, використовувані при вказуванні електронного поштового адреси, зрештою є координати, якими можна відправляти в електронному вигляді інформацію. Зазвичай електронний поштову скриньку належить певному людині, проте іноді його реєструють і ім'я компанії. У разі, зазвичай, електронний ящик служить щоб одержати повідомлень загального характеру: висловлювань, побажань, питань, адресованих підприємству цілому. Таким чином, делегування доменного імені, що б поштову адресу одержувача, має для простоти запам’ятовування бути максимально коротким і нескладним, щоб відправник кореспонденції мав якнайменше можливостей направити повідомлення не тому адресату.

Доменные ж імена, що характеризують адресу Веб-сайтів у мережі Інтернет, навпаки хіба що підказують відвідувачам інтерактивних сторінок, саме в електронному вигляді знайти той чи інший інформацію у Світовій Паутине. Мета адміністраторів сайтів залежить від залученні якомога більшої числа відвідувачів шпальти свого Веб-сайту, у цьому випадку адресу має бути як можна більш пам’ятним, проте завжди найбільш коротким. Наприклад, ім'я internet по думці деяких Інтернет-користувачів, може бути складніше, ніж, скажімо, internet .

Хотя з іншого сторони, і досить довше ім'я може запам’ятовуватися щонайменше важко. Судіть самі, максимальна допустима довжина доменного імені становить 67 знаків, серед яких, до речі, може бути як букви і цифри, і деякі символи, а регістр літер (верхній чи нижній), ніби між іншим, значення не грає. Досвід показує, що замість довші адресу, тим, зазвичай, його складніше запам’ятати. Зрозуміло, пишучи найпривабливіше і доступне ім'я Веб-сайту, можна вигадати і цілу просту до фразу, наприклад, internet проте варто забувати, що із кількості використовуваних знаків росте, і ризик помилитися при введення відвідувачем електронного адреси з клавіатури. Якщо ж Інтернет-користувач відразу у разі ні, у чому річ, може адже розгорнутися й піти до «конкурентові»… Втім, багато провайдерів послуг у Мережі вже подбали про те, як потенційних відвідувачів знайти сторінку, скажімо, компанії, навіть знаючи її адреси, доменного імені. До функцій сучасних пошукових двигунів до Інтернету вже входить визначення точного електронного адреси сайту з кількох першими літерами, наприклад, або виведення на екран цілого списку підхожих під дане користувачем определение. Таким чином, враховуючи те, що делегування доменного імені фактично дублює в буквеної формі цифровий IP-адрес, унікальне як на кожного окремого комп’ютера, кількох однакових доменних імен існувати у природі з визначення на повинен. Задля більшої їх «унікальності» розробили певний формат, у якому записується кожне окреме ім'я. Давайте розглянемо 2 прикладу простих доменних имен: [email protected] — приклад електронного поштового адреси; internet — приклад електронного адреси Веб-сайту у мережі Интернет. Нетрудно помітити, що ними є щось спільне в синтаксисі написання. Справді так. У першому випадку делегування доменного імені вказується після символу «@», який звичайно жартома називають «собачкою», тоді як у другому — після символу «//». Доменне ім'я складається з кількох частин (справа-наліво): домену вищого рівня (загальний в обох случаях".ru"), та був доменів другого («.tsi» і «.msc» відповідно) і третього («.moscow» і «.kerry») рівнів. Домени вищого рівня класифікуються втричі групи: загальні домени вищого рівня, домени вищого рівня що вказують код певної країни, і навіть міжнародні домени вищого уровня. Примерами загальних доменів найвищого рівня вважатимуться такі звичні «.com», «.net» і «.org». Їх можна залучити до незалежності він географічне розташування подключаемого до Мережі комп’ютера. Але вони розподіляються залежно статусу подавшего їх отримувати заяви. Так, володарями сайтів із ім'ям, заканчивающимся на «.com» можуть стати лише компанії та комерційних підприємств, з «суфіксом» «.net» — провайдери мережевих послуг, а «.org» «привласнюють» Веб-сайтам організацій, при тому здебільшого общественных. Примерами доменів найвищого рівня, вказують код певної країни, можна й «.ru», і «.jp», і «.uk». Принцип, який використовували для добору кожного їх, наступний: як правило, як домену цієї категорії використовують два літери коду країни відповідно до кодуванні ISO 3166. Приміром, Японію (назва чим англійській пишеться не інакше, як Japan) характеризує ім'я «.jp», Росію (Russia) — «.ru», а Францію (France), відповідно, «.fr».В як приклад доменного імені останньої категорії наведемо «.int». Імена, які підпадають під цю категорію, зазвичай, більш «специфічні» і розподіляють між урядовими установами різних держав («.gov»), навчальними закладами США («.edu») і міжнародними організаціями («.int»).Согласно умовам реєстрації доменних імен компанія, наприклад, що займається торгівлею продуктами харчування, немає права отримати делегування доменного імені «.edu», наприклад, у те водночас французьке підприємство над праві на делегування доменного імені вищого рівня в іншій країні, скажімо, тієї самої Росії, «.ru». Хоча, звісно, не обходиться і винятків. Великі американські корпорації отримують електронні адреси в Интернет-зонах інших країнах, як відкрили у яких віртуальні представництва, а практично «будь-який смертний» може сміливо зареєструвати свій сайт у зоні тієї самої африканського Інтернет, позаяк у цьому разі що розвиваються страждають від життя доменних імен та нестачі попиту них. До речі, тоді як онлайновому секторі США рік тому було зареєстровано майже п’ять мільйонів адрес Веб-сайтів, а Німеччини («.de») трохи більше один мільйон, в Австралії було задоволено лише 130 000 заявок отримання «місцевого» доменного імені, у Новій Зеландії трохи більше 30 000, але в Філіппінах порядку 3000. Не кожен навіть знає, що у принципі доступних до Інтернету доменних імен вищого рівня насправді більше 240.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.