Природоохоронні традиції в Україні

Природоохоронні традиції в Україні

Зародки національного природоохоронного законодавства сягають ще часів Київської Pyci. У зводі законів княжої держави «Руській правді «містилося чимало регламентацій, які стосувалися часів та термінів полювання на тих чи інших хутрових звipiв, була заборона виловлювати деякі породи риб під час нересту, містилося чимало засторог щодо збереження та використання природно адекватних засобів землеробства, бортництва, броварства, деяких інших промислів та ремесел. Тоді ж було передбачено також i деякі кари, переважно грошові, за порушення вимог «Руської правди ». Наприклад, за знищення журавля i вбивство людини нерідко накладали однакову кару. У князівські часи фактично було закладено i початки формування заповідних територій — «мисливських угідь », на яких лише вряди-годи відбувалося полювання та лови.

У добу козацько-гетьманську українське природоохоронне законодавство живилося такими джерелами: звичаєвим правом та повсякденними традиціями; традиційним законодавством княжої та литовсько-руської доби; магдебурзьким правом; законотворчою діяльністю національної держави, яка уособлюється. насамперед, в гетьманських універсалах.

Через своєрідне становище тогочасної України на національне законодавство нашаровувались, школи практично повністю поглинаючи його цілком чи в окремих компонентах, правничі вимоги сусідніх держав — Польщі, Pociї, Австрії та iн.

Досить вичерпну характеристику природоохоронних засад дає синтетичне Зібрання українських прав «1807 р. У розділах «Про ціну реча », «Про недозволені діяння », наприклад, докладно простежено численні ситуації, в яких людина вступає у стосунки з природою — рибальство, пошкодження соколиних гнізд, виловлювання бобрів, знищення рою бджіл чи дерева, полювання на зайців та ін. У них регламентовано вартість та покарання відповідних вчинків, окреслено майнові та територіальні засади природокористування. До проблем, пов «язаних зі звіриним ловецтвом та рибальством, звертаються i в заключних розділах книги. Вельми прикметні підсумкові слова «3ібрання »: в Україні «чужий лic рубати взагалі забороняють ». Отже, тогочасне право разюче відрізнялося від радянського, за якого «чуже «(тобто спільне) знищував кожен, хто тільки не лінувався.

Екологічне право в Українi на початку XX ст. Приpoдooxopoнний pyx у його сучасному розумінні започатковувався в Україні ще до пepшoї cвiтoвoї війни, коли почали виникати різноманітні організації та товариства i прийматися деякі укази та постанови окремих департаментів та міністерств, які регламентували використання тих чи інших pecypciв; тоді ж виникають перші українські заповідники, зокрема всесвітньовідомий «Асканія Нова » .

Перша світова війна та соціальні потрясіння в iмпepiї істотно загальмували природоохоронну роботу в Україні, завдавши довкіллю чимало збитку та руйнації. Характерним для того часу, як згадує професор-зоолог М. Шарлемань, були такі епізоди, як зруйнування на прикінці 1917 р. «салдатами большевиками зоопарку Пілявин. У цім парку, пише очевидець тих подій, окремі великої кількості других звірів, було постріляно 35 зубpiв та бiзонів ». Тому все доводилося починати з початку.

Українська Гетьманська Держава за часів гетьмана Павла Скоропадського утворила Міністерство Земельних Справ, а при ньому — окремий Biggin з охорони пам «яток природи, а також Koмісію iз вчених та діячів у цій cправі. У Києві в 1918 р. існував також пpивaтний «Краєвий Природоохоронний Koмiтeт «(голова — проф. П. А. Тутківсышй), в Харкові функціонувало Товариство любителів Природи (голова — проф. В. Л Taлієв); в Одеci — Спілка наукових товариств пpupoдooxopoнного спрямування (голова — проф. Г. І. Танфільєв). У Полтаві засновується Комітет Охорони Природи та Старовини.