Перспективи та основні тенденції розвитку міжнародної торгівлі товарами

ПЕРСПЕКТИВИ ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ

Основною тенденцією став ріст у міжнародній торгівлі питомої ваги продукції обробної промисловості і скорочення частки сировинних товарів. До середини 90-х років понад ¾ світовий експорт приходилося на продукцію обробної промисловості, тоді як цей показник складав 10 років тому 2/3, до другої світової війни — 2/5. Примітно, що майже 40% вартості світового експорту припадає на технічно складну, диференційовану продукцію — на машини і транспортне устаткування. Зростає міжнародна торгівля компонентами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами, що свідчить про вплив міжнародної виробничої кооперації на інтенсифікацію зовнішньоторговельних зв «язків. У сучасних умовах саме обмін продукцією машинобудування складає серцевину світової торгівлі (у порівнянні з кінцем 30-х років питома вага машин і транспортного устаткування зросла у ній майже в 4 рази). Значно збільшилася в міжнародному товарообміні і роль хімічної продукції. Структурні зміни на користь галузей, зв «язаних із НТР, спираються на більш високі темпи росту експорту даних видів продукції в порівнянні з загальними темпами його розвитку. Так, якщо за 1995;2002 р. вартість світового експорту в цілому по всіх товарних групах зросла в 1,4 рази, то експорт машин і транспортного устаткування, а також хімічних товарів збільшився в 1,6, іншої продукції обробної промисловості — у 1,5 рази ». У результаті зміцнюється тенденція до підвищення питомої ваги в міжнародній торгівлі наукомістких, технічно складних виробів.

У сфері світогосподарських зв «язків відбувається перехід від підйому до різкого уповільнення. По оцінках експертів Світового банку, темпи росту світової торгівлі в 2000 р. збільшилися в порівнянні з попереднім роком майже в два рази — з 7,2 до 13%, а в 2001 році скоротилися до 5,5%. Проходять значні зміни в структурі світової торгівлі. Зокрема, значно виросла частка послуг, засобів зв’язку та інформаційних технологій, в той же час скорочується частка торгівлі сировиною та сільськогосподарською продукцією. Намітилися тенденції росту торгівлі країн, що розвиваються, але особливо високими темпами збільшуються обсяги товаропотоків із нових індустріальних країн. Особливості, якими характеризується сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі товарами, такі:

1. Прискорення розвитку міжнародної торгівлі товарами після другої світової війни.

2. Переважний ріст зовнішньої торгівлі в порівнянні з загальними темпами господарського розвитку країн.

3. Вирішальне значення в розвитку міжнародної торгівлі факторів, що діють у сфері виробництва (значний вплив циклічних коливань на розвиток міжнародної торгівлі).

4. Випереджаючий розвиток зовнішньоторговельної сфери в порівнянні з національним виробництвом, що викликало до життя тенденцію до росту експортної квоти економіки.

5. Глибокі зрушення, що відбулися в 90-х роках у географічній конфігурації міжнародної торгівлі під впливом політичних і економічних змін у світі.

6. Збільшення в 90-і роки питомої ваги країн, що розвиваються, у світовій торгівлі.

7. Перевага промислово розвинутих країн як в експорті (67,9% у 1999 р.), так і в імпорті (66,6% у 1999 р.) товарів.

Однак тенденції відзначеного росту не поширюються однаково на всі регіони світу, що розвивається. Знижується питома вага у світовій торгівлі країн Близькою Схід у зв «язку з нестабільністю цін на нафту і загостренням протиріч між державами-експортерами рідкого палива. Нестабільно зовнішньоторговельне положення багатьох африканських держав, що відносяться до категорії найменш розвинутих у ряді країн, що розвиваються. При оцінці ролі країн Африки у світовій торгівлі варто враховувати, що від 1/3 до 1/5 експорту континенту приходиться усього на одну державу — ПАР, що по багатьом параметрам економічного розвитку ближче до промислово розвинутих. Незважаючи на деяке підвищення питомої ваги у світовій торгівлі країн Латинської Америки їхнє зовнішньоторговельне положення характеризується недостатньою стійкістю. Від 65 до 75% експорту континенту припадає на чотири країни — Мексику, Бразилію, Аргентину і Чилі (у 1999 р. на їхню частку приходилися відповідно — 0,95%, 0,91,0,41,0,32% світового експорту). Лише Мексика (багато в чому завдяки участі в процесі Північноамериканської інтеграції в рамках НАФТА) і Бразилія за структурою експорту наближаються до параметрів нових індустріальних країн. Зберігається значна сировинна орієнтація експорту країн Латинської Америки — до 2/3 експортних доходів їм приносять сировинні товари.

Характерною є тенденція до підвищення частки у міжнародній торгівлі країн Азії. У 1999 р. на них приходилися 65% сукупного експорту країн, що розвиваються. Провідна роль в експорті азіатських держав належить невеликій групі нових індустріальних країн, що за останні 30 років перетворилися у великих експортерів промислових товарів. У 90-х роках відбувся різкий ріст їхньої частки у світовому експорті.

Група нових індустріальних країн Азії неоднорідна за своїм складом. Її ядро складають так звані нові індустріальні країни — Південна Корея, Сянган (Гонконг), Тайвань і Сінгапур, що стали на шлях експортоорієнтованого росту в 60-х роках. Бурхливий розвиток експорту в даній групі держав спирався на стійкі і високі темпи внутрішнього економічного росту (7% у рік у середньому за останнє десятиліття). Структурні зрушення у внутрішній економіці в процесі індустріалізації обумовлювали прогресивні зміни в товарній структурі експорту. Так, якщо в 1955 р. 80% експорту Південної Кореї складали сировинні товари, то в 1999 р. основними статтями її експорту були: продукція електромашинобудування (20,8%), текстиль, одяг і взуття (22,7), автомобілі (6,6), продукція хімічної і фармацевтичної промисловості (7,1), комп «ютери й оргтехніка (4), засоби зв «язку (6,7), судна (5,6%).

Новим явищем у 90-і роки став зростаючий вплив на міжнародні товарні потоки інтеграційних процесів в Азії — близько 1/3 експорту країн, що розвиваються, Східної Азії направляється в інші держави даного регіону (якщо врахувати їхню торгівлю з Японією, те цей показник зростає до ½). У найближчому майбутньому Японія збереже своє значення як джерело інвестицій і важливого ринку збуту для промислової продукції азіатських нових індустріальних країн. Особливість 90-х років — більш швидкий ріст торгівлі між країнами, що розвиваються, ніж між промислово розвитими державами. У результаті вартість експорту нових індустріальних країн Азії в 1999 р. перевищувала вартість експорту США і Японії і була лише дещо нижча, ніж у країн ЄС (без обліку внутрірегіональної торгівлі).

Таким чином, провідна роль у міжнародній торгівлі товарами належить трьом центрам світового господарства — США, країнам ЄС та Японії, — на які припадає близько 60% світового експорту й імпорту. Причому біля половини світового товарообігу припадає на «велику сімку» (США, Канада, Японія, Франція, Великобританія, Німеччина й Італія) провідних промислово розвинутих країн.