Історія логіки

Історія логіки

З давніх часів людей цікавили способи правильної побудови та обґрунтування власних думок, вони прагнули до такої форми викладу своїх переконань, яка б виглядала найбільш переконливо. У зв’язку з цим природно виникає потреба створити певний перелік правил, законів та норм, за якими потрібно будувати власні міркування. Вже пізніше на основі цих законів виникнуть численні концепції, теорії, будуть ґрунтуватися цілі напрямки досліджень.

Таким чином і виникла така наука як логіка. Вона пройшла в своєму розвитку складний шлях від логіки Арістотеля до сучасних некласичних логік, який охоплює часовий проміжок у 25 століть. При чому логіка як наука за цей вагомий проміжок часу встигла значно змінитися.

Саме тому метою даної роботи оберемо прослідкувати розвиток логіки як науки з найдавніших часів до наших днів. В зв’язку з цим виникає необхідність надати періодизацію розвитку логіки як науки. Традиційний період розвитку логіки.

Хоча більшість культур виробила власні підходи щодо системи міркувань, але логіка отримала свій розвиток лише в трьох культурних традиціях: китайській, індійській та грецькій. Хоча точні дати не будуть достатньо достовірними (особливо у випадку із Індією), але робляться припущення, що логіка виникла в усіх трьох культурах приблизно одночасно — в IV ст. до н.е. Але саме від грецької логічної традиції (Аристотелевої логіки) походить сучасна логіка.

Коротко схарактеризуємо розвиток логіки в стародавні часи в Китаї та Індії.

В Китаї бурхливий розвиток логіки історично співпадає із появою в країні великої кількості шкіл, які постійно конкурували та дискутували між собою. Так, сучасник Конфуція Мо-цзи став відомий як засновник школи моїзма (мо-цзя), представники якої концентрували увагу на пошук витоків достовірних міркувань та умов його вірності. Щодо аргументації, то представники цієї школи віддавали перевагу розробці суджень за аналогією. Також моїсти зверталися до проблем аналізу семантики мови: в цій галузі вони розробили методи класифікації імен за степенню їх загальності та поділу речей за видами. Щоправда, ця лінія досліджень занепала за часів династії Цинь. Новим же відродженням логіки в Китаї став період проникнення туди індійської логіки буддистів.

Логіка в Індії можна прослідкувати ще в граматичних текстах кінця V століття до н.е. Тут, як і в Китаї та Греції логіка виділилася із філософії. Дві із 6 ведійських шкіл індійської філософії почали розробляти проблематику методологічного пізнання — саме тоді і виділилася логіка, як окрема наука. Пізніше ця течія отримала назву ньяя, що і перекладається як «логіка». Головним досягненням цієї школи можна назвати розробка методології логіки. Основним текстом ньяя стали Ньяя-сутри Акшапади Гуатами (ІІ ст. н.е.). Єдиним шляхом звільнення від страждань представники ньяя бачили у надбанні надійного знання, і тому недивно, що вони розробляли витончені шляхи виділення надійних джерел знання з поміж інших, недостовірних. Вони визначили наступні 4 джерела надійних знань (так званні прамати): сприйняття, умовивід, порівняння та свідчення. В логічну традицію водійських шкіл не включалася буддійська логіка, і саме вона виявилася їх найголовнішим опонентом. Так, представник буддійська логіки Нагарджуа розвивав судження, яке відоме як катускоті або тетралемма. Але вершиною буддійська логіка досягла свого піку у вченнях Диангагі та його послідовника Дхармакрити. Центральним пунктом їх аналітичних досліджень стало визначення необхідної логічної виключності, обґрунтування чого вони ввели вчення про епоха або розрізнення, про правила включення ознак до означення та виключення з нього. Пізніше з цих теорій виникне школа навья-ньяя.

Тепер варто докладно розглянути логіку Давньої Греції. Її засновником вважають давньогрецького філософа, вченного-енциклопедіста Аристотеля, який виокремлював логіку з поміж інших наук, вважав її наукою, яка дозволяє кожному отримати певні дослідження будь-якої проблеми, оскільки саме логіка дає можливість визначити що є доведення, виділити його види та ступені. Метод цей широко відомий нам як дедуктивний, хоча Аристотель називав його не інакше як «силогічним методом», оскільки доводив можливість побудови будь-якого доведення у вигляді міркування (тобто силогізму). Саме дослідженню силогізмів Аристотель присвятив свої логічні праці. Аристотелеве вчення про силогізми, власне кажучи, і склало основу для одного з напрямків сучасної математичної логіки — логіки предикатів.

Наряду з Арістотилем проблемами логіки цікавилися також представники стоїцизму і софістики. Серед стоїків варто окремо згадати Хрисіппа, якому належить стоїчна концепція логіки. Основну увагу він приділяв дослідженню таких схем міркування, завдяки яким висловлювання пов’язуються між собою. Це, наприклад, такі слова природної мови: «якщо,… то», «…і…», «…або…» тощо. У сучасних логічних дослідженнях вони отримали назву «логічні сполучники». Також серед вчених, які продовжували розробляти ідеї Арістотеля, варто згадати такого філософа і логіка як Порфірій. Його осним досягненням в галузі логіки можна вважати розробки так званого дерева Порфірія — схеми, яка демонструвала відношення підпорядкування між поняттями. Але він відомий не тільки цим, але й своїм «Введенням до вчення Арістотеля про категорії», яке і донині предпосилають «Категоріям» Арістотеля.

Досить цікавий розвиток логіки можна знайти в логіці ще одного видатного грецького філософа Платона. Так, саме ним було підмічено, що «критерій основи» Протагора, який полягає в тому, що судження людини є мірою істини, є невірним, оскільки основа судження не має базуватися на суб'єктивній волі людини, оскільки тоді доведеться визнати вірність явних протиріч, а тому будь-які судження мають бути обґрунтованими. Такі думки філософа стали одночасно і критикою софізму, і базисом для «принципа непротиріччя «Арістотеля.

Школа софістів була першою, яка захопилася втіленням можливостей реалізувати ідеї логіки як науки. Ці філософи були першими, хто диференціював сферу природи і суспільства — «ф'юзіс» і «номос», визначили загальне поле логічного мислення. Вони також були першими адвокатами, які використовували логіку на практиці. Один із представників софізму Стагирит визначив поняття формальної логіки, її структуру, базові закони, подальший вектор розвитку, який визначає долю і місце цієї науки дотепер. Попри те, що після смерті мислителя минуло багато сторіч, формальна логіка зберігає основні його ідеї.

Основну увагу софісти приділяли аналізу логічних помилок у міркуваннях людей. Була навіть поширена практика того, що вони навчали за гроші «мистецтву обдурювати людей» — видання неправильної схеми міркування із порушеними законами логіки за правильну. Також софісти вміло користувалися своїми знаннями для того, щоб виставити під час суперечки свого опонента в невигідному світлі шляхом запитань, відповідь на які все одно заганяла б людину у пастку. Сьогодні ж софізмом називають такі логічні помилки, які припускаються навмисно, для введення опонента в оману або для обґрунтування невірного твердження. досить велику увагу приділяли софісти семіотичному аналізу. Один із представників школи софістики Продік вважав вчення про мову та правильне вживання імен та назв досить важливим.