Кам " яне вугілля

Кам «яне вугілля

Колись, ще до появи динозаврів, у ті далекі праісторичні часи, саме там, де зараз височать копри і терикони нововолинських шахт, суцільною зеленою стіною стояли масиви прадавніх лісів, які складалися з представників дивної, як на сучасний погляд, древньої флори, на зразок велетенських хвощів або папороті із стовбуром заввишки у десятки метрів.

Ось так мільйони років до нашої ери серед вологої тиші й темряви мезозойських лісових ландшафтів і неосяжних прадавніх боліт раннього палеозою, власне, й народилася головна сюжетна фабула епічної саги про волинське вугілля.

Рік за роком, тисячоліття за тисячоліттям минали на планеті геологічні періоди та епохи. З часом уся біомаса палеоботаніки древньої флори перетворилася на величезні пласти кам «яного вугілля. Але аж до початку XX століття ніхто й не здогадувався про скарби чорного золота, схованого у глибинах землі надбужанського краю. Однак таємниці волинського вугільного ельдорадо вже.

недовго залишалося бути нерозгаданою.

Одного похмурого ранку, восени 1912 року, в невеликий ресторан, яких безліч на вузеньких середньовічних вуличках у центрі старовинного Брюсселя, зайшов і замовив філіжанку кави молодий інтелігентний, скромно одягнутий і чемний чоловік. Сів на стілець, вийняв зі свого старого шкіряного портфеля і розгорнув на мармуровому столику товстий журнал, від якого ще пахло друкарською фарбою. Наукове періодичне видання називалося «Щорічник геологічного товариства Бельгії «.

За ознаками легкого рум «янцю на обличчі та ледь помітного радісного блиску в очах можна було вгадати, що молодик перебував у піднесеному настрої. Ще б пак! Щойно у поважному та авторитетному для дослідників надр усієї Європи фаховому журналі побачила світ велика наукова авторська стаття, у якій він теоретично обґрунтував і довів право на життя своєї гіпотези про те, що суцільна вугленосна геологічна структура — карбон, яка тягнеться із заходу на схід континенту від узбережжя Атлантики аж до Донбасу, є частково розділеною Українським кристалічним масивом. А оскільки саме Волинь гео-графічно розташована за цим масивом, то існує велика ймовірність наявності карбону і там. А відтак й існування продуктивних покладів кам «яного вугілля на заході України.

Звали молодого вченого Тетяєв Михайло Михайлович. Було йому тоді тридцять років і він нещодавно закінчив університет у місті Льєж — центрі бельгійської гірничорудної промисловості.

Принесена кельнером чорна кава з вершками вже встигла охолонути, а Михайло з олівцем у руці в котрий раз напружено вчитувався у пересипані цифрами рядки своїх аналітичних викладок і наукових формул. У публікації, на підставі ретельного аналізу фаціального складу осадів і тектонічних структур південно-західної частини тодішньої Волинської губернії та східної частини Польщі, він не тільки передбачив наявність там кам «яновугільного басейну із глибинами залягання пластів у 300−400 метрів, але й науково обґрунтував ймовірний характер вугленосності родовища.

Перебуваючи в затишній атмосфері невеличкого і майже порожнього з огляду на ранковий час брюссельського бістро, Тетяєв ще не знав про великий резонанс, який викличе його наукова праця в геологічних колах Європи, що ця стаття вже наступного 1913 року буде перекладена з французької на російську мову Зворницьким Т. О. та окремою монографією вийде друком у Москві під назвою «Основні риси геології та тектоніки палеозойських відкладень Європейської Росії «.

Не здогадувався тоді Тетяєв і про те, що попереду на нього чекає довге, сповнене творчих досягнень наукове життя, що стане він відомим геологом, професором Ленінградського гірничого інституту й загальновизнаним авторитетом серед колег-науковців у галузі геотектоніки, що буде нагороджений орденом Леніна, а головне, що його гіпотеза про наявність кам «яного вугілля під пісковиками та суглинками волинського краю, викладена французькою мовою у «Щорічнику геологічного товариства Бельгії «у 1912 році, трансформується у часі та просторі, щоб матеріалізуватися в початок біографії нового українського шахтарського міста, яке назвуть Нововолинськом. А його трудова слава зго;

дом вже тисячами тонн надпланового вугілля, сяйвом золота орденів та блискучою міддю духових оркестрів буде гриміти на одну шосту земної кулі.

Історія відкриття на Волині вугільного ельдорадо прямо пов «язана також із плідною науковою діяльністю польського вченого-геолога Я. Самсоно-вича. Упродовж 20−30 років минулого століття у видавництвах Варшави, Кракова, Львова, Луцька були надруковані десятки наукових праць та монографій цього талановитого дослідника надр.

Майже через 20 років після прогнозу Тетяєва на Рівненщині, у районі міста Острога та села Пельчі в базальному конгломераті сеноманських відкладів, доктор Я. Самсонович виявив гальку кам «яновугільних порід з нижньокам «я-новугільною фауною. Проведені ним спостереження показали, що кількість і розмір гальки збільшувались із сходу на захід. У 1931 році Самсонович прийшов до висновку про поширення корінних відкладів карбону на захід від знахідок гальки — у басейні верхньої течії річки Західний Буг. Палеографічне волинський карбон Самсонович пов «язував із карбоном Верхньосилезького басейну, припускаючи й відповідну його вугленосність.

Незважаючи на те, що наявність на території західноукраїнських областей кам «яновугільних відкладів уже не викликала сумніву, протягом тривалого часу ніяких спеціальних досліджень і геологорозвідувальних робіт для їх конкретного виявлення не проводилось. Лише в 1938 році польський промисловий концерн «Вспулнота інтересув Гурнічо-Хутничих «розпочав буріння на території теперішньої Львівської області в районі міста Сокаля. До 1939 року з 11 свердловин, що бурились на Львівщині, закінчено тільки 7. Три з них пройшли вугільні пласти промислової потужності. Були у польських геологів плани буріння свердловин і на Волині, але початок Другої світової війни припинив роботу. Незабаром західноукраїнські області возз «єдналися з Україною. У 1940 році для проведення планомірних геологорозвідувальних робіт щодо пошуку вугілля Наркомвуглепром СРСР організував Державний трест «Львіввуглероз-відка ». Велика Вітчизняна війна перервала пошуково-розвідувальні та науково-дослідницькі роботи з проблеми вугленосності західних областей УРСР. Майже всі геологічні матеріали, отримані до війни, було втрачено.