Структурна перебудова системи грошових відносин у країнах, що входили до колишнього срср

СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА СИСТЕМИ ГРОШОВИХ ВІДНОСИН У КРАЇНАХ, ЩО ВХОДИЛИ ДО КОЛИШНЬОГО СРСР

Заміна в таких умовах старих грошей на нові з метою зменшення їхньої маси не дала б значний ефект, а разом з тим призвела б до ряду серйозних негативних наслідків. Більше того інфляція могла б ще більше посилитись, бо поглиблювалась економічна криза та зростала недовіра до центральних (союзних) структур державної влади, послаблювався їх організуючий вплив на економіку, фінанси і грошовий обіг внаслідок розвитку в союзних республіках руху за суверинітет та економічну самостійність, за вихід із Союзу.

Про недоцільність будь-яких реформуючих заходів у грошовій системі в умовах економічного спаду свідчить безрезультатність заміни в обігу купюр номіналом 50 і 100 крб., яка була проведена на початку 1991 року за рішенням союзного уряду.

Після розпаду СРСР проведення грошових реформ та створення власних грошових систем в колишніх його республіках — об'єктивна необхідність, що зумовлена як економічними так і політичними факторами, пов’язаними із забезпеченням повної державної незалежності.

Кожна з країн, що входили до колишнього СРСР, враховуючи особливості своєї економічної політики, ставить перед собою неоднозначні цілі щодо змісту і напрямків структурної перебудови національних грошових систем. Разом із тим грошові реформи зазначених країн мають і спільні риси. Їх проведення передбачає поетапне вирішення таких завдань:

а) створення національної банкноти і розгалуженої структури депозитних та інших форм грошей;

б) запровадження ефективного механізму емісії, організації й регулювання готівкового та безготівкового обігу, а також їхньої взаємодії;

в) докорінна перебудова засад зовнішніх валютних відносин, забезпечення поетапної конвертованості власної грошової одиниці;

г) проведення глибокої реформи банківської системи, її перебудова на принципах дворівневої діяльності;

д) утвердження відповідної ринкової інфраструктури — грошового, валютного та фінансового ринків;

е) вирішення завдань правового і кадрового забезпечення.

Все це в органічному поєднанні зумовлює комплексність і радикалізм грошових реформ, здійснення яких є не лише однією з визначальних умов загальної ринкової трансформації постсоціалістичної економіки, а й фундаментом економічного і політичного суверинітету тієї чи іншої країни, її входження у світовий економічний простір.

Україна одна з перших нових держав стала на шлях створення власної грошової системи, першим кроком до якої було введення в обіг 10 січня 1992 р. купонів багаторазового використання. Становлення національної грошової системи одночасно із здійсненням комплексу заходів щодо стабілізації економіки сприяли утвердженню незалежності України як держави, зихисту її внутрішнього ринку, проведенню реальної антиінфляційної політики.

Найбільш інтенсивно процес утворення національних систем валютно-грошових відносин розвивався в країнах Балтії.

У травні 1992 р. запровадила власну грошову одиницю — естонську крону і вийшла з рублевого простору Естонія. Для стабілізації власної грошової одиниці Естонія мала можливість використати золотий запас, що був вивезений перед війною і тепер повернений їй країнами Заходу, цільові кредити МВФ та інших міжнародних фінансових установ. Нині крона — єдиний платіжний засіб на території Естонії. Вона є конвертованою валютою. НБЕ щоденно публікує її курс відносно інших валют. Крона прив’язана до німецької марки. Законом допускаються можливі відхилення курсу крони від марки в межах 5%. Жорсткі монетарні заходи, що проводяться в країні, забезпечують достатньо високу і відповідно стабільну купівельну спроможність естонської крони.

7 травня 1992 р. в Латвії запроваджено латвійські рубліси, які спочатку використовувалися лише в готівковому обігу як паралельна з російським рублем грошова одиниця. Вільний обмін у пропорції 1:1 рубля на рубліс забезпечував «безконфліктне» співіснування зазначених грошових одиниць. З 20 липня рубліс було впроваджено в безготівковий обіг, а з 17 серпня розпочато визначення власного курсу рубліса щодо рубля та валют інших країн, які входили до колишнього СРСР. Рубліс став єдиним офіційним засобом платежу на території Латвії. Обіг інших валют, у т.ч. й долара, було заборонено. З 25 січня припинено купівлю безготівкових рублів, що надходили з країн СНД. Стабільність рубліса, що забезпечувалась жорсткими монетарними заходами (у 2-му півріччі 1992 р. курс долара не перевищував 165 — 175, наприкінці лютого 1993 р. — 140 — 145, а в березні - 90 — 100 латвійських рублісів), дозволила провести в березні 1993 р. другий етап грошової реформи. В обіг запроваджено національну валюту — латвійські лати. Характерно, що протягом 6 місяців лати і рубліси використовувались за курсом 1:200 як паралельні грошові одиниці.

В Литві обіг російського рубля припинено в жовтні 1992 р. В обіг запроваджено тимчасову грошову одиницю — литовські талони, які використовувалися як готівковий засіб платежу. З 25 червня 1993 р. в грошовий обіг Литви біло впроваджено повноцінну литовську національну валюту — літ. Нова грошова одиниця обмінювалась на стару у співвідношенні 1:100. Слід звернути увагу на неконфіскаційний характер литовської грошової реформи. Обмінні операції здійснювались протягом місяця до 1 серпня 1993 р. Показовим є те, що про обмін грошових знаків населення було сповіщено за 10 днів до початку реформи.

Національну грошову одиницю — киргизький сом — впроваджено 6 квітня 1993 р. і в Киргизії. Обмін російських рублів на нову кюпюру здійснювався лише протягом п’яти днів. Запровадження жорсткої системи емісійної політики, а також позитивний платіжний баланс країни дозволили забезпечити відносну стабільність киргизького сома.

Процес утвореня національної грошової системи відбувається і в Білорусі. З метою покриття гострого дефіциту готівки на початку травня 1992 р. за прикладом України було впроваджено в обіг за курсом 1:10 паралельно з російським рублем розрахунковий білет — білоруський рубель. До початку 1993 р. Білорусь не форсувала процес витіснення з грошового обігу російської валюти. В січні 1993 р. НББ почав встановлювати єдиний курс білоруської грошової одиниці до твердих валют. Наприкінці лютого НББ прийняв рішення про новий порядок організації розрахунків з Росією, що передбачав обмеження строків перебування російських рублів на рахунках білоруських підприємств 20 днями, після чого вони мали бути продані за комерційним курсом на внутрішньому валютному ринку чи НББ.

Але згодом процес утвердження національної грошової одиниці загальмувався. З загостренням економічної ситуації постало питання про повне повернення Білорусі до рублевої зони і використання на її території як засобу платежу російської грошової одиниці. Така позиція, певна річ, не відображає глибинних процесів, пов’язаних із становленням і всебічним розвитком національної економіки цієї країни, її державного суверенітету. Тому вона має розглядатися як така, що має вимушений, тимчасовий характер.

Наприкінці 1993 р. (листопад-грудень) власні грошові одиниці було запроваджено в обіг Молдовою, Азербайджаном, Арменією, Казахстаном та Узбекистаном. Таджикістану Росія надала державний кредит новими готівковими грошима і, таким чином до кінця 1993 р. грошові білети колишнього СРСР практично на всіх територіях держав колишніх республік країни втратили законну силу.

У липні 1993 р. завершився процес упровадження в обіг власної грошової одиниці в Російській Федерації. Доти в Росії в грошовому обігу знаходились купюри колишнього СРСР. Вилучення з обігу старого рубля почалося поетапно введенням з лютого 1993 р. нової купюри зразка 1993 р., яка оберталась як рівнозначна грошова одиниця з купюрою зразка 1961 — 92 рр. На 20 липня, а обігу Росії та країн рублевої зони знаходилось 8,6 трлн. рублів, у т.ч. білетів ЦБ РФ зразка 1993 р. — 5,7 трлн., старих купюр — 2,9 трлн. рублів. 26 липня 1993 р. ЦБ РФ заявив про повне вилучення з обігу грошових одиниць старого зразка. Завершення цього процесу, який тривав у межах місяця і викликав неоднозначні оцінки фехівців, означало закінчення другого етапу грошової реформи Росії.