Основні та оборотні фонди автотранспортних підприємств

ОСНОВНІ ТА ОБОРОТНІ ФОНДИ АВТОТРАНСПОРТНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Матеріальною основою виробництва є виробничі фонди. Важливою умовою високоефективної продуктивної діяльності підприємств є розширене відтворення засобів виробництва в усіх галузях народного господарства, в тому числі — і на автомобільному транспорті.

Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. Відмінність між ними в тому, що засоби праці беруть участь у створенні продукту праці (у наданні транспортної послуги) протягом багатьох виробничих циклів, тоді як предмети праці — лише протягом одного циклу.

Засоби праці в кожному робочому циклі внаслідок зношування втрачають частину своєї вартості, зберігаючи свою половинну вартість. Предмети праці витрачаються повністю і вибувають з виробництва.

До основних фондів автомобільного транспорту належать; транспортні засоби, будівлі та споруди, передавальні засоби (електричної, теплової, механічної енергії; водовідведення і каналізаційна мережа; газова мережа);

машини й обладнання (силові машини, робочі машини й обладнання, вимірювальні прилади, лабораторне обладнання, обчислювальна техніка);

Інструменти, виробничий інвентар (розмножувальні машини, копіювальні апарати, друкарські машинки, столи, шафи).

Відновлення основних фондів відбувається після їх фізичного або морального зношення, фізичне пов «язане з матеріальним зношуванням фондів у процесі експлуатації, поступовою втратою ними своїх початкових властивостей, технічних параметрів, тобто своєї споживчої вартості. Фізично зношуються також недіючі основні фонди під впливом атмосферних умов та інших факторів, що руйнують матеріали, з яких зроблені ті чи інші засоби праці.

Моральне зношення основних фондів означає, що внаслідок здешевлення виробництва аналогічних або появи технічно більш досконалих і продуктивних засобів, використання ще придатних до експлуатації та працюючих, але застарілих фондів стає економічно невигідним,.

Оборотні фонди підприємств (предмети праці) беруть участь лише в одному виробничому циклі. Їх вартість повністю переноситься на вартість готової продукції. Таким чином, вони одразу переходять із сфери виробництва до сфери обігу.

Між розмірами основних та оборотних фондів існує взаємообумовлений зв «язок, кількісне співвідношення якого становить органічну будову виробничих фондів. Для промисловості України таке співвідношення -3:1, а для автомобільного транспорту — 9:1. Така відмінність у структурі Пояснюється специфікою автомобільного транспорту, який не виготовляє продукцію в матеріальному вигляді, а лише переміщує її. Оборотні фонди автотранспортних підприємств (АТП) не містять сировини і матеріалів, які необхідні для виготовлення продукції, тоді як в оборотних фондах промислових підприємств наявність таких є необхідною умовою процесу виробництва і випуску продукції.

3.1.1. Основні фонди і життєвий цикл рухомого складу.

Залежно від характеру участі основних фондів у виробничому процесі розрізняють: виробничі і невиробничі фонди.

Невиробничі основні фонди — сприяють нормальному функціонуванню виробничого процесу, які задовольняють побутові і культурні потреби працівників. До них відносяться фонди, які є на балансі підприємств (житлові будинки, дитячі садки, клуби, спортивні комплекси, обладнання і т. д.).

Крім того, основні виробничі фонди поділяються на активну і пасивну частини.

Активна частина основних виробничих фондів — це фонди, які безпосередньо впливають на форму і властивості предметів праці, підвищують продуктивність праці, обсяг виробництва (машини й обладнання, транспортні засоби та ін.),.

Пасивна частина основних виробничих фондів створює умови для нормальної роботи активної частини (будівлі, споруди, передавальні засоби).

3.1.1.1. Методи оцінки основних виробничих фондів АТП.

Для планування, аналізу і розрахунків економічної ефективності потрібний облік ОВФ як у натуральних показниках, так і в грошовому виразі.

Оцінка в натуральних показниках застосовується для обліку і планування окремих груп основних виробничих фондів (ОВД), для розрахунку виробничої потужності, розробки балансів устаткування, його використання.

Грошова (вартісна) оцінка здійснюється для визначення загальної вартості ОВФ, потреби в коштах на капітальне будівництво, розрахунок амортизації, фондовіддачі, фондоємності, термінів окупності об «єктів,.

Існують такі види вартісної оцінки:

а) оцінка за початковою вартістю (балансовою) — вартість, за якою ОВФ були зараховані на баланс підприємства з урахуванням затрат на придбання, транспортування і монтаж, за цінами того ж року, в якому ці затрати здійснені. Цей вид оцінки використовується для обліку на балансах підприємств;

б) оцінка за повною поновлювальною вартістю. Вона здійснюється тому, що ОВФ, виготовлені в різні роки, під впливом НТП вимагають періодичної переоцінки (особливо з наявними інфляційними процесами).

Поновлювальна вартість ОВФ визначається як різниця між початковою вартістю і величиною морального зношення, В момент уведення в дію ОВФ початкова вартість дорівнює поновлювальній.

Повна поновлювальна вартість (Вдд) основних виробничих фондів визначається за формулою:

де ОВФпоч. — початкова балансова вартість основних виробничих фондів, грн.; На — норма амортизації на реновацію, %, Тв — термін використання основних виробничих фондів (до момента визначення залишкової вартості), років;

в) оцінка за залишковою вартістю, тобто за фактичною вартістю, яка ще не перенесена на готову продукцію. Така оцінка необхідна для економічного обґрунтування. Залишкова вартість (ОВФ) основних виробничих фондів визначається за такою залежністю:

3.1.1.2. Зношення і відтворення основних виробничих фондів АТП.

Під час виробництва продукції ОВФ поступово зношуються, втрачають свою споживчу вартість.

Фізичне зношення — це механічне зношення деталей устаткування, конструктивних елементів, будівель і споруд. На його рівень впливає ряд факторів: якість матеріалів, тип виробництва, специфіка технологічних процесів, кваліфікація робітників, фактичний час використання обладнання.

Моральне зношення — пов «язане з тим, що експлуатація ОВФ поступово стає менш ефективною порівняно з новими. Розрізняють дві форми морального зношення. Перша форма викликає появу ОВФ, які забезпечують більш високу продуктивність і якість продукції, друга форма — появу ОВФ з тими ж технічними характеристиками, але дешевших. Тому, враховуючи фактор морального зношення, необхідно здійснювати заміну морально застарілих машин новими, більш продуктивними або піддавати амортизації, оскільки їх подальше застосування є економічно недоцільним.

Собівартість аналогічної продукції на морально застарілому обладнанні вища, ніж на новому, що може призвести до економічних витрат, які значно перевищуватимуть вартість засобів праці. Тому морально застаріле обладнання необхідно замінити до терміну його повного фізичного зношення.

Часткового відтворення ОВФ можна досягти шляхом капітального ремонту та модернізації обладнання.

У результаті поточного ремонту усуваються дрібні несправності та пошкодження шляхом заміни деталей чи вузлів.

Капітальний ремонт передбачає повне розібрання механізму, заміну всіх зношених конструктивних елементів новими.

Збереження ОВФ під час міжремонтного періоду підтримуються заходами щодо їх обслуговування (чистка, змащування, прибирання, усунення дрібних несправностей, огляди, промивання і т. п.). Сукупність усіх ремонтних робіт і обслуговування ОВФ об «єднується системою планового попереджувального ремонту.

Під ремонтних робіт необхідно відрізняти модернізацію, яка полягає в технічному удосконаленні засобів праці. Розрізняють малу модернізацію, яка здійснюється під час капітального ремонту і фінансується.

3.1.1.4. Інтенсифікація і показники використання основних виробничих фондів.

Важливим завданням підприємств є підвищення рівня використання ОВФ. Ефективність їх використання характеризується рядом показників:

узагальнюючі;

• часткові,.

Узагальнюючі показники — це: 1) фондовіддача; 2) фондоємність.

Фондовіддача характеризує випуск продукції на одиницю вартості ОВФ і визначається:

ФВ = Qп / ОВФср .

де Qп — річний випуск продукції, грн;

ОВФср — середньорічна вартість ОВФ, грн. Величина, обернена до фондовіддачі, називається фондоємністю:

ФЄ = ОВФср / Qп.

Часткові показники характеризують рівень використання ОВФ залежно від окремих факторів: наприклад — часу, потужності (за одиницю часу), ступеня оновлення.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження характеризує рівень використання устаткування в часі і визначається за кожною його групою:

Ке =Фф / Фд ,.

де Фф — фактично відпрацьований час, год.;

Фд — дійсний фонд часу роботи устаткування, год.

Одним з важливих показників використання устаткування є коефіцієнт змінності.

Коефіцієнт змінності показує, скільки змін у середньому упродовж доби працювало встановлене устаткування;

Кзм=Мзм /n.

де Мpv — кількість верстато-змін, відпрацьованих у всіх змінах (згідно.

з режимом роботи);

n — загальна кількість встановленого устаткування, шт.

Коефіцієнт завантаження устаткування характеризує фактичну зайнятість устаткування:

Кc = tшт х Nв х (Квн / Фд) х n х Р,.

де Р — режим роботи, год.;

tшт — норма штучного часу, год.;

Фд — дійсний річний фонд часу роботи одиниці устаткування, год.;

Nв — виробнича програма виробів, шт.;

Квн — коефіцієнт виконання норм виробітку,.

На підприємствах необхідно займатися підвищенням коефіцієнта змінності роботи та завантаження устаткування, що дає можливість значно збільшити випуск продукції за наявних основних виробничих фондів.

Рівень використання устаткування за потужністю і продуктивністю характеризується коефіцієнтом інтенсивного використання.

Кі = tтех / tфак,.

де tтех — технічно обгрунтована норма часу на одиницю продукції;

tфак — фактично затрачений час на виготовлення одиниці продукції (роботи).

Інтенсивність завантаження устаткування характеризується також коефіцієнтом його використання за машинним часом:

Kт=tм.н. / tшт.ч.,.

де tм.н. — машинний час у загальній нормі, хв.;

tшт.ч. — норма штучного часу, хв,.

Інтегральний коефіцієнт використання устаткування визначається як добуток екстенсивного завантаження (використання) і коефіцієнта інтенсивного використання:

Кінт = Ке х Кі.

Підвищення інтегрального коефіцієнта досягається комплексом заходів:

1.впровадження напрямів науково-технічного прогресу;

2.скорочення простоїв, які залежать від організації виробництва і робітника;

3.поліпшення якості сировини, технічного стану устаткування,.

4.підвищення рівня спеціалізації тощо.

Залежно від цілей аналізу застосовуються інші показники:

а) питома вагa прогресивного устаткування в загальному парку;

б) питома вага окремих видів технологічного обладнання;

в) віковий ценз устаткування до 5,5, 5,5 — 10, 10 — 20 років;

г) показники, які характеризують стан основних виробничих фондів;

д) коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності;

е) коефіцієнт використання виробничих площ і т. д,.

До показників, які характеризують стан основних виробничих фондів, відносяться:

1. Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів:

Ко = ОВФвв / ОВФк,.

де ОВФвв — вартість введених виробничих фондів за певний період, грн.;

ОВФк — вартість основних виробничих фондів на кінець планового періоду, грн,.

2. Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів:

Квиб = ОВФвиб. / ОВФпоч.,.

де ОВФвиб. — вартість вибулих основних виробничих фондів за певний період, грн.;

ОВФпоч. — вартість основних виробничих фондів на початок того ж періоду, грн.

3. Коефіцієнт зношення основних виробничих фондів:

Кзн. = ОВФз/ОВФпоч.,.

де ОВФз — вартість зношених основних виробничих фондів за певний період, грн.;

ОВФпоч. — початкова (балансова) вартість основних виробничих фондів, грн.

Інтенсивність використання підвищується також шляхом удосконалення технологічних процесів, упровадження безперервного потокового виробництва; забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємства; проведення ряду інших заходів, які сприяють підвищенню швидкості та обробки деталей і забезпечення зростання виробництва продукції.

Значний вплив на інтенсивне використання має підвищення кваліфікації кадрів, їх культурно-технічного рівня.

Екстенсивний шлях поліпшення використання ОВФ передбачає, що, одного боку, буде збільшено час роботи діючого устаткування в складі встановленого устаткування, а з другого — збільшено кількість і питому вагу діючого устаткування у встановленому обладнанні.

Збільшення часу роботи устаткування досягається за рахунок таких факторів; постійного підтримання пропорційності між пропускними спроможностями (виробничими потужностями) окремих груп устаткування на кожній дільниці, між дільницями кожного цеху, між цехами підприємства в цілому; поліпшення обслуговування ОВФ; підтримання передбаченої технології виробництва; удосконалення організації виробництва й праці (належна експлуатація устаткування, якісний ремонт, що сприяють скороченню простоїв і збільшенню міжремонтного періоду), скорочення внутрішньозмінних цілозмінних простоїв.

Важливим резервом більш ефективного використання ОВФ є скорочення внутрішньозмінних простоїв устаткування, які на нинішній день становлять до 50% усього робочого часу (чим пояснюється падіння обсягів виробництва).

Вони в основному пов «язані з наявними недоліками в організації виробництва, праці, матеріально-технічного забезпечення, наявністю конкурентоспроможної продукції, ціновою і податковою політикою в державі та іншими факторами.

До системи заходів, які сприяють підвищенню використання ОВФ, можна також віднести матеріальне стимулювання, яке здійснюється з фонду оплати праці, в тому числі — фонду матеріального заохочення.

3.2. ОБОРОТНІ ФОНДИ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Кожне АТП для організації виробничої діяльності повинно мати не тільки основні виробничі фонди, а й оборотні засоби. Оборотні засоби, виражені в матеріальній формі, — це оборотні фонди, решта оборотних засобів у грошовій формі є фондами обігу. Оборотні фонди безперервно споживаються та відновлюються, оскільки беруть участь в одному виробничому циклі. Вартість їх повністю переноситься на вартість новоствореного продукту Фонди обігу призначені для обслуговування сфери обігу. До них належать: готова продукція на складах підприємств, товари, що перебувають у дорозі, грошові кошти на рахунку підприємств у банку, кошти в розрахункових документах і кошти в касі підприємства, В загальному обсязі виробничих фондів АТП частка оборотних засобів становить 5 — 10%.

Специфіка роботи транспорту, порівняно з іншими галузями виробництва, визначає певну особливість у розподілі оборотних засобів між оборотними фондами й фондами обігу. Якщо в промисловості приблизно дві третини становлять оборотні фонди й одну третю — фонди обігу, то на автомобільному транспорті вони розподіляються приблизно порівну,.

За своїм призначенням у виробничому процесі оборотні фонди поділяються на три групи: виробничі запаси, незавершені-виробництво, витрати майбутніх періодів.