Мовні реалії та проблеми їх перекладу

Мовні реалії та проблеми їх перекладу

В свій час визначний митець слова Гете сказав: «при перекладі слід зачіпати неперекладне, тільки тоді можна зрозуміти інший народ, іншу мову».

Що ж означає слово «неперекладне », якому Гете надавав такої великої значимості?

Як відомо, між словами двох мов може траплятися повна відсутність відповідностей. Слова, словосполучення, які не мають ні повних, ні часткових відповідностей у словнику іншої мови утворюють безеквівалентну лексику цієї мови. Всю безеквівалентну лексику можна умовно розподілити на дві групи :

1)Власні імена (особові імена, географічні назви, назви установ, організацій, газет тощо).

2) Слова-реалії - словникові одиниці, які означають предмети, поняття та.

ситуації, що не існують у практиці іншомовного соціального колективу.

В цю групу входять слова, які означають різного роду предмети побуту,.

матеріальної та духовної культури, властивої тільки даному народові.

Особливої уваги варті слова-реалії. Вони виникають у мові кожного народу мимоволі, і оскільки відображають національну специфіку, часто завдають великих труднощів перекладачам.

Лексема «реалія «походить від латинського іменника жіночого роду res, rei («річ; предмет, факт, подія «). Логічно висловити здогад, що в латинській мові здавна побутував прикметник realis, утворений від іменника res, rei за допомогою прикметникового суфікса -alпо аналогії з прикметником hiemalis, утвореним від іменника hiems, hiemis. Проте лексикографічні джерела не підтверджують цього припущення. У найповнішому словнику латинської мови, давньої та класичної, — «Totius latinitatis lexicon «- зовсім немає слова realis як реєстрового. Згідно з оксфордським «A glossary of later Latin to 600 A.D. «, цей прикметник уперше ужив у 4 ст. н.е. римський філософ і ритор Г. М. Вікторінус у праці про Ціцерона. Відсутність лексеми realis у словникові Діканжа стверджує такий цікавий факт, що автори середньовіччя та пізніші - аж до 19 ст. не вживали цього прикметника.

Слово realia за походженням є формою множини жіночого роду пізньолатинського прикметника realis, що перетворився в іменник однини. Це слово у не зовсім точному значенні набуло універсальної чинності у філологічній літературі 19 і першої половини 20 ст. загалом для позначення матеріальних предметів і характерних національних звичаїв.Частота вживання.

його зросла з утвердженням реалізму.

У перекладознавчих працях лексема «реалія «як термін з’явилася у 40-х роках. Його уперше вжив А. Федоров (його діяльність склала цілу епоху в історії радянського перекладознавства) у праці «Про художній переклад «(1941), але для того, щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об'єкт. Характеризуючи працю перекладача, автор зазначає: «Але водночас — це діяльність, що вимагає певних знань, не тільки практично-мовних, а й літературо-знавчих і історико-лінгвістичних, не кажучи вже про необхідність широкого культурного світогляду, що дозволяє…усвідомити…історичні і географічні реалії і т. ін., одним словом, уміти орієнтуватися в будь-якому тексті. «У подальших працях дослідник, що зробив чимало для вивчення реалій, для обгрунтування їхньої класифікації та способів відтворення їхніх функцій у перекладі, залишився вірний такому розумінню терміну «реалія «. В останньому виданні книжки «Основи загальної теорії перекладу: Лінгвістичні проблеми «(1983) А. Федоров дещо уточнює дефініцію «реалії «: ідеться не просто про «слова, що позначають реалії «, а про «слова, що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя і матеріального побуту «. На думку вченого, можна встановити різні групи та підгрупи реалій за ознакою належності їх до тієї чи іншої сфери матеріального побуту, духовного життя людини, суспільної діяльності, до світу природи і т.д. Але для А. Федорова реалія — завжди явище позалінгвальне, лише предмет матеріального світу, а не слово, що його позначає.

Надто широко розумів обговорюваний термін С. Толстой — перекладознавець, що опрацьовував проблеми перекладу з англійської мови російською. Для нього «реалії «- «конкретні умови життя і побуту країни, з мови якої здійснюється переклад «.

У такому ж розумінні, як у А. Федорова, зустрічається термін «реалія «у кандидатській дисертації Г. Шаткова (1952), присвяченій проблемам перекладу російської безеквівалентної лексики норвезькою мовою, у кандидатській дисертації і в статтях Г. Чернова — дослідника способів відтворення російської безеквівалентної лексики в перекладах радянської публіцистики англійською мовою. На основі праці Я. Рецкера «Про закономірні відповідники при перекладі рідною мовою «(1950) та обгрунтованого ним поняття «еквівалентості «, а також факту наявності в семантичній структурі різномовних слів значень, що не збігаються, Г. Шатков упроваджує поняття «безеквівалентності». За його визначенням, «безеквівалентні слова — це такі лексичні одиниці будь-якої мови, які на певному історичному відрізку часу зовсім не мають готових еквівалентів у лексиці іншої мови «. До безеквівалентної лексики Г. Шатков зараховує слова-реалії, окремі слова, деякі звороти. У своє визначення слів-реалій дослідник впроваджує формальний перекладацький критерій: фактор наявності/відсутності еквівалентного словникового відповідника у двох зіставлюваних мовах. Такий критерій не вказує на будь-які субстанційні якості слова-реалії, а переносить можливості його ідентифікації у сферу міжмовних відповідників. Це й природно: лише лінгвокраїзнавство може розглядати реалію у площині однієї мови; перекладознавство завжди пов’язане принаймі з двома мовами. Слабке місце Г. Шаткова — дуже приблизне визначення обсягу безеквівалентної лексики. До цього питання глибше підходить Г. Чернов, який виділяє декілька видів безеквівалентної лексики: лексико-предметну, лексико-семантичну та стилістичну безеквівалентності. По суті, реалії відносяться до лексико-предметної безеквівалентності.

У 1952 р. Л. Соболєв дав таке визначення «реалії»: «Терміном „реалії“ позначають побутові і специфічно національні слова й звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже, і мовах інших народів». З сьогоднішнього погляду, вище подана дефініція не зовсім чітка і вимагає внесення певних корективів. Поперше, слова, що належать до сфери безпосередньої лексичної номінації, не можуть мати «еквівалентів у побуті «, де їм відповідють певні співвідносні денотанти — предмети і явища. По-друге — реалія — це варіативна категорія, пов’язана з процесом переважно бінарного зіставлення мов на лексичному та фразеологічному рівнях. Л. Соболєв без належних підстав збільшує обсяг реалій, включаючи до цієї категорії прислів'я. Окремі компоненти прислів'я, без сумніву, можуть бути реаліями, але прислів'я як цілісна одиниця через узагальнено-абстрактний характер не має відповідника, співвідносного денотанта у позамовній предметній дійсності, отже, його не можна зарахувати до реалій. Так, у складі прислів'я, використаного І.Франком в оповіданні «Історія кожуха «- «А без кожуха взимі - як без духа !», є лексема «кожух» — реалія стосовно англійської мови як цільової, але ціле прислів'я — не реалія.

Те, що реалії виникають у загальнонародному процесі словотворення, акцентує дефініція Я. Рецкера: «Реалії - це слова, що позначають предмети, процеси і явища, характерні для життя і побуту країни, але не відзначаються науковою точністю визначення, властивою термінам». Проте автор не враховує відносності реалій, залежності їх від словникового складу мови-переймача, і в цьому хиба його визначення. Не враховано також, що реалія часто виражається полілексемними одиницями.

В українському перекладознавстві термін «реалія» вперше вжив О. Кундзіч у праці «Перекладацька мисль і перекладацький недомисел» (1954), підкреслюючи при цьому неперекладність реалій:" Я схильний вважати народні пісні аналогічними реаліями даного народу, що, як правило, не перекладаються".

Значним поступом в опрацюванні реалій в українському перекладознавстві є праці В. Коптілова. У визначенні реалій учений акцентує передусім чинник міжмовного зіставлення. Так, у праці «Актуальні питання українського художнього перекладу» В. Коптілов називає реаліями «слова, що позначають предмети та явища, невідомі мові перекладу».

З цього твердження випливає й той факт, що слова можуть бути реаліями в одній мові, але не бути такими в іншій. Наприклад, у Великобританії, як і у нас, є проїзні квитки, а у СШАїх немає. Отже, стосовно американського варіанту англійської мови наш «проїзний квиток» — реалія, а стосовно британського варіанту — ні.

Ще більш яскравіший приклад можна навести, розглядаючи лексему «хліб». Лексема «хліб» — не реалія у бінарному зіставленні українсько-російському, українсько-англійському, але ця ж лексема — реалія у зіставленні українсько-ескімоському. Ще донедавна хліб був для них екзотикою, чимось рідкісним. Відома історія з перекладом по-ескімоськи молитви «Отченаш», коли слова «хліб наш насущий» («хліб наш щоденний») виявилися носіям цієї мови такими ж дивними, недоречними, як би нам видалися слова «лососина наша щоденна». Папі Пію X|| довелося видати спеціальну буллу, згідно з якою у текст молитви ескімосів дозволялося ввести саме ці слова — «лососина наша щоденна».

З погляду семантики реалії, завдяки наявності в їхньому семантичному континуумі метамовної інформації про закріплення за «своїм» мовним колективом, збігаються частково з діалектизмами. Як і діалектизми, вони надають мовленню певного колориту, формують мовленеву характеристику літературних персонажів. Але принципова розбіжність між ними і діалектизмами полягає у тому, що географічна інформація реалій зв’язана з позначуваним предметом, це інформація про специфічні предмети та явища певного географічного ареалу. Місцева маркованість діалектизмів — це інформація про специфічні мовні засоби позначення загальновідомих предметів.

Вживається у філологічній літературі і термін «діалектні реалії». Його розуміють подвійно, позначаючи ним слова, що називають предмети і явища вузького ареалу, або ж діалектні регіональні назви для предметів чи уявлень загальнонародних. Приміром, в українсько-якутському бінарному зіставленні лексема «картопля» — реалія української мови, бо це слово властиве всьому українському етномовному колективу, а лексеми ріпа, мандебурка, крумплі, бараболя — діалектні реалії у тому ж бінарному зіставленні.

Якщо порівняти часові реалії «на Івана Купала» та «на зільського Йвана», то семантика їх конвергентна: вони позначають одне з найпоетичніших календарних дійств, що веде відлік з давніх-давен.Наші далекі предки в такий спосіб возвеличували розповінь літа, оспівували розквіт природи. Але щодо узусу, ці вирази дивергентні: вислів «на Івана Купала» поширений по всій Україні, а «на зільського Йвана" — вираз діалектної окресленості, відомий лише в Гуцулії, де колись існувало повір'я, що король Гуцул будиться від зачарованого сну один раз на сім років, якраз у день зільського Йвана. Оскільки англомовний світ такого святе не знає, хоч і має в календарі St. John the Baptist`s Day (24 червня), то в українсько-англійському бінарному зіставленні часове позначення селянського календаря «на Івана Купала» — загальнонародна реалія, а «на зільського Йвана» — реалія діалектна. Як і всі діалектизми, реалії такого характеру — лінгвостилістична категорія. В художньому тексті вони відразу набирають додаткових смислових і естетичних відтінків, різко контрастують з літературно-нормативною організацією тексту, а тому, очевидно, стають значною мірою промовистими, значущими. При перекладі належить дуже обережно поводитися з діалектними реаліями, не забувати, що вони часто несуть у собі пам’ять тисячоліть, відгомін далеких віків, що вонисвідки образного мислення предків.

Певну близькість з семантичного та стилістичного боку мають реалії з термінами — мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань. Їхня кореляція полягає в тому, що інколи термін збігається з реалією, тобто існують терміни-реалії. Наприклад, «рутин світ» — назва рослини і, отже, термін.Водночас в українсько-англійському бінарному зіставленні цереалія, бо такої рослини немає в англомовному світі. Як і реалії, терміни можуть набувати переносного значення, це — один із активних процесів у сучасних мовах.

За походженням терміни і реалії різняться між собою. Реалії виникають переважно в народній гущі, а терміни створюють учені та спеціалісти-практики, часто на основі елементів з латинської та грецької мов або шляхом свідомого переосмислення звичайних «неспеціалізованих» слів. Сукупність термінів з певної галузі створює єдине ціле — терміносистему. Опис значення терміна тотожний самому його значенню, у реалії ж можна виділити при описі окремі аспекти.

Терміни і реалії по-різному стають широковідомими: терміни як назви певних предметів починають часто вживатися з поширенням цих предметів, в науці це зв’язано з процесом обміну науковою інформацією. Реалії проникають в інші мови завдяки художньому перекладу і засобам масової комунікації. Головна розбіжність між ними — сфера їхнього вжитку, функціонально-стилістичний критерій: терміни найширше вживаються у мові науки, вониоснова всіх терміносистем. Реалії переважають у художніх текстах, усному мовленні.

Деколи реалія як словосполучення складається з компонентів, які самі не є реаліями. Так лексема «півень» — не реалія (півні є усюди, або, принаймні, у дуже багатьох країнах), але народне часове позначення «до третіх півнів» — реалія української мови стосовно англійської. Ця реалія мальовнича, образна, багата конотаціями і, водночас, її експресивну семантику можна бодай частково відтворити засобами англійської мови, де є вислів the morning cock, а до семантичного поля «morning» належать лексеми cockcrow, cockcrowing.

Найчастіше дослідники вдаються до предметної, зовнішньої, позамовної класифікації реалій, і найпослідовніше, найгрунтовніше провели її С. Влахов і С. Флорін. З погляду перекладознавчого доречно провести поділ реалій в історико-семантичному та структурному планах.

З історико-семантичного погляду виділяються:

1) власне реалії (при існуючих референтах): укр. коломийка, трембітяр, постоли, яворівка, коливо, китайка, перебудова, гласність; англ. a baby-sitter, Boxing Day, the Central lobby, Poppy Day, Halloween, Harley Street doctor, a gifted child («у США особливо здібна дитина, для якої, з дозволу батьків, опрацьовується спеціальна шкільна програма») та ін.;

2) історичні реалії - семантичні архаїзми, які внаслідок зникнення референтів входять до історично дистантної лексики, втративши життєздатність. Їм властива сема «минуле», пов’язана із старінням референта, виходом позначуваного ним слова з царини активної суспільної практики мовного колективу. Вони вміщують фонові знання культурної спадщини. Крім національного, для них характерний хронологічний колорит: укр. щезник, смерд, копний майдан, свячений, згінні дні, медведиця («група жінок, що, переодягнувшись, ходила по селу під час косовиці»), зелені хлопці («опришки»), підбрехач («другий сват у давніх українських весільних обрядах»), тарниця («дерев'яне седло гуцулів»); англ. the Black and Tans («чорно-руді" — англійські каральні загони в Ірландії в 1920;1923), a priest`s hole («іст. «нора», пристанище священника; таємна кімната, звичайно в церкві або в замку, де переховувалися католицькі священники в Англії під час переслідування католиків») та ін.

У структурному плані виділяються:

1) реалії-одночлени: укр. вечорниці, криничар, денцівка, кобзарювати, валило; англ. a sheriff, a threepence, a maypole («травневе дерево" — «стовп, прикрашений квітами, різнобарвними прапорцями, довкруги якого танцюють в першу неділю травня у Великобританії») та ін.

2) реалії-полічлени номінативного характеру: укр. курна хата, разовий.

хліб, троїста музика, братська могила, дзвінкова криниця («назва.

спеціальної радіопередачі про народну пісню"); англ. a banana split, St.

Valentine`s Day, a Sussex pudding, a ticket day, a toffee apple, a soup;

opera, garden seats, a means test man та ін.

3) реалії-фразеологізми: укр. лоби забрити, коло печі поратися, дбати про.

скриню, стати під вінок, на панщині бути; англ. to reach the woolsack, to.

enter at the Stationer`s hall та ін.

З погляду перекладацької практики можна виділити явні і скриті реалії. Останніце слова типу укр. піч, сорочка («вишиванка»), скриня в українсько-англійському бінарному зіставленні. Вони начебто мають відповідники у мові-сприймачі, але співвідносні денотати в позамовній дійсності дуже відрізняються між собою, так що беззастережна субституція їх позначень, що мають різну художньо-стилістичну наповненість, може спричинити ряд додаткових труднощів (лексичний збіг відповідних номінацій при культурологічній розбіжності). В українсько-англійському бінарному зіставленні до прихованих реалій належить лексема рушник. У значенні «утиральник», для позначення необхідної в хаті ужиткової речі, вона рівновартна рос. «полотенце», англ. towel. Але на Україні лексемою «рушник» позначають і декоративні рушники, вишивані та ткані, що споконвіку є суттєвим атрибутом усякденних і урочистих народних звичаїв, обрядів. З опорним компонентом «рушник» в українській мові виникло чимало реалій-етнографізмів, з погляду лінгвістики, — фразеологічних одиниць: подавати рушники, вернутися з рушниками. Тому-то слушно вчинили російські перекладачі, подаючи Малишкову «Пісню про рушник» під заголовком «Годы молыдые», і не намагаючись опоетизувати російське «полотенце».

Крім перкладознавства, термін «реалія» досить поширений в етнолінгвістиці і лінгвокраїнознавстві. У цих галузях філології під терміном «реалія» розуміють слова і словосполучення, що позначають специфічно національні предмети та явища, реальні факти, характерні для культури того чи іншого народу. Факти двоі багатомовності, бінарного зіставлення не враховуються. Велика увага присвячується національно-історичному колориту референта. Деякі дослідники відносять до реалій і окремі факти життя, що не мають сталого мовного оформлення. Для англійців, наприклад, вважає М. Вайсбурд, як реалія виступає той факт, що на Україні рудий колір волосся зустрічається зрідка. У такому випадку лінгвокраїнознавство перетворюється просто в краєзнавство.

Зауважимо, що твердження, нібито реалії перекладаються, — неточне. Перекласти — це значить віднайти відповідник у цільовій мові, а як же цього досягти, якщо в етнокультурі, матеріальній чи духовній, в історії носіїв цільової мови немає співвідносного об'єкта, поняття чи явища?! Отже, у випадку реалій доречно говорити не про переклад у буквальному розумінні, а лише про віднайдення семантико-стилістичного відповідника або про трансляційне перейменування реалій.

Відтворення семантико-стилістичних функцій реалій у перекладі - кардинальне питання перекладознавства. Чимало дослідників розглядало це питання і часто доходило при цьому не зовсім однакових висновків. Також при перекладах реалій слід враховувати те, що в різних мовах визначаються різні способи перекладу реалій.

На основі зіставлення англомовних перекладів української прози з їхніми оригіналами можна визначити такі способи трансляційного перейменування реалій: транскрипцію, гіперонімічне перейменування, дескриптивну перифразу, комбіновану реномінацію, калькування, міжмовну транспозицію на конотативному рівні, метод уподібнення, контекстуальне розтлумачення реалій.

Терміном «транскрипція» позначають віднайдення якомога точнішого віповідника через запис звучання слів мови-джерела графемами мови-переймача. Транскрипція зв’язана з точною (наскільки це можливо) передачею звучання іноземного слова (примат вимови), — не єдиний спосіб передачі. Можливий і примат графіки — транслітераційна передача. Транскрипція і транслітерація — найлаконічніші способи. Завдяки ним створюється певний експресивний потенціал: у контексті слів рідної мови транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно позначає, конотацій небуденності, оригінальності.

Коли йдеться про нефонетичні (щодо правопису) мови, зокрема, таку, як англійська, то транскрипція доречніша ніж транслітерація, що не відтворює справжнього звучання слів вихідної мови, а часто навіть спотворює його. Звідкіля ж взялось оце ломоносовське «Невтонов» у його патриотичному афоризмі: «…может собственных Платонов и быстрых разумом Невтонов российская земля рождать «, як не через транслітерацію, панівний тоді в російській писемній практиці спосіб відтворення, англійського прізвища Newton ?! Лише транслітерацією млжна пояснити, чому роман В. Скотта «Ivanhoe» був опублікований у 1826р. у російському перекладі Г. Ковтирьова під назвою «Ивангое», а у Львові у 1905р. опубліковали «Robinson Crusoe» в українському перекладі А. Павинського під назвою «Робінзон Крузоє», автора ж назвали Даніелем Дефоє. Правда, так було не всюди і не завжди.

В українсько-англійських відносинах у багатьох випадках ще не встановлено на науковій основі точних правил міжмовних фонетико-графічних відповідників, не розв’язана повністю проблема усталеного оформленння на письмі звучання українських слів в англомовному оточенні. Проте все ж українські перекладачі широко послуговуються цим способом перекладу реалій і іноді досить влучно. Зокрема дуже влучно транскрибувала власні імена англійська письменниця М.М.Дові, яка після десятитижневого перебування в Українських Карпатах опублікувала в 1891р. книжку «Дівчина в Карпатах».

Проти транскрипції як масового способу передачі реалій іншомовним звуковим матеріалом часто лунають голоси критиків. Справді, які ассоціації може викликати чуже далекомовне слово, подекуди дуже важке для вимови, часто повністю позбавлене змісту для читача, що не володіє мовою-джерелом? Так, лексема «характерник» («чаклун», «чарівник») з оповідання О. Стороженка «Закоханий чорт»: «Що воно за біс, — подумав дід, — чи не характерник…» можна б приблизно передати англійськими частковими відповідниками a sorcerer, a conjurer, a wizard, an enchanter. Тоді сема «локальність» була б утрачена, але семантика реалії оригіналу, денотативна і частково конотативна, збереглася б. Ф. Лайсвей пішла шляхом транскрипції: «What the devil is he?» thought my grandfather." Is he not a kharakternick?", але англомовний читач, без сумніву, не зрозуміє цього транскрибованого слова.