Залучення іноземних інвестицій країнми з перехідною економікою

Залучення іноземних інвестицій країнми з перехідною економікою

Тому іноземні компанії починають свою діяльність, як правило, із невеликих операцій, що дають змогу їм зібрати необхідну інформацію для всебічної оцінки ризику і можливостей їхньої діяльності. Компанії не поспішають ризикувати значним капіталом в умовах політичної нестабільності та процесу формування державних структур і установ.

Перехід до ринкової економіки веде до створення юридичної і регулюючої структури, сумісної з діяльністю приватного сектора й іноземних компаній. Багато країн із перехідною економікою ДОСЯГАЙ значного прогресу в цій сфері, особливо щодо захисту прав власності, можливості репатріації доходів і вільного ринку обміну валюти. В інших країнах розроблення і здійснення відповідного законодавства і пов «язаних із ним адміністративних процедур просуваються повільно. Причому деякі правові концепції тут взагалі були невідомі, тому проекти законів, як і окремі закони, не вирізняються ясністю, що вимагає їх перегляду. Такі часті зміни законодавчих актів породжують непослідовність їх застосування, ускладнюють ділове планування, створюють проблеми для адміністрації країни і посилюють почуття невпевненості інвесторів.

Нестійкість рівня цін і валютного курсу ускладнює співробітництво і збільшує ступінь невпевненості. Це посилює відчуття ризику при інвестуванні і, отже, зменшує можливості залучення іноземних прямих інвестицій. Крім того, макроекономічна нестабільність загострює й інші проблеми регулювання економіки. Наприклад, коливання валютного курсу збільшують витрати інвесторів у тих випадках, коли ринок обміну іноземної валюти не є повністю вільним або коли сума оплати від державного сектора не індексується відповідно до змін валютного курсу.

Доступність факторів виробництва може сприяти залученню іноземних прямих інвестицій. Високий рівень підготовки і дешева робоча сила в країнах із перехідною економікою приваблюють іноземних компаній, створюють можливості для вкладення капіталу з метою розвитку експортного виробництва. Проте на практиці цей процес відбувається дуже повільно. З одного боку, це пов «язано з внутрішніми труднощами, а з іншого — із перешкодами, що існують на зовнішніх ринках для подібного експорту. Іноземні компанії нині намагаються переважно вкладати капітал у галузі, які забезпечують доступ до такої сировини, як нафта і газ, мінеральні і лісові ресурси тощо. У цьому разі перед країною, що залучає іноземний капітал, постає завдання одержати значний дохід від експлуатації цих ресурсів.

Другим, але не менш важливим чинником залучення і використання прямих іноземних інвестицій є система оподатковування. І якщо в минулому цьому чиннику в країнах із перехідною економікою приділялася незначна увага, то в сучасних умовах він виходить на перший план.

Загальний рівень податків, безсумнівно, впливає на привабливість країни для іноземних інвесторів. При цьому мова йде не тільки про податок на прибуток, а й всі інші види податків. Водночас доходи від податків є для більшості країн основною гарантією надходжень у бюджет, а отже, і видатків із нього. Саме вони є своєрідним балансом у вирівнюванні доходів і видатків. Відомо, що низькі доходи, що спричинюють бюджетний дефіцит та знижують макроекономічну стабільність економіки, мають негативні наслідки при вирішенні проблеми залучення інвестицій.

Законна податкова ставка має вирішальне значення при визначенні податкового обов «язку. У розвинутих країнах вона відіграє важливу роль при визначенні стратегії фінансування і податкового планування компанії. Звичайно корпорації реагують на розмір законних ставок податку, спрямовуючи доходи юридичним особам із низьким оподатковуванням, а видатки — юридичним особам із високою ставкою податків. Так, за інших рівних умов компанія надає позики таким чином, щоб виплати відсотків провадилися у філії, на який поширюється найвища ставка податків. У результаті найвища гранична ставка податків не завжди сприяє високим податковим прибуткам, особливо у фірм, що працюють у кількох країнах.

Слід враховувати і те, що законна ставка податків може вплинути на певні маргінальні виробничі рішення фірм і призвести до їх закриття тоді, коли податковий режим капітальних витрат не стосується прийняття рішень. З іншого боку, зниження ставки зменшує прибуток, одержаний за рахунок податків, стягнутих із місцевих підприємств.

Серед конкретних елементів податкових систем доцільно виділити такі.

У країнах із перехідним періодом амортизаційна система являє собою пережиток системи оподаткування. Вона лише детально враховує різновиди між різними активами і промисловими секторами і базується на низьких нормах амортизації. У минулому переважав підхід, коли амортизація використовувалась як частина механізму бюджету. Однак у цьому зв «язку слід враховувати наявність щонайменше двох визначальних чинників. Перший — існування значних темпів пригладженої інфляції. Амортизація, що базується на початковій вартості, є недостатньою під час інфляції, оскільки реальна вартість активів у даний момент недооцінюється при визначенні бази активів у вільно конвертованій валюті. Другий чинник діє в зворотному напрямку. Ряд країн установлює загальні інвестиційні знижки таких розмірів, що інвестовані суми перевищують накопичену амортизацію. За стабільних цін це означає, що додаткові знижки, які перевищують амортизацію, допускаються у разі збільшення загальної суми амортизації. Величина такої пільги зростає в умовах інфляції, коли поточні інвестиції порівнюються з попередніми, обчисленими в номінальних, а не в реальних валютних витратах. Це дає змогу отримати прибуток, незважаючи на відсутність реальних інвестицій і певною мірою компенсувати недооцінку амортизації.

У країнах перехідного періоду існують різні режими оподаткування, серед яких можна виділити обмеження на відрахування на певні витрати; створення справедливої системи оподаткування; контроль за діяльністю державних підприємств; непрямі обмеження тощо.

Західні компанії у своїй практиці оподаткування застосовують низку штучних заходів, що потребують аудиторського контролю.

У наших умовах широко використовуються відрахування із заробітної плати й обмеження відрахувань на виплату процентів. Найпопулярнішим є податок на перевитрату заробітної плати. Причина цього зрозуміла. Насамперед такі заходи повинні знизити зростання заробітної плати, а отже й інфляції, і водночас контролювати тенденції державних підприємств до надмірного збільшення заробітної плати замість того, щоб повертати фонди в державний бюджет. Зазначені обмеження щодо зростання заробітної плати менш реальні в приватному секторі. Недоліком тут є те, що іноземні інвестори можуть одержувати оплату набагато вищу, ніж вона визначена національним законодавством, а головне, використовувати інші можливості, коли оплата для резидентів здійснюється за кордоном або ж через дочірню компанію, яка надає послуги чи пільги замість заробітної плати.

Такі податки поділяються на три основні групи: податки на соціальне страхування з заробітної плати; митні збори і податки на інвестиційні товари.

Податки на соціальне страхування стягуються з підприємця і відображають заробітну плату працюючого за наймом. Ці податки визначаються режимом оподаткування особистих доходів іноземної робочої сили.

Мито з інвестиційних товарів — це безпосереднє, легко кероване джерело прибутку для країни. Однак таке мито підвищує коефіцієнт окупності інвестицій, — показник, що визначає їх ефективність.

Залученню іноземних прямих інвестицій перешкоджає мито на капітальне обладнання. По-перше, такі податки вкрай обтяжливі для довгострокових капітальних проектів; по-друге, саме завдяки імпорту сучасного устаткування можна впровадити у виробництво прогресивні виробничі технології, підвищити його ефективність. Тому відмова від стягування такого виду мита (як це має місце в країнах Азії) або їх значне скорочення заохочує інвестора до розширення діяльності у виробничому секторі.

Податкові угоди являють собою структуру, у межах якої компанії можуть планувати свої податки, їх мета полягає в координації застосування місцевих та іноземних систем оподатковування.

Податкова угода є правилом, за яким ділиться податковий «пиріг «і за допомогою якого усувається подвійне оподаткування. У системах оподаткування країн із перехідною економікою відсутній ряд типових положень, що захищають базу оподаткування (наприклад, правила ціноутворення «на відстані витягнутої руки «і недостатньої капіталізації).

У країнах із розвинутою ринковою економікою податкові стимули обмежені. Основний аргумент проти використання стимулів полягає в тому, що вони спотворюють економічну діяльність. Ці стимули викликають відхилення моделі прибутку після сплати податків від моделі прибутку до їхньої сплати. Наслідком цього є розподіл ресурсів, який відрізняється від ринкового, що створює ефективну рівновагу.

У країнах із перехідною економікою ще немає умов існування ефективного ринку. Багато підприємств продовжують залишатися під державним контролем; ринки капіталу перебувають у зародковому стані; вихідна інформація про можливості ринку і способи ведення справ недосконала; комерційна і правова інфраструктури перебувають у процесі формування, а багато суб «єктів економіки (керівники і робітники) ще не володіють досвідом і знаннями використання основних принципів роботи ринку, а отже, не можуть працювати ефективно. Тому в економіці перехідного періоду стимули можуть відігравати тимчасову роль доти, доки не будуть створені, зокрема, ринки капіталів.

Податкові стимули можна поділити на кілька категорій: податкові канікули, податкові пільги на інвестиції і податкові вільні зони.

Податкові канікули е типовою формою податкового стимулювання. Вони надаються новим фірмам на певний період, коли, починаючи з якогось моменту, вони звільняються від прибуткового податку, їх перевага полягає в тому, що такі канікули забезпечують іноземним інвесторам простий режим оподаткування.

При використанні податкових канікул виникає питання: коли починати канікули? Тут існують три можливості: це може бути момент початку виробництва; перший рік, коли фірма отримує прибуток; або перший рік одержання фірмою позитивного кумулятивного прибутку від своїх операцій. Важливо визначити тривалість канікул. У більшості країн із перехідною економікою канікули є нетривалими. Тому їх користь для капіталомістких проектів украй незначна. Як свідчить досвід країн Азії й Угорщини тривалі канікули забезпечують можливість залучення довгострокових інвестицій.

Податкові пільги використовуються для зниження розміру оподатковуваного доходу підприємства, а податковий кредит — із метою безпосереднього зменшення суми виплачуваних податків.

Вибір способу стимулювання безпосередньо пов «язаний із сумою стимулювання витрат для держави, викликаними відмовою від прибутку. При збільшенні ступеня стимулювання з являється проблема, коли стимулювання підприємства з метою обмеження витрат зменшується і, отже, відбувається «подорожчання «інвестицій. Якщо ставка кредиту і податкова знижка занадто високі, то вони ведуть до законного ухилення від сплати податків. Використання стимулів може обмежуватись, з тим щоб воно не призвело до повного скасування податку, який підприємство має виплачувати даного року. У ряді країн із перехідною економікою використовується особлива форма пільг на інвестований капітал, що полягає у зменшенні податкової ставки на реінвестований прибуток.

Загальне зниження податкових ставок може бути установлене для доходів, що надходять із певних джерел, або фірмам, що відповідають визначеним критеріям. Ці знижки відрізняються від податкових канікул, оскільки податкова заборгованість фірм скасовується не повністю; ними можуть користуватися не тільки нові підприємства.

Вільні економічні зони — це особливі райони з особливим режимом оподаткування. Фірми, що функціонують у цих регіонах, можуть одержувати різні пільги. Зокрема, вони мають вільний доступ до реєстрації, а також звільняються від деяких податків і мита на інвестиції. Ці пільги часто пов «язані з умовою, відповідно до якої діяльність фірми має бути спрямована на іноземні ринки. Звичайні митні й експортні збори стосуються тільки операцій між вільною економічною зоною й іншою частиною країни.

У країнах із перехідною економікою фірми вживають низку заходів з метою ухилення від сплати податків без порушення законодавства.

Фіктивна іноземна компанія може створюватися тоді, коли підприємство з достатньою часткою іноземного капіталу дістає право на податкові канікули. Один із методів полягає в тому, що фонди національного підприємства передаються в офшорну компанію, яка, зі свого боку, реінвестує засоби в країну, так якби це була іноземна компанія.

Трансфертне ціноутворення зводиться до переведення прибутку від операції, що не має права на податкові канікули, фірмам, на які це право поширюється, зокрема на спільне підприємство. Наприклад, місцева компанія продає проміжні продукти спільному підприємству за ціною, що забезпечила весь прибуток від операцій спільному підприємству. Інші витрати, наприклад витрати фінансування, переносяться місцевою компанією на рахунок спільного підприємства.

Створення нового підприємства зводиться до створення нової корпорації шляхом купівлі активів існуючого підприємства, щоб мати право на стимули, незважаючи на відсутність нової діяльності. Так, наприклад, у будівельній промисловості використовується метод створення нових фірм для кожного нового об «єкта, що дає змогу їм постійно користуватися податковими канікулами.

Фірми, що експортують у треті країни, звичайно сплачують податки з прибутку від продажу. У деяких випадках вони створюють перевалочні компанії в інших державах, метою яких є купівля товарів у експортуючої компанії для наступного їх продажу дійсному одержувачу, що перебуває в третій країні. Перевалочна компанія дістає право на податкові канікули, купує товари за собівартістю і переводить через трансфертне ціноутворення собі всі доходи від продажу, захищаючись від податку за допомогою податкових канікул.

Розгляд проблем прямих іноземних інвестицій не може зводитися лише до режимів країни-джерела. Значення має і становище в країні перебування. Існує безліч форм інвестування. Два основні методи з них — через відділення або через філію. Відділення являє собою підрозділ іноземної компанії, що здійснює інвестицію. Воно не є юридичною особою. Філія є юридичною особою, і її прибутки не включаються в прибутки іноземної материнської компанії доти, доки вони не надійдуть їй у вигляді дивідендів.

Існують два основні типи оподатковування дивідендів, які сплачуються у країні перебування.

Перший тип оподатковування являє собою метод іноземного податкового кредиту. За цим методом країна перебування приймає свій режим оподаткування доходів при їх надходженні, але надає кредити на будь-які сплачувані іноземні податки за умови, що вони не перевищують тих податків у країні перебування, які стягувалися б з цих доходів. На практиці це означає, що країні-джерелу дають першу можливість оподаткувати доходи, але країна перебування приєднується до оподаткування, якщо ці доходи недостатньо обкладені податком у країні-джерелі. Цей метод застосовується в США, Японії, Італії, Англії, Іспанії, Португалії, Норвегії й інших країнах.

Альтернативною системою оподаткування доходів, отриманих за кордоном, є метод звільнення. Відповідно до цього методу подальше оподаткування репатрійованих доходів не провадиться. Таким чином, оподаткування стимулів, цю має місце при методі податкових кредитів, не відбувається. Цей метод існує в Австрії, Німеччині, Франції, Канаді, Данії, Фінляндії та інших країнах.

З метою підвищення ефективності використання прямих іноземних інвестицій застосовується метод «утримування від стягування податків ». Переведені прибутки розглядаються як такі, з котрих уже були цілком отримані податки і платник податків не мав податкових стимулів. Завдяки цьому уся вигода податкового стимулювання дістається інвестору, а не просто перераховується в казначейство країни перебування.

Звичайно стримування від стягування податків відбивається в податковій угоді. Цей метод дає змогу країні-джерелу надавати податкові знижки, незважаючи на те, що вона просто переказує гроші в казначейство більш розвинутих країн.