Екологія земноводних. 
Особливості будови і фізіології органів земноводних

Екологія земноводних. Особливості будови і фізіології органів земноводних.

.

.

1. 11.5. Екологія земноводних. Особливості будови і фізіології органів земноводних. Основні представники. Роль та значення в житті людини. Охорона земноводних.

2. 12.1. Плазуни — перший клас наземних хребетних тварин.

3. 12.2. Основні органи плазунів. Систематичний аналіз класу плазунів.
.

КЛАС ЗЕМНОВОДНІ, АБО АМФІБІЇ.

(AMPHIBIA).

В історії розвитку хребетних амфібії, або земноводні, були першими, далеко не досконалими наземними тваринами з дуже обмеженими можливостями поширення на суші.

Дорослі амфібії більшу частину свого життя проводять у воді або тримаються поблизу водойм, у вогких місцях, їх дуже просто збудовані легені не забезпечують повністю обмін газів, і функцію дихання виконує також і шкіра, а це можливо лише при умові достатньої вологості. Личинковий розвиток амфібій, як правило, відбувається у воді.

Амфібії представлені порівняно невеликою кількістю видів дрібних форм, які розподіляються між такими трьома рядами:

ряд хвостаті, до яких належать тритони, саламандри, амблістома та ін.;

ряд безхвості — земляні жаби, водяні жаби та ін.;

ряд безногі — невелика група червоноподібних амфібій що риються в землі і в зв’язку з цим втратили кінцівки (черв'яки) безногі живуть у тропічному поясі Америки, Африки, Індії.

Шкіра амфібій гола; містить значну кількість багатоклітинних залоз, що виділяють слиз; у багатьох секрет шкірних залоз отруйний. Шкіра має багато кровоносних судин, що зв’язане з її дихальною функцією. Від підлеглої мускулатури шкіра в багатьох місцях відокремлена великими лімфатичними просторами. Амфібії періодично линяють, скидаючи старий епідерміс, як тріснутий чохол.

Внутрішній скелет характеризується рядом особливостей, що розвинулися в зв’язку з переходом до наземного способу життя. В хребті з’являються два нових відділи, яких не було в риб і які характерні для наземних хребетних, — шийний і крижовий. В результаті хребет поділився на чотири відділи: шийний, тулубовий, крижовий і хвостовий.

Череп сучасних амфібій містить багато хрящових і небагато кісткових елементів.

У амфібій є: парні носові, лобні і тім'яні кістки; з боку черепної коробки (в слуховій ділянці) лежить парна луската кістка (os squamosum). Під нюховою ділянкою розміщений парний сошник (vomer).

Язик мускулистий і в різних амфібій різної форми.

У порожнину рота у амфібій відкриваються протоки слинних залоз, секрет яких служить для змочування поживи (прямої) кишки перетворений у клоаку, куди відкриваються протоки сечостатевої системи.

Органи дихання амфібій: зябра властиве личинкам усіх сучасних амфібіям, усе життя яких проходить у воді. У решти амфібій в дорослому стані функцію дихання виконують легені і шкіра. Легені амфібій примітивні.

В деяких хвостатих амфібій є більш чи менш довге дихальне горло.

Cерце амфібій, як відзначалося, складається з двох тонкостінних передсердь і загального мускулистого шлуночка.

Амфібії походять від давніх кистеперих риб, плавальний пузир яких перетворився в орган повітряного дихання — легені, а плавці стали настільки масивними, що ними можна було користуватись як лапами. Ці дві особливості і стали основною передумовою для виходу на сушу. Амфібії з’явилися уже в девоні і досягли надзвичайного розквіту в кам’яновугільний період.

Типовими представниками найдавніших амфібій кам’яновугільного періоду є стегоцефали, або панцирноголові.

Стегоцефали дали початок сучасним амфібіям, а також вищим хребетним — давнім рептиліям, або плазунам.

КЛАС ПЛАЗУНИ, АБО РЕПТИЛІЇ.

(REPTILIA).

Плазуни, або рептилії (ящірки, змії, крокодили, черепахи та ін.), — справжні наземні хребетні. Якщо деякі рептилії і живуть у воді, то це явище вторинне. В будові і розвитку рептилій, порівняно з земноводними, сталися важливі зміни, що дали змогу рептиліям повністю порвати з водним середовищем і дуже поширитися на суші.

Насамперед, у рептилій розвинулися досконаліші, ніж в амфібій, легені і кровоносна система, які забезпечують відносно високий рівень газообміну в наземно-повітряних умовах. В зв’язку з цим шкіра втратила значення додаткового органу дихання і потреба в підтриманні її вологості відпала. Шкіра стала сухою, в ній утворилися рогові луски або щитки, що захищали тіло від висихання (і механічних пошкоджень).

Пристосування до наземних умов ішло й іншими напрямами: стався перехід від зовнішнього до внутрішнього запліднення і виник ряд особливостей, завдяки яким зародок міг розвиватися на суші. По-перше, відкладувані рептиліями яйця містять величезну кількість жовтка, який є поживою для зародка, і вкриті щільною шкірястою або вапнистою шкаралупою, яка добре захищає зародок від несприятливих зовнішніх впливів. По-друге, навколо зародка утворюються зародкові оболонки, які забезпечують, з одного боку, захист зародка від висихання і механічних пошкоджень і, з другого, — його дихання киснем повітря до початку функціонування легень.

ЗАГАЛЬНИЙ НАРИС БУДОВИ РЕПТИЛІЙ Шкіра рептилій не має залоз, суха і вкрита роговими лусками, Щітками, або суцільним роговим панциром. Ці рогові утворення часто підстилаються шкірними окостеніннями (кістковий панцир У черепах). Ящірки і змії періодично линяють — скидають старий роговий покрив і замінюють його молодим.

Внутрішній скелет рептилій характеризується рядом особливостей, що розвинулися в рептилій у зв’язку з пристосуванням їх до сугубо наземного способу життя. Скелет рептилій, порівняно з скелетом їх предків—давніх амфібій (стегоцефалів), легший і одночасно міцніший і забезпечує більшу рухливість тварини.

Хребет поділяється на п’ять відділів: шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий.

Череп рептилій костеніє майже повністю. Покриття черепа найдавніших рептилій являло собою суцільний важкий панцир.

Скелет кінцівок і їх поясів у рептилій має типову будову п’ятипалих кінцівок наземних хребетних. У зв’язку з деякими змінами в положенні кінцівок по відношенню до тулуба, рухливість плазунів значно зросла. У деяких рептилій (безногі ящірки, змії), в зв’язку з пересуванням шляхом змієподібних вигинань свого тіла в умовах густої трав’янистої рослинності або серед каміння, кінцівки редукувалися.

Органи травлення рептилій більш диференційовані, ніж в амфібій; відділи кишкового тракту відокремлені краще. На межі товстої і тонкої кишок відходить зачаткова сліпа кишка. Закінчується кишечник клоакою.

Мал.1. Розрізана ящірка (самець):

1 — стравохід; 2 — шлунок; 3 — печінка; 4 — жовчний міхур; 5 — підшлункова залоза; 6 — дванадцятипала кишка; 7 — товста кишка; 8 — клоака; 9 — селезінка; 10 — трахея; 11 — легені; 12 — ліве передсердя; 13 — праве передсердя; 14 — шлуночок; 15 — спинна аорта; 16 — права сонна артерія; 17 — сонна протока; 18 — сім «яник; 19 — придаток сім «яника; 20 — нирка; 21 — сечовий міхур.

Органи дихання. Дихальні шляхи утворені трахеєю, яка відходить від гортані і поділяється ззаду на два бронхи, що входять у легені. Акт дихання, як зазначалося, здійснюється шляхом розширень і стиснень грудної клітки з допомогою черевних і межреберних м’язів.

У кровоносній системі рептилій, порівняно з амфібіями, стався ряд важливих змін, що забезпечувало досконаліший розподіл артеріальної і венозної крові по судинах великого і малого кіл кровообігу.

Нервова система і органи чуттів розвинені краще, ніж в амфібій. З особливостей у будові головного мозку треба відзначити появу в бокових ділянках покриття великих півкуль поверхнево-розміщеної сірої речовини (нервові клітини особливого типу), яка є зачатком кори великих півкуль. Ця кора є, головним чином, вищим нюховим центром і лише незначна її ділянка відповідає корі ссавців. Тому кора великих півкуль рептилій дістала назву первинного або давнього плаща.

Органи розмноження представлені: у самців — сім «яниками і сімянопроводами (вольфові канали), у самок — яєчниками і яйцепроводами (мюллерові канали). Статеві протоки, як і сечоводи, впадають у клоаку.

Запліднення внутрішнє. Яйця відкрадаються на суші. Деякі рептилії живородящі. Проте зародок, який розвивається в статевих шляхах, живиться жовтком яйця.

.

.

_.

.