Ярослав Івашкевич

Ярослав Івашкевич.

.

.

Ярослав Івашкевич.

Ярослав Івашкевич (1894 — 1980) народився в Україні, в місті.

Кальнику (тоді Київська губернія, тепер Вінницька область), жив у Єлисаветграді (нині Кіровоград), навчався у Києві — в гімназії, університеті (1912 — 1916), в консерваторії, а згодом працював керівником літературної частини київського польського театру «Студії». Поезія Ярослава Івашкевича відома київськими мотивами, де пам’ятки старовини відіграють значну роль. Архітектура («Блакитний палац»), історія стародавньої української столиці спонукають його до туги за дитинством, юністю, землею, де поховані батьки, за тим, що він втратив назавжди.

Ярославові дочки Далеко їм їхать! Взявши Свічки, вирушають: Анна ;

В Париж. Настасья — до угрів.

В Норвегію — Лизавета.

Спинилися на порозі,.

Дивляться пильно й відчайно.

Батьки кажуть в світ їм їхать:

— Києве зельний, прощай-но! —.

А з протилежного муру, Де вгнулася арка строката, За ними спідлоба стежать Проникливі очі брата.

Київ — то «палац Растреллі» та «Ярославові дочки», тобто те, до чого «треба підноситися, підтягати себе». Ярослав Івашкевич мимоволі звертався до великого міста, бо воно, як ті «проникливі очі брата», стежить за тими, кого виплекало.

Як бачимо, яскравий феномен Києва не може залишити байдужим нікого. Якщо корені родоводу людини сягають в українську землю, її бентежить прапам’ять цього святого для кожного українця міста.

.

.

_.

.