Відпустки, їх види та порядок надання

Відпустки, їх види та порядок надання Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

Право на відпустки мають всі громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, уста­новами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадяна­ми України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 p.). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстро­кові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівни­ки і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодамизасудже­ні до виправних робіт без позбавлення волізасуджені в період позбавлення волі.

Право на відпустку забезпечується гарантованим надан­ням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України «Про відпуст­ки», та забороною заміни відпустки компенсацією, крім ви­падків, які передбачені ст. 24 цього закону. На жаль, не завжди на багатьох приватних підприємствах, які використовують працю найманих працівників, останні можуть скористатися правом на відпустку. Власники таких підприємств не нада­ють її під загрозою звільнення, а в тих випадках, коли відпуст­ка і надається, то всупереч ч. З ст. 2 Закону «Про відпустки» — надається відпустка без збереження заробітної плати.

Вперше в національному законодавстві у ст. З Закону «Про відпустки» передбачено право працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисцип­ліни) на невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Згідно зч.2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв’яз­ку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк тру­дового договору. У цьому випадку чинність трудового дого­вору продовжується до закінчення відпустки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону «Про відпустки» час хвороби працівника у період відпустки, засвідчений у встановленому порядку, про­довжує її, а тому днем звільнення є останній день хвороби.

У тлумаченні деяких статей Закону України «Про від­пустки» М. Пузир обгрунтовано ставить питання про мож­ливість відкликання працівником заяви про звільнення у час використання відпустки у разі звільнення (Практика застосування Закону України «Про відпустки» // Праця і зарплата. — 1999. — № 7 (167). — Квітень. — С. 19). Ду­мається, що якщо днем звільнення при цій ситуації є ос­танній день відпустки, працівник має право відкликати заяву про звільнення до цього дня включно.

Види відпусток. Законом України «Про відпустки» пе­редбачені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (ст. 16 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цьо­го Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 цього Закону);

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 цього Закону);

5) відпуски без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудо­вим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам для відновлення працездатності тривалістю не менше як 24 ка­лендарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічуєть­ся з дня укладення трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) не враховуються при визначенні трива­лості відпусток.

Окремим категоріям працівників, вказаним в ст. 6 Закону «Про відпустки», надається щорічна основна відпустка більшої тривалості. Так, промислово-виробничому персоналу вугіль­ної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисло­вості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 кален­дарних дні, але не більше 28 календарних днівпрацівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'є­рах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається що­річна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів не­залежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів — 24 календарних дні зі збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більшепрацівникам лісової промис­ловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад працівників лісової про­мисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким на­дається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календар­них днів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 9 червня 1997 p. № 570 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законо­давства і юридичної практики України. — 1997. — № 11−12. — С. 402). Воєнізованому особовому складу гірничоряту­вальних частин надається щорічна основна відпустка трива­лістю ЗО календарних днів, невоєнізованим працівникам гірни­чорятувальних частин — 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна від­пустка тривалістю 31 календарний день. При наданні праців­нику відпустки у рік, коли йому виповнюється 18 років, тривалість її визначається в залежності від відпрацьованого ним часу: за рік, коли він був неповнолітнім із розрахунку 31 календарний день за робочий рік, а після виповнення пов­ноліття в залежності від тривалості відпустки, встановленої для працівників відповідної професії.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівни­кам освіти та науковим працівникам надається щорічна ос­новна відпустка тривалістю до 56 календарних днів. Постано­вою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 p. № 346 затверджений Порядок надання щорічної основної відпуст­ки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогіч­ним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам (Праця і зарплата. — 1996. — № 5−6). У ньому, зокрема, передбачено, що названі працівники використову­ють щорічну основну відпустку повної тривалості, визначе­ної в Додатку до цього Порядку, у перший та наступні роки у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу. У вищих закладах освіти, професійно-технічних за­кладах освіти ректор, директор, директор філії, проректор, декан факультету користуються правом на відпуску триваліс­тю 28 календарних днів, якщо не виконують педагогічне на­вантаження в цьому навчальному закладі, а при умові вико­нання не менше за '/з річної норми навчального наванта­ження користуються правом на відпуску тривалістю 56 ка­лендарних днів.

Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпуст­ка тривалістю ЗО календарних днів, а інвалідам III групи — 26 календарних днів незалежно від того, є інвалідність на­слідком виробничої травми, професійного захворювання або загального захворювання.

. Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Список сезон­них робіт і сезонних галузей, затверджений постановою Кабі­нету Міністрів України від 28 березня 1997 p. № 278 (Ко­декс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11 — 12. — С. 401). Слід зазначити, що сезонні й тимчасові працівники до прийняття Закону України «Про відпустки» не користувалися правом на відпустку.

Тривалість відпусток окремих категорій працівників вста­новлена відповідними законами України. Так, згідно з Зако­ном України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» праців­никам, що працюють (перебувають у відрядженні) у зонах відчуження, у зоні гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоактивного контролю, тривалість відпустки становить від 42 до 56 календарних днів. Державні служ­бовці згідно з Законом «Про державну службу» користу­ються правом на відпустку тривалістю ЗО календарних днів. Закон України «Про статус народного депутата України» наділяє депутатів правом на відпустку у межсесійний період тривалістю 45 календарних днів. Суддям, прокурорам, слідчим прокуратури надається відпустка тривалістю ЗО робочих днів (згідно з Законом України «Про статус суддів») і ЗО кален­дарних днів (Закон України «Про прокуратуру»).

Щорічна відпустка може включати основну і додаткову відпустку.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів нада­ються працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із нега­тивним впливом на здоров’я шкідливих виробничих фак­торів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвер­дженим Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 p. № 1290 затвер­джений Список виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додат­кові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умова­ми праці та за особливий характер праці. Коло працівників, котрі мають право на таку відпустку, і порядок її надання передбачено наказом Міністерства праці і соціальної політи­ки України від 30 січня 1998 р. «Про затвердження Поряд­ку застосування Списку виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» (Праця і зарплата. — 1998. — № 3).

Конкретна тривалість такої додаткової відпустки вста­новлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в таких умовах (див. постанову Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 p. № 442 «Про порядок проведения атестації робочих місць за умовами праці» (ЗП України. — 1992. — № 9. — Ст. 211)).

Додаткова відпустка до 35 календарних днів за особли­вий характер праці надається окремим категоріям праців­ників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоцій­ним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я. Перелік таких робіт вказаний у Списку виробництв, робіт, професій і посад, який був затверджений Кабінетом Міністрів України 17 листо­пада 1997 р. за № 1290. Конкретна тривалість додаткової від­пустки за особливий характер праці встановлюється колек­тивним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Особливі природні географічні й геологічні умови праці властиві гірським населеним пунк­там. Згідно із Законом України «Про статус гірських насе­лених пунктів України» від 15 лютого 1995 p. (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 9. — Ст. 58) це міста, селища міського типу, сільські населені пункти, розташовані на висоті 500 метрів над рівнем моря, що мають недостатньо розвинену сферу застосування праці, систему соціально-по­бутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. Для таких місць характерні складні кліматичні умови, робо­та в яких дає право на додаткову відпустку.

Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам з ненормованим робочим днем згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колектив­ним договором, угодою. Така відпустка надається як компен­сація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодично­го виконання службових завдань понад встановлену три­валість робочого часу (див. Рекомендації щодо порядку на­дання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці: Затвер­джені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 p. № 7 (із змінами, внесеними наказом Мінпраці та соціальної політики України від 5 лютого 1998 p. № 18) // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни. — 1997. — № 12. — С. 27−28- 1998. — № 3. — C. 38).

Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку на одній підставі, обраній працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 p. № 1290 «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість праців­ників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особ­ливий характер праці». Щорічні додаткові відпустки з кількох підстав надаються працівникам, професії та посади яких встановлено у цих списках позначкою «І» .

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпуст­кою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основ­ної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 ка­лендарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних, гірничих роботах, 69 календарних днів. Наприклад, загальна тривалість основної і додаткової відпусток, що надається медикам, становить 31 календарний день. Згідно із Законом України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надаєть­ся не менше як на 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який визначається від дня укладання трудового договору. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 p. № 1290 «Про затвердження списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість праців­ників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та особли­вий характер праці» лікарям-терапевтам і педіатрам надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер роботи тривалістю 7 календарних днів.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються пра­цівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

У країнах Заходу тривалість щорічної оплачуваної від­пустки становить від 1 до 8 тижнів. Збільшення тривалості відпустки в багатьох країнах пов’язується з різноманітним порядком його застосування. Так, у Фінляндії 5-й тиждень відпустки може бути реалізований тільки в осінньо-зимо­вий період (між 30 вересня та 2 травня) — в Швеції 5-й тиж­день відпустки за бажанням працівника може накопичува­тися протягом 5 років, тобто кожні 6 років працівник має відпустку тривалістю 10 тижнів.

Поряд із щорічною оплачуваною відпусткою для відпо­чинку законодавством та колективними договорами захід­них країн передбачені оплачувані та неоплачувані відпустки, які мають інші цілі, серед яких відпустки у зв’язку з сімей­ними обставинами, навчальні відпустки, для створення влас­ного підприємства тощо. Іноді надаються додаткові відпуст­ки для тих, хто не палить, для неповних людей. Згідно з колективними договорами надається і така відпустка як «себєтікл». Йдеться про тривалу до 11 місяців оплачувану, а іноді неоплачувану, відпустку, яка надається при досить три­валому стажі роботи на даному підприємстві один раз в 7 — 10 років. Хоча сьогодні така відпустка в чистому вигляді має обмежене застосування, однак у літературі підкреслюється необхідність її поширення як заходу стимулювання висо­кокваліфікованих працівників (Киселев И. Я. Цит. раб. — C. 120). Така відпустка розглядається як перехідний ступінь від повного трудового навантаження до виходу на пенсію.

Стаж роботи, що дає право на щорічну основну від­пустку, включає: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка- 2) час, кояи працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або част­ково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спри­чиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) (наприклад, згідно з ст. 12 Закону України «Про колективні договори і угоди» особи, які беруть участь в пе­реговорах як представники сторін, а також спеціалісти, запро­шені для участі в роботі комісій, на період переговорів та підготовки проекту звільняються від основної роботи із збереженням середнього заробітку та включенням цього часу до трудового стажу) — 3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і ч. 2 ст. 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку- 5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти- 6) період навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільне­них у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скорочення чисельності або штату пра­цівників- 7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються: 1) час фактичної роботи зі шкідли­вими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників дано­го виробництва, цеху, професії або посади- 2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці- 3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприєм­ство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Порядок надання відпусток. Щорічні основна та додат­кові відпустки повною тривалістю у перший рік роботи на­даються після 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки за другий та наступні роки можуть бути надані працівникові в будь-який час відповід­ного робочого року.

Законом встановлені винятки з правила про надання першої відпустки після 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки повної тривалості до настання 6-місячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються: 1) жінкам — перед відпусткою у зв’яз­ку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда- 2) інвалідам- 3) особам до 18 років- 4) чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітніс­тю та пологами- 5) особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служ­би, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом 3 місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання- 6) сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи- 7) працівникам, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєдна­ти відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передба­чених навчальною програмою- 8) працівникам, які не вико­ристали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації- 9) працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) ліку­вання- 10) батькам-вихователям дитячих будинків сімейно­го типу- 11) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним ор­ганом за погодженням з профспілковим чи іншим уповнова­женим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповно­важеним ним органом, який зобов’язаний повідомити праців­нику про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

За бажанням працівника (ст. 10 Закону «Про відпустки») в зручний для нього час щорічні відпустки надаються:

1) особам віком до 18 років- 2) інвалідам- 3) жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда- 5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері) — опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків- 6) дружи­нам (чоловікам) військовослужбовців- 7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщи­ною- 8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гаран­тії їх соціального захисту» — 9) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу- 10) і в інших випадках, передбаче­них законодавством, колективним або трудовим договором.

Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти щорічні відпуст­ки повної тривалості у перший та наступні робочі роки на­даються у період літніх канікул незалежно від часу прий­няття їх на роботу.

Працівникам, які навчаються в закладах освіти без відри­ву від виробництва, щорічні відпустки за їхнім бажанням приєднуються до часу проведення настановчих занять, вико­нання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їхнім бажанням надаються з таким розрахун­ком, щоб вони могли бути використані до початку навчан­ня в цих закладах.

Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону неза­лежно від часу прийняття їх на роботу.

На вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період у разі: 1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення пра­цівника про час надання відпустки- 2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної пла­ти працівнику за час щорічної відпустки.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена роботодав­цем на інший період або продовжена в разі'.

1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо, згідно з законодавством, він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням заробітної плати;

3) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням. За письмовою згодою працівника та за погоджен­ням з профспілковим або іншим уповноваженим на пред­ставництво трудовим колективом органом щорічна відпуст­ка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період у випад­ку, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки три­валістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році (ст. 11 Закону «Про відпустки»).

Забороняється неподання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2 років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та праців­никам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

На прохання працівника щорічну відпустку може бути поділено на частини за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Відкли­кання зі щорічної відпустки допускається за згодою праців­ника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещас­них випадків, простою, знищення або псування майна підпри­ємства за умови, що основна безперервна частина відпустки становитиме не менше 14 календарних днів, та в інших ви­падках, передбачених законодавством.

Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням надаються не для відпочинку, а для складання випускних іспитів праців­никами, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах в основній школі - (10 календарних днів), в старшій школі - (23 календарних дні) — для перевідних іспитів в основній та старшій школах (від 4 до 6 календарних днів без врахування вихідних). Працівникам, які успішно навчають­ся без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додат­кові оплачувані відпустки: 1) на період установчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1-му та 2-му курсах у вищих закладах освіти: І та II рівнів акредитації з вечірньою фор­мою навчання — 10 календарних днів щорічно, III та IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календар­них днів щорічно, незалежно від рівня акредитації із заоч­ною формою навчання — ЗО календарних днів щорічно- 2) на період установчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 3-му і наступних курсах у вищих закладах освіти: І та II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календар­них днів щорічно, III та IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календарних днів щорічно, незалеж­но від рівня акредитації, з заочною формою навчання — 40 календарних днів щорічно- 3) на період складання держав­них іспитів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації - ЗО календарних днів- 4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які на­вчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання І та II рівнів акредитації - 2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації - 4 місяці.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 кален­дарних днів на кожен іспит.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробницт­ва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка трива­лістю ЗО календарних днів та за бажанням протягом 4 років навчання — один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50% середньої заробітної плати пра­цівника.

Для працівників, які навчаються у вищих закладах осві­ти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встанов­люватись інша тривалість відпусток у зв’язку з навчанням.

Творчі відпустки надаються працівникам підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності, за основ­ним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написан­ня підручника, а також монографії, довідника тощо (п. 1 Умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 p. № 45 // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни. — 1998. -№ 2. — С.31).

Творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук тривалістю до 3 місяців, на здобуття наукового ступеня доктора наук — до б місяців та для написання підручника чи наукової праці - до З місяців надається працівнику, який успішно поєднує ос­новну діяльність із творчою роботою. Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою за­явою, підписаною всіма членами авторського колективу. Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками, передбаченими законодавством, і оформляються наказом власника або уповноваженого ним органу підприєм­ства, установи, організації. На час творчих відпусток за пра­цівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата.

Законом передбачені наступні види соціальних відпус­ток: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону) — відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 Закону) — додаткова відпустка пра­цівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону).

На підставі медичного висновку жінкам надається опла­чувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами три­валістю: 1) до пологів — 70 календарних днів- 2) після по­логів — 56 календарних днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення по­логів), починаючи з дня пологів. Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів, а у разі народження двох чи більше дітей та у разі ускладнення пологів — 140 кален­дарних днів. Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка по вагітності і пологах надається тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів, яка обчислюється сумарно і надається жінкам пов­ністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів, з оплатою в розмірі повного заробітку незалежно від стажу та місця роботи (ст. ЗО Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслі­док Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 p. (з наступними змінами і доповненнями).

До відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами влас­ник або уповноважений ним орган зобов’язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від трива­лості її роботи в поточному робочому році.

За бажанням жінок після закінчення відпустки у зв’яз­ку з вагітністю та пологами їм надаються відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з ви­платою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню. У випадку, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробіт­ної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною 6-річного віку. За раху­нок власних коштів підприємства й організації можуть нада­вати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Відпустки для догляду за дитиною мо­жуть бути використані повністю або частинами також бать­ком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину. У період перебування у відпустці для до­гляду за дитиною жінка або особа, що здійснює такий догляд, можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома із збереженням права на одержання допомоги в період такої відпустки.

Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, жінці, яка усиновила дитину, бать­ку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, за їх бажанням що­річно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без врахування вихідних.

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачуєть­ся не пізніше ніж за 3 дні до її початку (ст. 21 Закону «Про відпустки»). У разі звільнення працівникові виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також за додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

У разі переведення працівника на роботу на інше підпри­ємство грошова компенсація за не використані ним дні щоріч­них відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією, при цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток .не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенса­цією не допускається. У разі смерті працівника грошова ком­пенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також за додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям (ст. 24 Закону «Про відпустки»).

Відпустка без збереження заробітної плати, за бажан­ням працівника, надається в певних випадках в обов’язково­му порядку. Це, зокрема, відпустка, яка надається матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інвалі­да, — тривалістю до 14 календарних днів щорічночолові­кові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днівматері або іншим особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визна­ченою у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного вікуветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус вете­ранів війни, гарантії їх соціального захисту» , — тривалістю до 14 календарних днів щорічноособам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 календарного дня щорічноінвалідам І та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічноособам, які одружують­ся, — тривалістю до 10 календарних днівпрацівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу — тривалістю до 7 або до 3 календарних днів (в залежності від міри родин­ності, вказаної в ст. 25 Закону «Про відпустки») без ураху­вання часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назадпрацівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку;

працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі закла­ди освіти, — тривалістю 15 календарних днів (без урахуван­ня часу проїзду до навчального закладу та назад) і в деяких інших випадках, вказаних в ст. 25 Закону «Про відпустки» .

За сімейними обставинами та з інших причин працівни­ку може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України у поряд­ку, визначеному колективним договором, власник або упов­новажений ним орган у разі простою підприємства з неза­лежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збере­женням. Тривалість такої відпустки залежить від тривалості простою. У колективному договорі закріплюються умови надання такої відпустки, тривалість відпустки, порядок част­кового збереження заробітної плати або без її збереження, вимоги про обов’язкове попередження працівника про на­дання такої відпустки, письмова згода працівника про таку відпустку тощо, при цьому враховуються виробничі й фінан­сові можливості підприємства. Час перебування працівників у відпустках у вище зазначеному порядку зараховується до загального трудового стажу роботи. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» час, коли працівник фак­тично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (по­сада) і йому виплачувалася заробітна плата в порядку, пе­редбаченому ч. 2 ст. 26 Закону, зараховується до стажу робо­ти, який дає право на щорічну відпустку.