Конфуціанство та виховання

$$$$ РЕФЕРАТ.

Тема. Конфуціанство та виховання Виникнення конфуціанства завжди пов’язується із стародавнім Китаєм. Конфуціанство — давньокитайська філософська школа, а потім найвпливовіша разом з даосизмом і буддизмом релігійно-філософська течія Китаю. Заснував її відомий вчений, філософ, релігійний реформатор Конфуцій (Кун-цзи, Кун Цю, Кун Фуцзи, Кунс-Ксю). Народився в 551 році до н.е. в місті Цюйфу князівства Лоо (Лу) у вельможній, але збіднілій родині.

Спочатку перебував на вельможній службі, але покинув її і став навчати. Через деякий час його знову покликали на державну службу, де він дослужився до міністра юстиції. І все ж там він себе не знайшов і зосередився по проповідницькій діяльності. Конфуцій мав понад 3 тисячі учнів, 72 з них стали видатними людьми Китаю, 12 завжди були поруч з ним. Після смерті Конфуція послідовники записали його бесіди і висловлювання перед учнями, що ввійшли в книгу Лунь-Юй «Бесіди і судження» .

Конфуцію було 65 років, коли помер його син Лі, через рік — його учень Ієн Хву. Він, дійшовши висновку, що смерть близько, промовив: «Моє вчення пройшло свій шлях, а я невідомий». Він поспішав завершити свої праці. Останні роки життя були тяжкими, він сумував за минулим і не бачив нічого доброго в майбутньому. В 479 р. до н.е. Конфуцій помер у Цюйфу. Учні поховали його над річкою Си і три роки оплакували на могилі. Тепер там пантеон Конфуція та його учнів.

На тому місці, де був його будинок у Цюйфу, у ХІІ ст. споруджено храм Конфуція. Він має форму імператорського палацу, оточеного стіною із червоної цегли і з чотирма вежами по кутах. Симетрично розташовано ряд будинків. Головний з них — Дачандянь — Палац великої досконалості, там стоїть статуя Конфуція і здійснюють жертвоприношення. Храм реконструйований у 1724 р., він є справжнім музеєм китайської культури.

Розвиток вчення Конфуція продовжив його учень Мен-Цзи. Він писав трактат «Мен-Цзи», де обмірковував питання про «справедливого володаря», яке було в політичній концепції конфуціанства. Одночасно поглибив конфуціанське релігійно-моральне вчення, визнавав за народом право змінити правителя, який пішов проти нього. Народом вважав землевласників, чиновників, монахів.

Із зростанням авторитету конфуціанства відбувався і процес канонізації і особи Конфуція. З 555 р. обов’язковою стає наявність храму Конфуція в кожному місті. У храмі спочатку поклонялися поминальним табличкам Конфуція, потім — його скульптурам. За часів династії Так Конфуція стали вважати «першим святим». За династії Сун було розроблено традицію поклоніння Конфуцію на його могилі, а йому присвоєно титул «наставника держави». За династії Мін його стали називати «великим вчителем нації». У 1906 р. вдова-імператриця Цисі замінила «середні жертвоприношення» Конфуцію «великими жертвоприношеннями». Культ Конфуція зберігся і після падіння династії Цін у 1912 р., хоча жертвопринесення Небу, Сонцю і Місяцю було скасовано. Лише в КНР культ Конфуція припинив своє існування на державному рівні, але в побуті зберігся дотепер.

До Конфуція давньокитайська релігія вже остаточно сформувалася. Це вчення було про Небо, духів і душі предків з відповідною системою релігійного культу. Національний менталітет китайців. Їх любов до порядку зумовили чітке впорядкування і релігійного культу. Але їх релігія ввібрала в себе у застиглому вигляді дуже давні вірування, не мала духовенства, священних писань і богослов’я. Головними були зовнішні дії, зумовлені звичаями. Конфуцій все це сприйняв як абсолютну істину. Він не вважав себе релігійним реформатором. В існуючу систему анімістичних і фетишистських уявлень з дуже бідною міфологією, але з розвинутою магією вніс ідеї, яких потребувало суспільство, сповнене соціального напруження і протиріч. Його вчення — не стільки релігійне, скільки етико-політичне. Іншими словами, Конфуцій у релігійно-філософському вченні зробив наголос на етико-політичному відношенні.

Він не змінив релігійних обрядів, а дбайливо збирав, об'єднував обрядові правила і норми, з повагою ставився до традицій, вважався знавцем культу, виконував всі обряди і навчав цього інших.

Віра в надприродне наявна в усіх міркуваннях Конфуція про природу, суспільство і людину. Його релігійно-філософська концепція має виразне соціальне спрямування, в основі її - відносини людини, держави і суспільства. Конфуцій визначив сучасну йому суспільну структуру непорушною, існуючий суспільний лад — досконалим. На його думку, людина має пізнати існуючий лад і суворо дотримуватись його порядків. Держава, яка забезпечує цей лад, — вища над усе, особа — ніщо перед державою. Це повинна утверджувати й підтримувати релігія.

Конфуцій не заперечував війн у вирішенні міждержавних проблем, але вважав важливою альтернативу їм — поширення на ці країни його вчення. Яке б забезпечило без конфлікту гармонію під егідою китайських імператорів.

Дуже важливим, за Конфуцієм, є вчення «про імена»: будь тим, хто ти є за своїм становищем у суспільстві: хлібороб має бути хліборобом, чиновник — чиновником, раб — рабом. Кожна соціальна група має свої норми поведінки — лі, кожен повинен дотримуватись свого лі та поважати предків. Державу мають очолювати мудрі люди і особистим прикладом виховувати підлеглих. За потреби вони можуть «виправляти імена»: ставити кожного на своє місце в суспільстві.

Конфуцій не приховував соціальної спрямованості своїх поглядів. Він вчив, що відмінність між вельможним панством і біднотою не може бути стерте: «Що то за держава, якщо в ній панство і прості люди будуть рівні? Знатні люди — мудрі люди. Саме Небо надало їм владу. А прості люди — нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати шляхетних панів». Тому суспільство і поділяється на «благородних мужів» — цзюнь цзи, які мають високі моральні якості і «нікчемних людей» — сяожень, долею яких є відданість першим — чжунь.

Основою суспільних відносин вважав гуманність. Для впорядкованості суспільства, бездоганності дій держави потрібно послідовно впроваджувати принципи гуманності - жень. Конфуцій старанно аналізує їх сутність. Це, по-перше, сяо — повага до батьків. Потім — ті - повага до старших за віком і вищих за суспільним становищемчжун — відданість, вірністьшу — прощеннялі - доброчесністьчжі - знанняюн — хоробрістьгун — шанобливістькуань — великодушністьсінь — вірністьмінь — кмітливістьчуй — доброта. Ці моральні якості прикрашають людину. В них простежуються принципи загальнолюдської моралі, що є вагомим доробком конфуціанства. Саме це забезпечило йому стабільний авторитет протягом двох з половиною тисяч років.

Жень — це високий, майже неосяжний ідеал, характерними рисами якого були наділені лише пращуриз сучасників Конфуцій вважав гуманним тільки його рано померлого улюбленого учня Янь Хуеня. Конфуцій щиро прагнув створити ідеал лицаря доброчесності, який бореться за утвердження високої моралі проти існуючої несправедливості. Однак з перетворенням його вчень в офіційну догму на перший план виступала не суть, а зовнішня форма.

Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого ним соціального ідеалу, сформулював основи такого соціального порядку, який хотів би бачити в Піднбессі.

Релігійно-Філософське вчення Конфуція за двісті-триста років міцно вкоренилося у свідомість китайського суспільства. Але у нього були серйозні опоненти. Один з них — філософ наступного покоління Мо-цзи (479−381 р. до н.е.) — заперечував вчення Конфуція про імена і про лі. Мо-цзи твердив, що в основі всього має бути принцип всезагальної любові - узянь-ай. Але він теж виправдовував суспільний поділ на бідних і багатих, визнавав владу Неба. Послідовники Мо-цзи, які розвивали матеріалістичні тенденції його вчення в галузь теорії пізнання — моїсти, вели ідейну боротьбу з конфуціанцями.

Критикували конфуціанство і так звані законники чи легісти. Один з них Шан Ян (390−338 р. до н.е.) написав у ІV ст. до н.е. трактат «Шан цзюнь шу» («Книга правителя області Шан»), де обгрунтував принципи необмеженої монархії, засуджував освіту народу, схвалював війни як найкращий засіб вирішення економічних і політичних проблем. Легізм став ідейною основою імператорських режимів. Давній імператор Цін-ші-хуан (259−210 р. до н.е.), схвалював легізм і був запеклим антиконфуціанцем. У 213 р. до н.е. він закопав живцем 450 конфуціанців і спалив конфуціанські книги.

Та все ж конфуціанська проповідь покори, суворого дотримання суспільної ієрархії, суспільного консерватизму забезпечувала йому авторитет серед правлячої верхівки. У ІІ ст. до н.е. конфуціанство зближується з легізмом. Далі воно набуває абсолютно чітких ідеологічних рис, які зробили його офіційною ідеологією феодального Китаю.

Література:

1. 1.Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І.Лубського, В.І.Теремка, — К.: Видавничий центр «Академія», 2000.

2. 2.Ю.А.Калінін, Є.А. Харьковщенко. Релігієзнавство. — К.: Наукова думка, 1994.

3. 3.Релігієзнавчий словник / За ред. Професора А. Колодного і Б.Лобовика. — К.: Четверта хвиля, 1996.