Міжнародні валютні відносини

Міжнародні валютні відносини.

Є невідмною складовою ланкою світової економіки. Їх функціонування й розвиток повзані з обслуговуванням всього комплексу економічних звзків, що складаються між окремими країнами, юридичними субктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, нацково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні стосунки.

Розвиток валютних відносин зумовлюється обктивними передумовами досконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення і суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на їх поглиблення справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, а звідси озвиток інтернаціоналізації грошових відносин.

Своєю чергою, валютні відносини не є пасивною структурою світового господарства. Вони спричиняють активний зворотній вплив на його якісні перетворення, зокрема на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових господарських звзків.

Валютні відносини повзані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті, які за призначенням опосередковують (забезпечують валютою) міжнародні економічні звзки. Вони тісно повзані з внутрішньою грошовою системою. Разом з тим вони не включають механізми грошового обігу окремих країн.

На фундаменті валютних відносин формується валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин.

Валютна політика укупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними та стратегічними цілями. Проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом валютного регулювання.

Основним інструментом проведення валютної політики служать: дисконтна політика з метою регулювання грошової маси в обігу та руху позичкових капіталіввалютна інтервенція з метою впливу на курс національної валютизміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації, запровадження або скасування тих чи інших валютних обмеженьдиверсифікація валютних резервівукладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо.

Валютна політика здійснюється органами екномічного управління ентральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю. Проводиться як засіб координації міждержавних екномічних відносиняк засіб посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обгрунтована валютна політика відіграє важливу роль в розвитку національної економіки, в інтеграці її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.

1. 19.2. Валютна система е державно-правова форма організації валютних відносин.

Слід розрізняти національну, міжнародну, регіональну та світову валютні системи.

Національна валютна ситема е державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими існтитутами, за допомогою яких здійснюється міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни.

Основними елементами національної валютної системи є:

1. аціональна валюта рошова одиниця країни;

1. алютний паритет та режим курсу національної валюти;

1. мови обміну національної валюти на інші валюти онвертованість валюти;

1. орми та організація міждержавних розрахунків;

1. татус національних установ, які обслуговують та регулюють валютні відносини.

1. 19.3. Конвертованість валюти.

Одним з найважливіших елементів валютної ситеми є конвертованість національної валюти.

Конвертованість національної валюти евідмний атрибут відкритої екноміки. Безконвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, себто товаровиробник кспортер не може вільно включатися в різноманітні структури світового ринку, в міжнародний поділ праці, а покупець мпортер позбавляється можливості належно задовільняти свій палтоспроможний попит.

Конвертованість характеризується здатністю вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційно діючим курсом.

У рамках світової валютної системи вільно конвертованою вважається валюта тієї країни, яка прийняла на себе зобовзання статутних вимог МВФ.

У світовій практиці розрізняють повну й часткову, зовнішню і внтрішню конвертованість валют.

Повна конвертованість означає вільний обмін національної на іноземну валюту для всіх категорій власників і при всіх операціях без жодних обмежень. За режиму повної конвертованості всі резиденти і неризиденти, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість без перешкод здійснювати валютні операції за всіма статтями платіжного балансу. Нині лише обмежена кількість країн має повністю конвертовані валюти: США, Англія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Франція, Нідерланди, Австралія, Пова Зеландія, Кувейт та деякі інші. Це раїни з розвинутою та відкритою екномікою.

Часткова (поточна) конвертованість означає, що на деякі валютні операції окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження. За поточної конвертованості обмін національної валюти на іноземну дозволяється (на вимогу МВФ) лише для поточних міжнародних операцій. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, платежі з погашення позик і процентів, виплата прибутків та дивідендів з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру тощо. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.

Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість валюти. Кожен із цих видів є частковою конвертованістю валюти. При зовнішній повна свобода обміну зароблених у країні грошей належить лише іноземним особам (нерезидентам). Їм надається можливість нагромадження на рахунках національної валюти, переказ її за кордон чи конверсії в іншу валюту. Зовнішня конвертованість є більш доступною, поскільки вона зумовлює приплив у країну іноземної валюти.

За режиму внутрішньої (резидентської) конвертованості правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти даної країни, а для неризидентів зберігається режим неконвертованості. Запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку. Тому після її запровадження створюються необхідні передумови для переходу до повної конвертованості.

В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці ривні у режим часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступової інтеграції у світову економіку.

Україна як незалежна держава ще у серпні 1992 року ратифікувала Угоду про Міжнародний валютний фонд, взявши на себе, таким чином, певні зобовзання щодо організації власної національної валютної системи.

У системі міжнародних валютних відносин чільне місце відводиться здійсненню широкого комплексу заходів для забезпечення конвертованості валюти. Реалізація цього заходу є однією із статутних вимог МВФ, що передбачені пунктами 2,3 і 4 статті XIII Угоди про Міжнародний валютний фонд. А це означає, що дана країна:

1. 1. має право запроваджувати заходи контролю щодо руху капіталу.

2. 2. не повинна обмежувати можливості використання своєї валюти або валюти інших членів Фонду для поточних платежів.

3. 3. зобовзання викуповувати в інших членів Фонду залишки коштів у своїй валюті, якщо вони утворилися в результаті платежів за поточними операціями і конвертування необхідне для здійснення цих операцій.

Члени Міжнародного валютного фонду, що приєднуються до статті XIII Статуту МВФ зобовзуються усунути будь-які обмеження на платежі та перекази за поточними міжнародними валютними операціями, а також не брати участі в дисримінаційних валютних угодах та не вдаватися до практики численних обмінів курсів.

Разом із тим багато країн сколристалися перехідними положеннями відповідно до статті XIII, які дають їм змогу без спеціального дозволу МВФ зберігати обмеження на міжнародні платежі і перекази за поточними операціями лише протягом перехідного періоду. Український парламент також, скористався легально існуючою альтернативою, ратифікував у 1992 році, підкреслюємо, не XIII, a XIX ст. Статуту МВФ, згідно з якою країна лише проголошує своє прагнення до забезпечення конвертованості національної валюти.

Сучасний стан розвитку валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб Рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 року оголосила про те, що наша країна взяла на себе зобовзання щодо виконання статті XIII Статуту Міжнародного валютного фонду. Вітаючи Україну із цією подією, директор МВФ Мішель Камдессю сказав, що вона «переводить Україну до першої ліги світового екномічного процесу». Гривня після цього кроку нашої держави набула статусу валюти з поточною конвертованістю.

Вперше за роки незалежності нашої держави фізичні особи езиденти та неризиденти мають право переказувати через українські уповноважені банки особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними операціями.

Окрім цього, громадяни-іноземці можуть переказувати за межі України: отримати успадковані кошти, гроші за продану спадщину та належне нерезиденту майно в Україніприбутки від іноземних інвестицій в Українукошти отримані у вигляді оплати праці, премій, пенсій, гонорарів, нарахованих відсотківіноземну валюту, ввезену (переказану) в Україну у встановленому чинним законодавством порядку.

Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів на сьогодні однакові. Так, нерезиденти без обмежень можуть конвертувати гривню в іноземну валюту з рахунків типу ЛОРО за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою ерезидентом унаслідок здійснення експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають право також купувати валюту на суму нарахованих відсотків за розміщеними депозитами та залишками коштів на цьому ринку.

Представництва нерезидентів, які функціонують у нашій країні і на чиї поточн ірахунки в уповноважених українських банках надходять кошти (в гривнях) від здійснення підприємницької діяльності в Україні та від проданої іноземної валюти з власного валютного рахунка для утримання представництва, можуть:

1. тримувати відсотки за залишками коштів на цих рахунках;

1. упувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для її подальшого перказу на рахунках юридичної особи ерезидента, чиї інтереси вони представляють. Крім того, надано можливість переказувати та розміщувати кошти у гривнях із рахунків постійних представництв на депозитні рахунки в уповноважених банках України.

Режимами рахунків фізичних осіб ноземців передбачено також право (як і для резидентів), купувати на міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту, яка може бути переказана за межі України, на сму коштів на цих рахунках (із відсотками). Вони можуть відкривати і вкладні рахунки в банках України, що дозволить концентрувати кошти, які можуть бути інвестовані в екноміку України.