Висновок. 
Анілінові барвники. 
Історія та сфера застосування

Колір барвників залежить від того, що вони вибірно поглинають частину світлових хвиль видимого спектра, а решту відбивають. Хімічний склад барвників характерний наявністю в їхніх молекулах ланцюгів спряження (чергування простих та подвійних зв’язків) і ароматичних або гетероциклічних ядер з ауксохромами (Кольоровості теорія).

До середини 19 століття вживалися барвники рослинного або тваринного походження. Найважливіші з них алізариновий червоний з коренів марени та індиго синій з листя індигоноски. У 50-х рр. минулого століття одержано перші синтетичні барвники з вуглеводнів кам’яновугільної смоли: фуксин, мовеїн та інші. 1869 з антрацену було синтезовано алізарин, 1870 — індиго. Потім було відкрито азобарвники і сірчасті барвники.

На кінець 19 століття природні барвники були цілком замінені синтетичними.

Виникла нова аніліно-фарбова промисловість, яка до першої світової війни була монополізована Німеччиною (трест І. Г. Фарбеніндустрі). В нашій країні промислове виробництво барвників почалось лише після Жовтневого перевороту. Тепер відомо багато тисяч синтетичних барвників, з них у промисловості вживаються кілька сот.

Прогрес в області синтезу барвників і інтенсивне розвиток анілинофарбовій промисловості справили великий вплив на інші галузі хімічної промисловості, особливо пов’язані з виробництвом лікарських препаратів, вибухових речовин, фотографічних реактивів і т. п.