Види і форми соціальних гарантій населенню та джерела їх фінансового забезпечення

соціальний гарантія бюджет фінансування Соціальний захист — це продукт розвитку ринкової економіки. В умовах державної власності йому немає місця у взаємовідносинах держави і населення, оскільки держава не може захищати громадян від самої себе.

Перехід до ринкової економіки потребував зміни підходів до розв’язання соціальних проблем, які склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. З’явилася зовсім нова галузь економічних відносин між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб'єктами господарювання.

В умовах різноманіття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів і методів державного втручання в господарську діяльність ланок економіки потрібні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій з боку держави. Ці заходи мають гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг, як за рахунок внесків самого громадянина, так і перерозподілу ресурсів між населенням на цілі його матеріального забезпечення.

Кожному громадянинові потрібні соціально-економічні гарантії, закріплені законодавчо. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова демократична держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробуту сім'ї; право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людини обставин.

Без встановлення соціальних гарантій та механізмів їх реалізації не можна досягти соціальної злагоди між населенням, державою і підприємцями, а отже і економічної стабільності в країні. Соціальні гарантії забезпечує суспільство в особі спеціальних державних органів, профспілок, громадських організацій.

В умовах незалежної держави створення системи соціальних гарантій має першочергове значення. Основні принципи такої системи закладені в Конституції України, де зазначено, що громадяни України мають право:

• · на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;
• · на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
• · на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством;
• · на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безплатно. Наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;
• · на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надає державні стипендії на пільги учням і студентам. Громадяни мають право безплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Отже, соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямами (видами):

• 1. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність.
• 2. Другий напрям — це задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров’я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах, у формі безплатних послуг. Співвідношення таких послуг завжди мусить поєднуватися з розміром стягування з громадян прямих і непрямих податків.
• 3. Третій напрям — це вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов’язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на працездатних, стан здоров’я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, пільги з податків, платежів і послуг.

Принципово нова соціально-економічна ситуація, що склалася в нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціальних гарантій населенню. Вона має ґрунтуватися на таких засадах, які б виключали зрівнялівку й утриманські настрої при розподілі та споживанні життєвих благ, не послаблювали дієвості мотивів і стимулів до праці.

В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. У зв’язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їхніх основних прав у сфері праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.

Головною метою соціальної політики в Україні на нинішньому етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення та зменшення тягаря кризи для найменш захищених його верств. Соціальна допомога повинна мати не всеохоплюючий, а вибірковий, адресний характер. Держава має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через такі механізми:

• — встановлення фінансового забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсії за віком, стипендії тощо);
• — здійснення у зв’язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;
• — захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу цін.

Під безпосередньою опікою держави перебувають найвразливіші з фінансової точки зору верстви населення — діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені сім'ї, безробітні. Відповідно до цього функціонують конкретні форми соціальних гарантій, а саме:

• 1. Державна допомога сім'ям з дітьми. Його правову основу визначає Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» — через надання допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку, стану здоров’я дітей тощо. Фінансові можливості держави є недостатніми для забезпечення допомоги всім сім'ям з дітьми, які мають на неї право згідно з законом. Всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання. Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби).
• 2. Виплата пенсій. Нині пенсії в Україні одержують 13,3 млн. громадян. Загальні видатки держави на пенсійне забезпечення за 10 місяців 2005р. становили 53, 1 млрд. грн. Основною проблемою в пенсійному забезпеченні є ліквідація зрівнялівки й наближення розміру пенсій до середньої заробітної плати.
• 3. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям. Правову основу становить Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям». Зазначеним законом передбачене надання щомісячної допомоги малозабезпеченим сім'ям в грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї. За законом розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим, ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї. При цьому законом визначено, що до стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Цей рівень встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
• 4. Індексація — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів. Індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порога індексації).
• 5. Як форма соціальних гарантій в Україні використовується дотація на деякі види товарів і послуг з метою підтримки їхньої ціни на відповідному рівні. Дотації призначаються у тому разі, якщо собівартість виготовлення товару або надання послуги вища, ніж фіксована ціна продажу. Вона має покривати збитки й забезпечувати певний рівень рентабельності виробникам. Із бюджету виділяються дотації вугільній промисловості, житлово-комунальному господарству, на послуги міського автомобільного транспорту, метрополітенів, залізниць, капітальний ремонт житла, утримання шляхів і ін.
• 6. Соціальні гарантії громадянам, які потерпіли від аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Розміри виплат і допомоги передбачені Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
• 7. Соціальні гарантії на випадок безробіття надаються згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття» шляхом створення Фонду сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємницьких структур, громадян, надходжень із державного та місцевих бюджетів та інших надходжень (виплата допомоги у разі безробіття, сприяння працевлаштування та інші витрати, пов’язані із соціальними гарантіями прав громадян на працю).
• 8. Соціальні гарантії громадян, які тимчасово втратили працездатність, а також з настанням певних подій (народження, поховання) забезпечує Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
• 9. Пільги і допомога ветеранам, громадянам, що мають особливі заслуги перед державою і громадянам похилого віку. Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про основні засади захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку» передбачається надання значної кількості пільг і привілеїв, а також додаткове матеріальне забезпечення вказаних категорій громадян.

Здійснення перелічених заходів потребує чіткого визначення джерел їхнього фінансування.

Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний період, становить фонд споживання. Його величина завжди обмежена розмірами створеного валового внутрішнього продукту, а також обов’язковими витратами, які повинна здійснювати держава для забезпечення виконання своїх функцій (на оборону, управління, наукові дослідження, створення резервів).

У зв’язку з цим при розгляді питань щодо соціальних гарантій (вірніше, можливостей держави щодо їх забезпечення) слід порівнювати розмір стягуваних державою податків і обсяг витрат із соціальних гарантій. Інших джерел для цього у держави немає. Коли ж держава здійснює заходи з надання соціальних гарантій, не маючи джерел для їхнього покриття, вона змушена буде вдаватися до емісії грошей, що у свою чергу, призведе до знецінення грошей, виплачених населенню.

Розмір коштів, які спрямовуються для забезпечення соціальних гарантій, повинен мати загальну науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке збільшення ресурсів, які направляються на цілі, слід порівнювати з реальними можливостями у кожному конкретному періоді. В іншому разі необґрунтоване збільшення ресурсів для забезпечення соціальних гарантій потребуватиме додаткового вилучення податків, що в кінцевому підсумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсяг фонду споживання.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ та організацій і соціальних фондів на засадах адресності й цільового використання.

Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти й нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку.

Відповідно до форм і видів соціальних гарантій здійснюється іх фінансове забезпечення.

Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям із дітьми та малозабезпеченим сім'ям здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об'єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги і встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям із дітьми.

Для забезпечення виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення» існує Пенсійний фонд України. Кошти фонду не включаються до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги. Бюджет Пенсійного фонду затверджується Кабінетом Міністрів України. Основним джерелом доходів Пенсійного фонду є збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у разі втрати заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов’язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Джерелами формування коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є:

• — страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб;
• — суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб;
• — благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
• — асигнування із Державного бюджету України;
• — інші надходження відповідно до законодавства.

Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Усі застраховані особи є членами цього фонду.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків створений відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:

• — внесків роботодавців: для підприємств — з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з асигнуванб, виділених на їх утримання та забезпечення;
• — капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;
• — прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів фонду на депозитних рахунках;
• — коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;
• — добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, проводяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього фонду.

Джерелом фінансового забезпечення соціальної гарантії на випадок безробіття є Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Джерелами формування коштів фонду є:

• — страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб;
• — асигнування з державного бюджету;
• — суми фінансових санкцій до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;
• — благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
• — інші надходження.

У цілому можна зробити висновок про те, що соціально-економічні гарантії являють собою методи забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм.

Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює громадянам умови для самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними валового внутрішнього продукту, повертає їм (поза зв’язком із вилученою частиною) блага і послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров’я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у громадян частини валового внутрішнього продукту надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними неспроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).