Процес перекладу. 
Проблеми систем машинного перекладу

Системи машинного перекладу здійснюють автоматичний переклад тексту. Одиницями перекладу при цьому служать слова або словосполучення, причому останні розробки дозволяють враховувати морфологію перекладеного слова. Розвинені системи машинного перекладу здійснюють переклад по заданому розробником або корегованим користувачем алгоритмам перекладу.

Для здійснення машинного перекладу в комп’ютер вводиться спеціальна програма, яка реалізує алгоритм перекладу, під котрим розуміється послідовність однозначно та строго визначених дій над текстом для знаходження перекладних відповідностей в даній парі мов при заданому напрямі перекладу (з однієї конкретної мови на іншу). Система машинного перекладу включає в себе двомовні словники, які містять потрібну граматичну інформацію (морфологічну, синтаксичну та семантичну) для забезпечення передачі еквівалентних, варіантних та трансформаційних перекладних відповідностей, а також алгоритмічні засоби граматичного аналізу, які реалізують яку-небудь з вжитих для автоматичної переробки тексту формальних граматик.

Найбільш поширеною постає наступна послідовність формальних операцій, які забезпечують аналіз та синтез в системі машинного перекладу:

• 1. На першому етапі здійснюється введення тексту та пошук вхідних словоформ (слів в конкретній граматичній формі, наприклад, давального відмінку, множини) у вхідному словнику (словнику мови, з котрої робиться переклад) з супровідним морфологічним аналізом, в ході котрого встановлюється належність даної словоформи до визначеної лексеми (слова як одиниці словника). В процесі аналізу з форми слова можуть бути одержані також відомості, стосовно до інших рівнів організації мовної системи.
• 2. Наступний етап включає в себе переклад ідіоматичних словосполучень, фразеологічних єдностей або штампів даної предметної області (наприклад, при англо-російському перекладі обороти типу in case of, in accordance with одержують єдиний цифровий еквівалент та виключаються з подальшого граматичного аналізу); визначення основних граматичних (морфологічних, синтаксичних, семантичних та лексичних) характеристик елементів вхідного тексту (наприклад, числа іменників, часу дієслова, синтаксичних функцій словоформ в даному тексті та т.п.), яке робиться в рамках вхідної мови; розв’язання омографії, лексичний аналіз та переклад лексем. Звичайно на цьому етапі однозначні слова відділяються від багатозначних, після чого однозначні слова перекладаються по спискам еквівалентів, а для перекладу багатозначних слів використовуються так звані контекстологічні словники, словникові статті котрих представляють собою алгоритми запиту до контексту на наявність/відсутність контекстного значення.
• 3. Остаточний граматичний аналіз, в ході котрого з’ясовується потрібна граматична інформація з урахуванням даних вихідної мови (наприклад, при іменниках типу ножиці дієслово повинно стояти в множині, незважаючи на те, що в оригіналі може бути й однина).
• 4. Синтез словоформ та речень в цілому на вихідній мові.

В залежності від особливостей морфології, синтаксису та семантики конкретної мовної пари, а також напряму перекладу, загальний алгоритм перекладу може включати й інші етапи, а також модифікації названих етапів або порядку їх проходження, але варіації такого роду в сучасних системах, як правило, незначні. Аналіз та синтез може проводитись як пофразно, так і для всього тексту, введеного в пам’ять комп’ютеру; в останньому випадку алгоритм перекладу передбачає визначення так званих анафоричних зв’язків. Програма — перекладач — це, перш за все, інструмент, котрий дозволяє вирішити проблеми перекладу або підвищити ефективність праці перекладача тільки в тому випадку, якщо він грамотно використовується.

Таким чином, машинні перекладачі текстів більш-менш задовільно складають скелет майбутнього перекладу за рахунок, як правило, дослівної обробки тексту, причому з кількох можливих значень слів обирається частіше за все загальновживане. Така ситуація навряд чи зможе задовольнити фахівця певної галузі.