Сучасні тенденції державного бюджетування в Україні

Актуальність. Бюджетування є не лише одним із найефективніших методів планування бюджетних ресурсів, але і методом контролю ефективності на правомірності їх використання. Не дивлячись на те, що зараз розроблено різні методики бюджетування, залишаються проблеми з їх практичним впровадженням, тому розгляд даної теми є актуальною.

Аналіз останніх досліджень. Дослідженням процесу бюджетування приділяють увагу такі вчені: В. Л. Андрущенко, М. П. Афанасьев, Т. С. Бабич, І.В. Кривогов, А. М. Лавров, М. Я. Лемешев, Є.З. Майминас, З. В. Перун, І.Ю. Потеряйло, В. М. Федосов та ін.

Виклад основного матеріалу. Державне бюджетування є безперервним і комплексним процесом, який полягає у встановлені методів та критеріїв відбору інформації, яка береться до уваги під час складання бюджету, методів аналізу й прогнозування, на підставі яких визначаються основні соціально-економічні тенденції. Спираючись на ці тенденції, формується уявлення про економічну ситуацію, очікувану в бюджетному періоді та обсяги й структура бюджетних ресурсів держави (дохідна частина), якими вона може розпоряджатися в цей період. Також з огляду на виявлені тенденції та проголошений курс держави визначаються й коригуються орієнтири та пріоритети бюджетної політики, зважаючи на які встановлюються головні напрями витрачання державних ресурсів задля задоволення суспільних інтересів (видаткова частина). Балансування доходів та витрат держави передбачає за необхідності зменшення видатків шляхом зменшення їхніх обсягів і структури або через пошук додаткових джерел доходів чи джерел фінансування дефіциту. Наслідком процесу балансування є державний бюджет.

Безпосереднє виконання бюджетів, реалізація бюджету як плану не є складовою державного бюджетування, проте результати виконання — важливе джерело інформації, потрібної для забезпечення бюджетування.

Описаний процес бюджетування дійсний не лише для кожного бюджетного періоду, а й на будь-якому етапі бюджетного процесу. Так, поточні показники виконання бюджету є інформацією для коригування бюджету на поточний бюджетний період.

З такого погляду державне бюджетування в контексті контролю може виступати як:

• — процес, протягом якого має здійснюватися контроль;
• — комплекс управлінських рішень, що ґрунтуються на результатах контрольних заходів;
• — предмет контролю.

Крім того, бюджетування передбачає здійснення внутрішнього, внутрішньовідомчого контролю у процесі планування, складання, секвестрування бюджету тощо. Слід також урахувати результати звітів, рекомендацій та пропозицій контрольних органів під час планування та складання бюджету.

Як предмет контролю державне бюджетування має підлягати перевірці окремих його аспектів або процесу загалом за критеріями законності, правильності, доцільності, ефективності та результативності. У такому контексті бюджетування стає предметом зовнішнього державного фінансового контролю.

Найширше розуміння будь-якого контролю — це встановлення відхилень фактичного стану від запланованого. Далі постають питання причин такої невідповідності, аналізу всіх факторів і рішень, які спричинили невиконання плану, формування матеріалів задля встановлення винних осіб, розроблення та спрямування рекомендацій щодо уникнення таких відхилень у майбутньому.

У контексті бюджетування держави такими показниками є заплановані й фактичні доходи і видатки державного бюджету, із деталізацією за статтями доходів і видатків згідно з бюджетною класифікацією, розпорядниками бюджетних коштів різних рівнів, а також балансування доходів і видатків — дефіцит/профіцит бюджету, його співвідношення із запланованими показниками та відповідне фінансування.

Важливим аспектом є не лише фактичні та заплановані обсяги доходів і витрат, а й показники, які характеризують ефективність використання бюджетних ресурсів [1, С. 30−32].

Мета бюджетування визначається як «дослідження відповідності витрачених ресурсів і отриманих результатів, оцінка значущості та економічної і соціальної ефективності тих чи інших видів діяльності, що фінансуються з бюджету» [2, С. 262].

На противагу такому підходу Б. А. Райзберг вважає бюджетування «однією з провідних ланок державного управління економікою, що відображає не лише фінансову, а й соціально-економічну політику держави в цілому» [5, С. 95]. Державне бюджетування як основний вияв фінансового планування становить процес формування і використання бюджету — централізованого грошового фонду з метою фінансування широкого кола суспільних благ, державних програм.

Відповідно до іншої позиції, під бюджетуванням слід розуміти весь процес управління бюджетними коштами на основі встановлених пріоритетів розвитку країни, фіскальної стратегії, обґрунтованих розрахунків бюджетних видатків і оперативного управління програмами у процесі їх виконання для досягнення визначених цілей [1, С. 9].

Як показує аналіз еволюції розвитку бюджетування, зміст цього процесу в кожній державі залежить від ступеня економічного розвитку, особливостей системи державного устрою та влади, державного бюджетування тощо.

Проте, узагальнюючи наведені підходи та враховуючи риси, яких набуває бюджетування в сучасних умовах, автор пропонує розглядати бюджетування як функцію державного управління и бюджетній сфері, що забезпечує досягнення цілей бюджетної політики, ефективного управління фінансовими ресурсами державного бюджету шляхом складання, реалізації та коригування доходів і видатків державного бюджету відповідно до економічних умов, фінансових можливостей держави й потреб суспільства на певному етапі соціально-економічного розвитку.

Слід зазначити, що ефективне бюджетування передбачає не лише мінімізацію витрат при одночасній максимізації отриманих результатів, а й побудову бюджетної системи, організацію бюджетного процесу, наявність сучасних методів та інструментів у бюджетній сфері, які сприятимуть задоволенню соціальних та матеріальних потреб суспільства, розвитку національної економіки.

Неефективність процесів бюджетного планування та прогнозування, необґрунтованість показників, які беруться за основу при визначенні структури та обсягів державного бюджету, порушення законодавства при складанні проекту Закону України «Про державний бюджет», врахування необґрунтованих та нереальних джерел доходів, завищення обсягів та визначення нераціональних напрямів державних видатків є головними проблемами державного бюджетування на етапі складання та затвердження державного бюджету України. Крім того великий негативний вплив на державне бюджетування України має надмірно високий рівень корупції, тіньової економіки та тінізації бюджетних відносин тощо. Зазначені та інші вади призводять до формування таких бюджетних показників, які не дозволяють виконувати бюджет, досягати поставлених цілей бюджетної політики, як наслідок, унеможливлюють ефективне та раціональне управління державними фінансами [2].

Однією із найголовніших особливостей бюджетування, орієнтованого на результат, є можливість не тільки спостерігати за ситуацією, але й впливати на її наслідки, де ключовим поняттям є програма на яку виділяються кошти [3, С. 293].

Даний метод бюджетування, орієнтованого на результат, використовується і при розробці та реалізації регіональних програм, особливо в контексті децентралізації. При їх розробці та реалізації, необхідно брати до уваги як комплексні програми (які включають в себе всі сфери територіального господарства) так і галузеві (які створені під окрему галузь). Крім того, існують програми, які присвячені проблемам певної групи галузей (наприклад, галузям соціальної інфраструктури), а також певні програми, які спрямовані на вирішення внутрішньо регіональних проблем. Звісно, в контексті реструктуризації бюджетної системи та децентралізації, повинна існувати певна регіональна політика, яка буде визначати ступінь необхідності та ієрархію певних цільових програм, які будуть фінансуватися з бюджету [4].

Висновки. На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок про недосконале бюджетування на державному рівні. Виявлені проблеми можуть бути зумовлені різними причинами:

• 1. Невиконання планових показників державного бюджету, пов’язане з недосконалістю державного бюджетування:
  • — використання нереальних показників під час прогнозування та планування;
  • — неврахування важливих тенденцій чи факторів;
  • — завищення реальних показників із політичною метою;
  • — недосконалість методів прогнозування та планування;
  • — неврахування рекомендацій за результатами бюджетного процесу попередніх періодів тощо.
• 2. Проблеми реалізації державного бюджету:
  • — нецільове та неефективне використання коштів державного бюджету;
  • — невиконання або неякісне виконання функцій, покладених на розпорядників бюджетних коштів;
  • — проблеми у функціонуванні органів, відповідальних за стягнення податків, зборів, обов’язкових платежів;
  • — недосконалості у правовому та організаційному забезпеченні виконання бюджету тощо.
• 3. Зовнішні чинники, які негативно впливають на державне бюджетування:
  • — економічні та фінансові кризи;
  • — спад ділової активності;
  • — збільшення тіньового сектору економіки;
  • — воєнні конфлікти;
  • — природні, техногенні, гуманітарні катастрофи тощо.

За умови якісного бюджетування держави всі перелічені зовнішні чинники можуть справляти лише незначний вплив, адже він має бути нівельований за рахунок резервних ресурсів держави [1, C. 40−41].

Отже, бюджетування є не лише одним із найефективніших методів планування бюджетних ресурсів, але і методом контролю ефективності на правомірності їх використання.

Література

• 1. Державне бюджетування в Україні: сутність та основні детермінанти /З.С. Варналій, К. В. Коваленко, С. В. Онищенко, І.В. Савич; за ред. З.С. Варналія. — Київ: Знання України, 2016. — 395 с. — Бібліогр.: С. 30−32, С. 9, С. 40−41.
• 2. Варналій З. С. Державне бюджетування та фінансова безпека України — Матеріали ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Світові тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України» — [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://econom.univ.kiev.ua/wpcontent/uploads/science/conferences/2016/WTPDFSU/Proceedings.pdf.
• 3. Hatry H. P. Results-based budgeting //Performance management and budgeting: How governments can learn from experience. — 2007. — Бібліогр.: С. 293.
• 4. Децентралізація влади [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://decentralization.gov.ua.