Стан компоненти розподіленої системи

Програмні компоненти з погляду користувачів сервісів можна розділити на дві категорії:

• — компоненти без внутрішнього стану, що зберігається між віддаленими викликами своїх методів (stateless components);
• — компоненти із внутрішнім станом, що зберігається між віддаленими викликами своїх методів (statefull components).

Під станом у цьому випадку розуміють сукупність значень полів об'єктів, що реалізують компоненти, що зберігаються в пам’яті сервера. Якщо компонента в ході своєї роботи зберігає які-небудь дані в зовнішньому сховищі, наприклад у базі даних або черги повідомлень, це звичайно не розглядається як її внутрішній стан.

Модель єдиного виклику не зберігає стану віддаленого об'єкта між викликами його методів, у силу чого дана модель може використовуватися тільки з розподіленими компонентами без внутрішнього стану. Модель одного екземпляра може бути використана для виклику компонентів із внутрішнім станом, але це навряд чи часто має сенс, оскільки її стан буде мінятися кожним із клієнтів у довільному порядку. Модель активації по запиту клієнта може бути використана з будь-якими компонентами, але для компонент без внутрішнього стану такий підхід звичайно призводить до непродуктивного використання пам’яті при деякому виграші у витратах часу процесора в порівнянні з моделлю одного виклику.

Компоненти без збереження внутрішнього стану, що використовуються разом з моделлю єдиного виклику з пулом об'єктів, мають найбільші можливості масштабування системи при оптимальному балансі між витратами пам’яті й навантаженням на процесор.