Використання сервісних програм для роботи з дисками

Мета: ознайомитися з принципом дії програм Перевірка диска та Дефрагментація диска; навчитися здійснювати оптимізацію файлової структури жорсткого диска, усувати неполадки.

Теоретичні відомості

Для отримання загальної інформації про диск запустіть програму Мій комп’ютер та відкрийте вікно потрібного вам диска. У рядку стану нижньої частини вікна ви побачите відомості щодо кількості об'єктів на диску й їх загального обсягу (рядок стану вмикається через меню Вигляд > Рядок стану).

За точнішою інформацією слід звернутися до вікна властивостей диска. Клацніть правою кнопкою миші по піктограмі диска та оберіть опцію Властивості. На вкладці Загальні ви знайдете відомості про вільний та зайнятий простір на диску (з точністю до байта), а також можете змінити мітку тому (назву диска), вводячи інформацію до певного текстового поля.

Програма Відомості про систему дає можливість персоналу технічної підтримки отримувати ґрунтовну інформацію про обладнання, системні компоненти та програмне забезпечення, про конфігурацію системи. Зібрані дані використовуються для усунення несправностей.

У процесі експлуатації магнітних носіїв (жорсткого диска комп’ютера також) неминуче виникають помилки — логічні помилки і фізичні дефекти, які потрібно вчасно виявляти і усувати.

Дефекти диску — це порушення поверхні жорсткого диска. Вони виникають рідко і зазвичай пов’язані з природним зношуванням диску (старінням або низькою якістю магнітної поверхні) та з механічними пошкодженнями.

Логічні помилки диску — пошкодження файлової структури або компонентів системної області диска. Логічні помилки на жорсткому диску виникають у результаті неправильного завершення роботи з операційною системою чи з окремими програмами. В разі випадкового зникнення напруги в мережі також можуть виникнути порушення файлової структури. Несвоєчасне усунення логічних помилок призводить до виходу операційної системи з ладу і вимагає її переустановлення.

Найбільш розповсюджуваними логічними помилками є загублені кластери (такі кластери, які вважаються зайнятими деякими файлами або папками, але в дійсності такими не є); пересічні файли (файли, що використовують спільні кластери).

Таблиця 1.

Для виявлення помилок файлової системи і пошкоджених секторів на жорсткому диску можна використовувати службову програму перевірки диска. Перед запуском цієї програми варто закрити всі файли на диску, під час перевірки диск буде недоступним для виконання інших завдань.

Щоб уникнути можливих помилок файлової структури завжди закінчуйте роботу в Windows за допомогою команди Завершення роботи з Головного меню Windows.

WinDoctor — це програма для періодичної перевірки системи на наявність типових неполадок у системі Windows.

Помилки файлової структури можуть бути наступні:

• · порушені ярлики;
• · загублені файли;
• · помилки в реєстрі.

В наш час використовуються два види магнітних накопичувачів: накопичувачі на магнітних дисках (НГМД) і накопичувані на твердих магнітних дисках (НЖМД), які називають вінчестерами. У НГМД дані запам’ятовуються на гнучкій круглій пластині, на якій нанесене покриття. Цю пластину називають дискетою (флопі-диском). Вона призначена для зберігання невеликих обсягів інформації та перенесення її з одного комп’ютера на інший.

Перші дискети були діаметром 5,25 дюйма (133 мм). Ємність їх була невеликою, усього 160 Кбайт. Магнітний шар на них було нанесено лише з одного боку. Нині використовуються дискети діаметром 3,5 дюйми (89 мм) з двостороннім магнітним покриттям (рис. 1), які називаються просто «тридюймівками». Ці дискети випускаються, як правило, у виконанні HD (High Density — висока щільність) і мають ємність 1,44 Мбайта.

Рис. 1 Дискета 3,5'

магнітний диск вінчестер дефрагментація На пластмасовому корпусі тридюймових дискет є рухома пластина (металева чи пластмасова), яка закриває віконце для зчитування або запису. коли дискета вставляється в дисковод, ця пластинка автоматично зсувається. По обидва боки від етикетки розміщені два отвори. Один отвір — простий, він означає, що дана дискета HD-типу. інший отвір має маленьку пластмасову засувку. Коли ця засувка закрита (отвору немає), на дискету можна робити запис. Якщо ж засувка закрита (є наскрізний отвір), то дискету захищено від запису і з неї можливо лише зчитування інформації.

На зворотному боці дискети розташований круг, що обертається. Він призначений для фіксації диска у приводі. Дуже важливо правильно вставляти дискету до щілини дисковода: захисною пластинкою вперед і кругом фіксації диска донизу.

В даний час використовуються в основному дискети з записом на обох поверхнях (тип DS) з подвійною щільністю запису (DD) чи з високою щільністю (HD).

Вінчестери в більшості випадків незнімні. Фізичного доступу до них в основному немає. Основна їхня перевага перед флопі-дисками в тім, що вони здатні зберігати величезні обсяги інформації. Сучасні накопичувачі на жорстких магнітних дисках мають місткість від 300 Мбайт до кількох гігабайт. Хорошим вінчестером зараз можна вважати вінчестер ємністю не менш ніж 40 Гбайт. Ємність першого вінчестера була 16 Кбайт.

Вінчестер має один чи кілька пласких магнітних дисків (рис. 2), до яких підведено головки читання-запису. Ці головки тримаються на позиціонері, який нагадує важіль звукозйомника у програвачі грамплатівок. Диски вінчестери закріплені на одній осі, яку обертає двигун.

Рис. 2. Конструкція вінчестера на кількох магнітних дисках

Швидкість обертання дисків дуже висока — від 60 до 200 об/с. Завдяки цьому між дисками та головками виникає потік повітря, який підіймає легкі головки й вони ніби «летять» над диском Нову дискету перед використанням необхідно підготувати до роботи, тобто відформатувати повним форматуванням, створити файлову структуру.

Форматування дискети — це процес розмітки її поверхні засобами операційної системи на сектори і доріжки.

Сектор — це мінімальна одиниця читання та запису інформації. на диску При форматуванні виконується електронна розмітка магнітних доріжок і секторів диска (рис. 3), перевіряються всі сектори на можливість запису-зчитування, а також формується на диску системна ділянка (стартовий сектор системного завантажувача, таблиці розміщення файлів і кореневий каталог). Якщо під час форматування на поверхні диска з’являються дефектні місця, то на них буде поставлена певна електронна мітка, яка забороняє запис.

Рис. 3. Розбиття магнітного диска на доріжки та сектори

Процедуру форматування можна застосовувати як до нових дисків, так і до дисків, що вже використовувалися.

На дискеті розміщено 80 доріжок і на кожній доріжці розміщено 18 секторів. Отже, на одній поверхні такої дискети розміщено 80*18=1440 секторів. У кожнім секторі розміщається 512 байт (0,5 Кбайт) інформації. Неважко підрахувати (1440*512=737 280), що на одній поверхні дискети можна розмістити 720 Кбайт інформації, а на двох — 1,44 Мбайт.

Існує два види форматування:

• · повне форматування — у цьому режимі стирається записана на диск інформація і відбувається перевірка всієї поверхні диска, тому це процес тривалий;
• · швидке форматування — у цьому режимі форматування відбувається очищення вмісту диска і не виконується перевірка поверхні диска.

При повному форматуванні на нульовій доріжці формується 0-ий завантажувальний сектор, в 1−2 сектори записується FAT-таблиця, в якій реєструються зайняті і вільні місця на дискеті, 3−4 сектори — кореневий каталог (запис назви файлів і їх початкові координати). Швидке форматування вилучає дані цих секторів.

Процес форматування можна виконувати як у вікні Провідника, так і у вікні Мій комп’ютер. Дії користувача при цьому нічим не відрізняються.

Коли користувач починає роботу з чистим диском, операційна система записує на нього файли в послідовні кластери, один за одним. Однак при подальшій роботі з файлами (при модифікації видаленні старих і записі нових файлів різної довжини) файли, що логічно сприймаються системою як єдине ціле, фізично розподілені на множину ланцюжків кластерів, розташованих у різних місцях диска.

Фрагментація — явище, при якому в процесі видалення й перезапису файлів на диску через якийсь час утворюється багато порожніх кластерів, а також багато файлів, записаних у кластерах на різних ділянках диска. Це сильно уповільнює пошук/ завантаження файлів і приводить до додаткового спрацювання дисководу.

Дефрагментація — оптимізація дискового простору, впорядкування кластерів, що належать до одного файла.

Мета програми Дефрагментація диска — прибрати фрагментацію файлів на диску, впорядкувати розташування файлів і вільного простору з тим, щоб підвищити швидкість запуску програм і читання даних.

Програма дефрагментації диска переміщує всі файли до початку диска після зарезервованої для системних файлів ділянки і розташовує підряд фрагменти одного файла.

При необхідності можна переглянути звіт про дефрагментацію диска, в якому наводяться дані про розміри тому, кластера, відсоток вільного місця. Перед тим як виконати дефрагментацію диска, необхідно натиснути кнопку Аналіз, щоб знати, чи потрібно витрачати час на цю операцію. Не підлягають дефрагментації компакт-диски, мережні диски та стиснуті диски, формат яких Windows не підтримує.

Дефрагментацію дисків бажано виконувати в час простоювання комп’ютера. Кнопка Пауза дає можливість тимчасово призупинити процес дефрагментації.

Таблиця 2.

Хід роботи.

1. Визначить і запишіть в звіт назву операційної системи, об'єм оперативної пам’яті, встановленої на комп’ютері, тип процесора, а також його тактову частоту (у МГц).

Наведіть покажчик миші на системну папку Мій комп’ютер та натисніть по ній правою клавішею миші. У контекстному меню, яке з’явиться, виберіть пункт Властивості, потім виберіть закладку Загальні.

2. Запустіть програму дефрагментації диска.

Пуск Програми Стандартні Службові Дефрагментація диска.

• 3. Виберіть диск D: для дефрагментації.
• 4. Натисніть кнопку Вигляд та виберіть Налаштувати.

Випишіть параметри з діалогового вікна.

5. Виконайте аналіз диску.

Натисніть на кнопку Аналіз. Запишіть звіт.

6. Виконайте дефрагментацію диска.

Якщо є відповідна рекомендація при аналізі диску. Запишіть звіт.

7. Закрийте вікно програми. Здайте звіт.