Інноваційно-технологічні хаби — драйвери розвитку регіонів

Інноваційно-технологічні хаби — драйвери розвитку регіонів

Виклики сучасного зовнішнього середовища й жорстка конкурентна боротьба спонукають підприємства різних галузей використовувати у своїй роботі сучасні підходи й технології управління. Зазначене обумовлено також новим етапом технологічного розвитку (становлення шостого та формування сьомого технологічного укладу), започаткованим на конвергентних та когнітивних технологіях. Драйвером технологічного розвитку, що створює базис сучасних економічних систем, справедливо вважається мережева організація управління бізнес-процесами, яка формується на основі горизонтальних зв’язків з усіма учасниками економічного процесу в умовах відповідного інноваційного середовища. Найбільш поширеним останніми роками вважається ефективний засіб спільного співробітництва у форматі інноваційно-технологічних хабів.

Теоретичні дослідження показують, що на початку ХХІ ст. помітне місце в роботах науковців займали проблеми створення кластерів й, відповідно, формування кластерної політики [1−3], далі — питання розбудови інноваційних екосистем з метою встановлення горизонтальних взаємозв'язків між учасниками інноваційного процесу [4]. Сьогодні активно розглядаються й дискутуються особливості ефективної реалізації інноваційного потенціалу країн через спеціально створену інфраструктуру — «інноваційні хаби» [5]. Проте до цього часу невирішеними залишаються питання щодо визначення відмінностей поняття «хаби» при застосуванні в науковому обігу, його економічної сутності та, що особливо, умов практичного застосування в Україні.

Метою статті є визначення особливостей застосування інноваційно-технологічних хабів у формуванні та реалізації інноваційної політики в сучасних умовах для подальшої адаптації передового досвіду в регіонах України в умовах посилення інтеграційних процесів за принципами децентралізації.

В узагальненому теоретичному підході інноваційно-технологічні хаби — це новий етап у комплексному використанні можливостей і ресурсів організацій, а також компаній для створення спільних продуктів і надання послуг через реалізацію проектів з технологічною домінантою. Можливим це стало в умовах, коли компанії у своїй діяльності все частіше використовують інструменти концепції «відкритих інновацій» [6]. Сутність цієї концепції така: компанії виходять за рамки власних науково-дослідних центрів і отримують готові розробки, технології або цілі технологічні бізнеси на зовнішніх ринках. Такий підхід на практиці дозволяє не тільки підвищити ефективність роботи з інноваційними технологіями, але й дає істотну економію матеріальних, фінансових і організаційних ресурсів, дозволяє підтримувати місцеву економіку й підвищувати рівень зайнятості. Інноваційно-технологічні хаби все частіше стають невід'ємною складовою розвитку регіонів у міру того, як місцева влада і місцеві співтовариства прагнуть пожвавити можливості економіки й працевлаштування за допомогою створення середовища, що сприяє розвитку інновацій [7]. Масштаби такого середовища можуть коливатися від окремих підрозділів компаній або окремих споруд з декількома орендарями (як правило, це — інкубатори) до цілих географічних регіонів, що називаються кластерами.

Слід зазначити, що хаб (англ. hub, дослівно — вісь колеса, центр) — у загальному значенні — вузол якоїсь мережі. У комп’ютерній техніці й мережах — це мережевий концентратор (наприклад, USB-концентратор), в енергетиці хаб — спеціалізований розподільчий центр, що розподіляє один маршрут на два й більше. У діловій практиці підприємництва хаби — майданчики для взаємодії ключових учасників інноваційної системи відповідної території й команд, що реалізують пріоритетні для регіону інноваційні проекти. Важливою рисою хаба в моделі виробничо-коопераційних та інших взаємодій суб'єктів господарювання є фактор інноваційної орієнтованості. Хаби формуються там, де здійснюється або очікується «проривне» просування в галузі технологій виробництва й наступний вихід на нові ринкові ніші.

У зарубіжній практиці, за визначенням фахівців Массачусетського технологічного інституту, хаби — це щільні мережі взаємозалежних технологічних компаній, замовників і постачальників. Професор Вікас Ша (Vikas Shah), президент компанії Ti UK North, що розвиває технологічний інкубатор Founders Dock у Манчестері, зазначає: «Підприємництво в ізоляції неможливе. Для його розвитку й продуктивного обміну ідеями й досвідом необхідно створити екосистему». Луїз Кларк (Louize Clarke), співзасновник компанії Connecting Thames Valley Tech (підтримує інноваційні хаби на півдні Англії), вказує на вирішальне значення такої близькості для чотирьох регіональних кластерів поблизу Лондона: «Значну роль в успіху регіональних інноваційно-технологічних хабів відіграла екосистема, що забезпечує взаємодію академічних та дослідницьких інститутів із сильним бізнес-співтовариством» [7].

Отже, хаб, як і кластер, являє собою мережу партнерів. Але тут чітко позиціонується той основний вузол або ядро, через яке здійснюється взаємодія між незалежними партнерами. Інноваційно-технологічний хаб сприяє трансферу нових технологій, використовуючи можливості освітніх та наукових установ, їхню ресурсну базу і наукові досягнення. Носіями новітньої технології є стартапи. При цьому ключовими передумовами успіху хабів слід вважати: 1) розташування поруч із джерелами фінансування, такими як венчурний і приватний акціонерний капітал, а також із фірмами, що надають професійні послуги у сфері бухгалтерського обліку, права й зв’язків із громадськістю; 2) можливості об'єднати технологічні, адміністративні й інвестиційні знання в одному місці.

Ретроспектива показує, що основу свого розвитку хаби беруть з історії становлення кластерів. З європейської практики заслуговує на увагу той факт, що у липні 2006 р. в ЄС було схвалено й прийнято «Маніфест кластеризації в країнах ЄС», а у грудні 2007 р. був схвалений і поданий для затвердження «Європейський кластерний меморандум», який остаточно затверджено 21 січня 2008 р. у м. Стокгольмі на Європейській президентській конференції з питань інновацій і кластерів. У цих документах серед прикладів розвитку кластерів у Європі наводиться й позитивний досвід розвитку кластерів у ряді регіонів України, у тому числі на Поділлі, Поліссі, Прикарпатті й м. Севастополі. Свою підтримку процесів кластеризації країнам Європи з трансформаційною економікою продемонстрував самміт ЄС «Східне партнерство», що відбувся у Празі 7−10 травня 2009 р.

З огляду на зазначене вище, можна констатувати, що розвинений сучасний хаб являє собою стратегічну міжорганізаційну мережу діючих кластерів — систему експліцитних (explicit — явно, відкрито виражених) та імпліцитних (implicit — те, що мають на увазі, невиражених) контрактів між формально незалежними економічними агентами, спрямовану на оптимальну комбінацію й використання ресурсів галузевого або міжгалузевого характеру, що поєднує ресурси і ключові компетенції не тільки фірм, але й організацій інших видів економічної діяльності. Як будь-яка міжорганізаційна мережа, хаб спроможний значно підвищувати життєздатність малого і середнього бізнесу, забезпечуючи таке співвідношення витрат і вигод, що робить його конкурентоспроможною альтернативою порівняно з великими інтегрованими корпораціями класичного типу.

У більшості європейських країн кластери затребувані як один із інструментів державно-приватного партнерства в інноваційній сфері з метою мінімізації ризиків державної інноваційної політики. Їх відмінність від проектних консорціумів — у широкому (і різнорідному) складі учасників, значному впливі на регіональні ланцюжки створення доданої вартості, інституціоналізації й тривалості функціонування, що виходять за межі одного проекту. Відмінності кластерного підходу й екосистемного знаходимо в частині здійснення проектів: у першому випадку — це нові спільні проекти між учасниками кластера, а також міжкластерні проекти, у другому — це ще й нові проекти, пов’язані з формуванням нових фірм. Слід зазначити, що в останні кілька років у Євросоюзі кластерний підхід широко використовується для моніторингу й підтримки розвитку так званих виникаючих індустрій, що накладає додаткові вимоги до керуючих компаній кластерів і структури програм державної підтримки.

У США інноваційно-технологічні хаби також набули значного поширення. Так, Президент США Барак Обама зазначив про виділення більше 120 млн дол. на створення трьох інноваційних хабів в енергетиці. Ці кошти закладені в бюджет, починаючи з 2012 р. E. on, RWE, EDF, EDP і багато інших європейських енергокомпаній також мають свої інноваційно-технологічні хаби, при цьому інвестиції в проекти обчислюються десятками мільйонів євро.

Практика показує, що в умовах глобальної економіки більшість хабів мають міжнародний характер і спеціалізуються у напрямі реалізації технологічної політики новітнього укладу. Так, три хаби міжнародного значення спеціалізуються у Франції на біотехнологіях і фармацевтиці, перетворюючи ці галузі в одні із провідних у країні. «Медичний регіон» Парижа, «біополюс» Ліона й «терапевтичний кластер» навколо Страсбурга зібрали навколо себе тисячі компаній і сотні дослідницьких центрів. Окрім того, у Великому Парижі в єдиний кластер об'єднані Інститут Пастера, біотехнологічні лабораторії Центру атомної енергії й Evry Grenoble, які спеціалізуються на дослідженнях інфекцій, захворювань центральної нервової системи й ока. Цей хаб визнано світовим лідером у медичній інформатиці, молекулярній і клітинній медицині. У Ліоні спеціалізуються на інфекційних захворюваннях і медичній діагностиці. Тут зосереджено 450 великих компаній (серед них Biomerieux, Sanofi Pasteur, Roche, Merial) і тисячі невеликих фірм. Саме тут були розроблені противірусні препарати для боротьби з грипом, зокрема компанією Roche — від «свинячого грипу», здійснюються дослідження для проведення препаратів від лихоманки Ебола й ВІЛ. До кластера в Ельзасі входять компанії із випуску медичних інструментів, ліків і біотехнологій. На берегах Рейну створена своєрідна «Біотехнологічна долина», що поєднує кластери Франції й сусідніх Німеччини і Швейцарії, завдяки чому досягається потужний синергетичний ефект. Усі вони є прикладом сучасних інноваційно-технологічних хабів.

Важлива роль у хабах належить університетам. Зокрема, завдання, що вирішуються за допомогою освітнього інноваційного хаба, — це підготовка більш якісних фахівців для роботи у відповідних галузях і впровадження нових технологій, які реалізуються разом з роботодавцями, безпосередньо на підприємствах відповідної галузі. Зі зменшенням впливу монопольних і вертикально-інтегрованих компаній, а також із розвитком моделі відкритих інновацій, університети в усьому світі стали відігравати ключову роль у постачанні нових технологій, кадрів і сервісів для індустрії.

У цьому контексті заслуговує на увагу інформація, що група підприємців із передмістя Оксфорда готується до запуску власного технологічного хаба, що об'єднає бізнес-лідерів і вчених Оксфордского регіону [8]. Команда організаторів і розробників планує запустити його, оголосивши цим усьому світу, що Оксфорд зібрав кращі технологічні й бізнес-ресурси. Як і у випадку зі схожими ініціативами, такими як Кремнієвий канал Бірмінгема, головне завдання Digital Oxford — підтримувати розвиток технологій, медіа й креативної індустрії в межах Оксфорда. Основна мета — зробити так, щоб Digital Oxford був визнаний агентством з питань розвитку технологій Tech City, головним технологічним хабом країни. Згідно з Digital Oxford, у креативній індустрії Оксфордского округу, за приблизними оцінками, працює близько 12 тис. осіб, а оборот бізнесу становить 500 млн фунтів стерлінгів на рік. При цьому регіон має потужну базу для розвитку проекту: два університети світового рівня, дев’ять бізнес-парків, три щорічних технологічних конференції, а також 30 онлайн-груп, що поєднують креативних людей різного фаху.

Банки також залучаються до розбудови хабів. Так, відомий Дойче Банк офіційно заявив про свої плани щодо відкриття інноваційно-технологічних хабів у Європі й США для реалізації цифрової Стратегії-2020 із бюджетом в 1 млрд євро [9]. Банк планує спілкуватися зі стартапами в напрямі ідей щодо розвитку банківської інфраструктури, аналітики, цифрової аутентифікації й безпеки. Цей крок Дойче Банку є свідченням того, що стрімкий прогрес у сфері цифрових і мобільних технологій змушує банки переглядати традиційні моделі обслуговування клієнтів через фізичні відділення, а також створювати більш ефективні ІТ-системи. У лютому 2015 р. стало відомо про мультимільярдну угоду Deutsche і Hewlett-Packard щодо модернізації деяких ключових ІТ-систем і аутсорсингу сховища даних [9].

Іспанський банк BBVA — один із найбільш активних інвесторів у стартапи, пов’язані з так званими фінансовими технологіями (фінтех). Через свій фонд BBVA Ventures із Сан-Франциско він уже профінансував проекти, серед яких Coinbase, Simple, SumUp, Personal Capital, SaveUp, Kasisto. Наприклад, HSBC запустив фонд у розмірі 200 млн дол. для інвестицій у фінтех стартапи. Інший британський банк — Barclays, запустив акселератор для підтримки стартапів у форматі 13-тижневої програми, що включає фінансування, офіс, устаткування й консультаційну допомогу. Barclays розширив свою програму в США й відкрився в Нью-Йорку у партнерстві з інкубатором TechStars. Швейцарський UBS вибрав інкубатор Level39 місцем своєї нової інноваційної лабораторії. Передбачається, що найбільша увага UBS залучити Блокчейн та інші технології розподілених мереж.

Щорічно креативна економіка дає Євросоюзу близько 7% ВВП або більше 800 млрд євро, а також 14 млн робочих місць. У Європі працює велика кількість державних фондів, які видають гранти на Європейську мережу творчого бізнесу — European Creative Business Network, ECBN — закликає Єврокомісію вкласти 50 млн євро у 2016;2020 рр. у створення культурних і творчих хабів, центрів менеджменту й інновацій. «Новітні дослідження учасників ECBN довели інфраструктурну важливість хабів для культурного й творчого виробництва в цифрову епоху», — зазначається в доповіді Європейської мережі творчого бізнесу [10]. Показовим щодо цього є кількість стартап-компаній на 1000 наукових співробітників у розрізі країн ЄС (рисунок). Один раз на п’ять років Європейська комісія випускає звіт-рейтинг технологічних хабів Європи — Європейські ICT Полюси Переваги (EIPE), який представляє результати емпіричної картографії діяльності інформаційно-комунікаційних технологій (IKT — ІСТ) у Європі, що показують географічну концентрацію кращих у сфері виробництва та застосування інформаційних і комунікаційних технологій, здійснення R&D та за рівнем інноваційної активності відіграють ключову роль у глобальних інформаційних мережах. Так, згідно зі звітом «Mapping the European ICT Poles of Excellence: The Atlas of ICT Activity in Europe» [11] перше місце серед європейських інноваційно-технологічних хабів посів Мюнхен.

Рис. 1.

Причина — наявність і значна кількість R&D центрів, що збільшується, а також активне міжнародне мережне середовище. Лондонський технологічний квартал (Silicon Roundabout) посів друге місце. В таблиці показано ранжування 34 хабів, а загалом було проаналізовано 1303 представники різних територій (регіонів).

Таблиця 1. Ранжування регіонів ЄС за індикатором EIPE (EIPE CI>41)

Особливу увагу слід приділити умовам функціонування хабів і можливості участі в них, обумовлені Інтернетом. Американські технологічні хаби, такі як Кремнієва долина, також мали величезну перевагу через концентрацію спеціальних знань. Університетські містечка, такі як Бостон і Стенфорд, справедливо вважаються унікальними для провідних дослідників, де підприємці могли слухати їхні лекції або зустрічатися з ними й ставити запитання. Проте уся ця база знань тепер доступна безкоштовно в Інтернеті. Сьогодні наукові й технологічні блоги надають більш актуальну й значущу інформацію, ніж наукові журнали, тому що доступ до останніх був обмежений підпискою або можливістю почитати їх у бібліотеці. Поширення продукту також стало доступнішим також через Інтернет. Люди звичайно не мають ані найменшого уявлення про те, де перебуває штаб-квартира компанії, у якої вони купують ПЗ або устаткування. Так, підприємці усього світу мають ті переваги, які раніше були специфічні для певного географічного місця, а це означає, що процес співпраці вийшов на новий рівень. «Вже не треба думати, як прорватися в Кремнієву долину або будь-яку іншу долину. Успішне підприємництво усе ще вимагає скромного поєднання мудрості, далекоглядності, обережності, балансу, сміливості, крутості, знань і навичок. Але зовнішні обмеження набагато слабші, ніж вони були, і підприємницькому успіху тепер заважають тільки його власні бар'єри» [12].

Як уже зазначалося, ключовим ядром інноваційно-технологічних хабів є стартапи. Так, Скотт Ентоні (Scott Anthony) наводить як приклад три успішні стартапи, що не дуже давно стали великими компаніями й називає нові можливості, що відкриваються перед великими гравцями ринку, які належать до так званої «четвертої ери інноваційного розвитку». Це ера, протягом якої глобальні компанії-гіганти можуть орієнтувати багато зі своїх інструментів, що розвиваються в підприємницькому середовищі, на посилення власних позицій і сприяти сталому розвитку. Зокрема, наводяться шість основних умов [13], якими корпорації могли б скористатися для ефективної побудови власних стартап-акселераторів. Ці акселератори мають різні форми: деякі з них являють собою спеціалізовані центри, інші є комплексом сфокусованих інструментів. Але всі вони мають загальну функцію: дозволяють нарощувати корпоративні активи, надаючи сервіс прискореного виведення ідей на ринок.

Таким чином, у науковому обігу з’являється нове поняття — бізнес-акселератор (англ. business accelerator, startup accelerator або seed accelerator, дослівно — «прискорювач») — соціальний інститут підтримки стартапів. Поняття описує як установи, так і організовані ними програми інтенсивного розвитку компаній через менторство (наставництво), навчання, фінансову й експертну підтримку в обмін на частку в капіталі компанії [14]. Міністерство торгівлі США визначило бізнес-акселератори як інститути підтримки випускників інкубаторів і програми інкубації для готових до отримання інвестицій компаній [15]. Основне спрямування акселераторів — технологічні, зокрема, софтверні стартапи. Роль акселераторів в екосистемі венчурного фінансування — відбір перспективних стартапів для фондів і підготовка команд до залучення інвестиційних раундів [16].

За останні кілька років темпи інноваційного розвитку в Кремнієвій долині прискорилися. І це стосується не тільки термінів появи нових продуктів і сервісів, це швидкість трансформацій, що відбуваються усередині самого хабу: нові способи утворення стартапів, нові операційні процедури усередині них, нові способи залучення фінансування. Такі зміни в інноваційній інфраструктурі викликані тим досвідом, що одержали підприємці й інвестори за минулі роки — нові ідеї мають реальну (прикладну) цінність для великих компаній, що прагнуть розвивати власний інноваційний потенціал.

Такі компанії, як Betaworks, Obvious Corp або Sherpa Ventures представляють і заново відроджують тренд гібридної акселерації. Іноді їх називають «студіями», «лабораторіями» і «цехами», такі компанії є наполовину венчурними фондами, а наполовину — бізнес-структурами. Концепція їхньої діяльності полягає в тому, що замість того щоб шукати «просто інвестиції» і використовувати акселераційну модель, ці фірми розробляють конкретні бізнес-функції й здійснюють експертизу в деяких сферах, наприклад, у конкретній технології, галузевій «вертикалі» (наприклад, охороні здоров’я) або навіть навколо маркетингу. Це гарантує, що портфель стартапів буде мати доступ до унікальних компетенцій і можливостей, а не тільки до капіталу й наставництва. Отже, корпоративний акселератор має унікальне право конкурувати на ринку в силу наявності ресурсів і можливостей опиратися на процеси материнської корпорації. Найбільш інноваційні організації починають враховувати зазначені вище інструменти, зміцнюючи в такий спосіб свої можливості для розвитку нових підприємств.

В Україні держава бере участь у створенні інноваційного підприємницького середовища вкрай пасивно: через університети, які випускають майбутніх підприємців, і в межах яких іноді з’являються професійні співтовариства.

Сфери, основу яких становить креативний клас, всі роки розвивалися без підтримки держави. Численні коворкінги (від англ. соworking — спільна работа) у широкому розумінні — підхід до організації праці людей з різною занятістю в загальному просторі; у вузькому — подібний простір, колективний офіс) — хаби, які працюють в Україні, в основному приватні, і їх уже досить багато [17]. Деякі з них, наприклад «Часопис» у Києві, — місце зустрічей стартаперів; iHUB — мережа центрів підтримки інновацій і підприємництва, що започаткована з ініціативи глобальної мережі національних некомерційних фондів Seed Forum у 2014 р. й працює за підтримки МЗС Норвегії й Посольства Королівства Норвегії в Києві.

У 2012 р. влада ініціювала побудувати в Україні свою «Кремнієву долину». Кабмін затвердив постанову про національний проект «Технополіс», що передбачав будівництво інноваційних парків у Києві, Харкові, Львові, Дніпропетровську й Донецьку. Вони повинні були дати робочі місця для 70−75 тис. фахівців у сферах ІТ, біотехнологій, енергозбереження, нанотехнологій. Українською «Кремнієвою долиною» мав стати інноваційний парк Bionic Hill, будівництво якого планувалося під Києвом. Пізніше будувати дорогу передумали, а видачу ділянки суд визнав незаконною. інноваційний стартап коопераційний Щодо перспектив розбудови інноваційно-технологічних хабів у регіонах України, вважаємо за доцільне залучення провідних університетів у мережний формат інноваційного хаба, які являють собою опорні вузи для майбутніх ринків і поточних робочих фокус-груп. Вони повинні взяти на себе функції проведення НДДКР, підготовки базових фахівців для ринків і забезпечення базовими сервісами, а також виконання конкретних завдань у регіонах. Деякі з цих університетів уже сьогодні беруть на себе відповідальність бути інтеграторами для підгруп ринків, готові акумулювати поруч із собою базові виші, НДІ, приватні й державні компанії, використовувати свою й зовнішню інфраструктуру для реалізації проектів і поставлених завдань. Зокрема, вже сьогодні провідні технологічні університети здійснюють інжиніринг, технологічний трансфер, послуги у сфері додаткової освіти для учасників ринку й щодо формування необхідних компетенцій, створення інноваційних підприємств та ін. Ці університети самостійно й за допомогою регіональних інноваційних центрів залучають ресурси для реалізації проектів дорожніх карт ринків розвитку регіонів. Проте слід зазначити, що навіть у тих університетах, де є політична воля на формування та розвиток інноваційно-технологічного хаба, не вистачає кваліфікованих управлінських кадрів і команд для реалізації даних ініціатив, при цьому спостерігається опір з боку широких мас університетських менеджерів, що не розуміють парадигму відкритих інновацій і необхідність залучення в зовнішній економічний процес.

За останні 25 років в Україні сформувався прошарок середніх технологічних компаній, що динамічно розвиваються. Уже сьогодні вони є лідерами у своїх ринкових сегментах на внутрішньому ринку й успішно виходять на світовий ринок. Саме ці компанії повинні стати представниками нового формату сучасної економіки — створення «фабрик майбутнього» («цифрових» (digital), «розумних» (smart) виробничого процесу). За допомогою нових рішень радикально здешевлюються й прискорюються цикли розробки й виробництва високо-технологічних виробів, підвищується гнучкість і продуктивність усього процесу, змінюється система управління виробничими об'єктами.

Для регіонів України в умовах реалізації політики децентралізації стратегічною метою діяльності інноваційно-технологічного хаба має стати розробка й реалізація пакетних рішень для підприємств високотехнологічних галузей, створення або модернізація наукомістких виробництв. Створення нової інноваційної інфраструктури покликано забезпечити великомасштабні технологічні трансфери у виробничу сферу регіонів і вирішити ряд актуальних для провідних галузей практичних завдань, серед яких: підвищення якості опрацювання технологічної складової інноваційних проектів; комерціалізація технологічних розробок вишів; налагодження виробничих технологій, технологічних маршрутів, виробничого циклу й формування пропозицій для упровадження готових технологічних рішень на підприємствах регіонів; пропозиції комплексної реалізації проектів, створення й розвитку наукомістких підприємств і R&D центрів, що охоплюють увесь обсяг інжинірингових послуг: проектування, будівельно-монтажні роботи, створення інженерної інфраструктури й спеціальних високоточних інженерних систем, технологічне оснащення підприємств; вирішення кадрових питань через організацію двостороннього процесу підвищення кваліфікації фахівців з регіонів і потоку кваліфікованих кадрів із центру.

Проте зараз в українських регіонах у більшості випадків відсутній повноцінний так званий «інноваційний ліфт», у тому числі на посівній і передпосівній стадіях інвестування, що є однією із причин масового відтоку проектів у ті регіони, де існують механізми підтримки проектів на початкових стадіях. Для цього потрібно вирішити такі питання: які необхідні інструменти підтримки проектів на посівній і передпосівній стадії; як і на яких умовах можна залучити приватного інвестора для фінансування проектів на передпосівній і посівній стадіях; які організаційно-правові механізми можна використовувати для інвестицій; які фінансові інструменти можуть бути затребувані новими ринками; якими можуть бути формати участі регіонів у робочих групах із розробки нових ринків; які інструменти нефінансової підтримки будуть найбільш затребувані у найближчій перспективі при формуванні нових ринків?

Інноваційно-технологічні хаби утворюються за такими принципами: тісне взаємне сполучення трьох видів діяльності: наука, освіта й інноваційний розвиток бізнесу; у центрі уваги — конкретна й затребувана тут і зараз предметна тема роботи, результати якої будуть втілюватися в життя; продуктом є не знання, не дослідний зразок, не технології, а зразок нової інженерної практики, що підлягає масштабуванню й використанню в корпорації, а також іншим формам комерціалізації; формування змішаних колективів, що забезпечують обмін знаннями й компетенціями (так звані «живі лабораторії»), а також підготовку унікальних фахівців найвищої кваліфікації, широка кооперація з науковими організаціями, вишами, інноваційно-технологічними компаніями, що забезпечують постійне залучення й актуалізацію нових знань, технологій і компетенцій.

Факторами, що сприяють зростанню й подальшому розвитку інноваційно-технологічних хабів у різних регіонах ЄС та інших країн є зростання соціальних мереж для підприємців, швидке зростання ангельських (бізнес-ангелів) і передпосівних інвестицій, стандартизація й спрощення інвестиційних угод, поява кращих практик для методології підприємництва, зростання й еволюція стартап-співтовариств, поширення ролі гібридного акселератора. Потенціал створення принципово нових продуктів і нових перспективних ринкових ніш стає значущим фактором глобальної конкурентоспроможності. Для того щоб Україна стала міжнародним бізнес-гравцем, крім розробки нових технологій і продуктів, важливо сформувати спеціалізовану інфраструктуру й середовище для нових ринків (сучасні інноваційно-технологічні хаби). У подальшому дослідженні слід приділити увагу визначенню інструментів формування нових ринків і тактику поведінки вітчизняних компаній регіонального рівня серед глобальних конкурентів та відповісти на запитання: як змінити інноваційну екосистему в регіонах України для завоювання лідерських позицій на ринках майбутнього.

Література

• 1. Van den Berg L. The Cluster Policies Whitebook / Van den Berg L., E. Braun, van Winden W. Growth Andersson T., S. Schwaag-Serger, J. Sorvik, E. W. Hansson. — IKED, 2004.
• 2. Van den Berg L. Growth Clusters in European Cities: An Integral Approach / Van den Berg L., E. Braun, van Winden W. — Urban Studies, 2001.
• 3. Рекорд С. И. Развитие промышленно-инновационных кластеров в Европе: эволюция и современная дискуссия / С. И. Рекорд. — СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 2010. — 109с.
• 4. Bramwell A. et al. Growing Innovation Ecosystems: University-Industry Knowledge Transfer and Regional Economic Development in Canada. University of Toronto. Final Report. May 15, 2012.
• 5. Foray D. Smart Specialization: The Concept / D. Foray, P. A. David, B. Hall // Knowledge for Growth. Prospects for Science, Technology, and Innovation. Selected papers from Research Commissioner Janez Potochnk’s Expert Group. November, 2009. — Р. 20−24.
• 6. Чесбро Г. Открытые инновации. Создание прибыльных технологий: пер. с англ. / Г. Чесбро. — М.: Поколение, 2007. — 336с.
• 7. De Prato, G. and Nepelski D. Mapping the European ICT Poles of Excellence // The Atlas of ICT Activity in Europe', JRC Scientific and Policy Reports EUR 26 579 EN. Seville: JRC-IPTS.
• 8. Wadhwa V. Location No Longer Determines Success. — 2014 // Wall Street Journal. — 1 Apr.
• 9. Trotter A. Six Lessons for Corporations Building Innovation Accelerators August 2013, Volume 11, Number.
• 10. Шлей Б. Неудержимые: Интенсив для будущих предпринимателей / Б. Шлей. — М.: Манн, Иванов и Фербер, 2014. — 288с.
• 11. Ryzhonkov V. Startup Accelerators. The History and Definition. (англ.). Entrepreneurship, business incubation, business models and strategy blog (12 March 2014)
• 12. Wang L. Cloud Computing: Methodology, Systems, and Applications / L. Wang, R. Rajiv, J. Chen, B. Benatallah. — CRC Press, 2011. — С. 36.
• 13. Власенко В. В поисках Кремниевой долины: как государство развивает инновационные хабы.