Факторингові операції — напрямок оптимізації системи управління дебіторською заборгованістю

Факторингові операції - напрямок оптимізації системи управління дебіторською заборгованістю

Дебіторська заборгованість виступає компромісом покупця та продавця у питаннях строків та додаткових умов оплати, що впливають на ціну продажу, ліквідність продавця, фінансову стійкість покупця.

За даними Державної служби статистики, дебіторська заборгованість вітчизняних підприємства станом на 1 січня 2013 р. становлять 1 660 984,8 млн. грн., а їх частка у поточних активах — 57,5%.

Наявна ситуація вимагає особливої уваги до даних бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості з урахуванням строків погашення дебіторської заборгованості, виконання додаткових умов договору (надання знижки, уточнення ціни та обсягу об'єкту продажу довгострокових договорів), формування резерву сумнівних боргів та ін.

Дедалі більшого поширення набуває запозичена зарубіжна практика надання факторингових операцій, що дозволяє достроково вивільнити кошти передбачені дебіторською заборгованістю, зменшити витрати на облік дебіторської заборгованості та інкасацію дебіторської заборгованості. Однак невідповідність розвитку вітчизняної економіки та нормативного регулювання ускладнює практику надання та отримання факторингових операцій вітчизняними банківськими та небанківськими установами, підприємствами різних форм власності та видів економічної діяльності.

Питання управління дебіторською заборгованістю за допомогою факторингу у своїх дослідженнях розглядали, зокрема, Т. Белялова, Б. Бєлоусов, Е. Виноградова, Б. Гвоздєва, Ю. Лисенко, Л. Руденко, Ю. Скакальський, Я. Чапічадзе та ін. Враховуючи подальший розвиток економіки, зміни нормативного регулювання та нагромадження теоретичного обґрунтування сутності факторингових, подальшого дослідження потребує систематизація підходів до трактування факторингових операцій та уточнення переваг факторингу в сучасних умовах для вітчизняних підприємств.

Передумовою виникнення факторингових операцій є зменшення неплатежів, прискорення товарообігу й створення стабільної системи фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємств, зменшення витрат на ведення бухгалтерського обліку вітчизняних підприємств та розвиток економіки в цілому.

Слово «факторинг» походить від латинського facre — діяти, робити (англ. factoring). Факторинг належить до найдавніших форм фінансування торгового обороту. Певні його ознаки простежуються в Римській імперії і в епоху царя Хаммурапі, 4 тис. р. до н. е., коли торговці застосовували його у своїй діяльності. Однак історію факторингу як правового явища описують по-різному. Одні дослідники вважають його виявом сучасного капіталістичного права, зазначаючи, що повноцінний факторинг виник лише в 30-х роках минулого століття у США. Інші доводять: факторинг застосовували ще у Вавилоні, і саме тут він започаткований. Однак найобгрунтованіший погляд, згідно з яким факторинг — це явище, що виникло внаслідок трансформації середньовічного англійського інституту торгового посередництва: у зв’язку з перенесенням на «американський грунт» він набув специфічних рис.

Застосування факторингових операцій сприяло не тільки зростанню прибутку підприємств та факторингових компаній, а також трансформації економіки з аграрної до промислової. Прикладом вступає досвід Англії, зокрема, застосування факторингу, який використовували в торгівлі текстилем, зумовило переходу тогочасної аграрної Англії до промислової.

Вперше послуги факторингу були надані американським банком First National Bank of Boston у 1947 р. Уряд США в 1963 р. узаконив факторингові операції, які стали офіційно визнаним і законним видом банківської діяльності.

Вітчизняним банком, який вперше застосував у 1988 р. факторинг, став ленінградський «Промстройбанк». З 1989 р. факторингові відділи почали створювати і в інших банківських установах, тому появу інституту договору факторингу в законодавчій базі України можна розглядати як одне з численних явищ запозичення різноманітних правових конструкцій, вироблених і практикованих протягом сторіччя західною цивілізацією. Так, основні положення регулювання інституту факторингу у проекті Цивільного кодексу України запозичені з Конвенції про міжнародний факторинг.

Згідно з Конвенцією про міжнародний факторинг, операція вважається факторинговою, якщо вона відповідає як мінімум двом з чотирьох ознак: наявності фінансування у формі кредиту чи попередньої оплати боргових вимог; веденню бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості постачальника фірмою-фактором; інкасації дебіторської заборгованості та страхуванню постачальника від ризику неплатежу.

За цих умов під факторинговими операціями слід розглядати випадки, коли підприємство (клієнт) перевідступає дебіторську заборгованість банківській або факторинговій установі (фактор) з метою негайного отримання більшої частини платежу та зниження витрат із ведення рахунків. Відповідно, подальший розвиток факторингових операцій передбачає надання додаткових послуг (надання інформації, збуту, страхування та ведення обліку щодо дебіторської заборгованості тощо).

У світовій практиці факторинг охоплює: колекторські послуги, міжнародний факторинг, факторинг без регресу, закритий (конфіденційний, прихований) факторинг, покриття ризику несвоєчасного платежу дебіторів (покупців товарів і послуг), змішаний факторинг (фактор купує частину вимоги (строк сплати за котрою не настав), негайно сплачує клієнту її вартість за вирахуванням дисконту, а клієнт відступає йому вимогу в повному обсязі), реверсивний факторинг (конформінг), синдикований факторинг, управління дебіторською заборгованістю, експертиза й моніторинг, факторинг-кредитне бюро, фінансування під відступлення грошових вимог.

Узагальнення практики надання факторингових операцій виділяють американську та європейську моделі. У першому випадку спочатку виникають факторингові компанії, згодом банківські установи починають також надавати факторингові операції. У другому випадку наявна протилежна ситуація, коли банківські установи надають факторингові операції з подальшим виділенням окремих відділів та факторингових компаній у складі банку. В Україні ринок факторингу формується відповідно до європейської моделі, коли більша частина ринку контролюється банками.

Реальна вартість банківського факторингу зазвичай більша, ніж класичного кредитування, у середньому на 5−10%. В реаліях вітчизняної практики кредитування вартість факторингових операцій може перевищувати 40−60% вартості дебіторської заборгованості.

Розробляючи політику у сфері ризик-менеджменту, факторингова компанія повинна враховувати ризик дефолту дебітора й тривалого прострочення платежів, ризик шахрайства з боку клієнта та масового повернення товару, ризик ліквідності, операційний ризик, а також ризики, притаманні всім галузям, — адміністративно-політичний, інфляційний, валютний, галузевий, регіональний тощо.

Це ставить відмінні завдання перед оцінкою надійності дебітора та розробки окремої моделі, відмінної від системи показників, що застосовують банківські установи при надані кредитів.

Особливу увагу факторингові компанії повинні звертати на ризик непогашення дебіторської заборгованості, ризик ліквідності та операційний. Ризик непогашення дебіторської заборгованості вони можуть регулювати шляхом обмеження сум ризику щодо одного позичальника (або групи позичальників), господарських і географічних сегментів (аналіз таких ризиків та їх перегляд мають проводитися принаймні раз на рік). Треба також обмежувати рівень ризику за конкретними позичальниками. Застосування обмежень має контролюватися в режимі реального часу. Управління кредитними ризиками передбачає регулярний аналіз спроможності позичальників (потенційних позичальників) своєчасно погашати свої зобов’язання, а також відповідне коригування умов надання фінансування. Обов’язковим інструментом управління ризиком непогашення дебіторської заборгованості є вибірковий польовий аудит дебіторів.

Управління дебіторською заборгованістю як для підприємства, так і фактора вимагає постійного моніторингу та виходить за межі звичного отримання платежів. Банківські установи не зацікавлені у наданні додаткових послуг щодо контролю та управління дебіторською заборгованістю факторанта, адже факторинові послуги направлені на розширення банківських послуг. За цих умов підприємство — учасник факторингових операцій отримує короткостроковий кредит на завищених умовах без зменшення витрат на управління дебіторської заборгованості, що негативно впливає на загальний показник рентабельності такого підприємства.

Визначаючи роль факторингу в забезпеченні фінансовими ресурсами реального сектору економіки, слід зауважити, що фінансування з його допомогою призводить до зменшення прибутку від операцій підприємств й, відповідно, зменшує їхню рентабельність. Залежно від терміну, на який надається товарний кредит, витрати підприємства на обслуговування факторингу зростають майже пропорційно збільшенню терміну відстрочення. Проте для точнішої оцінки ефективності факторингу для підприємства ці витрати потрібно порівняти з вигодами, які він надає. Застосування факторингу дає змогу, по-перше, скоротити деякі витрати шляхом передачі частини функцій із управління заборгованістю на аутсорсинг факторинговій компанії; по-друге, зменшити прострочену заборгованість і прямі витрати; по-третє, спрямувати отримані ресурси на фінансування поточної діяльності, збільшивши обсяг продажі, а отже, й прибуток підприємства.

Існує суттєва відмінність факторингових операцій та банківського кредитування, перш за все — це мета отримання фінансових ресурсів, цільовість використання кредитних ресурсів.

Банківський кредит дає змогу лише профінансувати деякі етапи розвитку компанії, а механізм факторингу спрямований на забезпечення комплексного вирішення окремих завдань, пов’язаних не тільки з поточним фінансуванням, але й з управлінням боргами клієнта.

Проте факторинг має певні недоліки й загрози. Основними слабкими сторонами факторингу на сучасному етапі розвитку є висока вартість порівняно з кредитними операціями, обмеження у структурі дебіторської заборгованості для обслуговування та недостатність кваліфікованого персоналу у сфері надання факторингових послуг. Найбільшими загрозами для індустрії факторингового бізнесу є ризики, які автори виділяють окремо для клієнта фактора та для самого фактора. Для клієнта найбільшу загрозу становлять кредитний ризик, ризик ліквідності, процентний та валютний ризики. Для фактора найбільш небезпечні галузевий, системний, політичний ризики, ризик неплатежів, зовнішні ризики, а також валютний і процентний ризики. факторинговий дебіторський заборгованість кредитування Особливостями ринку факторингу та водночас проблемами його розвитку в Україні є:

• — домінування банків, для яких факторинг займає лише частину портфеля серед інших послуг, у той час як для спеціалізованої факторингової компанії цей вид операцій є профільним;
• — використання банком при оцінюванні потенційного клієнта факторингу схеми, ідентичної при кредитуванні. Але факторинг не є аналогом кредиту й спрямований на зростання продажів та рентабельності;
• — здійснення банками як факторингу лише фінансування без додаткових послуг, що суперечить світовій практиці та сутності факторингу;
• — якість послуг факторингу в Україні не перевіряється, у законодавстві не закріплено вимоги щодо стандартів якості факторингових послуг фінансових установ.

Використання позитивних аспектів факторингових операцій веде до економічного зростання одних країн та відсутність суттєвих змін в економіці інших. Для цього розглянемо більш детально трактування факторингу в законодавстві зарубіжних країн.

Запозичення зарубіжного досвіду факторингових операцій зумовлено інтеграцією вітчизняної економіки до світових ринків. Значна частка дебіторської заборгованості у структурі оборотних активів вітчизняних підприємств вимагає пошуку шляхів зменшення витрат бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості, альтернативних можливостей її дострокового погашення. Оптимізація бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості факторанта, альтернатива банківському кредитуванню та використанню векселя — основні передумови виникнення та поширення факторингових операцій. На жаль, вітчизняна практика надання та отримання факторингових операцій свідчить про умовне дотримання основних принципів факторингу та ототожнення з короткостроковим кредитуванням банківських установ. Головним поштовхом до розвитку ринку факторингових операцій виступає попит господарюючих суб'єктів на додаткові умови факторингових операцій та формування конкурентного середовища надання факторингових операцій в подальшому. На жаль, криза неплатежів та гостра потреба оборотних коштів, незнання суті та можливостей факторингових операцій змушує вітчизняні підприємства погоджуватись на кабальні умови банківських установ надання факторингових операцій.