Теорія гуманізму: «система людини» (К. Маркс та З. Фрейд)

Багато з філософів намагалися розгадати таємницю людської природи, але до сьогодні вона все ж не розкрита. Що є визначальним чинником людської істоти? Що відрізняє людину від тварини? Та чи дійсно є в людині, щось потаємне, яке притаманне лише їй? Відомим дослідником означеної теми був Зігмунд Фрейд, який виходив з основ гуманізму та просвітництва, і саме тому, головним завданням він для себе визначав зрозуміти суть людини, самої по собі, уникаючи впливу культури та соціальних чинників. Фрейд слідом за Спінозою, намагається виконструювати певну модель людини, за допомогою, якої можна буде зрозуміти не тільки причини психічних хвороб, але і зрозуміти її природу. Відомий психоаналітик розглядає людину як систему, але повністю закриту, та таку, яка може функціонувати в не залежності від зовнішніх чинників, головним є задоволення сексуальних потреб та самозбереження. Людина, для нього виступає як певний механізм, який визначає свою діяльність шляхом своїх власних фізіологічних потреб. А з іншого боку, не можна забувати про соціальний бік питання, адже людину не можна повністю ізолювати від суспільства, і навіть більше її життєдіяльність безсумнівно пов’язана з соціумом, хоча людина сама по собі і є закритою системою, яка впускає інших за власним бажанням.

Дослідження природи людини сягає свого коріння в глибини історії, від часів Античності, а саме ми говоримо про Епікура, Платона та Аристотеля, через Середньовіччя, де майже кожен з представників філософської еліти намагався зрозуміти, що собою являє природа людини та наскільки вона дана нам від Бога, через Відродження, де розквітає гуманізм, до Нового часу 16−17 ст., де Спіноза пропонує нам новий погляд на людину та її природу, і до 19−20 ст. коли бажання розгадати, цю таємницю набуває планетарного масштабу. Тема людської природи безсумнівно масштабно розкривається в роботах самого К. Маркса та З. Фройда, та послідовників неофройдизму, а саме Е. Фромма, К. Юнга, Г Саллівана, К. Хорні. Багато зарубіжних та вітчизняних науковців у своїх дослідженнях широко використовують ідеї знаного психоаналітика, а саме (Ф. Александер, Р. Дадун, Е. Джонс, Е. Рудінеско, М.М. Бахтін, А.И. Белкін, Ю. М. Бородай, Б. Е. Биховский, Е. Л. Дубко, Л. Т Левчук, В.М. Лейбін, В. И. Овчаренко, М.М. Решетніков, А. Романов, А. В. Соколов, Л. Сторіжко та багато інших).

Теорія гуманізму ґрунтується на головному поняттю природа людини, що це означає в контексті філософських ідей З. Фрейда? Маючи різний колір волосся, шкіри, розмовляючи різними мовами, маючи різний характер, типи поведінки, але все ж кожному з представників людського світу притаманне таке поняття як людська природа, яка не залежить від перерахованих вище характеристик. Вперше формування концепції природи людини ми зустрічаємо в буддизмі та іудео-християнській концепції, коли виникають перші спроби усвідомлення, що всі люди користуються в своєму житті певними загальними законам. Буддизм як напрям першим усвідомив природу людини як певну її ситуацію, коли вона намагається «підлаштувати» навколишній світ під себе. «Ситуація людини», притаманна всьому людству і проявляється шляхом переконання у власній досконалості та жадібності, тобто намаганні зрозуміти світ та власне існування підлаштовуючи речі під себе. Тобто саме в буддизмі ми знаходимо перші спроби екзистенційно-антропологічного опису природи людини. Іудео-християнська традиція визначає людину іншим способом. Тобто людина створена за образом та подобою Бога, і саме тому, має однакову природу та можливості пізнання світу. Е. Фромм, відомий неофройдист, у своїй роботі «Позбавлення ілюзій. Співставлення поглядів Маркса та Фрейда» зазначає: «Серед філософів Спіноза, батько сучасної динамічної психології, теоретично обґрунтував природу людину як „модель людської натури“, установив та визначив наступні з її законів, поведінки людини та її реакції. Людина, а не люди тої чи іншої культури, можуть бути зрозумілі подібно будь-якій іншій природній істоті тому, що людина є людина і ті ж самі закони цінні для всіх нас в усі часи». Деякі філософи ХІХ ст. вважали, що саме гуманність та гуманізм, є визначальними чинниками людської природи, адже саме вони ведуть до розвитку суспільства. В сучасному суспільстві більшість психологів та філософів вважають, що людина народжується чистим аркушем, де з часом культура, природа, суспільство визначають його природу та гуманність. Відомі німецькі мислителі Гете та Гердер, які заперечують винятковість природи людини, протилежними яким є концепції Маркс та Фрейд, які пропонують: «що поведінка людини цілком осяжна, тому, що вона є поведінкою людини, виду, який може бути визначений як психологічний та розумовий характер». Маркс говорить про існування природи людини, не говорячи про її недоліки. Він розподіляє природу людини на природу людини взагалі, яку ми не можемо спостерігати, адже вона проявляється тільки з огляду на певну культуру та природу людини в певну історичну епоху, що ми можемо збагнути та усвідомити з огляду на історичні видозміни людини. Для Маркса сутність людини не є абстрактною, хоча вона і присутня в кожному з нас. Відповідно до Марксової теорії: «природа була дана людині потенційно як умова, як необроблений матеріал, який як такий не міг бути змінений просто тому, що величина та структура людського розуму залишалася без змін з початку цивілізації. Однак людина змінюється в ході історії. Вона продукт історії, який змінює себе в цьому процесі. Вона стає тим, що вона є потенційно. Історія — це процес створення людиною самої себе шляхом розвитку — в процесі праці, тих потенцій, які дані їй від народження». філософський людський фрейд детермінізм Філософські ідеї К. Маркса, так само, як і З. Фрейда, не втратили своєї дискусійності та актуальності, і до сьогодні. Слідом за Спінозою Фрейд теж намагався побудувати певну «систему людини», предметом якої була людина як сама по собі та її внутрішній світ. На думку Фромма «фройдівську модель людини» можна визначити так: «Людина розглядається як машина, яка приводиться в рух шляхом відносно постійної кількості сексуальної енергії, яка називається „лібідо“.. „Принцип задоволення“ він протиставляє „принципу реальності“, який говорить людині чого досягати та чого остерігатися в реальному світі, в якому вона живе, для того аби продовжити виживання. Принцип реальності часто протистоїть принципу задоволення, а певна рівновага між ними слугує умовою психологічного здоров’я».

Теорія людської природи у З. Фрейда розпочинається з принципу застосування детермінізму до психології.

У філософських визначеннях цього питання ми можемо зустрічати деякі суперечності, адже ця двоїстість аж ніяк не означає, що він заперечує свободу волі, як таку, у людської істоти. З одного боку, він говорив, що зміст свідомості визначається індивідуальними, психологічними та біологічними інстинктами, в той час як з іншого боку, він вважає, що ми іноді приймаємо все ж раціональні рішення і судження. (Це схоже на погляди Маркса, хоча Маркс вважав, що причини змісту нашої свідомості були, насамперед, соціально-економічні). Другою ключовою ідеєю в теорії Фрейда постулювання свідомості. Наш розум містить елементи про які у нас не має жодної обізнаності, але які мають досить значний вплив на нас. Деякі елементи свідомості, можливо, спочатку були наявні у нашій свідомості, але під дією певних травматичних подій в дитинстві, згодом були репресовані - це є певний процес витисканням ідеї в свідомість. Але тут залишається відкрите питання: це зроблено свідомо чи несвідомо? Саме під час таких роздумів Фрейд висуває свою знамениту теорію поділу структури розуму на три частини: 1) «Id» особи, інстинктивні потяги, які прагнуть негайного задоволення відповідно до принципу задоволення; 2) «Ego», свідомі ментальні стани, керовані за принципом реальності; і 3) «Super-Ego», совість, яка протистоїть «Ego» з моральних правил або почуттю провини і тривоги. «Ego» намагається примирити конфліктуючі вимоги «Id» та «Super-Ego». Третя основна ідея Фрейда є його акцент на інстинктах. Вони проявляються різними способами. Він, слідуючи механічним моделям свого часу, відчуває, що ці інстинкти повинні бути виконані, або тиск зростатиме.

З. Фрейд підкреслив, що сексуальний потяг є надзвичайно важливим, інстинкти включають в себе привід для самозбереження та бажання покращити життя (ерос), а також присутні самогубні приводи, такі як садизм, агресія або смерть (танатос). Четвертий з основних аспектів, визначення природи людини для Фрейда є розвиток людської особистості. Він ставить особливий наголос на винятковій важливості дитинства для майбутнього психічного розвитку. Фрейд намагався показати нам, що любов між батьками та дітьми відкриває нам шлях до любові в дорослому житті. Хоча запропонований Фрейдом Едиків комплекс зазнав нищівної критики, однак, якщо люди не розвиваються належним чином, то психоаналіз може бути єдиним способом за допомогою якого, можна звернутися та зрозуміти збитки дитинства. Слідом за Платоном, Фрейд вважав, що індивідуальне благополуччя, щастя, душевна гармонія і залежить від гармонійних відносин між різними частинами розуму та усією особистістю неодмінно пов’язано з благополуччям усього суспільства.

«Ego» прагне задовольнити свої вимоги, але якщо ми маємо брак можливостей зробити це, то відповідно відбувається біль і розчарування. Саме тому, до прикладу, деякі країни, такі як Нова Зеландія, Швейцарія, Ісландія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Канада, Фінляндія, Данія звертаючи більшу увагу на комфорт та задоволення кожного члена свого суспільства в результаті отримують щасливе все суспільство, і відповідно досить високий Індекс соціального прогресу. Тим не менше, навіть у кращих умовах є нав’язливі ідеї і інші психічні захворювання. Фройд вважав, що репресії були основною причиною невротизації. Якщо хтось відчуває конфлікт між своїми бажаннями або переконаннями зі стандартами або нормами, які потрібно дотримуватися в умовах певної держави, то такі почуття часто репресовані. Репресії - це певний захисний механізм, який використовується, щоб уникнути психічного конфлікту. Але в кінцевому рахунку, репресії не працюють, бо бажання або інстинкт залишаються в несвідомому, надаючи певний вплив. Вони можуть призвести до ірраціональної поведінки, яку ми не можемо контролювати. Крім того, велика частина провини за неврози Фрейд приписує соціальному світу. Батьки та суспільство, а також культура можуть задавати нереальні вимоги для людини. Насправді, Фрейд припустив, що суспільство в цілому може бути хворим. Але питання в тому наскільки суспільство забезпечує певні умови для людей, які в ньому проживають, і наскільки кожен з його членів може розвиватися особисто.